Спочатку:
На сторінку книги
Прохід відкрився не одразу. Спершу каміння лише здригнулося, а потім майже беззвучно розсунулося, відкриваючи вузький лаз униз. Темний, із м’яким сіро-блакитним сяйвом десь у глибині.
— Виглядає красиво, — видихнула Майка.
— Підозріло, — поправив Вайро.
— Сподіваюся, ця вилазка хоча б окупиться, — додав я.
Ми спустилися. І майже відразу стало зрозуміло — це не просто печера.
[Локацію виявлено: Прихована кишеня #72-ОД]
[Тип: нестабільне підземелля відкритого світу]
— О, ось це вже цікаво, — сказав я, дивлячись на інтерфейс.
— Нагадай, — коротко кинув Вайро.
— Малий інстанс усередині фрактала. Не повністю закритий — тобто сюди можуть зайти й інші гравці. Але шанс невеликий. Зазвичай такі місця не позначаються на мапі.
— А бонус буде за те, що ми перші? — пожвавішала Майка.
— Побачимо, — знизав плечима я.
Ми пройшли трохи далі, поки коридор не розширився у невелику порожнину. Кам’яні виступи утворювали щось схоже на природне укриття, а в центрі була рівна площадка.
— Перерва, — сказав я. — Відновимося і підемо глибше.
Вайро кивнув і одразу сів, притуливши щит до стіни.
— Двадцять секунд до відкату.
— У мене хвилина, — відгукнулася Майка, вже розкладаючи свої пристрої. — Зараз прискорю реген.
Вона клацнула кількома модулями, і поруч загудів невеликий генератор. Тепле світло розлилося по майданчику.
[Бафф: Прискорене відновлення (локальне поле)]
— О, зовсім інша справа, — задоволено сказала вона.
Я влаштувався біля краю, не вимикаючи пасивку повністю — лише приглушивши її. У таких місцях краще тримати «напіввідкритий режим».
Фаркс залишився стояти.
— Ти теж можеш сісти, — сказала Майка. — Ми не кусаємося.
Він усміхнувся, але все ж опустився на край каменю.
— Звичка, — коротко відповів і замовк.
Майка, звісно, першою не витримала тиші.
— Давно соло ходиш?
— Достатньо.
— А білд? Чиста мобільність чи є щось іще?
— По-різному.
Вайро тихо хмикнув.
— Балакучий.
Я не втручався. Просто слухав.
— Ми зазвичай працюємо з гільдіями, — продовжила Майка. — Карти, звіти, усе таке. Якщо хочеш, можемо потім закооперуватися. Нам нормальні люди завжди потрібні.
От же ж базікало.
Фаркс трохи повернув голову.
— Подумаю.
Я перевів погляд на його руки.
Ні тремтіння. Ні зайвих рухів. Надто зібраний для «одинака, який випадково стрибнув не туди».
[Пасивний ефект: слабкий відгук]
Знову. Але цього разу ледь помітний.
— Лансо? — покликала Майка. — Ти чого завис?
— Думаю, — відповів я. — Куди далі йти.
— А є варіанти?
— Є, — я кивнув у бік двох проходів, що вели вглиб. — І мені не подобається, що один із них якийсь дивний. У першому видно агро. А от другий… пасивка його взагалі не відстежує.
Вайро підвівся.
— Тоді туди й підемо.
— Авжеж, — сказав я.
І краєм ока помітив, як Фаркс на частку секунди подивився саме в той прохід. Ніби, на відміну від мене, він там щось бачив. І щось уже знав.
Ми рушили далі.
Коридор звужувався, стіни ставали несподівано гладкими. Подекуди на поверхні проступали ті самі руни, що були біля входу, але вже складніші, багатошарові.
І тут пасивка нагадала про себе миготінням.
— Стоп.
— Що? — одразу запитав Вайро.
Ліворуч, майже впритул до стіни, стояла істота. Висока, витягнута, ніби зібрана з тих самих «недомальованих» сегментів, що й моби зовні. Але форма в неї була іншою.
І вона не рухалася — ніби причаїлася в засідці. Або чекала на певний тригер.
— Новий тип, — тихо сказав я. — Обережно.
— Агриться? — Майка вже підняла арбалет.
— Зараз дізнаємося.
Вайро зробив крок уперед.
Нічого.
Я трохи змістився.
Жодної реакції.
На Майку — теж. Істота навіть не повернулася.
— Дивно, — пробурмотіла вона.
І в цей момент Фаркс зробив крок.
Істота різко смикнулася. Наче її увімкнули.
— Назад! — крикнув я.
Але було пізно.
Тварюка зірвалася з місця — і пішла не на найближчого з нас. Проігнорувала агро-дрон Майки. А кинулася прямо на Фаркса.
— Що за… — Вайро рвонув напереріз.
Я вистрілив: болт влучив, але моб навіть не змінив ціль.
— Він заагрений тільки на нього! — крикнув я.
— Серйозно?! — Майка вже запускала нового дрона.
Фаркс відступив своїм зсувом. Але цього разу він виявився недостатньо швидким — істота ледь не дістала його.
— Ліворуч! — крикнув я.
Він змістився, але удар усе ж зачепив його, знісши приблизно двадцять відсотків здоров’я. І тієї ж миті тварюка поруч із ним «вибухнула» серією ударів.
Різкий ривок Фаркса — уже не вивірений, а на чистих емоціях.
— Чорт, відчепись ти!
Що?
Голос був жіночим.
На секунду все завмерло. Навіть тварюка.
Фаркс зник, змістившись за спину моба, і вдарив — різко, майже зло. Ми добили його вже машинально.
Я повільно опустив арбалет. Майка витріщилася на Фаркса.
— Стій… — сказала вона. — Це щойно…
Вайро зробив крок уперед.
— Ти взагалі хто такий?
Фаркс стояв до нас спиною й кілька секунд не рухався.
Потім повільно повернувся.
— Це неважливо, — тихо сказав він і знову замовк.
Я дивився на нього, не відводячи погляду.
