Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 2. Таємниця між трьома сестрами
Анжела завжди прокидалася за будильником.
Не на п’ять хвилин раніше і не на десять хвилин пізніше.
О сьомій ранку телефон тихо завібрував на приліжковій тумбочці, і вона одразу вимкнула сигнал. Її день мав початися за чітким планом: душ, кава, сніданок, документи, дорога до роботи.
Анжела не любила хаосу.
Мабуть, саме тому професія прокурора так добре їй підходила.
Вона звикла аналізувати факти, помічати деталі й ніколи не робити висновків без доказів. На роботі її вважали холодною, зібраною та надзвичайно вимогливою. Дехто навіть побоювався її гострих запитань.
Але ніхто з колег не знав, що за цією стриманістю ховалася жінка, яка вміла шалено кохати.
Анжела підійшла до дзеркала й почала збирати волосся.
На столику лежав маленький золотий кулон.
Вона торкнулася його пальцями й усміхнулася.
Цей подарунок вона отримала від Фредеріка кілька місяців тому.
Фредерік працював прокурором в іншому відділі. Вони познайомилися на професійній конференції, спочатку просто розмовляли про роботу, потім почали випадково зустрічатися за кавою, а згодом зрозуміли, що між ними виникло щось більше.
Вони кохали одне одного.
Справді.
Але про це не знав ніхто.
Навіть Мері.
Навіть Ема.
Їм обом здавалося, що стосунки краще тримати в таємниці. Вони працювали в одній системі, а службові романи могли стати причиною зайвих розмов.
До того ж Анжела не хотіла, щоб сестри почали ставити запитання.
Особливо Мері.
Старша сестра завжди помічала більше, ніж показувала.
Анжела взяла сумочку, ще раз перевірила документи й вийшла з квартири.
У машині вона побачила повідомлення.
Фредерік: «Доброго ранку, кохана. Сьогодні ввечері побачимося?»
Анжела усміхнулася.
«Якщо переживу сьогоднішній день — неодмінно».
Відповідь прийшла майже одразу.
«Тоді я чекатиму. І в мене для тебе є новина».
Анжела на секунду задумалася.
— Яка ще новина? — тихо промовила вона.
Але Фредерік більше нічого не написав.
На роботі день почався стрімко.
Анжела провела кілька зустрічей, переглянула документи, поговорила зі слідчими та підготувалася до судового засідання.
Її життя складалося з папок, протоколів, доказів і нескінченних телефонних дзвінків.
Але сьогодні думки постійно поверталися до Фредеріка.
Вона хотіла дізнатися, що саме він збирався їй сказати.
Можливо, він знову запропонує їй зустрітися.
Можливо, нарешті скаже те, чого вона чекала останні кілька місяців.
Вони вже говорили про шлюб.
Не один раз.
Фредерік хотів одружитися з нею.
Анжела теж цього хотіла.
Вона просто боялася зробити цей крок, поки їхні стосунки залишалися таємницею.
Після роботи Анжела вирішила заїхати до Еми.
Вони домовилися зустрітися ще кілька днів тому.
Ема останнім часом поводилася дивно.
Вона майже не відповідала на повідомлення, уникала зустрічей і постійно казала, що втомилася.
Для звичайної людини це могло здатися дрібницею.
Але Анжела була прокурором.
Вона помічала зміни.
Коли вона приїхала до квартири Еми, та відкрила двері не одразу.
— Привіт, — сказала Ема.
Анжела уважно подивилася на сестру.
Вона була бліда.
— Ти добре себе почуваєш?
— Так.
Надто швидка відповідь.
— Точно?
— Просто втомилася.
Анжела не стала сперечатися.
— Я ненадовго. Ми ж хотіли поговорити.
— Так. Проходь.
Вони встигли поговорити лише кілька хвилин.
Ема сиділа на дивані, але раптом різко прикрила рот рукою.
Вона зблідла ще сильніше.
— Емо?
Дівчина швидко підвелася й побігла до ванної.
Анжела пішла за нею.
З-за дверей почувся важкий подих.
— Емо, відчини.
— Все нормально...
Але голос сестри тремтів.
Анжела відчинила двері.
Ема стояла, нахилившись над раковиною. Її мучила сильна нудота.
Анжела одразу підійшла до неї, зібрала волосся з обличчя й підтримала за плечі.
— Спокійно мила. Дихай.
Вона змочила рушник холодною водою і приклала його до чола сестри.
— Тобі потрібно до лікаря.
— Не треба.
— Емо...
— Я справді впораюся.
Анжела подивилася на неї так, що сперечатися було марно.
— Що з тобою відбувається?
Ема мовчала.
Кілька секунд.
Потім її очі наповнилися сльозами.
— Я вагітна.
Анжела застигла.
Вона навіть не одразу зрозуміла почуте.
— Що?
Ема опустила очі.
— Я вагітна.
У ванній запала тиша.
Анжела повільно сіла поруч із нею.
— Ти впевнена?
Ема кивнула.
— Я робила тест. Потім ще один. А потім пішла до лікаря.
Анжела взяла сестру за руку.
— Чому ти нічого не сказала?
— Я боялася.
— Кого?
Ема заплакала.
— Усіх.
Анжела обійняла її.
— Мері не засудить тебе. І я теж.
— Справа не тільки в цьому.
Ема витерла сльози.
— Я не хочу, щоб він дізнався.
Анжела нахмурилася.
— Хто він?
Ема мовчала.
— Емо, я твоя сестра. Скажи мені.
— Я майже нічого про нього не знала.
— Як це?
— Це була одна ніч.
Анжела нічого не відповіла.
Ема продовжила:
— Я познайомилася з ним у барі. Тоді в мене був перший день на новій роботі. Я хотіла просто відпочити. Ми говорили, пили... Я не думала, що ця ніч щось означатиме.
— І ти не знаєш, де він зараз?
— Знаю.
Анжела завмерла.
— Тоді хто він?
Ема підняла на неї заплакані очі.
— Адам.
— Адам хто?
— Адам Рейнер.
Анжела кілька секунд мовчала.
Це ім’я їй було знайоме.
Дуже знайоме.
Вона бачила його в новинах і документах. Адам Рейнер працював помічником прем’єр-міністра.
— Ти серйозно?
Ема кивнула.
— Я дізналася про це нещодавно. Побачила його фотографію в новинах і зрозуміла, хто він.
Анжела відчула, як усередині все напружилося.
— Він знає про дитину?
— Ні.
— І ти не хочеш йому сказати?
— Ні.
— Чому?
Ема опустила голову.
— Тому що він має владу. Зв’язки. У нього зовсім інше життя. А я... я навіть не знаю, ким була для нього тієї ночі.
Анжела довго дивилася на сестру.
Вона могла бути суворою прокуроркою.
Могла бути принциповою жінкою.
Але перед нею зараз сиділа її молодша сестра, налякана й самотня.
І професійна холодність зникла.
Залишилася лише любов.
— Ти не будеш проходити через це сама, — тихо сказала Анжела.
Ема подивилася на неї.
— Що?
— Я допоможу тобі.
— Анжело...
— І Мері теж має знати.
Ема одразу похитала головою.
— Ні. Будь ласка.
— Вона наша сестра.
— Вона суддя. Вона подивиться на мене і зрозуміє, що я зробила дурість.
— Мері ніколи так не скаже.
Анжела підвелася.
— Тобі потрібні вітаміни.
— Не треба.
— Треба.
— Анжело...
— Я зараз повернуся.
Вона швидко взяла пальто й вийшла.
За двадцять хвилин Анжела повернулася з пакетом.
Вітаміни для вагітних, вода, печиво, фрукти й кілька продуктів, які могли допомогти Емі пережити токсикоз.
— Ти залишишся? — тихо запитала Ема.
Анжела кивнула.
— Залишуся.
Вона сіла поруч із сестрою.
— Сьогодні ти спатимеш спокійно. А завтра ми поговоримо з Мері.
Ема притулилася головою до її плеча.
— Я боюся.
Анжела міцніше обійняла її.
— Я теж.
Вона вперше дозволила собі подумати про наслідки.
Якщо Адам дізнається про дитину, все зміниться.
Якщо стане відомо, що Ема була з ним тієї ночі...
А якщо ця історія матиме продовження?
Анжела подивилася на сестру.
Вона ще не знала, що вагітність Еми стане лише початком.
І що зовсім скоро три сестри опиняться перед вибором, де закон і родина більше не зможуть залишатися по різні боки.
