Раді Вас бачити!

- Північна група взяла Кіол під контроль, проводяться фінальні зачистки!

- Бої за центральні поселення ще тривають, однак ворог почав відступати.

- Південна група змогла взяти декількох ельфів у полон. Їх зараз доправляють у підземелля!

Звідусіль лунали крики солдат, чаклуни невпинно метались по залу, корегуючи пересування та посилюючи печаті. Через портали, один за одними виходили поранені, а їм на зміну вирушали нові бійці. В цю ніч, забувши всі конфлікти та недомовки, фортеця перетворилась в один живий організм, що дихав і рухався в унісон.

- Несіть ще кристали, нам потрібні нові телепорти, – окликнув підлеглих Крег. По блідій шиї стікали краплини поту, а дихання збивалось на кожному слові, однак попри все це, усмішка не покидала його вуст.

- Готуйте нову партію стріл, обережніше з вибухівкою, другої хвилі лавин нам не потрібно, – роздавав накази Фред, підраховуючи залишки.

- Не скупчуйтесь в одному місці, ті хто може йти сам - проходьте сюди, кому потрібна допомога - підніміть руки, й до вас підійдуть, – намагався перекричати загальний гул один з цілителів.

- Командир Олос повідомив про повне звільнення Сіфу! – пролунав дзвінкий окрик молодого чаклуна. – Вони пробираються в глиб, щоб об’єднатись з іншими групами, ельфи тікають!

Несмілива усмішка тінню відбилася на обличчі альфи. Джен боявся промовити свої думки вголос, аби не зурочити долю. Однак, все вже було очевидно. Кожен солдат, глибоко в серці розумів, чим закінчиться битва, й це ще більше придавало сил.

В останній раз впевнившись, що все проходить стабільно, Джен швидко знайшов поглядом підлеглого.

- Фред, залишаю все під твій контроль, – окликнув альфа, й лише отримавши стверджувальний кивок, покинув приміщення.

Подвір’я зустріло Джена морозною свіжістю. За останні тижні, він майже не покидав стін фортеці. Постійні звіти, доопрацювання плану, контроль за змінами та розподілення задач, намертво прибили альфу до кабінету. Зараз же, опинившись на подвір’ї, він нарешті міг вільно дихати.

Прогулюючись пустими вуличками, Джен неспішно звернув у невеличкий прохід. Через загальну зайнятість ні в кого не було часу розчищати навіть загальні дороги, що ж можна було говорити про непомітні ходи. Тому альфа, був вимушений ледь не продиратись, через кучугури снігу. Проте, ці дрібні незручності на всі сто відсотків того вартували.

Провулок виходив у огороджений задній дворик. Пройшовши вглиб, Джен неспішно зупинився перед засніженою надгробною плитою, й втомлено опустив голову.

- Вибач, що не приніс тобі квіти, – ледь чутно промовив альфа, кожне слово давалось через неймовірні зусилля. – Я знаю як ти їх любив, однак в своє виправдання, в мене є гарні новини…

Провівши кінчиками пальців по холодному каменю, Джен слабо усміхнувся. Завжди нахмурені брови, повільно розслабились, придаючи обличчю безтурботного вигляду. Він вже й забув, коли востаннє відчував подібну легкість, наче кайдани, що всі ці роки стримували душу, нарешті впали.

- Нам вдалось, – слова невпевнено зірвались з уст. - Ти в це віриш? Ми звільнили Ійод, – в горлі утворився ком. – Тепер я нарешті можу з чистою душею зустрітись з тобою на тому боці.

Діставши з-за пазухи невеличку пляшку, Джен обережно сколихнув її вміст. Рідина плескала о металеві стінки. Запах алкоголю, різко вдарив у носа. Зробивши ковток, альфа повільно спустився на землю.

- Знаєш Фаре, я б все віддав, щоб знову побачити твою усмішку. Який же ти в мене красивий. Швидше б вже й мій час дійшов, – поперхнувшись на останньому слові, Джен залився кашлем. - Вибач, вибач, ти напевно сильно розізлився, почувши такі слова. Не хвилюйся, я проживу рівно стільки, скільки Кхра відмірив мені в цьому світі, ні на день менше. Тому не гнівайся, на свого дурного альфу.

На щоці відчулась волога. Одинока сльоза, відбилась в перших променях ранкового сонця. Вітер стих.

Ніч закінчилась. Вони перемогли.

***

Швидкі кроки відлунювали від стін коридору. Розгніваний ельф, притримуючи ранений бік нісся вперед, не звертаючи уваги на стурбованих підлеглих. Лють затьмарювала погляд, а відчуття приниження з’їдало зсередини.

Зупинившись перед масивними дверима, Ролен все ж спробував повернути обличчю звичний спокій. Проте, як би він не намагався, виходило надто фальшиво.

- Заходь, – не дочікуючись стуку, пролунав розмірений голос зсередини.

Востаннє видихнувши повні груди повітря, ельф стримано ступив вперед. Приміщення наповнював легкий аромат ладану, однак навіть йому не під силу було приховати в’їлий запах крові.

- Я думаю тобі є що сказати, так говори вже, раз прийшов, – не відриваючись від свого заняття, обізвався темноокий ельф.

Ролен стиснув руку на рані. Біль дозволяла, хоча б на мить очистити думки. Яким би злим й ображеним він не був, це не давало права проявляти неповагу до іроса. Неспішно спустившись на коліно, ельф елегантно схилив голову в поклоні.

- У славу вашої волі! – на одному диханні випалив він. – Моя вдячність за порятунок не знає меж, однак чи можу я дізнатись причину? Невже ваша величність сумнівались в моїх силах?

Відповіддю був легкий смішок, що наче сам собою вирвався з грудей брюнета. Відклавши інструменти в бік, Зеймар плавно розвернувся обличчям до підлеглого. На його губах грала легка посмішка, а очі шалено палали.

- Я би не дав тобі звання генерала, якби не знав на що ти здатен, – не відриваючи погляд від підлеглого, почав ельф. – Хоча, бачу шкідники все ж виявились досить сильними.

Ролен з силою стиснув зуби, стримуючи хвилю гніву. Якби він знав, що вимушений буде терпіти таке приниження, то не став би гратись з тими щурами, а просто вбив би в першу ж мить.

- Приношу вибачення. Я недооцінив противника, люди виявились хитрішими ніж очікувалось. Однак, дозвольте зауважити, можливо я помиляюсь, але здається в одного з людей наявні прояви Берсерку.

Зеймар з цікавістю підняв брову. Його погляд зупинився на пораненні мага. Ситуація дійсно виглядала дивно, однак навіть якби світ перевернувся з ніг на голову, у словах ельфа не з’явилося б більше сенсу.

- Тобі здалось, це суперечить самій природі. Навіть мені після всіх спроб, так і не вдалось порушити первинні закони балансу. Для людей це апріорі неможливо.

Ролен не наважився перечити. Він й сам не розумів як таке було можливо, однак погляд червоних очей, назавжди відбився в його свідомості.

- Ви маєте рацію, – ще нижче схилив голову ельф. - Жодне виправдання не зменшить мою провину як генерала, тому я готовий прийняти будь яке покарання

На диво, ірос навіть не розізлився. Навпаки, усмішка не покидала його губ. Ельф перебував у піднесеному настрої.

- Це вже не має значення. Ті землі, й так втратили свою цінність, тому немає сенсу хвилюватись через дрібні втрати.

- І бійців теж? – мимоволі випалив маг.

Як тільки слова зірвались з губ, тіло Ролена обдало холодом. Яким би злим він не був, ніхто не давав права критикувати дії правителя, ще й в такому тоні.

- Заради великих амбіцій, треба приносити жертви, – буденно відповів ельф, його погляд застиг на рані підлеглого. – Та й все одно, там залишилось не більше декількох сотень новобранців.

Від почутого, у Ролена по спині пробігли мурахи. Він хотів вірити, що у рішеннях іроса був сенс, однак осягнути їх не міг. Для генерала, кожен солдат мав свою ціну, й викинути їх наче непотрібний мотлох було надто жорстоко.

- Ваша мудрість безмежна, – лише й зміг видавити з себе ельф.

Покинувши кабінет, Ролен, ще деякий час осмислював почуте. Лише опинившись в своїй кімнаті, він зміг дати волю емоціям. Гнів змішався з вірністю, а приниження з покорою. Пальці впились в свіжу рану. Різкий біль зміг хоч на декілька секунд заглушити вир почуттів, що розривали душу. Усе це було неправильно.

Впавши на крісло, ельф з силою відкинув голову, вдаряючись об край. Раціональність відходила на задній план. Він не розумів, що робити далі. Всього за одну ніч, вони втратили декілька сотень молодих бійців. Як ірос міг сказати подібні слова про свій народ!?

Дихання завмерло. Ролен й сам злякався власних думок. Що він тільки-но…? Невже він насмілився сумніватись в рішенні правителя?

Щось дивне відбувалось з свідомістю ельфа. Попри те, що одна частинка душі запекло впевняла у звичній істині - слова іроса абсолютні й треба просто змиритися, друга, зрадницьки руйнувала давно усталений світогляд.

Реальність розсипалась, під тягарем відповідальності за згублені долі, однак в той же час вибудовувалась в щось незвичне, і навіть трохи лякаюче. В нове бачення світу.

***

- І потім він хапає меч, хоче атакувати, а я штовхаю його ногою. Бачили б ви ту шоковану рожу, коли цей довговухий покотився по снігу!

В лазареті стояв гул, солдати, не стримуючи емоцій ділились враженнями від пережитої битви. Попри рани, ніхто навіть не думав стихати, що й не дивно. Вперше, з моменту початку війни, вони не зализували рани від чергового штурму, а радісно дивились в майбутнє. Їм до останнього не вірилось, що це кінець. Ельфи більше не нападуть, вони повержені.

- Так, а ну заспокоїлись всі! – долинув дзвінкий оклик. - Якщо хто надто жвавий, то прошу на вихід, пацієнтів у мене вдосталь, а от місць ні!

Омега хутко лавірував між бійцями, деінде перевіряючи пов’язки та роздаючи ліки. За останні кілька годин, жоден з цілителів не міг присісти навіть на хвилину, приймаючи все нових поранених.

- Та ну, Майстре Калісе, не будьте таким злим, змилостіться над нами, – вигукнув хтось з натовпу. - Не кожен день вдається розгромити військо ворога, дайте насолодитись моментом! - інші солдати вмить підтримали товариша підбадьорливими криками.

Насуплено оглянувши збуджених пацієнтів, Каліс все ж не стримався й теж посміхнувся, піддавшись загальному настрою.

- Та що ж я з вами зроблю. - Як він міг сварити пацієнтів, якщо й сам ледь стримував себе від гучних святкувань. – Однак тримайте себе в руках, нам й так роботи вистачає, не утворюйте нових проблем!

Отримавши дозвіл, солдати лиш ще більше розпалились, повністю забувши про поранення та біль. Кожен думав лиш про одне – вони перемогли! Це відчуття ейфорії, з маленькими краплинками недовіри в реальність свого щастя. Все інше не мало значення.

На віддаленому ліжку, майже в кінці коридору, притулившись спиною до холодної стіни сидів Тім. З цікавістю спостерігаючи за святкуванням, він й сам радий би був доєднатись й підтримати товаришів. Однак, як би не хотів, не міг розділити загального піднесення духу.

Рани горіли вогнем, а кожен рух викликав тупу біль. Проте, зовсім не це стало причиною поганого настрою. Спогади про події минулої ночі, вкотре змусили альфу стиснути зуби, давлячи в собі відчуття безсилля. Все життя, з моменту першого прояву безумства, він боявся свого сатану, ховався від нього та всіма силами намагався подавити. Однак, зараз його мучила зовсім інша річ. Якби він відпустив контроль всього на декілька хвилин раніше, омеги б не зазнали таких травм.

Альфа знову поглянув на солдат. Радісні посмішки не сповзали з облич. Кожен другий, намагався перекричати товариша, аби розповісти про свої подвиги. І вони мали на це право. Кожен з них, зробив все можливе задля перемоги. Вони дійсно герої. А Тім?.. Він не зміг виконати навіть крихту покладених на нього завдань.

Дотик крижаної руки, змусив альфу повернутись в реальність. Вже деякий час, Каліс намагався достукатись до нього, однак Тім настільки глибоко занурився у власні почуття, що повністю втратив зв’язок з реальністю.

- Вибачте, ви щось говорили?

Цілитель лише слабо усміхнувся. Темні кола під його очима, свідчили про неймовірне виснаження омеги. З моменту запуску перших телепортів, лазарет ні на секунду не зупиняв роботу.

- Я цікавився, як ти себе почуваєш?

- Краще ніж могло бути, – спробував усміхнутись Тім, однак вийшло так собі.

- Ага, знаю я вас, – не вірячи жодному слову, омега обережно почав оглядати свіжі рани. – Зараз ви всі говорите, що в нормі, а от як емоції стихнуть, то одразу прибіжите скаржитись на порізи та переломи.

Альфа сперечатись не став. Довірившись цілителю, він втупився поглядом в стелю, знову занурюючись в думки. Прокручуючи в голові події останньої битви, Тім в котрий раз впевнювався у власній нікчемності. Спершу, допустив смерть Ронтара, хоча Юліон декілька разів зазначав, що його основна ціль – захистити чаклуна. Потім дозволив Норосу вступити в прямий бій з ельфом. Через що, омега отримав такі серйозні поранення. Пальці самі стиснулись в кулак. Це він мав лізти на дах, та атакувати ворога. Він мав отримати прямий удар блискавки.

Від навантаження, кров, що тільки-но зупинилась, знову почала просочуватись крізь бинти.

- Так, а ну перестань напружуватись. Нічого переді мною хизуватися своїми м’язами, – легко вдарив по руці Каліс.

- Вибачте, – лише й зміг відповісти Тім.

Окинувши пацієнта невдоволеним поглядом, омега знову повернувся до роботи. Його пальці майстерно розплутували окривавлені пов’язки, замінюючи їх на свіжі. Тім наче зачарований спостерігав за цим дійством. Методичні рухи заспокоювали, вводили в транс. Це дозволяло, хоча б на мить, очистити мозок від зайвих думок.

Несподівано в свідомості спалахнув образ, що безжально розтрощив ілюзію спокою. Тремтячий маг з пораненим зап’ястям та пустими очима. Від неприємного спогаду у альфи скрутило шлунок. Він не зміг захистити навіть його. Такий крихкий омега, був вимушений пережити подібні страждання. А все через те, що Тім побоявся відпустити контроль. Якби ж він зміг вбити того ельфа, то…

- Вибачте, а як там Лео? – слова самі зірвались з вуст альфи, лише помітивши на собі здивований погляд цілителя, він все ж вирішив додати. – І Норос? Вони сильно постраждали. Я хвилююсь.

На останній фразі, обличчя Тіма залилось фарбою від сорому. Він розумів, як звучали його невдалі спроби виправдатись. Цілитель же відреагував доволі спокійно. Обережно затягнувши останній вузол, він хутко підскочив на ноги.

- Ходи за мною, - не гаючи жодної хвилини, омега стрімко попрямував до виходу, навіть не перевіряючи, чи слідує за ним Тім.

А Тім прослідував. Не маючи жодного поняття, що очікувати далі він просто вхопився за крихітну надію побачити Лео.

Одразу після повернення в фортецю, без жодних пояснень, цілителі швидко забрали мага, й перевезли в невідоме місце. Як Тім не намагався вивідати про його стан, відповіді так й не отримав. Працівники лазарету або просто ігнорували питання, або ж відмахувались загальними фразами, не даючи й крихти інформації.

Вийшовши надвір, омега швидким кроком рушив у бік заднього двору. Не відступаючи ні на крок, Тім хутко переступав з ноги на ногу, повністю ігноруючи біль. Звернувши за кут вони вийшли у вузенький прохід між двома корпусами лазарету. Пройшовши трошки вглиб, Каліс різко зупинився біля малесеньких дверей. Якби не омега, Тім ніколи б навіть не поглянув на цей старий та подертий роками вхід.

- Заходь швиденько, – підмахуючи рукою, прискорив альфу цілитель.

Як тільки вони опинились в середині, Каліс миттю замкнув двері. Освітлені рідкими свічками коридори, придавали містичної атмосфери. В приміщенні відчувався насичений аромат лікарських трав та спирту. Однак, разом з цим проривався й менш приємний – запах крові.

- Не хвилюйся – долинув спокійний голос омеги – це корпус в якому знаходяться особливо тяжкі пацієнти. Ми намагаємось не впускати сюди сторонніх, але вважай тобі сьогодні повезло.

Тім скептично оглянув обличчя омеги. Інтуїція підказувала, що подібна щедрість обійдеться йому дуже дорого. Однак, на диво, в голові не промайнуло навіть думки повернути назад.

- Чому ви мене впустили? – не бажаючи затягувати момент істини поцікавився альфа.

- Звідки такий скептицизм. Невже я настільки не викликаю довіри? – награно образився цілитель. Та одного погляду на його очі було достатньо, щоб зрозуміти – він задоволений такою прямотою.

Будь Тім у своєму звичайному стані, то з радістю підтримав подібну гру цілителя, але у світлі останніх подій він повністю втратив відчуття гумору. Нерви були на межі, а стримувати себе з кожною хвилиною ставало все тяжче. Хотілось зірватись на омегу, висловити все, що накопичилось всередині. Однак Тім знав, Каліс не винен, й точно не має відповідати за його душевний стан.

- Ну добре, - все ж вирішив зжалитись цілитель. – Взагалі, я б не мав тебе пропускати, однак один нахабний маг попросив зробити виключення. Не дивись на мене так, я здивований не менше твого.

- Що ви маєте на увазі?

- Юначе, не знаю, що у вас там відбулось, однак Тіос повністю заборонив тебе розпитувати, поки він не вирішить деякі «нюанси». А питань в мене, повір, купа! – на останніх словах Каліс поглянув альфі прямо у вічі. – Але на твоє щастя, я все ж схильний дослухатись до прохання правої руки командира магів. Проблем в мене й так вистачає, щоб створювати нові.

Від отриманої інформації, в альфи почали палати мізки. Він повністю втратив розуміння ситуації, і якщо по правді й не хотів його повертати. Голова й так боліла, а зайві думки лише відволікали.

- Так що з Лео?

- А ти я бачу цілеспрямований, – трішки розчаровано відмахнувся Каліс. - Не хвилюйся, жити буде.

Як й очікувалось, подібна відповідь абсолютно не влаштувала Тіма. Подібне він міг почути й від звичайних лікарів. Ці слова не мали жодної ваги, й абсолютно не заспокоювали знервовану душу.

- Я не маг, тому точно пояснити не можу, але він пропустив через своє тіло надто багато енергії, через що були пошкоджені магічні канали, – після короткої паузи, продовжив цілитель - На щастя, отримані рани загрози життю не несуть, тому зовсім скоро отямиться.

Хвиля полегшення накрила альфу. Здавалось, що пути, які весь цей час стискали душу, нарешті попустились, дозволяючи Тіму вдихнути повні груди.

- Це добре… дійсно добре.

Каліс не відповів. Розвернувшись на п’ятах, він неспішно попрямував у глиб коридору, даючи сигнал слідувати за ним.

- Однак Норосу так не пощастило, – голос цілителя став грубшим.

Лише в цей момент, альфа зрозумів наскільки егоїстично він себе поводив. Хвилюючись за стан мага, він вкотре, повністю забув про іншого омегу, що зазнав не менших травм. Відчуття провини, новою хвилею накрило Тіма.

- Що з ним?

- Норос отримав численні травми. Порізи, садни, внутрішні пошкодження, ймовірно і струс мозку. Особливо постраждали руки. Ми намагаємось щось вдіяти, однак опіки надто сильні, шкіра просто відпадає шматками. Ймовірно, до кінця життя він буде відчувати жахливу біль в кінцівках, – омега змовк.

Тиша коридору душила альфу. Тім волів би, що Каліс продовжував говорити, заповнюючи цю поглинаючу пустоту. Однак той не вимовив більше ні слова.

- Я можу його відвідати? – несміливо обізвався альфа.

- Нажаль ні, Норос знаходиться в дуже складному стані, тому всі відвідування заборонені. Навіть мінімальне втручання, може негативно вплинути на його подальше відновлення.

Тім з силою стиснув зуби. Хотілось вдарити себе, за слабкість, за егоїзм і за те, що після слів відмови, в глибині душі він відчув полегшення. Альфа розумів, що опинись він зараз перед Норосом, то не знайшов би жодного виправдання, щоб придушити те давляче почуття вини, що з кожною секундою ставало все більше та більше.

- Чекай тут, – несподівано долинув голос омеги. - В середині Тіос, він покличе тебе коли Лео отямиться, – оглянувши альфу, Каліс все ж вирішив додати. – Тільки будь ласка не створюй проблем.

Коли силует цілителя повністю зник з поля зору, Тім повільно спустився по холодній стіні, осідаючи на кам’яну підлогу.

- Чекати, – іронічно прошептав альфа в пустоту.

За останню добу, він зненавидів це слово.