Раді Вас бачити!

Ну все. Я офіційно померла від сорому в іншій реальності. Інакше просто неможливо виправдати те, що щойно випало на нашу спільну долю, бо якщо четверо дорослих людей щойно синхронно побачили у власній свідомості настільки… гаряче видіння...

Господи боже мій. Я різко розвернулася, випалюючи простір поглядом.

— Мені негайно потрібна кімната.

— Ого, вже втомилася від нас? — із невинною лукавістю уточнив Кайл.

Я обернулася до нього так повільно, що це мало б хоч трохи його налякати.

— Ще одне слово і в цьому світі стане на одного самовдоволеного красеня менше.

Він лиш ширше посміхнувся. Ох, який невиправний придурок.

— Ходімо, — холодно й коротко кинув Дейран.

Коротко, упевнено, але варто було його низькому басу пролунати в тиші, як по шкірі знову зрадницьки побігли розпечені мурашки. І це дратувало найбільше, бо мій власний мозок, очевидно, вирішив влаштувати страйк і зрадити мене в найвідповідальніший момент життя.

Ми рушили довгим коридором, вимощеним темно-сірим каменем. Я вперто дивилася виключно перед собою, щоб не дивитися ін на міцні плечі Дейрана, ні на сильні, упевнені руки Аарона і вже тим паче — на єхидну усмішку Кайла, який крокував поруч із таким виглядом, ніби щиро насолоджувався моїм поступовим нервовим зривом.

— Ти зараз просто вибухнеш від напруги, — доброзичливо констатував він.

— А ти зараз отримаєш у щелепу.

— Бачиш? Уже турбуєшся про мене, прогрес на обличчя.

Я судомно видихнула повітря крізь зціплені зуби.

— Скажи мені чесно, тебе в дитинстві головою об стінку часто кидали?

— Регулярно.

— Ех, мало…

Попереду тихо, майже беззвучно хмикнув Дейран і я застигла на пів кроку. Він що… щойно спересердя засміявся?

Ні. Це нереально. Чоловіки з такою крижаною міною на обличчі зазвичай народжуються вже одразу похмурими. Ми зробили ще один поворот і я нарешті дозворила собі роззирнутися довкола.

Будівля вражала масштабом. Масивні склепіння, важкі стелі, величний темний камінь та дивовижні світильники замість звичних ламп, де замість полум'я мерехтіли м’яким сяйвом магічні кристали.

Неймовірно і по-справжньому казково, але водночас настільки абсурдно, що аж лячно.

— Це ваша штаб-квартира? — трохи тихіше поцікавилася я, збиваючи пил із рукава.

— Наш дім, — лаконічно відповів Аарон.

Його голос лунав так, ніби він володіє всіма таємницями всесвіту і просто чекає, поки інші до цього доростуть. Небезпечний тип, це я зрозуміла одразу.

— І я тепер теж маю тут жити?

— Хіба що ти вже вигадала надійний план, як власноруч прикінчити Еліара, — хмикнув Кайл.

— Поки що це мій пріоритетний план на вечір.

— О, тоді з вами двома на нас чекає незабутня сімейна драма з руйнуванням стін.

Я виразно пирхнула, а за мить різко зупинилася, бо магія всередині мене знову заколихалася. Така тепла, щільна хвиля раптово прокотилася по тілу так інтенсивно, що я ледь не спіткнулася об власні ноги. Дейран миттєво обернувся, спохмурнівши за долю секунди:

— Що сталося?

— Та нічого… дрібниці.

Гіршої відповіді й не придумаєш, особливо коли всі троє дивляться на тебе так пильно, ніби чітко відчувають кожен удар серця і кожне твоє дихання. Судячи з усього, так воно і було. Трясця їх усіх роздери.

— Це ненормально, — розгублено пробурмотіла я.

— Для зв’язку такого рівня цілком у межах норми, — спокійно пояснив Аарон.

— Я не про магічну містику. Я про те, що ви всі троє надто… занадто чоловіки для мого крихкого спокою.

Кайл не витримав і голосно розсміявся, навіть неприступний Дейран на секунду прикрив очі, намагаючись загасити реакцію, а Аарон просто стояв і мовчки вдивлявся в мене.

І від цього важкого, зосередженого погляду я миттєво забула все, що збиралася випалити далі. Його погляд стриманий, неймовірно пильний, такий, від якого всередині все стискалося в тугий, небезпечний вузол.

О ні. Тільки не це. Я надто добре знала таких чоловіків — мовчазних, зібраних, фатальних. Саме вони згодом безжально руйнують тобі нервову систему одним лише поглядом.

Дейран штовхнув важкі двері праворуч.

— Твоя спальня.

Я переступила поріг і застигла. В кімнаті було величезне, застелене пухнастим хутром ліжко, панорамне вікно на всю стіну, темне дерево, приглушене затишне світло, полиці з книгами і навіть справжній камін, у якому вже тліли дрова.

Ця кімната виглядала занадто розкішно й комфортно для місця, де я планувала з горя страждати й проклинати долю.

— Ого… — не стримавшись, видихнула я.

— Це твоє «ого» зараз у позитивному чи деструктивному ключі? — обережно уточнив Кайл, зазираючи через моє плече.

— Це «ого, я, мабуть, усе ж таки пробачу вашому богові половину його гріхів».

— Уже суттєвий прогрес.

Я різко розвернулася до них, збираючись закрити двері перед самими носами, але тут до мене дійшла одна проста, але катастрофічна деталь.

— Стоп.

Троє чоловіків синхронно зупинилися, очікуючи на вирок.

— У цьому вашому дивовижному світі існують якісь адекватні правила щодо нічного відпочинку? Ну, типу… хто і де спить?

Запала оглушлива тиша. Кайл незграбно кашнув у кулак, відводячи очі, Дейран демонстративно задивився на стелю, а Аарон… трясця б його забрала… повільно й невимушено усміхнувся кутиком губ і в ту ж секунду я зрозуміла, що відповідь мені точно не сподобається.