Спочатку:
На сторінку книги
Двері вдчинила Христина.
Ні мама, яка завжди казала: «Та не смикайтесь ви, я сама відкрию». І не тато зі своїм традиційним «О, нарешті». Саме Христина — у домашньому светрі кольору топленого молока, і тією усмішкою, яку Катерина знала все життя.
— Ну нарешті, — весело сказала Христина і потягнулась обійматися. — Ми вже думали, ти там сама крем для торта збиваєш.
Катерина машинально дозволила себе обійняти. Від сестри пахло її парфумом — солодким, терпкуватим.
— Не дочекаєтесь, — спокійним голосом сказала Катерина, заходячи до квартири. — Я ще занадто молода, щоб помирати над бісквітом.
— Зате драматично, — пирхнула Христина, забираючи коробку з тортом. — Як ти любиш.
Катерина посміхнулась. У коридорі стояли Сергієві кросівки. Вона впізнала б їх із тисячі — білі, трохи недбало скинуті, хоча вона сто разів просила ставити рівно.
З кімнати долинав батьків голос і телевізор, який ніхто не дивився, але який завжди працював для фону.Пахло запеченим м’ясом, маминим парфумом і чимось ще — тим теплим домашнім запахом, який живе тільки в батьківських квартирах.
— Катю! — долинув з кухні мамин голос. — Це ти?
— Ні, мамо, це податкова, — кинула у відповідь Катерина, скидаючи пальто.
— Ой, не жартуй таким, — одразу відгукнулася мама, і навіть у цьому було щось до смішного заспокійливе, домашнє, рідне.
Тато визирнув із кімнати, в окулярах, з викруткою в руці.
— О, прийшла. А я вже думав, ти сама торт з’їси.
— Не дочекаєтесь, — повторила Катерина, і цього разу усмішка вийшла живішою.
Сергій з’явився слідом за батьком. Домашня футболка, трохи скуйовджене волосся, звичний вираз обличчя, від якого Катерина колись танула, а тепер останні тижні все частіше ловила себе на бажанні вдивитися уважніше. Наче в ньому з'явилося щось чуже.
Він нахилився й коротко поцілував її в щоку.
— Привіт.
— Привіт.
Ззвичайно. Все було занадто звичайно і тому це й лякало.
— Я помру від голоду раніше, ніж ви тут усе дограєте, — заявила Христина, несучи торт на кухню. — Мамо, де тарілки?
— Там же, де й учора були, — долинуло звідти.
— У вас удома все так складно влаштовано.
— Христю, якщо ти ще хоч раз переплутаєш шухляду з ложками і шухляду з рушниками, я не знаю, що тобі зроблю, - озвалася мама.
Усі засміялися. Катерина теж.
Але всередині вже все напружувалося. Вона сама не розуміла, що це - нерви, злість чи погане передчуття.
Вона пройшла до вітальні, перекинулась кількома словами з батьком, поставила сумку на стілець й раптом відчула, що їй треба бодай хвилина тиші.
— Я руки помию, — кинула вона в повітря і пішла в бік ванної кімнати.
Ніхто не звернув на її слова уваги.
У ванній було тепло. Катерина зачинила двері, сперлася руками об умивальник і підняла очі на своє відображення.
Лампа над дзеркалом одразу безжально висвітила все: великі очі, в яких уже жила тривога, напружені губи, тонку жилку біля скроні, яка завжди пульсувала, коли вона нервувала.
— Ну що, відьмо, — тихо сказала вона своєму відображенню, — або в тебе розігралася фантазія, або скоро можна відкривати кабінет таро. Прийом по запису. Вино приносити з собою, обовязково.
Вона всміхнулася. Не допомогло.
— Заспокойся, — сказала вже серйозніше. — Ти зараз або сама собі влаштовуєш дешевий трилер, або…
Катерина повільно видихнула. Витерла руки рушником.Усміхнулася дзеркалу, перевіряючи, чи ще вміє тримати обличчя.
