Раді Вас бачити!

- Що тут взагалі відбувається? – через збите дихання, ледь видавив з себе Тіос.

Від довгого бігу, ноги гули, а піт застилав погляд. Зруйнований храм, ранений маг та несвідомий Норос. Ситуація подобалась альфі все менше та менше. Несподівано з-за спини виринула тінь. Рука вже метнулась, щоб нанести атаку, як перед його очима з’явилось знайоме обличчя. Рудоволосий альфа промайнув повз, навіть не поглянувши на мага. Він понісся рівно туди, куди хвилину тому звалився ельф. І було в ньому щось таке, від чого холола кров.

Від всього цього безумства страшенно розболілась голова. Не вистачало йому власних труднощів, як ще й іншу групу рятувати треба.

- Мені хтось збирається відповісти? – злобно рикнув альфа, але майже одразу пом’якшив тон. Все ж перед ним було двоє поранених омег, а єдиний альфа взагалі не реагував. І тут у свідомості сплила неприємна думка. – А де чаклун?

Як тільки слова зірвались з губ мага, тіло Лео здригнулось. Здається він нарешті отямився.

- Мертвий – хриплий голос учня, неприємно різонув слух.

Однак часу на роздуми не було, в наступну ж секунду пролунав вибух, підіймаючи за собою хмару снігу. Від вибухової хвилі тіло Тіма відлетіло вбік, вдаряючись у стіну храму. В той же час перед очима блиснув спалах. Руки інстинктивно пірнули в кишені, дістаючи заготовані печаті. За секунду до зіткнення срібна хвиля енергії вилетіла з пальців мага. БАХ. Від зіткнення двох чар здригнулась земля.

- Пограли й досить – долинув холодний голос незнайомця.

Мить, і сотні магічних зарядів ринули в небо. Масована атака. Зуби скрипнули від гніву. Не гаючи часу, Тіос різко підскочив до омег, накриваючи їх бар’єром.

- Тімос! – перебиваючи гул вибухів окликнув альфу маг, однак той навіть не оглянувся.

Не звертаючи жодної уваги на рани, Тім безупинно атакував ельфа.

- Та що з цим психом?! – зло роздирало мага з середини. Однак він був не в тому положенні, щоб вмовляти якогось безумця сховатись під бар’єром. Зараз йому треба було захистити двох поранених омег. БАХ. Магічний заряд зустрівся з захисним куполом. Від сили вібрації у Тіоса задрижали руки. Маленька тріщина пішла по цільному шару. Всередині все схололо. Ще ніколи в житті він не зустрічав настільки сильного чаклуна.

БАХ. БАХ, Удари йшли один за одним. Тріщина лише росла. З кожною секундою загроза ставала все серйознішою. Як в момент. ТРІСК. Тіос зажмуривши очі, ринув вперед прикриваючи собою омег. Однак болі не послідувало. Від здивування маг навіть не одразу зрозумів, що відбувається. Його бар’єр не рухнув. Тоді що за звук він тільки-но чув?

Недовірливо оглянувши місцевість, альфа завмер. Здогадка прийшла моментально. З місця, де мав бути ельф, лунали звуки бою. Тім! Якимось дивом солдату вдалось відволікти ворога на себе. Не можна було витрачати такий шанс задарма.

- Лео, – майже шепотом покликав маг. Коли омега обернувся до нього, Тіос продовжив – бери з собою Нороса й обережно пробирайся до храму. Я і Тім відвернемо увагу ельфа. Ти маєш намалювати останню печать.

- Що? – наповнені шоком очі омеги невідривно спостерігали за обличчям альфи. Однак як би він не хотів відмовитись від цієї ідеї, нічого кращого вигадати не міг. Єдине що він знав точно – перемогти чаклуна йому не під силу.

- Ти вже не раз її малював, не хвилюйся все вийде, головне, не ризик… – завершити Тіосу не дозволили, в наступну секунду сильний порив вітру відкинув рудоволосого альфу на декілька метрів. Його тіло з хрустом врізалось в землю.

Не встиг маг отямитись, як вогняна блискавка вже летіла прямо в нерухоме тіло. БАХ. Яскраве світло застелило погляд. Неприємний холодок пробіг по спині. Якщо Тім загинув, то йому треба буде в одиночку стримувати настільки могутнього ворога. І чому йому так не щастило?

Маг гнівно вдарив рукою по бедру. Однак коли піднятий від вибуху сніг нарешті спустився на землю, Тіос оторопів від здивування. На місці, де ще хвилину тому лежав альфа було пусто.

Здавалось, ельф також не розумів, що відбувається. Свист. Шабля врізалась в невидимий бар’єр прямісінько біля шиї чаклуна. Іскри зметнулись в повітря. Природній жах прошиб тіло мага. Зараз Тім походив на дикого звіра. Червоні очі горіли жагою крові, а шалена посмішка не спадала з його губ.

Тихий шурхіт повернув альфу до реальності. Зараз був не час відволікатись на такі «дрібниці». Витягнувши з сумки кристал, Тіос непомітно передав його омезі. Його погляд не відривався від бою.

- Йди, швидко – від тону мага, Лео навіть здригнувся, однак сперечатись не став.

Коли Леоріс нарешті розпочав рух, Тіос швидко розвіяв бар’єр. На пальцях заграв вітер. Сніг хуртовиною піднявся ввись, приховуючи пересування омег. Діставши з кишені декілька печатей, альфа ринув вперед.

Чорні символи наповнились сріблом, в наступну мить з рук мага виринуло з десяток птахів. Чорні тіні злинули в небо, в пошуках своєї цілі. Вибух! Розриваючи стіну зі снігу, відлетів Тім.

Погляд мага на секунду зустрівся з червоними очима. Окривавлене тіло альфи було покрите незлічимою кількістю поранень, а від шкіри доходив запах паленого м’яса. Якби вони не були в настільки жахливій ситуації, маг би вже з жахом тікав від цього чудища. Однак зараз, про кращого соратника, не можна було й мріяти.

Над головою пролунало каркання. Сигнал. Чорні тіні, одна за одною, з шаленою швидкістю полетіли вниз. Одна з печатей в руках мага наповнилась сріблом. Купол закрив двох альф. Мимоволі погляд обернувся назад. Пусто. Подих полегшення вирвався з грудей. Дібрались.

БАХ. Перша пташка досягла цілі. Навіть через бар’єр, жар нещадно обдав шкіру. Друга, третя. Безперервна серія вибухів прокотилася пустищу. За хвилину з десяток пташок атакували ворога. Збоку відчувся рух. Трішки отямившись, Тім ринув вперед.

Не звертаючи уваги, на магічні атаки, альфа впевнено наближався до своєї цілі. Тіос теж не бажав відставати. Від маху руки, сніжинки, що мірно витали в повітрі затремтіли, збираючись разом. В наступну мить на їх місці утворилась сотня тоненьких, але неймовірно гострих дротиків.

Мах руки. Свист. В такт ударів шаблі, крижані прутики ринули в атаку, покриваючи бар’єр ворога зі всіх боків. Дзвін безперервно лунав у вухах мага.. БАХ. Тріск. Шабля Тіма з кожною атакою збільшувала тріщини на захисному куполі ворога. В пальцях же Тіоса вже загоралась нова печать.

Улучивши момент, коли в бар’єрі ельфа з’явилась достатнього розміру діра, маг хутко махнув рукою. Золоте світло ринуло вперед. Тонкий ланцюжок прорвався в середину купола. На губах Тіоса заграла посмішка. Вийшло!

Пути хутко зв’язали руки чаклуна. На секунду на обличчі ельфа з’явилось, щось на кшталт цікавості, однак в наступну мить блискавки заграли на тонких пальцях, перекидаючись на магічний ланцюг.

Біль віддалась в кожній клітині мага. Стиснуті зуби ледь не тріскались від навантаження, однак він не наважувався зупинити чари. Стримуючи крики болі, Тіос лише тихо шипів. Голова самовільно повернулась у бік Тіма. Альфа ж на декілька секунд затримав погляд на золотому переплетінні енергії. Щось незрозуміле блиснуло в червоних очах, однак вже в наступну мить він зірвався з місця й наніс удар. Тріск. Купол повністю впав.

Не зупиняючи рух, лезо летіло прямісінько до горла ельфа. Вибух! Енергетичний ланцюг просто зірвався в руках мага, відкидаючи його на декілька метрів.

Легені горіли. Кожен наступний подих давався все тяжче. Зібравши всі сили, Тіос повільно пристав на ватні ноги. Поряд долинув шурхіт. Вочевидь то був Тім. Поступово стіна зі снігу повільно опала, даючи розгледіти ельфа.

Темно-синє волосся розвивалось від поривів вітру. Холодний погляд спостерігав за діями супротивників, а пальці в шаленому ритмі переплітались, готуючи чергове заклинання. Здавалось, що чаклун повністю контролює ситуацію. Однак, одна дрібничка руйнувала цей величний образ. Цівка крові повільно стікала по шиї ельфа.

Брови мага зійшлись до перенісся. В пам’яті одразу сплило одне дратуюче слово – Фйон. Якщо він не помилявся, то перед ними зараз знаходився один з верховних чаклунів ельфійської раси.

Пальці стиснулись в кулак. Залишалось лише сподіватись, що Леорісу вдасться активувати печать. Тоді в них з’явиться хоча б примарний шанс подолати ворога.

***

Масивні двері з глухим ударом зачинились за спиною омеги. В ніс одразу вдарив запах цвілі та пилу. Вочевидь з моменту захоплення, храм так ніхто й не відвідував. З вулиці долинула серія вибухів. Тілом пробігла хвиля мурах. Хотілось вірити, що Тіосу вдасться подолати ельфа, однак залишки холодного розуму кричали, що це не можливо. Надто вже сильним був ворог.

Спустивши тіло несвідомого товариша на кам’янисту підлогу, маг зробив декілька кроків вперед. Під ногами захрустіла бита черепиця. Все приміщення було заповнене уламками даху. Не краще місце для печаті, однак іншого вибору не залишалось.

Пройшовши вглиб, омега завмер на місці. Прямісінько в самому центрі приміщення, возвеличувалась гігантська статуя Кхра. Його очі були зав’язані пов’язкою, а в руках він тримав сонце та місяць. Від подібної картини, маг забув як дихати. Навіть в найбагатших храмах півдня, він ніколи не зустрічав настільки вишуканих образів першого бога.

Місячне світло, що через діру в куполі даху, проникало в приміщення відбивалось від своєї копії в руці Кхра, освітлюючи невеличку територію у ніг бога. Леоріс завжди скептично ставився до подібних речей, однак саме в цей момент його інтуїція наче зійшла з розуму. Можливо через критичність ситуації, однак хотілось вірити, що сам Бог дає йому знак.

Підійшовши саме до того місця, маг не звертаючи уваги на біль від дрібних порізів, почав розчищати територію. На диво, підлога виявилась досить гладкою. Треба було віддати шану, ті хто будував храм, не поскупились на матеріали, й замість звичайного каменю використали кварцит.

З кожною хвилиною в омеги виникало все більше питань до цього дивного місця, однак на роздуми не було часу. Черговий вибух, хвилею пронісся по підлозі. Старі стіни, безжально здригались, погрожуючи обвалитись в будь-який момент. Це змусило мага пришвидшитись.

Розчистивши достатню ділянку для печаті, Лео впевнено опустив руку в карман, в пошуках крейди. Секунда. Дві. Пальці шалено метались, перевіряючи кожен міліметр тканини. Пусто. Холод пробіг по спині. В паніці скинувши з себе верхній одяг, омега почав перевіряти кожну складку, кожен потаємний відділ.

Пусто. Істерична усмішка заграла на покусаних до крові губах. Вони дібрались так далеко, протримались в бою проти ельфа, дочекались прибуття Тіоса, і тільки заради того, щоб він загубив кляту крейду. Зло переповнило груди мага. Хотілось закричати проклинаючи несправедливість світу та власну необережність.

Крижаний вітер обдав тіло. Холод дозволив хоча б трохи прояснити киплячий мозок. На паніку не було часу. Обвівши поглядом приміщення, Леоріс зупинився на битій черепиці. Надія, в мить, спалахнула в чорних очах.

Підхопивши достатньо великий шматок, щоб зручно тримати його в руках, омега обережно спустився на коліна, та спробував намалювати печать. Хвилина, дві. Гострий кут боляче впивався в і так травмовану шкіру долоні. Від навантаження тремтіли вже не тільки руки, а й повністю все тіло. Проте, все це не мало сенсу. За п’ять хвилин на підлозі не з’явилось навіть найменшого сліду. Черепиця була надто м’якою, й при застосуванні сили просто розсипалась на дрібні частинки.

Не втрачаючи надії, омега спробував взяти інший шматок, однак ситуація залишалась незмінною. В той же час, за стінами храму битва тільки набирала обертів, вибухи лунали все з меншим інтервалом, а нерозбірливий крик Тіоса, відлунював у свідомості.

Хвиля провини накрила мага. Давно притуплене відчуття власного безсилля, неприємно різонуло по свідомості. Дихання збилось, а в грудях наче щось стиснулось. Серце пришвидшило свій рух. З кожним новим подихом, відчуття задухи лише посилювалось, а паніка огортала втомленого омегу.

Несподівано, з відкинутого в бік плащу, щось блиснуло. Не одразу зрозумівши, що саме він помітив, Леоріс спробував зосередити розпливчатий погляд. Місячне світло відбивалось від якогось металевого предмету. Стиснувши тканину сорочки, омега декілька разів вдарив себе в груди. Різкий біль, миттєво прошиб тіло. Зламані ребра дали про себе знати.

Стиснувши зуби, Лео майже беззвучно зашипів. Біль був настільки сильним, що на декілька секунд очі заполонила чорна димка. Однак, це дозволило вирватись з панічного потоку й повернутись в реальність.

Знову піднявши погляд, Лео спробував розгледіти предмет. Маленька ручка виглядала з внутрішнього карману. Розуміння настигло майже одразу. Кинджал! На мить його губи здригнулись в усмішці. Не гаючи часу, маг ринув вперед. Оголивши лезо, він обережно перевірив рівень гостроти. По великому пальцю стекла цівка крові. Ідеально!

Гучний тріск донісся до вух, нагадуючи про терміновість печаті. Руки рухались з неймовірною швидкістю. Від навантаження горіла спина, а на долонях з’явились мозолі. Сили закінчувались надто швидко. Стерши з чола краплини поту, Леоріс оглянув виконану роботу, й ледь не завив. Довго. Надто довго.

Каміння було неймовірно твердим. Прикладаючи максимум зусиль, омезі вдалось вирізати лише перше коло. А дрібні деталі взагалі виходили рваними, що загрожувало неправильним перетіканням енергії й руйнуванням чар.

Відкинувшись назад, Лео спробував перевести подих. Все було в рази гірше ніж він собі уявляв. Останні надії руйнувались, наче картковий будинок. Однак, він не мав права зупинятись. Заплющивши очі, омега обережно провів пальцем по холодному каменю, згадуючи лінії печаті. Все змішувалось в купу.

Стряхнувши головою, аби відігнати думки, Лео зручніше перехопив кинджал й знову поглянув на незавершений візерунок і завмер. Поряд з вирізаними символами, з’явились ледь-помітні криваві лінії. Декілька секунд омега просто дивився на них, усвідомлюючи реальність.

Полегшення відобразилось на втомленому обличчі. Це було настільки очевидно й просто, як він міг не здогадатись раніше? В мить, лезо кинджалу розсікло тонку шкіру долоні. Він навіть не відчув бою. Пальці змочені червоною рідиною, швидко танцювали над каменем. Він й так витратив надто багато часу на невдалі спроби.

Перед очима плило. З кожною хвилиною, втрата крові відчувалась все сильніше. Однак, маг наче ввійшов у якийсь транс. Відчуття ейфорії, переповнювало душу. Усвідомлення того, що він творить складні чари, придавало сил.

Нарешті розігнувши спину, Лео оглянув свою роботу. Печать була готова. Після стількох невдач, йому все ж вдалось. Поставивши магічний кристал в середину, омега злегка усміхнувся. Тихий сміх вирвався з грудей. Залишилось всього-лише заповнити лінії енергією.

Проте тут виникала нова проблема - енергетичні потоки мага були повністю спустошені. Можна було б спробувати покликати Тіоса, щоб він завершив закляття, однак це було надто ризиковано. Якщо ельф зрозуміє їх наміри, нічим добрим це не завершиться. Залишалось лише зробити все самому, й сподіватись, що енергії кристалу буде достатньо.

Зробивши декілька глибоких видихів, Лео повільно опустив кінчики пальців на магічні лінії. В роті пересохло від нервів, а голос дрижав. Слова невпевнено зривались з тремтячих губ. Срібні потоки неспішно розтікались від кристалу, поступово заповнюючи криваві символи. Всього за декілька секунд, енергія повністю оповила печать.

- Mek di pila dɛn na ɛvin fɔdɔm! – коли останні слова зірвались з губ мага, тіло пронизав неймовірний біль.

Лео готовий був кричати на весь голос, однак не зміг видавити з себе навіть писку. Ніколи в житті маг не відчував подібного. Здавалося, що кожна клітинка тіла розривалася на тисячі інших. Якби він міг поворухнутись, то тієї ж миті обірвав би заклинання. Сльози стікали по щоках.

Нарешті знову зібравшись в центрі, енергія нестримним потоком вдарила в небо. Чорна пелена застелила погляд, а до вух долинула серія вибухів. Земля дрижала під ногами. Йому вдалось.

В цей момент тоненька срібна лінія оповила очі мага, додаючи друге коло.

***

Пальці несвідомо повторювали рух по гладким граням. Крег вже напевно в сто перший раз, перевірив амулет, впевнюючи себе, що не помилився. Одне єдине слово світилось на невеличкому шматку янтарю. «Вино». Розум заспокоював, переконуючи, що ніхто в здоровому глузді крім Тіоса, не став би давати сигнал подібним чином. Однак паніка, що так і норовила вирватись назовні, малювала жахливі картини. А що як ельфи його вбили, і просто вводять в оману? А може його взяли в полон?

Підвівшись на ноги, омега вкотре обійшов кабінет. Бездіяльність знищувала його зсередини. Магу просто фізично було необхідно щось робити. Хоч зараз відправитись на передову, контролювати підлеглих та допомагати їм в бою. Та принаймні щось, щоб заглушити відчуття власної безпорадності. Однак, він міг тільки чекати.

Час тягнувся надто довго. Кожна секунда, по відчуттям, перетворювалась на хвилини, а то й години. Проте, в той же час, момент відправки солдат в підтримку Альсу, неминуче наближався, а зв’язок так і не був встановлений. Вкотре проходячи повз стіл, Крег занурившись у власні переживання, не розрахував відстань й сильно вдарився об кут. Тихе шипіння, вирвалось повз стиснуті зуби. Так не могло тривати далі. Якщо він й далі просто чекатиме на диво, то просто зведе себе з розуму від нервів.

Обернувшись до дверей, омега вже був готовий йти до головнокомандувача, просити переглянути його рішення і все ж дозволити відправитись на підмогу солдатам. Рука вже простягнулась до металевої ручки…

Несподівано, по тілу пройшов неймовірно сильний заряд. Енергія шаленими хвилями металась в повітрі. Печать активовано! Ноги самі понеслись вперед. Командир магів й сам не зрозумів, як опинився в основному залі. Буря емоцій металась в середині омеги. Десятки здивованих очей, зупинились на його фігурі.

Помітивши Крега , Джен невпевнено зробив декілька кроків вперед. По стану мага, неможливо було зрозуміти, що відбулось. Це не могло не нервувати. Однак в наступну секунду, повернувши собі звичну холоднокровність, омега чітко віддав команду.

- Активуйте печаті! Негайно телепортувати підтримку на південний напрямок! Всім чаклунам негайно зайняти позиції!

Зрозумівши наміри мага, Олос хутко перескочив декілька столів й ринув до виходу, збираючи своїх людей. Джен не гаючи ні секунди, взяв командування під власний контроль, направляючи солдат, та віддаючи настанови для подальших дій.

Ще декілька хвилин тому тихе приміщення, наповнилось сотнею голосів. Чаклуни метушились між печатями. Бійці збирались в шеренги, чекаючи своєї черги на телепортацію. Крики командування розривали повітря. Кожен розумів, що основна битва тільки починається, однак стримані усмішки, все ж проскакували на обличчях солдат. Ще пару місяців тому, вони й мріяти не могли, що зможуть зайти так далеко.

Крег не відчував землі під ногами. Все відбувалось, наче в якійсь димці. В якийсь момент, він просто опинився в центрі командної печаті. Енергія шаленою хвилею пронеслась по кожній кісточці, кожному нерву, залишаючи легке поколювання.

Вдих. Видих. Очі оповило срібло. Слова заклинання, невпинно зривались з губ омеги. Магічні потоки, розлились по витіюватим лініям. Кінчики пальців, злегка дрижали. Нарешті все було готово.

Зібравшись в центрі печаті, енергія нестримним потоком ринула в небо. В цей же момент, десятки інших стовпів світла розірвали тьму ночі. Гігантський купол, повністю накрив землю.