Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Глава 19. Справи у закоханих
Соломія, ще в святковому настрої після зустрічі з Артуром, побачила пропущений дзвінок від матері. Вона ніжно поцілувала Артура й сказала:
— Мама вже дзвонила, я все їй розповім. Вона має знати, що ми з тобою тепер разом.
Артур усміхнувся й відповів, дивлячись на свою кохану:
— Буду чекати тебе, рідна.
Зі світлом у серці Соломія повернулася додому. Та щойно вона переступила поріг, мати — Поліна — вже стояла в коридорі, сувора й насторожена.
— Ну де ти була, дочко? Відповідай! — її голос звучав різко.
Соломія, не втрачаючи усмішки, сказала:
— Мамо, я виходжу заміж.
Поліна від несподіванки мало не підскочила від радості:
— Невже? Ти все ж погодилася з Микитою?
Соломія з подивом глянула на матір:
— Ні, мамо. Не з Микитою. Я виходжу заміж за Артура.
Обличчя Поліни потьмяніло, її очі стали холоднішими.
— В сенсі? А як же Микита? Він же пропонував тобі зустрічатися…
Соломія, дивлячись на матір своїми щирими очима, відповіла:
— Мамо, я кохаю Артура. А Микиті я сама скажу, що виходжу заміж за іншого.
Поліна суворо зітхнула:
— Я думала, ти обереш простого хлопця, як Микита. А ти… ну, це твоє діло, дочко.
Соломія відчула, що мусить поставити крапку в цій історії. Вона одразу набрала номер Микити, щоб домовитися про зустріч і попрощатися з ним особисто.
Артур тим часом вирішив: якщо він будує майбутнє з Соломією, то мусить подбати про їхній дім. Він домовлявся з жінкою про купівлю невеликого будинку й думав про роботу після служби в армії. Його серце було сповнене рішучості — він хотів дати Соломії справжнє життя.
А Соломія стояла біля двору, чекаючи Микиту. Її руки тремтіли, адже вона знала: сьогодні мусить поставити крапку. Попри всі інтриги й брехні, які змусили її сумніватися в Артурі, вона все ще кохала його. Перша любов була сильнішою за все.
Нарешті приїхав Микита — приємний юнак із простої сім’ї, у синій сорочці й темних штанах. Він усміхнувся й сказав:
— Вибач, Соломіє, я трохи запізнився.
Соломія поспішно відповіла:
— Ні, це ти мене вибач, що так раптово покликала…
— Нічого страшного, — лагідно сказав Микита. — Ти вже подумала щодо нас?
Соломія глянула на нього невинними очима й тихо промовила:
— Микита, ти добрий і хороший. У тебе обов’язково все буде добре… але тільки без мене.
Никита здивовано зупинився:
— Соломія, постривай…
— Я кохаю іншого, — сказала Соломія твердо. — Я виходжу за нього заміж.
Серце Микити розривалося від болю. Він опустив очі й запитав:
— Це остаточне рішення?
— Так, — відповіла Соломія. — Я бажаю тобі всього найкращого.
Микита розвернувся й пішов, залишивши за собою тінь розчарування. А за вікном мати Соломії, Поліна, дивилася на все це й була розгублена. Вона вважала, що донька зробила неправильний вибір, відкинувши «простого» хлопця. Але Соломія діяла так, як веліло її серце.
Раптом задзвонив телефон. Це був Артур.
— Я хочу, щоб наші батьки познайомилися перед тим, як ти поїдеш, — сказав він.
Соломія зітхнула й відповіла:
— Моя мама поки не готова прийняти тебе.
Артур зрозумів і лагідно сказав:
— Добре. Тоді давай зустрінемося під вишневим садом.
Соломія всміхнулася крізь сльози:
— Давай.
У її серці з’явилося полегшення. Вона знала: попереду ще багато випробувань, але тепер вона й Артур разом. А мати… вона ще не готова, але час усе змінить.
