Раді Вас бачити!

Я ще не встиг договорити, як ми вже зрозуміли — ми тут не самі. Наче сам простір на частку секунди втратив цілісність.

Пасивка спалахнула попередженням. Пізно, люба. Уже пізно.

— Контакт! — рявкнув я.

У дальньому проході щось зірвалося з місця. Надто швидко. Світло від гільдійських модулів табору замиготіло — і висвітлило ЙОГО.

Істота, ніби складена з крижаних лез. Кожен рух — спалах відбитого світла. Ламана геометрія тіла, гострі кути, сегменти, які не мали рухатись… але рухались.

— Клаат, — видихнула Майка. — Мінібос.

[Виявлено: Осколковий хижак «Клаат»]

[Рівень загрози: високий]

[Особливості: відбиття шкоди при блоці, викид шипів при відскоку, висока мобільність]

— Не блокувати! — одразу крикнув я. — Тільки контроль і пробиття!

Клаат уже стрибнув просто на нас. Вайро зустрів його щитом — і тієї ж миті пролунав різкий дзвін.

— Дідько! Болить! — він відсахнувся. — Відбиває!

Його смужка здоров’я просіла.

— Я ж сказав! — гаркнув я, відходячи вбік і стріляючи мобу в бік.

Болт увійшов, але Клаат уже змістився з точки, де щойно був. Надто швидкий. І він не рухався — він перескакував.

— Контроль! — крикнув я.

— Уже! — відповіла Майка.

Її дрон врізався в істоту, виплеснувши стазисний розряд. На частку секунди Клаат «завмер». І цього вистачило.

— Зараз! — рявкнув Вайро.

Спис увійшов у зчленування між пластинами. Хрускіт. Істота сіпнулася, отямилася і миттю відскочила, залишивши після себе «калюжу».

— Обережно! — я різко смикнув Майку назад.

Там, де Клаат торкнувся землі, виросли крижані шипи. Гострі. Напівпрозорі.

— Він мінує поле, — швидко сказав я. — Не стоїмо на місці!

Фаркс рухалася мовчки, але ідеально. Вона не намагалася передбачити стрибки боса. Просто зникала з його траєкторії, з’являлася поруч і наносила різальні удари точно у слабкі місця.

— Лансо! — крикнула вона. — Верхній сегмент!

Я вже бачив. Пасивка підсвітила тріщину — майже непомітну. Прицілився й вистрілив.

Є влучання.

І цього разу Клаат завив.

— Є вразливість! — крикнув я.

— Дотискаємо! — рявкнув Вайро.

Бій тривав менше хвилини. Але з нас зійшло стільки поту, ніби ми тут уже годину топчемося навколо цього стрибуна.

Клаат стрибнув знову. Фаркс пішла вбік. Я вистрілив. Майка вдарила розрядом. Вайро пробив списом. Удар, стрибок, повтор. Знову й знову.

І в якийсь момент істота просто розсипалась на уламки.

Тиша повернулася різко.

— Все? — видихнула Майка.

— Все, — сказав я, вже підходячи до решток.

Інтерфейс спалахнув:

[Лут отримано]

— Фрагменти Клаата (рідкісний матеріал)

— Око-без-зіниці (рідкісний компонент)

— О, оце вже смачно, — пожвавішала Майка. — З цього можна зібрати броню з відбиттям.

— Потім, — коротко сказав Вайро.

Я вже не дивився на лут. Я дивився на табір. На розкопки. На гільдійські споруди. І на прохід, звідки прийшов Клаат.

Пазл склався надто швидко.

— Ми в дупі, — спокійно сказав я.

— Обґрунтуй, — буркнув Вайро.

Я кивнув на уламки.

— Це мінібос.

— І?

— У нього є таймер респавну.

Майка завмерла.

— Зачекай…

— Так, — сказав я. — Якщо він тут — значить, його давно не вбивали.

— А якби вбили — табір би не стояв, — тихо додала вона.

— Саме так.

Я перевів погляд на розкопки.

— Вони поставили табір за ним.

Вайро повільно кивнув.

— Як природний захист.

— Так.

Тиша.

— А тепер він мертвий, — сказав я.

І подивився на них.

— А це означає, що будь-хто, хто сюди прийде…

— Зрозуміло, що тут хтось був, — закінчила Майка.

— І не просто був, — додав Вайро. — А пройшов боса.

Фаркс стиснула кулак.

— І побачив табір.

Я кивнув.

— І, можливо, чіпав вузол.

— Частину вузла, — тихо сказала вона.

Ми подивились на неї.

— Що? — спитав я.

Фара перевела погляд на механізм у центрі табору.

— Це не цілий артефакт, — сказала вона. — Це фрагмент.

— Впевнена? — насупився Вайро.

— Майже, — відповіла вона. — У записах Кела були згадки про повну структуру. Вона складається з кількох частин.

Я повільно видихнув.

— Чудово.

— Тобто, — Майка ковтнула, — ми зараз стоїмо в місці, де гільдія копирсалася в артефакті рівня адміністрації?

— Так.

— Вбили їхнього боса.

— Так.

— І залишили сліди.

— Так.

Вайро подивився на вихід.

— Значить, валимо.

— Уже, — сказав я.

Але не зрушив. Бо мене наздогнала ще одна думка.

— Чому табір порожній? — сказав я вголос.

Майка відповіла першою:

— Їх могло вбити… це.

Вона кивнула на уламки Клаата.

Я похитав головою.

— Тоді тут був би лут. Або хоча б сліди бою.

— Або їх вибило з гри під час активації фрактала й стикування з Голкою, — сказав Вайро. — І вони вже повертаються.

Я подивився на нього.

— З підкріпленням.

Фара тихо сказала:

— Вони вже знають.

Ми всі одночасно зрозуміли.

Фрактал відкрився. Ешелон отримав сигнал. І тепер…

— У нас є максимум, — сказав я, — хвилин десять.

— Оптиміст, — буркнув Вайро.

— Я стараюсь.

Я розвернувся до виходу.

— Забираємо все цінне й ідемо.

— Куди? — спитала Майка.

Я подивився вглиб табору.

Туди, де пасивка все ще тихо пульсувала.

— Вперед, — сказав я. — Назад дороги вже немає.

— Якщо це частина вузла, значить, інше може бути десь поруч.

Вайро всміхнувся.

— Ну, звісно. Чому б і ні.

Майка вже збирала модулі. Фаркс стояла нерухомо й дивилась туди ж, куди і я.

— Він ішов звідти, — тихо сказала вона. — Можливо, це не кінець інстансу, а частина його зони патрулювання. Тому вони й змогли повністю відбудувати табір.

Я кивнув.

— Тоді йдемо його слідом.

І ми рушили далі.

Поки за спиною в порожньому таборі повільно остигали уламки Клаата.