Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 10. Невидимі нитки
Ніч огорнула Лондон.
У вікнах урядових будівель поступово гасло світло, вулиці ставали тихішими, а місто переходило у свій нічний ритм.
Але в одному з кабінетів світло все ще горіло.
Адам Тайлер сидів за своїм столом.
Перед ним лежав ноутбук, кілька папок і телефон.
Він уже давно мав би бути вдома.
Шива спала.
Вона останнім часом дуже втомлювалася через постійний стрес, пов’язаний із судом та увагою преси.
Адам тихо дивився на екран.
Але думав він зовсім не про дружину.
Він думав про Анжелу.
Прокурорку, яка виступала проти нього в суді.
Жінку з холодним поглядом і надзвичайно спокійним голосом.
Вона не боялася його.
Не намагалася сподобатися.
Не відводила погляду.
І саме це чомусь не давало Адаму спокою.
Він відкрив пошукову систему.
Почав читати інформацію про неї.
Анжела.
Прокурор.
Високі результати навчання.
Сильна репутація.
Кілька гучних справ.
Бездоганна професійна характеристика.
Адам усміхнувся.
— Цікаво...
Він продовжив читати.
Анжела не була заміжня.
Про серйозні стосунки у відкритих джерелах нічого не згадувалося.
Адам відкинувся на спинку крісла.
Йому стало цікаво.
Не просто професійно.
Особисто.
Він сам не міг пояснити, чому.
Можливо, його приваблювала її впевненість.
Можливо, холодність.
А можливо, саме те, що вона була абсолютно не схожа на Ему.
Ема здавалася йому тихішою.
М'якшою.
Більш вразливою.
Анжела була іншою.
Вона нагадувала людину, яку неможливо легко підкорити.
Адам провів пальцем по екрану.
— Ти цікава, Анжело.
Він навіть не здогадувався, наскільки близько стоїть до правди.
Він не знав, що ця жінка була старшою сестрою Еми.
Не знав, що між ними існував кровний зв’язок.
Їхні прізвища були різними, і саме це поки що приховувало від нього найважливішу деталь.
Адам відкрив інформацію про Ему.
Він знав її лише як жінку, з якою провів одну ніч.
Але тепер хотів зрозуміти, хто вона.
І побачене здивувало його.
У документах та відкритих джерелах не було чоловіка.
Немає шлюбу.
Немає офіційного партнера.
Адам задумався.
— Отже, вона сама...
Він продовжив пошук.
Ім’я Роберта почало з’являтися поруч із нею.
Адам нахмурився.
Роберт.
Суддя.
Колишній чоловік Мері.
Він відкрив кілька статей.
На фотографіях Роберт часто з'являвся разом із дітьми.
Мері — відома суддя.
Розлучення.
Троє дітей.
Роберт продовжував проводити з ними час.
А потім Адам побачив інші згадки.
Роберт допомагав Емі.
Зустрічав її.
Приїжджав до неї.
Захищав її.
Адам повільно посміхнувся.
— А ось і відповідь.
Він відкинувся в кріслі.
— Тепер зрозуміло, чому він так за неї тримається.
У його голові почала складатися власна версія подій.
Він помилявся.
Але поки що не знав цього.
Для Адама все виглядало просто.
Ема — молода жінка без чоловіка.
Роберт — впливовий чоловік, який постійно поруч із нею.
Мері — його колишня дружина.
А тепер ще й Анжела, яка так завзято виступає проти нього в суді.
Адам тихо засміявся.
— Яка цікава сімейна історія.
Він не знав головного.
Ема була сестрою Мері.
Анжела була сестрою Еми.
А Роберт захищав Ему не через таємний роман і не через особисту зацікавленість.
Він просто намагався допомогти родині своєї колишньої дружини.
Але Адам уже зробив власні висновки.
Він переглянув фотографію Анжели.
Його погляд затримався на ній довше, ніж потрібно.
— Ти мені подобаєшся.
Він сказав це вголос, хоча в кімнаті нікого не було.
За дверима спала його дружина.
Шива.
Жінка, яка колись повірила йому, коли весь світ сумнівався.
Жінка, яка пробачила йому зраду.
Жінка, яка зараз навіть не підозрювала, що чоловік сидить серед ночі й розглядає фотографії іншої жінки.
Адам знав, що він одружений.
Але це не зупиняло його думки.
Він звик отримувати те, чого хотів.
Посаду.
Вплив.
Увагу.
Повагу.
І тепер йому захотілося Анжелу.
Він усміхнувся.
— Подивимося, наскільки ти сильна.
---
Наступного ранку Адам прийшов до офісу раніше за всіх.
Він майже не спав.
Його думки постійно поверталися до Анжели.
На нараді він слухав колег лише наполовину.
— Адам?
Він підняв голову.
— Так?
— Ви з нами?
— Звичайно.
Колега продовжив говорити.
Адам знову опустив очі до документів.
На останній сторінці його блокнота було написане одне ім’я.
Анжела.
Він провів по ньому ручкою.
Тим часом у іншій частині Лондона Анжела навіть не підозрювала, що стала об’єктом чужої уваги.
Вона сиділа у своєму кабінеті й переглядала матеріали справи.
Перед нею лежали документи Олівії.
Вона намагалася зосередитися.
Але думки поверталися до Еми.
До двох дітей.
До Адама.
До того, що він навіть не знав правди.
Іноді Анжела думала, чи потрібно розповісти йому.
А потім згадувала його поведінку.
І відповідь була очевидною.
Поки що — ні.
Спочатку треба було захистити Ему.
Увечері Адам знову повернувся до своєї квартири.
Шива сиділа у вітальні.
— Ти сьогодні пізно.
— Був зайнятий.
Вона усміхнулася.
— Суд?
— Робота.
Шива підійшла до нього.
— Як ти?
— Нормально.
Вона поклала голову йому на плече.
— Я вірю, що все закінчиться добре.
Адам подивився на неї.
На секунду в ньому прокинулася совість.
Шива була поруч із ним роками.
Вона вірила йому.
Але його думки вже були далеко.
— Дякую, — тихо сказав він.
Шива поцілувала його в щоку.
— Я завжди буду на твоєму боці.
Адам нічого не відповів.
Він просто дивився у вікно.
У його голові знову з’явилося обличчя Анжели.
Він ще не знав, що ця жінка була сестрою Еми.
Не знав, що Ема носила його дітей.
Не знав, що Мері знала всю правду.
І не знав, що Роберт уже стояв між ним та Емою.
Поки що всі нитки були приховані.
Але клубок поступово розмотувався.
І коли Адам нарешті дізнається, хто така Ема насправді, його світ перевернеться.
Бо тоді він зрозуміє, що жінка, яку він почав бажати, — сестра жінки, яка носить його дітей.
І це буде лише початком.
Далі буде...
