Спочатку:
На сторінку книги
Біль, білью, а підбори треба надягати.
Марійка приїхала за сорок хвилин.
Катерина відчинила двері в домашньому халаті, з вологим волоссям і важкою головою. Марійка її швидко оглянула і простягнула пакет.
— В пакеті круасани, солоне печиво, два авокадо, сир і вино.
— О десятій ранку? — хрипко спитала Катерина.
— Не будь душною.
Катерина відступила, впускаючи її в квартиру. Марійка діставала продукти з пакета.
— Ну, — сказала вона, — розповідай. Повністю. Без версії “я тримаюсь”. Вона мене ніколи не переконувала.
Катерина мовчала кілька секунд. Потім видихнула.
— Я пожартувала.
— Уже добре починається.
— За столом. У батьків. Сказала їм: “Усміхніться, голубчики, я знаю, що ви коханці”.
Марійка повільно підняла голову.
— Кому їм?
Катерина ковтнула. Горло стиснулося знову.
— Сергію і Христині.
На секунду в кухні стало зовсім тихо. Навіть кавоварка замовкла вчасно, ніби теж зрозуміла масштаб трагедії.
— І? — спитала Марійка тихіше.
Катерина криво всміхнулася. Усмішка вийшла слабка.
— І ніхто не засміявся.
Марійка повільно сіла за стіл.
— Боже.
— Так. Саме так я теж подумала.
Катерина взяла чашку. Пальці були теплі від кераміки, але не переставали трохи тремтіти.
— Він сказав: “це не те, що ти подумала”, — додала вона.
Марійка заплющила очі.
— Ні. Ні. Скажи, що це жарт. Скажи, що це ти зараз добиваєш мене за компанію.
— На жаль. У них дуже бідна фантазія. Навіть на викритті.
Марійка відкрила очі. Подивилася на неї довго.
— Ти хоч трохи підозрювала?
— Так.
— Давно?
— Не знаю. на інтуітивному рівні. На рівні поглядів. Я не мала доказів. І це так бісило найбільше. Я не люблю підозрювати. Я люблю знати.
— А тепер знаєш.
— А тепер мені від цього хочеться когось придушити подушкою.
Марійка коротко кивнула.
— Нормальна реакція.
Катерина сіла навпроти.
— Знаєш, що найстрашніше? — сказала вона.
— Що?
— Я рада, що в нас із Сергієм немає дітей.
Марійка не моргнула.
— Це не страшно. Це тверезо.
Катерина гірко усміхнулася.
— А мені вчора стало від цієї думки соромно.
— Дарма. Це не сором. Це інстинкт самозбереження.
Катерина опустила очі в чашку.
— Ми ж хотіли колись. Потім відкладали. То робота. То не час. І зараз я думаю: Господи, яке щастя, що життя іноді не дає те, чого ти просиш.
Марійка видихнула.
— Катю.
— Що?
— Тільки не починай шукати в цьому свою провину.
— Я не шукаю, — швидко сказала Катерина.І одразу замовкла.
— Ні, — твердо сказала вона. — Навіть не смій.
— Я й не смію.
— Брешеш.
Катерина стиснула чашку сильніше.
— Просто іноді в голову лізе всяке.
— От і вижени те , що лізе.
— Легко сказати.
— Легко. Слухай мене уважно. Твій чоловік заліз на твою сестру не тому, що ти не така. І не тому, що зірки зійшлися раком. А тому, що він слабкий, а вона — дурепа, яка берегів не бачить. Все. Крапка.
Катерина не втрималася іфиркнула в чашку.
— Дуже глибока психотерапія, моя ти психологиня.
— Зате точна. - образилася Марійка.
Після цього в кухні стало легше дихати. Марійка відкусила круасан і сказала вже спокійніше:
— Що далі?
Катерина втомлено потерла лоба.
— Не знаю. Вчора я хотіла зникнути. Сьогодні хочу помитися, нафарбуватись і зробити вигляд, що я не зраджена людина.
— О. Це вже хороший план.
— Ти серйозно?
— Абсолютно. Тобі не можна зараз лежати й дивитися в стіну.
— Маріє.
— Що? Я тебе знаю. Ти якщо зараз зависнеш удома, то до вечора відкриєш його старі фотографії, а нам цього не треба, так?
Катерина заплющила очі, бо на жаль, Марійка мала рацію. Вона вже встигла подумки пройти цей маршрут.
Катерина мовчала. Марійка встала, підійшла до неї і поклала руки їй на плечі.
— Слухай. Зараз ти помиєш голову нормально, а не як учора під кінець світу. Нафарбуєш обличчя. Вдягнеш щось красиве. І поїдеш в офіс.
— Я не хочу бути красивою. Я хочу бути злою.
— Можна все разом, — сказала Марійка. — Повір мені, немає нічого страшнішого за жінку з розбитим серцем і рівними стрілками.
Катерина усміхнулася вже справжніше.
— Ти іноді звучиш, як мотиваторка для відьом або коуч для жінок.
— Це вузька ніша. Але вдячна.
Через пів години Катерина стояла перед дзеркалом у спальні й дивилася на себе як на чужу задачу.
Тон. Консилер. Туш. Брови. Помада. Оце воно.
Руки робили все майже автоматично. Побут завжди рятує.
Катерина відкрила шафу. Погляд ковзнув по речах.
— Цей светр — ні, — одразу озвалася Марійка, заходячи в спальню. — У ньому ти виглядаєш так, ніби зараз пробачиш комусь зраду і поганий секс.
Катерина фиркнула.
— Боже, яка ти жорстока.
— Зате чесна. Біла сорочка. Ось ці штани. Бежевий жакет. І туфлі.
— Каблук? Я ледве стою.
— От і чудово. Упадеш — красиво.
Катерина закотила очі, але послухалась. Пізніше , Марійка подивилася на неї іі тихо сказала:
— От. Це вже ти.
Катерина глянула на своє відображення. Не зовсім. Але краще.
Офіс зустрів її звичним ранковим гулом. Катерина пройшла до свого кабінету. Інна, її партнерка, зайшла через кілька хвилин. Подивилася на Катерину уважно.
— Що сталося?
Без зайвого.
— Мій чоловік спав із моєю сестрою, — сказала вона рівно.
Інна завмерла. Зачинила двері.
— Ого.
— Дуже влучна професійна оцінка, — сказала Катерина.
— Я просто боюся, що якщо скажу повне речення, то почну матюкатися як портовий вантажник.
Катерина криво всміхнулася.
— Це було б навіть терапевтично.
Інна підійшла ближче.
— Що тобі від мене треба сьогодні?
Катерина подумала кілька секунд.
— Не жалій мене. І забери на себе всіх ідіотів.
— Домовились, — сказала Інна. — Клієнтів із фразою “а можна те саме, але вдвічі дешевше” я виведу за територію.
— Дякую.
— І ще. Якщо раптом стане зовсім погано — підеш у туалет, поплачеш рівно три хвилини і повернешся. Бо я не хочу, щоб твоє особисте життя зламало нам роботу. Ок.
Катерина засміялася. Навіть сама здивувалась.
— Господи, які ж мене прекрасні люди навколо оточують.
— Так. Просто ти раніше це недооцінювала.
До обіду вона працювала на автоматі.Але з кожною годиною ставало легше. Ближче до другої в приймальні з’явився Назар.
Катерина побачила його через скло. Високий, спокійний, у темному пальті, з рівною поставою .
Він зайшов у кабінет і одразу зрозумів, що з нею щось не так.
— Привіт, — сказав він.
— Привіт.
— Я не попереджав. Заїхав підписати документи.
— Ти дуже романтично вмієш з’являтися з паперами.
Назар усміхнувся.
— Ти сьогодні красива.
Катерина машинально стиснула ручку.
— Але?
— Але втомлена. І напружена.
Катерина видихнула.
— Скажімо так, у мене сьогодні внутрішній чат ненависті активніший за робочий.
Він лише кивнув, ніби почув саме те, що треба.
— Каву пила?
Катерина промовчала. За кілька хвилин він повернувся з двома стаканчиками.
— Тримай, — сказав. — Без цукру. З корицею. Як ти любиш.
Катерина взяла каву. Від теплого паперового стаканчика знову трохи затремтіли пальці.
— Дякую, — тихо сказала вона.
Назар сів навпроти. Розкрив папку. Вони проговорили по документах хвилин десять. По справі. Коли папери були підписані, Назар не поспішав іти. Подивився на неї ще раз. Довше.
— У тебе щосьсталося і все одно тримається краще за більшість сильних чоловіків, яких я знаю.
— Назаре, — сказала вона тихіше, — якщо ти зараз ще трохи побудеш уважним, я можу почати зловживати цим ресурсом.
Він усміхнувся.
— Я не проти.
Вона подивилася на нього і вперше за весь день відчула якесь дивне полегшення. Дуже маленьке. Але справжнє. Бо, як виявилося, навіть у день, коли серце ще болить, а голова гуде , можна:
встати, одягти підбори, вийти в світ і дозволити комусь принести тобі каву.
