Спочатку:
На сторінку книги
Віра не стала більше нічого робити із сигналом. Принаймні сьогодні. Вона вже знала достатньо, щоб зрозуміти: спроби розшифрувати його без відповідної програми були марною тратою часу. Комп’ютер міг записати передачу, розкласти її на частоти, визначити тривалість імпульсів і навіть знайти певні закономірності. Але зрозуміти, що саме передавалося, він не міг.
Тому Віра зробила найпростіше, що могла зробити на даний момент: фіксувала, зберегла й по можливості обробляла. Час кожної передачі, її тривалість, частоту та напрямок. Навіть рівень фонового шуму під час кожного імпульсу.
Вона відкрила журнал спостережень і додала новий розділ: «Аномальний сигнал. Початок спостережень».
Потім поставила таймер.
Залишалося лише чекати.
***
Прокинувшись, Віра насамперед вирішила перевірити показники. Вона ще не встигла повністю прийти до тями, а вже сиділа перед комп'ютером, гортаючи записи нічних спостережень.
Як і передбачала, сигнал повторювався через чіткий проміжок часу, а саме кожні три з половиною хвилини.
Віра кілька разів перевірила розрахунки. Все точно. Три хвилини тридцять сім секунд. Потім знову така сама пауза. І знову сигнал.
- І скільки ж ти можеш так працювати?.. - пробурмотіла вона.
Її найбільше дивувала не сама регулярність передачі, а їхня тривалість. Хтось або щось підтримував майже безперервний зв'язок уже кілька днів. Віра мимоволі задумалася про джерело живлення. Цікаво, який акумулятор або енергосистема здатні забезпечувати таку передачу протягом настільки тривалого часу? Наче запас енергії був практично невичерпним.
Віра зберегла запис і вирішила більше не витрачати час на те, чого поки не могла пояснити. Треба було зайнятися тим, заради чого вона взагалі прилетіла сюди - кліматом.
Віра відкрила систему моніторингу температури і завмерла.
Показники змінилися настільки сильно, що вона спочатку вирішила, ніби сталася помилка. Вона перевірила перший датчик. Потім другий. Третій. Четвертий. Усі показували приблизно одне й те саме: плюс п'ятнадцять - плюс двадцять градусів.
Віра кілька секунд мовчки дивилася на екран. Ще зовсім недавно ці показники були неможливими для Нівії.
Тепер же вся зона навколо станції стрімко нагрівалася.
- Не можливо. Цього не може бути...
Температура зростала і досить швидко. Але справжню картину можна було отримати лише в тому разі, якби Віра мала показники з більшої відстані від станції. Їй потрібно було встановити додаткові датчики. Чим далі від Еребуса-7, тим краще.
Тільки тоді можна буде зрозуміти, чи йдеться про локальну аномалію, чи потепління охоплює значно більшу територію.
Але зараз про це не могло бути й мови, за ілюмінатором усе ще вирувала хуртовина. Вітер ніс сніг із такою силою, що навіть найближча територія навколо станції зникала в суцільній білій завісі. Виходити назовні в таких умовах було надто небезпечно.
Віра роздратовано потерла скроні й це було особливо прикро. Вона нарешті отримала дані, які могли б допомогти зрозуміти, що відбувається з Нівією, але перевірити їх зараз не могла. Залишалося лише чекати.
Віра ще раз поглянула на температурні показники. Потім перевела погляд на метеорологічну карту. Після цього відкрила графік сигналу й знову повернулася до температури.
Віра важко зітхнула.
Ще тиждень назад вона могла сісти на снігохід і вирушити до будь-якої точки, позначеної на карті.
Тепер же навіть думка про вихід назовні здавалася безглуздою. Відчуваючи дедалі сильнішу безвихідь, Віра знову сіла за комп'ютер. Вона відкрила канал зв'язку з орбітальною станцією. Знала, що шанс отримати відповідь майже нульовий, але все одно не могла просто сидіти й чекати. Віра сформувала чергове повідомлення: «Еребус-7 викликає орбітальну станцію. Підтвердіть отримання».
Відправила. Почекала. Нічого. Вона вже навіть не злилася, лише дивилася на екран, де в черговий раз не з'явилося жодного повідомлення.
Віра робила такі спроби кожні три години. І щоразу отримувала однаковий результат - нічого. Зв'язку з орбітою не було. Навіть стандартний радіообмін короткими службовими «піпами» мовчав. Повна тиша.
Це вже не нагадувало звичайний збій, тож у голові з'явилася ще одна здогадка. Те дивне сяйво, яке вона бачила вночі, перед завірюхою. Спалахи, що зовні нагадували полярне сяйво, але поводилися зовсім інакше. Чим більше Віра думала про них, тим сильніше переконувалася, що саме вони могли бути проявом потужної геомагнітної бурі. Якщо це справді так, багато чого можна було пояснити. Сильна геомагнітна активність могла впливати на радіозв'язок, навігаційні системи та роботу електронного обладнання. А якщо буря була настільки потужною, як припускала Віра, то цілком можливо, що орбітальна станція просто не могла підтримувати нормальний зв'язок із поверхнею. Більше того, екіпаж міг навмисно відкласти спуск. Ніхто не ризикуватиме посадкою під час небезпечної геомагнітної активності, якщо немає крайньої необхідності.
Ця думка трохи заспокоїла Віру.
Можливо, ніхто не зник. Можливо, ніхто не загинув. Можливо, там, нагорі, просто чекають, поки умови нормалізуються. Вона хотіла в це вірити. Дуже хотіла.
Тому що інше пояснення їй зовсім не подобалося.
Віра ще раз подивилася на метеорологічну карту. Потім - на графік сигналу. Потім - на показники температури. Й чекала. Чекала хоча б чогось.
