Раді Вас бачити!

Ранок неділі увірвався до кімнати м'яким, золотавим світлом. Повітря у спальні було густим, просякнутим ароматами вчорашнього вина, терпкого чоловічого парфуму з нотками бергамоту та запахом двох розпалених тіл, що всю ніч спліталися в єдине ціле.

Елізабет повільно розплющила очі. Вона не відчувала втоми, хоча вони заснули лише під ранок. Навпаки, кожна клітинка її тіла пульсувала від неймовірної, п'янкої легкості. Вона обережно, намагаючись не робити різких рухів, повернула голову на подушці.

Поруч спав Шон. Його світле, злегка розкуйовджене волосся падало на лоб, а дихання було глибоким і розміреним. Білосніжне простирадло сповзло до його талії, відкриваючи ідеальну лінію плечей і широкі груди, що рівномірно здіймалися уві сні. Ліз затамувала подих, щоб не сполохнути цю мить. Вона вдивлялась в його спокійне обличчя, ці красиві риси обличчя, це мускулисте тіло.

На її губах розцвіла м'яка щаслива посмішка. Для неї ця ніч стала магією. Зламним моментом. Тим самим феєрверком, іскрою, яку вона так довго шукала на безглуздих побаченнях, і яка, виявляється, весь цей час чекала на неї в обіймах найкращого друга. Вона дивилася на нього вже зовсім іншими очима. Це більше не був просто Шон-бабій. Це був її чоловік. Її кохання. Серце тріпотіло в грудях, як пташка, окрилене надією на те, що після такого космічного злиття їхнє життя вже ніколи не буде колишнім.

Від її пильного, гарячого погляду Шон почав прокидатися. Його густі вії здригнулися, і він повільно розплющив очі. Кілька секунд він фокусував погляд, звикаючи до світла, а потім зустрівся з її теплими, карими очима.

На обличчі Шона повільно розпливлася тепла посмішка. Він перевернувся на бік, відкрито милуючись нею.

Його внутрішній світ у цю мить був абсолютно спокійним і задоволеним. Секс був просто вибуховим. І він навіть не очікував, що з Ліз у ліжку може бути так гаряче і без гальм. Просто чисте задоволення з людиною, з якою йому максимально комфортно.

- Доброго ранку, сонце, - його голос після сну був ще хриплим. Він ліниво простягнув руку і намотав пасмо її темного волосся на палець. - Ніч була просто дивовижна.

Елізабет відчула, як від цих слів її серце забриніло. Вона подалася трохи вперед, її очі засяяли ще яскравіше.

- Так… Це було неймовірно, Шоне. Я навіть не думала, що…

- Я теж! - перебив він її, щиро і безтурботно сміючись. - Я б ніколи в житті не міг подумати, що між друзями може бути такий неймовірний, відпадний секс! Знаєш, Ліз, ми з тобою відкрили дещо прекрасне. Жодних зобов'язань, жодного виносу мізків. І якщо ти знову захочеш переспати зі мною ось так, по-дружньому - щоб зняти стрес або просто розвіятися - тільки скажи. Я своїй найкращій подрузі ніколи не відмовлю.

Ці слова впали в простір спальні, як важкі бетонні блоки.

На долю секунди світ навколо Елізабет зупинився. Її мозок відмовився сприймати почуте. По-дружньому? Секс між друзями? Зняти стрес?

Вона фізично відчула, як та кришталева мрія, яку вона плекала останні години, з тріском розбилася на тисячі гострих уламків, розрізаючи їй грудну клітку зсередини. Дихання перехопило. Холодний, липкий жах і нищівне розчарування миттєво витіснили з її вен усе тепло. Вона дивилася в його блакитні очі, які світилися грайливою несерйозністю, і розуміла: для нього нічого не змінилося. Абсолютно нічого. Вона просто перейшла з категорії «найкраща подруга» в категорію «подруга, з якою зручно спати». Жодного кохання. Жодної взаємної симпатії. Вона була просто ще однією галочкою в його нескінченному списку, тільки з привілеями відсутності драм.

Елізабет відчула, як до горла підступає гіркий, задушливий ком. Їй хотілося закричати. Хотілося вдарити його кулаками в ці ідеальні груди, хотілося розридатися прямо тут, згорнувшись калачиком. Але її гордість, остання захисна лінія, спрацювала рефлекторно.

Вона натягнула на обличчя посмішку. Вона намагалась зіграти максимально досоовірно, щоб навіть Шон повірив.

- Так… - її голос ледь здригнувся, але вона швидко взяла себе в руки. Вона відсторонилася, вивільняючи своє волосся з його пальців, і сіла на край ліжка, ховаючи обличчя. - Це був… чудовий дружній секс. Ти правий. Відмінна розрядка.

- Я ж казав, що я бог у цих справах, - самовдоволено хмикнув Шон, закидаючи руки за голову. - Тепер тобі не треба буде ходити на побачення з тими ідіотами з Тіндера, коли тобі просто захочеться розслабитися. У тебе є ексклюзивний абонемент.

Кожне його слово було як цвях, що забивали в її живу душу. Його цинізм і абсолютна емоційна глухота зараз ранили сильніше за будь-яку зраду.

- Я зроблю нам каву, - різко кинула Ліз, підхоплюючи з підлоги свою сорочку і поспіхом натягуючи її на голе тіло. Вона навіть не подивилася на нього, просто вилетіла з кімнати, відчуваючи, що якщо залишиться там ще хоча б на секунду, то розплачеться вголос.

Кухня зустріла її ранковою тишею і холодним кахлем під босими ногами. Ліз сперлася обома руками на мармурову стільницю, схилила голову і шумно втягнула повітря. Її плечі тремтіли. Вона заплющила очі, намагаючись зібрати себе до купи. Вона не мала права плакати зараз. Не перед ним. Тільки не перед ним. Вона увімкнула кавомашину, шум якої хоч трохи заглушив гул у її вухах. Вона механічно дістала дві чашки, намагаючись дихати глибоко, на рахунок

. Вдих, два, три, чотири. Видих.

Через десять хвилин на кухню спустився Шон. На ньому були лише вільні спортивні штани, що низько сиділи на стегнах. Він був розслаблений, сповнений енергії.

Ліз мовчки простягнула йому гарячу чашку чорної кави. Її обличчя було непроникним.

- Дякую, принцесо, - він зробив ковток, примружившись від задоволення. - Які плани на сьогодні? Можемо замовити піцу, повалятися під якийсь легкий фільм, а потім… повторити нашу «ідилію».

- Мені потрібно терміново додому, - рівним, як натягнута струна, тоном сказала Елізабет, ставлячи свою недопиту каву в мийку.

Шон зупинився з чашкою біля губ. Його брови здивовано поповзли вгору.

- Додому? Чому так раптом? Ти ж казала, що в неділю абсолютно вільна. Я думав, ми проведемо ще цей день разом.

- Мішель захворіла, - брехня злетіла з її губ автоматично, без жодної заминки. - Вона щойно написала. Температура під сорок, їй дуже погано. Мені треба заїхати в аптеку, купити їй ліки і продукти, і побути з нею. Вона ж там сама не впорається.

Шон уважно, ледь примруживши свої блакитні очі, подивився на неї. В її поведінці щось невловимо змінилося. Вона не дивилася йому в очі, її рухи були рвучкими, занадто механічними. Його внутрішній радар, налаштований на жіночу психологію, видав сигнал тривоги, але його нарцисична природа відкинула його.

- Ліз, ти часом не тікаєш від мене? - він схилив голову набік, на його губах знову заграла грайлива посмішка. - Тільки не кажи, що наш секс тебе налякав і ти тепер боїшся дивитися мені в очі, бо я зруйнував твою невинну психіку?

Елізабет розсміялася. Їй самій здалося, що сміх прозвучав занадто голосно, занадто істерично, але вона змусила себе подивитися прямо в його безсоромні, красиві очі.

- Тікаю? Від тебе? Шоне, це найбезглуздіше, що я чула. Ми ж найкращі друзі! Чого мені від тебе тікати? Ти просто переоцінюєш свою небезпечність. Мені дійсно треба до Мішель.

- Як скажеш, - він розслаблено знизав плечима, приймаючи її гру. - Тоді йди збирайся. Я відвезу тебе.

Дорога до її будинку пройшла в сухій, натягнутій розмові, яку обидва намагалися видати за невимушену бесіду. Шон вів машину, розповідаючи якісь офісні плітки про нові проєкти, а Ліз кивала, дивлячись у вікно на осінь, яка поступово починала огортати все навкруги. Її нудило. Вона просто хотіла, щоб ця поїздка швидше закінчилася.

Автомобіль плавно зупинився біля її під'їзду.

- Дякую за чудові вихідні, Ліз. І за… ніч. Вона була вогонь, - він повернувся до неї, і в його очах знову спалахнув той самий звабливий, дикий вогник. Він простягнув руку і по-дружньому, але з легким натяком, стиснув її коліно.

Елізабет обережно прибрала його руку.

- Тобі теж дякую, Шоне. Ти… чудово розбавив мої нудні будні. Бувай.

Вона не стала чекати, поки він щось скаже, швидко відчинила дверцята і вийшла, не озираючись. Вона відчувала його погляд собі в спину, поки не зникла за дверима під'їзду.

Тільки коли замок квартири клацнув за її спиною, Ліз дозволила собі видихнути. Вона скинула кросівки прямо в коридорі, кинула сумку на підлогу і, не роздягаючись, пішла у ванну.

Увімкнувши воду на максимум, вона сіла на край холодної ванної. Вода з гуркотом падала на білу емаль. І тут її прорвало. Сльози, які вона так довго стримувала, ринули з очей гарячими, неконтрольованими потоками. Вона плакала так, як не плакала ніколи в житті. Навзрид, задихаючись, кусаючи губи, щоб заглушити власні ридання. Вона стягнула з себе одяг, залізла під гарячі струмені душу і почала несамовито терти шкіру мочалкою, ніби намагалася змити з себе його дотики, його запах, його слова.

«Жодних зобов'язань. Секс по-дружньому.»

Ці слова пульсували в її скронях, отруюючи кожну згадку про ніч, яка ще вранці здавалася їй найкращою у житті. Вона відчувала себе використаною. Знеціненою. Роздавленою. Навіть ті хлопці з Тіндера не залишали такої образи, болі на ній.

Коли вона, загорнута в халат, з червоними, опухлими від сліз очима і мокрим волоссям, вийшла на кухню, там сиділа Мішель. Абсолютно здорова Мішель, яка спокійно пила зелений чай і читала якусь статтю на планшеті.

Побачивши стан Елізабет, Мішель миттєво відклала планшет. Її строге, різке обличчя змінилося на стурбоване.

- Боже, Ліз… Що сталося? На тобі обличчя немає.

Елізабет сіла навпроти неї, обхопивши себе руками, і її знову затрясло. Вона розповіла все. Крізь сльози, крізь ридання, вона вивалювала на подругу всю правду. Про те, що вона все ж в нього закохана, про їхню ніч, про те, як вона літала на крилах, і про те, як він одним реченням зрівняв її із землею, запропонувавши стати його регулярною розвагою без зобов'язань.

Мішель слухала мовчки, її руки стислими до побілівших кісточок на пальцях. Коли Ліз затихла, витираючи обличчя серветкою, Мішель важко зітхнула, випиваючи свій чай.

- Я попереджала тебе, Ліз, - її голос був суворим, але в ньому не було зловтіхи, лише гірка констатація факту. - Я мільйон разів тобі казала: такі, як Шон, не здатні на глибокі почуття. Він нарцис. Він бабій з травмою, який закрився від усього світу від почуттів та серйозних стосунків. Для нього жінки - це ресурс. Спосіб самоствердитися. Навіть ти.

- Але ж ми друзі! - простогнала Ліз, ховаючи обличчя в долоні. - Він казав, що я для нього особлива!

- Ти особлива, тому що ти йому зручна, - безжально відрізала Мішель, розуміючи, що зараз хірургічне втручання краще за співчуття. - Ти не виносиш йому мозок, ти прикриваєш його перед іншими жінками, ти завжди поруч. А тепер ти ще й стала зручним тілом. Закохатися в нього було найбезглуздішою затією у твоєму житті. Ти сама засунула руку в пащу до хижака, а тепер дивуєшся, чому тобі відкусили пальці.

Ці слова були жорстокими, але Елізабет знала, що вони правдиві. Від цього ставало ще гірше. Вона була повністю знесилена. Морально знищена. У неї не залишилося ні краплі енергії.

Вона не могла уявити, як піде завтра в офіс. Як буде сидіти у своєму кабінеті, як Шон знову зайде до неї, сяде на її стіл, і почне жартувати. Як вона буде дивитися, як навколо нього знову крутиться та стажерка, Келлі. Елізабет здавалося, що якщо вона побачить його завтра, вона не витримає.

Вона взяла телефон і, тремтячими пальцями, набрала повідомлення своєму керівництву. «Доброго вечора. Я дуже сильно захворіла. Висока температура і підозра на вірус. Беру лікарняний на весь наступний тиждень.»

Відправивши повідомлення, вона вимкнула звук на телефоні і пішла в свою кімнату.

Наступні сім днів перетворилися для Елізабет на одну суцільну, темну пляму. Вона майже не виходила з кімнати. Мішель приносила їй їжу, але Ліз ледве колупалася виделкою в тарілці. Вона лежала в ліжку, загорнувшись у ковдру, і годинами дивилася старі фільми про кохання, де чоловіки здійснювали подвиги заради жінок, де почуття були взаємними і глибокими. Кожен такий фільм викликав у неї нові напади сліз. Вона плакала від жалості до себе, від розбитого серця, від втрати найкращого друга, яким Шон для неї був.

А сам Шон у цей час не розумів, що відбувається.

Його телефон був в активності від повідомлень, які він їй писав. «Гей, як там хвора? Температура спала?» «Ліз, я можу заїхати після роботи, привезу тобі супу і ліків. Тільки скажи.»

Коли вона відповіла йому сухим: «Ні в якому разі не приїжджай. Я заразилася від Мішель, це щось вірусне, не хочу тебе заразити. Зі мною все ок, просто треба відлежатися», Шон відчув дивне, незрозуміле роздратування.

Він сидів у своєму кабінеті, бездумно клацаючи мишкою по робочому столі компʼютера. Келлі постійно крутилася поруч. Вона принесла йому каву, нахилилася надто близько, її груди торкнулися його плеча, вона щось грайливо прошепотіла йому на вухо. Раніше це викликало б у нього азарт. Але зараз… зараз він зловив себе на думці, що її парфум його дратує, а її сміх здається занадто високим і порожнім.

Він знову глянув на екран телефону. Від Ліз не було нових повідомлень. Вона не запивала як він, не відправляла йому жартівливі картинки, не скаржилася на хлопців. Його життя раптом стало якимось… прісним. Він переконував себе, що це просто звичка. Вони ж друзі, вони завжди спілкувалися щодня. Звісно, йому її не вистачає. Це нормально.

Але ця незрозуміла тривога гризла його зсередини. У середу, не витримавши, він замовив величезний кошик із фруктами, шоколадом і її улюбленими тістечками, і відправив кур'єром на її адресу з запискою: «Найкращій подрузі. Одужуй швидше, без тебе в офісі нудно. Твій Супермен.»

Коли кур'єр доставив цей кошик, Ліз прочитала записку, і її знову накрила істерика. «Найкращій подрузі». Вона жбурнула записку у відро для сміття і навіть не доторкнулася до фруктів.

Неділя для неї пролетіла швидко. Вона намагалася переконати себе, що час лікує, що до понеділка вона заспокоїться, що зможе одягнути свою броню і знову стати тією сильною жінкою, якою її звикли бачити.

Але коли настав ранок понеділка, дива не сталося.

Будильник пролунав о сьомій ранку, як смертний вирок. Елізабет розплющила очі. Кімната була залита сірим, осіннім світлом. Вона лежала нерухомо, дивлячись у стелю. Сьогодні їй потрібно було йти в офіс. Сьогодні вона мала побачити його.

Біль нікуди не зник. Він просто трансформувався з гострої, ріжучої стадії в тупу, ниючу тяжкість десь у ділянці сонячного сплетіння.

Вона змусила себе встати. Підійшла до дзеркала у ванній. На неї дивилася бліда дівчина з темними колами під очима, позбавлена будь-якої життєвої енергії. Ліз увімкнула холодну воду, вмилася, і почала наносити макіяж. Вона ретельно замальовувала синці під очима, наносила рум'яна, щоб приховати мертвену блідість, малювала ідеальні стрілки. Це була її бойова розфарбовка.

Вона одягла строгий чорний брючний костюм, який не залишав місця для романтики, зібрала волосся в тугий, ідеальний хвіст.

Вона збиралася на роботу з таким важким серцем, ніби йшла на власну страту. Вона знала, що щойно вона переступить поріг офісу і побачить його блакитні очі, його ямочки на щоках, побачить його поруч із Келлі - її пекло почнеться заново. Але бігти далі вона не могла. Їй доведеться дивитися в очі своєму кату і посміхатися йому, вдаючи, що він і досі просто її найкращий друг.