Раді Вас бачити!

Ранок почався не з кави. Він почався з різкого, нав'язливого дзижчання телефону на тумбочці, яке безжально вирвало Елізабет із глибокого сну. Вона розплющила очі, мружачись від вранішнього світла, що пробивалося крізь жалюзі.

«Знову...» - промайнуло в голові звичне роздратування. Вона була впевнена, що це Шон. Чергова ніч, чергова дівчина, і чергове «Ліз, рятуй». Її пальці, ще трохи занімілі від сну, намацали прохолодний метал смартфона. Вона приготувалася прочитати стандартний набір слів про те, як швидко їй треба зіграти роль ревнивої істерички, але екран показав зовсім інше ім'я.

«Крістофер».

Елізабет кліпнула, проганяючи залишки сну.

«Доброго ранку, Ліз! Сподіваюся, ти гарно спала. Бажаю чудового дня. Було б круто повторити нашу зустріч, коли ти будеш вільна. Пиши і ми домовимося про час та місце.»

Вона дивилася на екран, відчуваючи дивну суміш емоцій. З одного боку, це було мило. Він пам'ятав про неї, він виявляв ініціативу. З іншого боку... згадуючи їхню вчорашню вечерю, вона знову відчула той самий штиль. Жодних емоцій. Ніякої особливої цікавості до нього. Але Ліз, зі своєю вірою в те, що кохання потрібно будувати, а не чекати на магію, вирішила не спалювати мости. Можливо, на другому побаченні він розкриється інакше? Можливо, з'являться ті самі казкові метелики, яких вона так чекала?

А от Шон нічого не писав.

Вона швидко відписала Крістоферу стримане «Доброго ранку! Дякую. Перегляну свій графік і напишу тобі», і почала збиратися на роботу.

Накинувши стильний зелений брючний костюм, який ідеально підкреслював її смагляву шкіру, Елізабет нашвидкуруч випила каву. Вже виходячи з квартири, вона набрала повідомлення Шону: «Забіжу до тебе в кабінет вранці. Є розмова.»

Відповідь прилетіла миттєво: «Чекаю.»

В офісі компанії "Horizon" панувала дивна атмосфера. Зазвичай розслаблений і монотонний ранковий ритм сьогодні був не таким. Елізабет, йдучи коридором сьомого поверху, помітила, як колеги збиваються в невеликі групки біля кавомашин, щось активно, але тихо обговорюючи. Повітря було наелектризоване плітками.

Вона зайшла у свій кабінет, кинула сумочку на стілець, перевірила пошту, і не гаючи часу, попрямувала до Шона. Його двері були трохи прочинені.

Елізабет зробила крок усередину, вже відкривши рота, щоб сказати черговий підкол щодо його вчорашнього зникнення з ресторану, але слова застрягли в горлі.

У кабінеті Шона, поруч зі столом в м’якому кріслі сиділа дівчина. Миловидна білявка з ідеально укладеним каре, у дорогій шовковій блузці. Вона сміялася з якогось жарту Шона, грайливо похитуючи ніжкою в туфлі на шпильці. Сам Шон стояв поруч, спершись на стіну, розслаблений, з звичною нахабною посмішкою. Його блакитні очі світилися звичним азартом мисливця.

Елізабет завмерла на порозі. Дівчина миттєво замовкла і повернула голову. Шон теж подивився на Ліз, але його посмішка не зникла, лише трохи змінилася.

- О... вибачте. Я зайду пізніше, - розгублено пробурмотіла Елізабет. Їй стало якось не по собі, ніби вона вдерлася в чужу спальню. Вона швидко відступила в коридор, зачиняючи за собою двері.

Хто це така? Вона знала всіх в їхньому відділі, але цю дівчину бачила вперше. Серце неприємно тьохнуло, але Ліз миттєво відкинула це почуття. Яка їй різниця, з ким фліртує Шон? Це його звичний стан.

Повертаючись до свого кабінету, вона почула гучний голос офіс-менеджера:

- Усім співробітникам негайно зібратися в переговорній кімнаті! Нарада за п'ять хвилин.

Ліз забігла у свій кабінет, взяла блокнот, і попрямувала до великого скляного кабінету. Коли вона зайшла, майже всі місця за довгим овальним столом були зайняті. Директор, містер Грін, стояв на чолі столу, поглядаючи на годинник.

Шона ще не було.

Елізабет сіла поруч із Сарою, дівчиною з фінансового відділу, і тихо запитала:

- Що за метушня з самого ранку? Щось сталось?

Сара нахилилася ближче і прошепотіла:

- Кажуть, у нас нова колега. Якась родичка Гріна. Прислали сюди на стажування. Всі на вухах, бо ніхто не знає, як з нею поводитися - як зі звичайним стажером чи як з королевою.

В цей момент двері переговорної відчинилися. До кімнати, впевнено цокаючи підборами, увійшла та сама білявка з кабінету Шона. А за нею, розслаблено і недбало, увійшов сам Шон. Він окинув залу поглядом, зустрівся очима з Елізабет, ледь помітно підморгнув їй і сів на вільне місце неподалік.

Директор прокашлявся, привертаючи увагу.

- Колеги, доброго ранку. Прошу уваги. Хочу представити вам нового члена нашої команди - Келлі. Вона проходитиме у нас стажування на посаді асистента креативного директора, - Грін зробив наголос на слові «асистента». - Я дуже прошу всіх всіляко допомагати, підтримувати молодого спеціаліста та вводити її в курс справ компанії.

Келлі мило посміхнулася всім присутнім, але її погляд постійно повертався до Шона. Елізабет, спостерігаючи за цією картиною, відчула легке роздратування. Шон сидів, відкинувшись на спинку крісла, і не відривав очей від новенької, відповідаючи їй такою ж цікавістю. Це була його звична гра, але чомусь зараз Ліз хотілося закотити очі сильніше, ніж зазвичай.

Коли нарада закінчилася і всі почали розходитися, Елізабет швидким кроком попрямувала до свого кабінету. Вона тільки-но встигла сісти за стіл, як двері відчинилися, і на порозі з'явився Шон.

- Вибач, що не прийшов раніше. Був трохи… зайнятий, - він пройшов усередину, зачиняючи двері, і сів на край її столу, звично порушуючи особистий простір. Від нього віяло його фірмовим парфумом і якоюсь новою, ще не знайомою Ліз енергією.

- Я чудово розумію, чим ти був зайнятий, - колко, з металом у голосі, відповіла Елізабет, не відриваючи погляду від монітора. - Тобто, ким. Новою дівчиною-стажером, яку ти вже встиг затягнути в свої тенета ще до офіційного представлення.

Шон проігнорував її тон. Його очі звузилися, він трохи нахилився до неї.

- То що сталося? Чому ти хотіла мене бачити з самого ранку?

- Вже нічого важливого, - вона сухо клікнула мишкою, відкриваючи якийсь файл. - Я сама впораюся. А тобі, Шоне, зараз є чим зайнятися. Директор же сказав: всіляко допомагати новій колезі, вводити її в курс справ... і не тільки справ, судячи з того, як ти на неї дивився.

Шон розреготався, його ямочки на щоках стали глибшими.

- Ліз, люба, ти що, мене ревнуєш? - він схилив голову набік, вдивляючись у її обличчя. Його очі світилися відвертою провокацією.

Елізабет підняла погляд і щиро розсміялася, хоча сміх вийшов трохи натягнутим.

- Ревную? Тебе? Шоне, це безглуздо! Якби я ревнувала тебе до кожної твоєї пасії, я б уже давно збожеволіла і сиділа на антидепресантах. Ти ж міняєш їх частіше, ніж сорочки.

- Тоді в чому справа? Якщо все між нами добре, і ти не згораєш від ревнощів, розказуй, що хотіла, - він не відступав, продовжуючи дивитися їй прямо в очі.

Ліз зітхнула, здаючись під його натиском.

- Добре. Крістофер написав мені зранку. Хоче зустрітися знову, коли мені буде зручно.

Шон миттєво змінився в обличчі. Він різко видихнув і зліз зі столу, починаючи ходити по невеликому кабінету.

- О, Господи. Тільки не цей картонний хлопчик. Ліз, я ж казав тобі вчора - він не твого польоту! Це не твій типаж. Він нудний, як інструкція до мікрохвильовки. Ти маєш відшити його.

- А я вважаю, що готова дати йому другий шанс! - вперто заперечила Елізабет. - Він стабільний, він нормальний. Але… - вона запнулася, беручи в руки телефон. - Є ще один варіант.

Шон зупинився, зацікавлено піднявши брову.

- Дуже симпатичний хлопець з Тіндера, - Ліз відкрила програму і знайшла потрібний профіль. - Він пише мені вже кілька днів, дуже наполегливо. Я все не наважувалася, але тепер думаю... сходжу з ним сьогодні ввечері, а потім вже буду вирішувати, з ким із них продовжувати спілкування.

Вона простягнула Шону телефон. Він взяв його, критично оглядаючи фотографії. Темне волосся, модна стрижка, стильний одяг, фотографії з якихось презентацій. Джош.

- Ну… - Шон протягнув телефон назад. - Цей хоча б виглядає як людина, яка знає, де в ресторані бар, а не тільки секція з салатами. Непоганий. Даю своє благословення, принцесо. Сходи, розвійся. А я поки... піду вводити нову колегу в курс справ.

Він хитро посміхнувся, підморгнув їй і вийшов з кабінету, залишаючи Елізабет наодинці з її змішаними почуттями.

Шон попрямував своїм коридором, його кроки були легкими, а настрій - піднесеним. Ця гра в кішки-мишки з Ліз його завжди бадьорила. Він зайшов у свій кабінет, сів за робочий стіл, відкриваючи документ.

Не минуло й хвилини, як у двері тихо постукали. Вони відчинилися, і на порозі знову з'явилася Келлі. Вона легкою ходою пройшла всередину і без дозволу сіла в те ж саме крісло, де сиділа вранці, закинувши ногу на ногу.

- Мені так подобається цей офіс, - грайливо промовила вона, поправляючи пасмо ідеального волосся. Її голос був солодким, грайливим. - Але я тут ще зовсім нічого не знаю. Шоне, ти не міг би стати моїм гідом? Особливо мене цікавить, де тут можна смачно пообідати. В хорошій компанії, звісно.

Шон не був здивований. Він був звичний до такої жіночої ініціативи. Його его задоволено ожило. Але раптом десь глибоко всередині кольнуло дивне, абсолютно не властиве йому відчуття.

Він завжди обідав з Ліз. Це був їхній ритуал. Вони йшли в те кафе на розі, їли, пліткували, обговорювали його нічні пригоди та її безглузді побачення. Якщо він піде зараз із Келлі... він зрадить цю традицію. Він зрадить Ліз.

Шон відчув, як його розриває навпіл. Перед ним сиділа красива, доступна дівчина, яка явно напрошувалася на продовження, а в голові вперто крутився образ смаглявої брюнетки з карими очима. Найліпшої подруги.

Він дістав телефон з кишені під столом і швидко набрав повідомлення Елізабет: «Ліз, ти не образишся, якщо я сьогодні пообідаю з Келлі? Їй треба показати що тут і як в офісі, та поза його межами.»

Він дивився на екран, очікуючи відповіді, як вироку. Три крапки замиготіли і зникли. Потім знову з'явилися.

«Звичайно ні, Шоне! Це ж твій шанс підчепити нову «пташку». Не буду стояти на заваді твоєму полюванню. Смачного!»

Шон прочитав повідомлення двічі. Відповідь була очікуваною, в її стилі, але вона чомусь залишила неприємний, гіркий осад. Він відчув себе некомфортно, ніби зробив щось неправильне. Але відступати було не в його правилах.

- Звісно, Келлі. Я знаю чудове місце. Трохи пізніше сходимо, - він підморгнув, натягуючи на обличчя чарівну посмішку.

В обід вони пішли в те саме кафе, де він завжди бував з Ліз. Сидячи за столиком біля вікна, Келлі щось жваво розповідала, сміялася, торкалася його руки, але Шон чув її ніби крізь вату. Його очі постійно сканували залу, вхідні двері, вулицю за вікном. Він шукав Елізабет. Вона мала прийти сюди на обід. Він чекав, що вона зайде, сяде десь неподалік, кине на нього свій саркастичний погляд, і все стане на свої місця.

Але час минав. Обідня перерва закінчувалася. Елізабет так і не з'явилася.

Ця відсутність вдарила по Шону сильніше, ніж він міг очікувати. Повернувшись до офісу, він, ледве попрощавшись із Келлі, швидким кроком попрямував до відділу PR.

Він відчинив двері кабінету Ліз без стуку. Вона сиділа за столом, повністю занурена в роботу. Перед нею лежали стопки паперів, на екрані монітора були відкриті десятки вкладок, а поруч стояла напівпорожня чашка кави. Вона виглядала дуже зайнятою, але при його появі навіть не здригнулася.

- Чому тебе не було в кафе? - запитав Шон прямо з порога, його голос прозвучав різкіше, ніж він хотів.

Елізабет повільно підняла очі, її обличчя було абсолютно спокійним, лише в куточках губ ховалася ледь помітна, жартівлива посмішка.

- Тобі було настільки нудно зі своєю новою пасією, що ти згадав про мене і вишукував у натовпі? - вона відкинулася на спинку крісла.

- Все було нормально, - відмахнувся Шон, проходячи всередину і спираючись об її стіл. - Але я почуваюся зрадником, Ліз. Я обрав обід не зі своєю найкращою подругою, а з якоюсь стажеркою. Це... неправильно.

Елізабет щиро посміхнулася, дивлячись на його стурбоване обличчя. У цей момент він здався їй не цинічним бруталом, а хлопчиком, який загубив улюблену іграшку.

- Шоне, розслабся. Я як твоя справжня, найближча подруга, ніколи не буду стояти на заваді твоїм стосункам і твоєму великому полюванні на жінок. Тим більше, з приходом цієї Келлі у нас з'явилася купа паперової роботи. У мене просто не було часу на обід. Тож не переживай, ти мене не зрадив.

Шон видихнув, відчуваючи, як камінь падає з душі. Його напружені плечі розслабилися.

- Добре. Тоді вдалого побачення з тим... з Тіндера, - він підморгнув їй і вийшов з кабінету, відчуваючи, що світ знову повернувся до звичного ритму.

Як тільки двері за ним зачинилися, грайлива посмішка Елізабет миттєво розтанула, як сніг на сонці. Вона збрехала. Жодної термінової паперової роботи не було. Вона сиділа тут, давлячись холодною кавою, тому що просто не могла змусити себе піти в те кафе і дивитися, як Шон сидить там з кимось окрім неї. Це було їх місце. А він там був з іншою.

Вона не розуміла, чому це її так сильно зачіпає. Це ж Шон! Він робить це постійно, - клеїть дівчат, де тільки це можливо. Але зараз, коли ця Келлі з'явилася в їхньому офісі, на їхній території, Ліз відчула ірраціональний страх. Страх того, що ця дівчина забере у неї Шона. Забере його увагу, їхні обіди, їхні розмови.

Ліз сильно потерла скроні, відганяючи ці безглузді думки.

«Він просто друг. Це його життя», - нагадала вона собі. Вона схопила телефон і швидко набрала повідомлення Джошу - тому самому хлопцю з Тіндера: «Привіт. Я готова зустрітися сьогодні ввечері. Ресторан «Оліва» о 19:00?»

Він погодився майже миттєво.

Після роботи Елізабет летіла додому, як на крилах. Вона хотіла витіснити Шона з голови, хотіла довести собі, що теж може будувати своє життя. Швидкий душ, ідеальна стрілка на очах, улюблена червона помада, облягаюча чорна сукня, яка підкреслювала кожен вигин її фігури. Вона виглядала фатально.

Ресторан «Оліва» був модним, галасливим місцем з претензією на елітність. Джош уже чекав на неї за столиком. Він був дійсно симпатичним: високий, з гарною посмішкою та впевненими манерами.

Спочатку все йшло непогано. Він був відкритим, смішним, постійно сипав жартами. Але дуже швидко ці жарти перетворилися на жорсткі, неприємні підколи.

- Знаєш, Ліз, - сказав Джош, розрізаючи стейк, - у тебе дуже цікаве обличчя. Але цей колір волосся... він тебе трохи старить. Тобі б сходити до хорошого стиліста, щоб він підібрав тобі відтінок під твій кольоротип.

Елізабет завмерла з келихом вина в руці, не вірячи своїм вухам.

- Що, вибач?

- Не ображайся, я ж з добрих намірів! - він манерно посміхнувся, блиснувши білосніжними зубами. - Просто в мене було багато дівчат-моделей, блогерок, вони на цьому розумілися. І я теж почав у цьому шарити. Ти, загалом, норм, у тебе є потенціал, але є куди рости. Одяг теж... міг би бути більш трендовим. Але не хвилюйся, я тобі в цьому допоможу.

Елізабет відчула, як її щоки спалахнули від пекучого сорому і образи. Її, дівчину з гарним смаком, щойно публічно принизили і оцінили, як товар на ринку! Їй сказали, що вона «норм», але її треба переробити. Знову!

Вона не стала влаштовувати скандал. Вона мовчки поклала серветку на стіл, підвелася і холодним, рівним тоном сказала:

- Мені треба у вбиральню.

Вона розвернулася і, не озираючись, пішла геть. Вона не пішла у вбиральню. Вона вийшла через запасний вихід ресторану, вдихаючи прохолодне вечірнє повітря, відчуваючи, як на очі навертаються злі сльози.

Вона йшла темними вулицями в напрямку свого дому, її підбори відлунювали по асфальту. Діставши телефон, вона, не задумуючись, набрала повідомлення Шону. Вона потребувала його підтримки зараз більше, ніж будь-коли.

«Це було жахливо. Найгірше побачення в моєму житті. Мене ганебно принизили і сказали, що мені треба поміняти колір волосся, і одяг заодно теж. Я просто втекла.»

Відповідь Шона була швидкою : «Який придурок. Де ти зараз?»

«Майже біля свого будинку, йду пішки.» - набрала швидко Ліз.

«Я десь поруч. Стій там, не йди додому. Зараз завезу тобі смачненькі тістечка, щоб підняти твій настрій.» - надійшло відразу на телефон.

Елізабет зупинилася біля перехрестя, за два квартали від своєї квартири. Вона обхопила себе руками, відчуваючи, як нічна прохолода пробирається під тонку тканину сукні, і навіть пальто не рятує. Їй було сумно, образливо, але думка про те, що Шон їде до неї, гріла зсередини.

Пройшло не більше десяти хвилин, коли з-за рогу плавно виїхав чорний седан Шона і зупинився прямо біля тротуару, де стояла Ліз.

Скло з пасажирського боку опустилося. Шон сидів за кермом, його очі уважно і трохи стурбовано розглядали її обличчя, на якому ще блищали сліди від сліз. Він не жартував і не посміхався своєю звичною нахабною посмішкою.

Він простягнув руку через сидіння, тримаючи гарну картонну коробку з кондитерської.

- Сідай, - його голос пролунав м'яко, з тією особливою хрипотцою, яка завжди діяла на неї заспокійливо. - Сідай до мене. Будемо їсти тістечка в машині і обговорювати, як ми помстимося цьому ідіоту.

Елізабет подивилася на нього, на цю коробку, і відчула, як останні залишки напруги залишають її тіло. Вона відчинила дверцята і сіла в теплий, просякнутий його парфумами салон.