Раді Вас бачити!

Глава 14. Приїзд Артура

Розгублена й уся в сльозах, Ніка повернулася додому. В її кімнаті вже чекав Марк — він сидів із букетом ромашок, її улюблених квітів. Побачивши її стан, він одразу підвівся й підбіг до неї.

— Ніко, що сталося? Тебе хтось образив? — схвильовано запитав він, притискаючи її до себе.

Ніка, дивлячись на свого коханого крізь сльози, прошепотіла:

— Ми з Соломією посварилися… Вона вигнала мене. Вона повірила цій… Тетяні. Я бачу, що та щось замишляє проти неї. Боюся, що вона працює разом із Максимом.

Марк ніжно витер сльози з її щік і, намагаючись заспокоїти, сказав:

— Ми скоро відкриємо Соломії правду про Тетяну.

— Вона мене більше не слухає, — з болем відповіла Ніка. — А раніше ми були так близькі… Якби не Тетяна, нічого б не зруйнувалося.

Марк узяв її за руки й серйозно промовив:

— Головне — організуй зустріч Соломії з Артуром. Як ти й планувала, в інший день, щоб Тетяна не змогла втрутитися. Вони повинні побачитися. І тоді Тетяна програє.

Ніка глянула на букет ромашок, узяла його й усміхнулася крізь сльози:

— Дякую, милий, за квіти… — вона ніжно поцілувала його в губи. — І дякую, що підтримуєш мене.

Марк обійняв її ще міцніше й сказав упевнено:

— Ви з Соломією помиритеся. Вона сама зрозуміє, хто друг, а хто ворог. Головне — нехай зустрінеться з Артуром. Він чекав цього моменту.

Ніка довго вагалася, але зрештою вирішила поговорити з давньою подругою Соломії — Надею, з якою вони колись гуляли біля костра й ділилися найпотаємнішими думками. Вона знала: якщо хтось і зможе достукатися до Соломії, то це саме Надя.

Сидячи разом у затишній кімнаті, Ніка розповіла всю ситуацію: як Тетяна маніпулює Соломією, як та не бачить її справжнього обличчя, і як ця «подруга» насправді хоче зруйнувати їхню дружбу.

Надя уважно слухала, а потім серйозно сказала:

— Я обіцяю, що поговорю з Соломією. Коли вона приїде до мене в гості, я знайду момент і відкрию їй очі.

Ніка з полегшенням зітхнула й подякувала:

— Ти така добра, Надю. Я навіть привезу тобі темний шоколад із Німеччини, щоб віддячити.

Надя засміялася й відповіла жартома:

— Краще молочний, та ще й із горіхами.

Вони обидві усміхнулися, і Надія додала теплим голосом:

— Ти справжня подруга Соломії. Я допоможу їй зрозуміти, хто є хто. Вона заслуговує на правду.

Ніка відчула, що вперше за довгий час у її серці з’явилася надія. Вона знала: разом вони зможуть зняти маску з Тетяни й повернути Соломії справжню дружбу.

Наступного дня Соломія йшла рідними стежками, усміхнена й задоволена. На ній була гарна світла юбка й кардиган, що підкреслював її ніжність. В руках вона несла речі, а серце співало від радості — вона поверталася додому, на свою невинну землю.

За деревом її зустріла Надя — у червоній сорочці, синіх штанах, із темним волоссям, що спадало на плечі.

— О, Соломіє! — вигукнула вона.

Соломія з приємною усмішкою відповіла:

— Надька!

Вони кинулися в обійми, і Надя одразу запитала:

— Ну як там навчання? Як Артур і його сестричка Ніка?

Соломія засміялася крізь усмішку:

— Ой, Надько, мені стільки тобі треба розповісти…

— Шкода, що ми з тобою подруги, але навчаємось у різних містах, — зітхнула Надя. — Ну ходімо, подружко.

Вони зайшли до дому Наді, сіли за стіл із чаєм. Соломія почала розповідати про Тетяну, про сварки й непорозуміння. Надя слухала уважно й згадувала тривожні слова Ніки.

— Ой, Соломіє, мені щось не подобається ця Тетяна, — сказала вона серйозно.

Соломія відпила чай і відповіла:

— Надю, вона хороша дівчина. Просто ви з нею не порозумілися.

Надя скривилася:

— Ага, хороша… Раз Артур такий «поганий», то чому вона приїжджала до нас на дискотеку й буквально вішалася на нього?

Соломія замислилася, її усмішка зникла.

— Тут щось не так… — прошепотіла вона. — Але мені шкода Тетяну. А Ніка теж була не права, занадто агресивно поводилася.

Надя постукала ложкою по чашці й різко сказала:

— Ну й дурненька ти, Соломіє. Не бачиш очевидного? Хто справжній друг, а хто ворог? Твоя агресивна Ніка — вона й є справжня подруга. Я бачила, як вона горіла за тебе, як захищала. А от Тетяна — не та, за кого себе видає.

Надя пішла за солодощами, а Соломія залишилася сидіти в непевності. Її серце розривалося: чому всі засуджують Тетяну, навіть за Ніку заступається Надя? Чому вона сама не може розгледіти правду?

Настав довгоочікуваний день. Артур нарешті отримав відпустку з армії й приїхав у місто. Його серце билося швидше від думки про зустріч із Соломією. Він не знав, що листи не доходили до неї, і хвилювався: чи пам’ятає вона його, чи чекає?

Ніка, дізнавшись про його приїзд, вирішила організувати таємну зустріч. Вона знала: Тетяна й Максим зроблять усе, щоб перешкодити цьому.

— Ми повинні бути обережними, — сказала вона Марку. — Якщо Тетяна дізнається, вона спробує зірвати побачення.

Тим часом Соломія сиділа в гуртожитку після занять, її пальці боліли від нескінченних вправ на піаніно. Вона дивилася у вікно й думала: «Чому він мовчить? Чому жодного листа?»

І саме в цей момент у двері тихо постукали. Вона відчинила — і побачила Артура. Він стояв у військовій формі, з втомленими очима, але з тією ж усмішкою, яку вона пам’ятала.

— Соломіє… — тихо сказав він. — Я приїхав.

Сльози радості блиснули в її очах. Вона кинулася йому назустріч, і їхні обійми стали відповіддю на всі сумніви.

Артур і Соломія сиділи поруч, не відпускаючи рук. Їхні очі світилися від радості, але в глибині душі Соломії жевріла тривога.

— Артуре… — несміливо почала вона. — Чому ти мовчав? Чому я не отримувала жодного твого листа?

Артур здивовано глянув на неї:

— Як це? Я писав тобі майже щотижня. Вкладав у кожен лист усе своє серце. Ти жодного не отримала?

Соломія похитала головою, її голос зламався:

— Ні… Я чекала, але пошта була порожня. І я вже думала… що ти забув мене.

Артур узяв її обличчя в долоні, його очі палали від обурення й болю:

— Це неможливо. Хтось перехоплював наші листи. Хтось не хотів, щоб ти знала, як я тебе люблю.

Соломія опустила очі й тихо сказала:

— Тетяна… вона казала, що ти змінився. Що колись ти бігав за нею, а тепер просто передумав…

Артур різко підвівся, його голос став твердим:

— Це брехня! Так, колись ми були знайомі, але я ніколи не кохав її так, як тебе. Вона хоче зруйнувати наше щастя.

Соломія глянула на нього крізь сльози:

— Я хочу вірити тобі… але її слова засіли в моєму серці.

Артур обійняв її ще міцніше:

— Не слухай її. Я повернувся, щоб довести тобі правду. І я не дозволю нікому стати між нами.

У цей момент за дверима тихо стояла Ніка. Вона знала: ця розмова стане вирішальною. Якщо Соломія знову повірить Артуру, тоді Тетяна втратить свою владу над нею.

Він на мить замовк, а потім додав лагідно:

— І ще одне, Соломіє… Помирись із моєю сестрою. Ніка просто переживала за тебе, вона хотіла тебе захистити.

Соломія глянула на Ніку, яка стояла за дверима, й тихо сказала:

— Я на тебе не злюся. Ти все одно залишаєшся моєю подругою. Пробач, якщо я була різкою.

Ніка підійшла ближче, обняла її й відповіла теплим голосом:

— Все добре, я розумію тебе, Соломіє. А зараз ідіть прогуляйтеся разом. Ви заслужили цей час.

Соломія й Артур усміхнулися одне одному, а Ніка відступила вбік, відчуваючи полегшення: їхні серця знову були єдині.

Артур і Соломія вийшли з гуртожитку, тримаючись за руки. Нічне місто сяяло вогнями, а їхні серця билися в унісон. Вони йшли тихими вулицями, говорили про майбутнє, про мрії, і кожне слово звучало як обіцянка.

— Я хочу, щоб ти була поруч завжди, — сказав Артур, дивлячись їй у очі. — Коли я повернуся з армії, ми почнемо нове життя.

Соломія усміхнулася крізь сльози щастя:

— Я чекатиму тебе, скільки потрібно.

Вони сіли на лавку під зоряним небом, і Артур обійняв її так, ніби боявся відпустити.

Та в іншому кінці парку стояла Тетяна. Вона стежила за ними, її очі палали ревнощами й ненавистю. Вона вже знала: якщо не зруйнує цю любов зараз, то втратить Артура назавжди.

— Добре… — прошепотіла вона. — Ви думаєте, що перемогли. Але я ще покажу вам, хто сильніший.