Раді Вас бачити!

Падати в інший вимір — це зовсім не так естетично, як малюють у кіно. Ніяких тобі витончених блискіток чи ефектної фонової музики. Мене просто закрутило з такою скаженою силою, ніби засмоктало в барабан пральної машини на максимальних обертах.

— Я щиро ненавиджу тебе, Еліаре!.. — встигла викрикнути я у простір.

А за мить врізалася у щось живе, неймовірно міцне, тверде і обпалююче тепле.

Сильні чоловічі руки миттєво замкнулися на моїй талії, надійно оберігаючи від жорсткого зіткнення з підлогою.

На секунду всесвіт завмер. Я важко хапала повітря, вчепившись пальцями в чиюсь грубу темну сорочку, тоді як перед очима ще досі танцювали сліпучо-золоті плями.

Повітря пахло розпеченим металом, чоловічою шкірою й терпкою хвойною свіжістю. І це до біса приємно.

— Ну, — пролунало над самою маківкою низьким, оксамитовим басом, — принаймні наш бог цього разу не скинув обраницю просто в холодну гірську річку.

Я різко відкинула голову назад і пошкодувала про це вже за секунду, тому що чоловік, який тримав мене в обіймах, був… неприпустимо красивим.

У нього вугільне волосся, темна щетина, широкі плечі, здатні затулити від будь-якої бурі і цей погляд - спокійний, пильний і настільки по-справжньому чоловічий, що в мене раптом пересохло в горлі.

Ні. Навіть не думай розм'якшуватись, Марто. Я різко відскочила назад, вириваючись із полону.

— Навіть не смій мене чіпати!

Він ледь помітно підняв ліву брову.

— Ти взагалі-то сама буквально впала мені в руки.

— Це не привід насолоджуватися моїм падінням.

Десь за спиною хтось пирхнув і я стрімко розвернулася.

О, чудово. Їх і справді троє. Вони стояли півколом, розглядаючи мене так, ніби я звалилася не з іншого світу, а прямісінько з місяця.

Другий екземпляр виглядав так, ніби народився виключно для того, щоб виводити людей із себе. Світле волосся, нахабна усмішка й погляд чоловіка, який уже встиг подумки відпустити пару двозначних жартів.

Третій тримався трохи осторонь. Він був нерухомий, зібраний і крижаний настільки, що поруч із ним навіть повітря, здавалося, ставало щільнішим. І всі вони витріщалися на мене. Так, наче… О ні. Тільки не це.

— Навіть не думайте наближатися, — одразу попередньо виставила перед собою долоню я.

— Про що саме ти зараз подумала? — невинно, з награним подивом уточнив блондин.

— Про все й одразу!

Його усмішка стала ще ширшою, аж ямочки на щоках з'явилися.

— Знаєш, а вона мені подобається.

— А мене тут взагалі хтось питав? — люто випалила я.

— Це взаємне задоволення, — сухо кинув темноволосий командир, який щойно зловив мене.

О. Отже, містер-широкі-плечі теж не в захваті від моєї появи. Чомусь від такої відповіді всередині закипів неприємний шквал образи.

— Послухайте ви, королі місцевого маскараду, — я схрестила руки на грудях, готуючись до бою. — Я гадки не маю, що вам там наобіцяв ваш збочений бог, але я тут абсолютно ненадовго. Зрозуміло?

Над тренувальним майданчиком повисла тиша, а потім блондин раптом кашлянув у кулак, намагаючись загасити смішок.

— Що таке? — підозріло примружилася я.

— Та нічого, абсолютно, — надто вже нещиро відгукнувся він.

— Кайле, — попереджувально гаркнув темноволосий.

— Та я що? Я ж мовчу.

Я перевела лютий погляд з одного на іншого, а потім на третього, мовчазного.

— Добре. Давайте почнемо нормально. Як вас звати?

— Дейран, — коротко відрубав темноволосий, і від його низького голосу шкірою знову пробіглися мурашки.

Занадто оксамитовий і занадто привабливий, щоб бути легальним.

— Кайл, — підморгнув блондин, широко розводячи руками.

Ага. Цей точно стане моїм головним болем.

— Аарон.

Тихий, спокійний голос третього прозвучав напрочуд вагомо. Я важко ковтнула.

Чудово. Троє ненормально ефектних чоловіків на іншій планеті. Щиро дякую тобі, Еліаре. Наступного разу краще принеси мені пляшку міцного і залиш у спокої.

— А ти, значить, Марта, — упевнено вимовив Кайл, роблячи крок уперед.

Я різко застигла.

— Звідки, до біса, ти знаєш моє ім’я?

У відповідь усі троє синхронно опустили погляди на власні зап’ястя. І тільки зараз, коли вони прибрали руки від зброї, я помітила тонкі срібні браслети, які яскраво палали чистою золотою в’яззю.

Точно такі самі, як той гарячий слід, що й досі пік мені шкіру під рукавом куртки. У шлунку все скрутилося від холодного липкого жаху.

— О ні… — слабким голосом прошепотіла я, дивлячись на них широкими від несподіванки очима.

Кайл сумно й водночас полегшено видихнув, ховаючи посмішку:

— Повір, дівчинко, у нас була точно така ж реакція.