Спочатку:
На сторінку книги
Перший вовк ударив швидко. Я ледь устиг зміститися — його паща клацнула в повітрі просто біля мого плеча.
— Зліва! — крикнув я.
— Бачу! — відповіла Майка, і її бойовий модуль спалахнув тепловим імпульсом.
Полум’я. Іній на шерсті найближчих звірів спалахнув парою.
— Працює! — вигукнула вона.
— Тоді жги ще! — рявкнув Вайро, приймаючи на себе удар одразу двох мобів.
Але, на відміну від гравців у попередній сутичці, вовки не тиснули в лоб. Вони переміщалися, зникали й з’являлися знову. Наче самі були частиною хуртовини.
— Вони заходять із флангів! — сказав я.
Класичне полювання.
— Не даємо замкнути коло! — крикнув я.
Фаркс рухалася швидше за всіх. Вона не просто відбивалася — вона ламала ритм зграї.
Ривок.
Удар.
Зміна позиції.
Один із вовків упав, не видавши жодного звуку.
— Вони координуються, — сказала вона.
— Бачу! — відповів я, стріляючи в стрибку.
Болт пробив одного з них — той розчинився в снігу, залишивши лише кристалізований слід.
— Не стійте! — рявкнув Вайро.
І вчасно. Два силуети одночасно виринули з-за спини. Майка розвернулася й майже впритул дала імпульс. Полум’я спрацювало. Вовки відскочили.
— Ще кілька таких — і я перегріюся! — крикнула вона.
— Вистачить! — відповів я.
Ми почали тиснути, по черзі концентруючись на кожному вовкові.
Мінус один.
Ще один.
Зграя здригнулася.
І в якийсь момент відступила. Так само тихо, як і з’явилася. Просто зникла.
Чорт зна що. Може, у них прописане співвідношення втрат для відступу? А може, це частина квестового ланцюга, і нам ще доведеться зіткнутися з рештками зграї.
— Це все?.. — видихнула Майка.
— Цього разу — так, — сказав я.
Інтерфейс спалахнув:
[Отримано здобич]
— Інеєві ікла.
— Інеєве хутро.
— Фрагменти поведінкових даних.
— О, а ось це цікаво, — пожвавішала Майка. — Система сама записала їхні патерни.
Я подивився на табір, на намет, на сліди.
— Це точка інтересу, — додав я. — Поведінка мобів може бути частиною прихованого завдання.
Вайро фиркнув.
— Уже стикалися з таким. Пам’ятаєш?
Я усміхнувся.
— POI у фракталах — це не просто «залутав і пішов». Це інформаційні вузли. Іноді — частина стабілізації. Іноді — підказки. Іноді — початок квестових ланцюгів.
Майка кивнула.
— Типу: хочеш зрозуміти фрактал — йди по POI?
— Саме так.
Я провів рукою в повітрі, відкриваючи карту.
— І якщо це позначено як POI #1…
Фара тихо сказала:
— Значить, саме початок. Перше, що тут задизайнили. Початок усіх завдань на цьому фракталі.
Я кивнув.
— Або ключ до його сутності.
Пасивка знову мигнула.
— Там, — показав я.
На снігу виднілися слабкі сліди, що вели геть від табору.
— Ходімо, — сказала Майка.
***
Слід вів недалеко — через засніжений схил до вузької розщелини.
А за нею була нова точка. Яку навряд чи можна було б знайти випадково.
[Виявлено: POI #1-А]
Ми увійшли й майже одразу відчули тишу, що опустилася. Не таку, що зовні. А ніби це місце було забуте.
Всередині була кам’яна ніша, захищена від вітру. І дуже старі сліди життя. Знову вогнище, записи, інструменти.
І кістки.
Майка завмерла.
— Це людині?
Я похитав головою.
— Напевно.
Фара підійшла ближче.
— Він жив тут, — тихо сказала вона. — Цікаво… чи це той самий, що й у наметі?
Я порився довкола й знайшов старі записи. Інтерфейс підхопив текст.
[Фрагмент журналу відновлено]
…вони йдуть дедалі далі…
…вовки змінюються… я теж…
…не можна повертатися…
— Читай далі, — сказала Майка.
Я перегорнув.
…якщо залишуся поруч — я їх уб’ю…
…краще піти… спостерігати… записувати…
…може, хтось знайде…
…якщо ти читаєш це — не підходь до мене…
…я вже не людина…
Фара тихо видихнула.
— Схоже на історію перевертня.
Я кивнув.
— Дуже схоже.
— Він пішов, щоб не нашкодити іншим, — додала Майка.
— І став спостерігачем власного стану, — сказав я.
Я ще раз оглянув записи й стоянку.
І в цей момент інтерфейс знову спалахнув.
[Виявлено приховане сховище]
— О, — сказав я.
Ми одночасно повернулися.
За однією зі стін ховалася ніша. Я провів рукою, зсунувши камінь.
Відкрився доступ до прихованих полиць зі сувоями, пластинами даних і записами. Далеко не всі файли відкривалися. Частина була пошкоджена. Але навіть цього було багато.
— Це… — Майка завмерла. — Це база.
— Бібліотека, — поправив я.
Пасивка буквально загуділа.
— І не проста, — додав я.
Я швидко переглянув один файл.
— Поведінка мобів.
Другий.
— Слабкі місця.
Третій.
— Міграції.
Я повільно видихнув.
— Це золото.
Вайро усміхнувся.
— Навіть краще.
Я кивнув.
— Це інформація рівня гільдій.
Майка вже сяяла.
— Ми можемо це продати.
— Дуже дорого, — сказав я.
Фара мовчала, дивлячись на записи.
— Він хотів, щоб це знайшли, — тихо сказала вона.
Я кивнув.
— Схоже на те.
Я закрив інтерфейс.
— Забираємо все.
— І йдемо? — спитав Вайро.
Я подивився вглиб ніші. Пасивка знову здригнулася.
— Ні, — сказав я. — Це тільки початок ланцюга.
Майка усміхнулася.
— Ну звісно.
Фара тихо додала:
— І, можливо, ще один слід.
Я кивнув. Бо тепер це було очевидно. Цей фрактал — не просто шматок землі. Це історія. І ми щойно знайшли її початок.
