Раді Вас бачити!

Віра майже вбігла до лабораторії.

Двері автоматично відчинилися перед нею, і жінка одразу сіла за робочий термінал. Вона навіть не стала вмикати основне освітлення. Кілька секунд просто дивилася на екран, намагаючись упіймати ту думку, через яку прокинулася серед ночі.

Сон. Місто. Незнайомий шум. Спалахи.

Вона різко відкрила систему моніторингу зовнішнього середовища й почала перевіряти всі доступні канали: аудіо спектр, радіочастоти, магнітні коливання, електромагнітний фон. Будь-які аномальні сигнали.

Система поступово виводила на екран численні графіки та спектрограми. Віра швидко переглядала їх один за одним.

Спочатку - нічого. Звичайний фоновий шум. Вітер. Вібрації обладнання. Магнітні коливання Нівії. Віра вже почала сумніватися у власній ідеї й думати що починає божеволіти. Але…

- Ну і що я хотіла знайти?..

Вона вже збиралася вимкнути один із каналів, коли помітила тонку лінію на спектрограмі. Віра завмерла.

Лінія була майже непомітною. Слабкий сигнал, який губився серед фонового шуму. Вона змусила програму перевірити ще раз. Потім ще. І ще.

Сигнал не зникав. Віра перемкнула на інший сенсор - те саме.

Тепер вона вже сиділа зовсім нерухомо.

- Звідки ти?..

Вона відкрила програму визначення напрямку сигналу. Показники почали перебудовуватися. Через кілька секунд на екрані, де відображалася карта зі спалахів.

Віра насупилася. Вона перевірила дані ще раз. Потім увімкнула другий датчик. Результат не змінився. Сигнал ішов із Невії. А точніше, судячи із діоду на мапі – з печери.

Віра відчула, як серце почало битися швидше.

- Що ти передаєш?...

Вона перевела погляд на графік, а потім зрозуміла ще одну річ. Сигнал ішов не лише горизонтально поверхні супутника, він піднімався вгору. У космос. Щось і комусь передавалося. Може саме через цей сигнал їй не вдавалося зв’язатися із орбітальною станцією?

Віра швидко відкрила журнал записів і порівняла час появи сигналу з учорашніми спалахами. Кожному спалаху відповідала коротка передача.

Віра відчула, як по шкірі пробігли мурашки. Вона запросила комп’ютер аналіз та на результат був потрібен час, який здавалося тягнуся нескінченно довго.

***

Через годину на екрані з'явилося: «Сигнал зафіксовано». А потім: «Структуру визначено».

Віра затамувала подих.

Ще один рядок: «Аналіз протоколу передачі...»

Вона чекала. І чекала. Розуміючи, що такі затримки можуть бути пов’язані із погодними умовами.

Нарешті система видала результат: «Протокол не ідентифікований».

Віра не повірила очам. Вона запустила повторний аналіз. Той самий результат. Вона спробувала визначити, чи є сигнал цифровим, чи аналоговим. Потім перевірила можливу кодувальну структуру. Потім спробувала розділити передачу на окремі блоки. Із кожною новою спробою перед нею вимальовувалася одна й та сама картина. Сигнал був структурований. Він не був природним шумом. Не був випадковим випромінюванням. Хтось його створив. Але для Віри він залишався абсолютно незрозумілим. На екрані з'явилася чергова послідовність символів, які ніяк не вдавалося розшифрувати.

- Хто приймає сигнал?..

Продовжила в голос проганяти свої думки. Та відповіді не було від кого чекати. Але одне тепер було очевидно. Загадкове обладнання передавало сигнал в космос. І можливо саме він не дозволяв Вірі зв’язатися із орбітальною станцією. Лише одне, в ці здогадці, бентежило жінку, чому люди з орбіти й досі не спустилися вниз, щоб переконатися що з нею все гаразд?

***

Віра просиділа за комп'ютером до самого світанку.

Вона настільки захопилася аналізом сигналу, що перестала помічати час. За вікном давно згасли останні зорі, чорне небо поступово почало світлішати, а Віра все ще сиділа перед екраном, раз за разом переглядаючи однакові послідовності.

Вона перевіряла частоти, тривалість імпульсів, проміжки між передачами, намагалася знайти закономірність у повторенні символів. Але чим більше аналізувала, тим більше запитань виникало. Єдине, що їй вдалося з'ясувати напевно, - сигнал не залишався в межах системи Астери. Він ішов далеко за межі найближчого космічного простору. У темряву міжзоряного простору.

Комп'ютер навіть зміг визначити приблизний напрямок передачі. На екрані з'явилася тонка лінія, яка тягнулася від Нівії в далеку частину неба. Але кінцеву точку призначення визначити не вдалося.

Віра могла лише дивитися на напрямок і здогадуватися, куди саме летів сигнал. Можливо, на іншу планету. Можливо, до далекої системи. А можливо, ще далі - туди, куди жоден людський апарат досі не літав. Або назустріч зорельоту.

Віра потерла втомлені очі. Вона вже майже не відчувала спини, а від багатогодинного сидіння затекли ноги. Але вставати не хотілося.

Уперше за весь час роботи над загадкою перед нею з'явилася справжня ниточка. Невелика. Нечітка. Але все ж таки ниточка.

- Треба тільки зрозуміти, кому ти це надсилаєш і що саме надсилаєш...

У відповідь комп'ютер мовчав. Єдиний звук у лабораторії - тихе гудіння систем обігріву.

Віра знову втупилася в екран. І, мабуть, просиділа б там ще кілька годин, якби не Норд. Пес обережно зайшов до лабораторії, підійшов до неї й тихо ткнувся носом у руку.

- Що таке? - сонно запитала Віра.

Норд подивився на неї, а потім на двері й знову на неї. Віра кілька секунд не розуміла. А потім її шлунок красномовно нагадав, що вона не їла вже багато годин. Жінка подивилася на годинник.

- Ого... - вона навіть не помітила, як минула ніч. - Ти прийшов нагадати, що всі голодні?

Норд поворушив хвостом, на що Віра усміхнулася.

- Добре. Здаюся. Тим паче, більше дізнатися не відвідав ще раз печеру не вийде. А судячи з погоди, ми туди не скоро зможемо потрапити.

Вона ще раз поглянула на екран і зберегла всі результати дослідження. Сигнал залишався нерозшифрованим. Його мова - невідомою. А кінцевий пункт призначення - недосяжним. Але тепер Віра знала найважливіше. Обладнання із печери не лише «гріло» супутник, а й передавало сигнал у космос.

- Пішли, Норде. Спочатку нагодуємо всіх. А потім будемо думати, кому вони «телефонують».

Пес махнув хвостом і рушив до виходу. Віра пішла за ним, навіть не здогадуючись, що цієї ночі вона зробила перший крок до величезних змін.