Раді Вас бачити!

Глава 24. Прибуття до Єгипту

Максим дізнався від своїх людей, що Артур, Ніка, Марк і Надя вже вилетіли до Єгипту рятувати Соломію. Його охопила лють. Він одразу подзвонив Тетяні.

— Треба зупинити їх, — холодно сказав він. — Вивези Соломію кудись подалі. Або нехай єгиптяни сховають її у підвалі. Там вона й житиме.

Тетяна на мить розгубилася. Вперше в її голосі прозвучала тривога:

— Максим… це занадто. Вона ж носить дитину.

Максим засміявся жорстоким сміхом:

— Мені байдуже, що вона вагітна.

У цю мить Тетяна відчула щось нове — страх і відразу. Вона зрозуміла, що Максим не просто ревнивий чоловік, а справжній монстр. Його слова були холодні, як лезо ножа.

Вона мовчки кивнула, але всередині її душа здригнулася. Вперше Тетяна почала сумніватися у власних діях. Адже Соломія була не лише суперницею, а й людиною, яка чекала дитину.

Максим же вже будував плани, як остаточно зламати Артура й позбавити його коханої.

Літак приземлився в Каїрі. Артур, Ніка, Марк і Надя вийшли з аеропорту, не думаючи про відпочинок чи готель. Їхні серця були сповнені лише однієї мети — знайти Соломію.

Вони коротко перекусили місцевою їжею. Марк замовив коша́рі — традиційну єгипетську страву з макаронів, рису, сочевиці та соусу. Артуру сподобався цей новий смак, але Надя скривилася й фыркнула:

— Українська кухня все одно смачніша…

Ніхто не сперечався — думки були зайняті іншим.

Вони одразу звернулися до місцевої поліції. Артур показав фото Соломії — ніжної, милої дівчини з добрими очима. Поліцейські уважно вислухали й пообіцяли допомогти.

— Ми зробимо все можливе, — сказав офіцер. — Якщо вона тут, ми її знайдемо.

Артур стиснув кулаки й відповів:

— Для мене головне — здоров’я мого дитини. Коли я побачу Соломію, я скажу їй, що буду захищати її й нашого малюка завжди.

Ніка підтримала брата, обійнявши його:

— Не хвилюйся. Скоро ти станеш батьком, і ми всі будемо няньчитися з малюком.

Вони залишили заяву й вирішили чекати добу. Наступного дня поліція повідомила:

— Ми отримали інформацію. Соломію бачили в районі, який називають «містом сміття». Ось фото — вона там.

Усі завмерли, дивлячись на знімок. Це була Соломія, але втомлена й пригнічена.

— Вона жива, — прошепотів Артур. — Ми мусимо негайно їхати туди.

Їхній шлях пролягав крізь вузькі вулиці Каїра, аж поки вони дісталися району, який місцеві називали «містом сміття». Повітря було важким, наповненим запахом пилу й гнилі. Навколо — хаос: гори відходів, серед яких жили люди, діти босоніж бігали між купами, жінки перебирали пластик і метал, чоловіки тягнули мішки.

Артур ішов попереду, стискаючи кулаки. Його серце билося швидко: десь тут могла бути Соломія. Ніка й Надя дивилися навколо з жахом і співчуттям.

— Це жахливо… — прошепотіла Надя. — Як вони тут виживають?

До них підійшов старий чоловік із темними руками, вкритими пилом. Він уважно подивився на фото Соломії, яке показав Артур.

— Так, я бачив її, — сказав він ламаною англійською. — Вона була тут. Її вели чоловіки… до великого будинку в глибині району.

Поліцейські, що супроводжували їх, підтвердили:

— Ми отримували схожі свідчення. Вона може бути там.

Артур відчув, як у грудях спалахнула надія й гнів водночас.

— Я мушу її знайти. Вона носить мою дитину.

Ніка поклала руку йому на плече:

— Ми поруч, братику. Ми врятуємо її.

Вони рушили далі, пробираючись крізь хаос «міста сміття». Кожен крок наближав їх до правди, але й до небезпеки.

Соломія, блідна й виснажена, стояла серед хаосу «міста сміття». Чоловік у брудному одязі показав їй відро й наказав арабською мовою: — Помий усе.

Вона з гуртсними очима, стискаючи живіт, зрозуміла: мусить змиритися. Взяла ганчірку й почала мити підлогу. Їй було важко, але вона намагалася триматися.

Чоловік кричав щось грубо, але його дружина в хіджабі підійшла й тихо заспокоїла його. Їй стало шкода Соломію. На мить у серці дівчини спалахнула надія: може, ця жінка допоможе?

Та раптом пролунали крики:

— Поліція!

Чоловік злякано згадав наказ Максима. Він схопив Соломію й потягнув до підвалу.

— Там вона й житиме, — буркнув він, штовхаючи її вниз і зачиняючи двері.

Жінка в хіджабі обурено вигукнула:

— Вона ж вагітна! Як ти можеш?!

Але чоловік лише махнув руками:

— Поліція поруч, треба сховати її.

У цей час Артур, Ніка, Марк і Надя разом із поліцією намагалися зламати двері будинку. Вони показали фото Соломії, але чоловік удавав, що нічого не знає.

Поліція похитала головою:

— Ми шкодуємо, але сліди зникли. Її важко знайти.

Артур не витримав, схопив чоловіка за комір, кричав, що знає правду. Поліція одразу втрутилася й заарештувала Артура за напад.

Марк залишився, щоб витягнути Артура з поліції, а Ніка й Надя продовжували шукати Соломію.