Раді Вас бачити!

Тепер

Двері тихо клацнули й зачинилися.

Квартира одразу потонула в тиші. Такій глибокій, що було чути лише його власне дихання.

Колись вона зустрічала його біля порога — із чашкою гарячого чаю, теплим пледом і тією особливою усмішкою, через яку навіть найважчий день ставав легшим.

Сьогодні її не було.

І вже ніколи не буде.

Він повільно зайшов до вітальні. Кожен крок лунав надто голосно, ніби чужий у цьому домі. Погляд ковзав знайомими речами, а серце вперто відмовлялося приймати правду.

На спинці крісла все ще висіла її сіра кофта. Здавалося, варто лише покликати — і вона вийде з кухні, сміючись, що знову забула її прибрати.

Біля дивана лежав маленький шкарпетковий зайчик. Вона жартома називала його своїм охоронцем снів і майже щоночі засинала, міцно притискаючи до себе.

Він обережно підняв іграшку.

Усередині щось боляче стиснулося.

Від її парфумів майже нічого не залишилося, але пам'ять уперто домальовувала знайомий аромат.

Він поклав зайчика назад.

Не тому, що хотів.

Тому, що більше не мав права змінювати світ, який вона залишила після себе.

Його погляд зупинився на книжковій полиці.

Вона могла годинами читати, занурюючись у вигадані світи. Він часто посміювався, що вона проживає сотні життів, поки він ледве встигає за одним.

Тепер він віддав би все, аби хоча б раз запитати, яка книжка була її улюбленою.

Пальці повільно ковзнули по корінцях книг.

І раптом...

Глухий удар.

Щось упало просто до його ніг.

Він здригнувся.

На підлозі лежала тонка чорна книжка, перев'язана темно-бордовою стрічкою.

Наче чекала саме цього моменту.

Він нахилився й підняв її.

На обкладинці не було ні назви, ні малюнка.

Лише потерті краї та легкий запах старого паперу.

Він розв'язав стрічку.

Серце забилося швидше.

Щоденник.

На першій сторінці — знайомий, акуратний почерк.

«Для себе. Якщо я зникну — не читай. Але я знаю, що ти все одно прочитаєш.»

Його пальці затремтіли.

У горлі став клубок.

Він довго дивився на ці слова, ніби сподіваючись, що вони зникнуть.

Не зникли.

Він перегорнув сторінку.

Спочатку були звичайні записи.

Її думки.

Маленькі радощі.

Короткі історії про дощ, улюблені книжки, випадкові усмішки й дні, коли вона почувалася щасливою.

Він навіть усміхнувся.

Ледь-ледь.

А потім побачив дату.

Запис було зроблено за день до її смерті.

Серце пропустило удар.

«Мені шкода, що він думає, ніби знав мене. Але цей щоденник — не про нього. Він побачить, ким я була насправді.»

Він завмер.

Кров похолола.

Не про нього?

Тоді про кого?

Уперше за довгий час страх виявився сильнішим за біль.

Він повільно перегорнув наступну сторінку.

І навіть не здогадувався, що саме з цього моменту його життя більше ніколи не буде таким, як раніше.

Він ще раз перечитав останній рядок.

«...він побачить, ким я була насправді.»

— Що ти хотіла цим сказати?.. — прошепотів він у порожню квартиру.

Тиша не відповіла.

За вікном почав накрапати дощ. Краплі повільно стікали по склу, ніби відраховуючи секунди до правди, яку він ще не був готовий почути.

Він міцніше стиснув щоденник.

Тепер назад дороги не було.

Кожна наступна сторінка могла зруйнувати спогади, які він так довго беріг, або довести, що все їхнє життя було зовсім не таким, яким він його пам'ятав.

Він глибоко вдихнув.

І почав читати.

Він ще раз перечитав останній рядок.

«Мені шкода, що він думає, ніби знав мене...»

— Хто ти була?.. — ледь чутно прошепотів він.

У відповідь — лише тиша.

За вікном почався дощ. Краплі билися об шибку, а вітер розгойдував гілки дерев. Здавалося, сама ніч не хотіла, щоб він відкривав наступну сторінку.

Він усе ж перегорнув її.

Там був лише один рядок.

«Якщо ти це читаєш, значить, мене вже немає. Але знай: я померла не випадково.»

Його серце завмерло.

Ні.

Це неможливо.

У свідоцтві про смерть було написано зовсім інше.

Руки затремтіли.

Він поспіхом перегорнув ще одну сторінку.

Між пожовклими аркушами лежала стара фотографія.

На ній усміхалася вона.

Поруч стояв незнайомий чоловік.

Його обличчя було акуратно вирізане ножицями.

На звороті чорнилом було написано лише три слова.

«Він повернувся за мною.»

У ту ж мить у квартирі щось голосно впало.

Він різко обернувся.

У темному коридорі хтось стояв.