Спочатку:
На сторінку книги
Минув уже цілий місяць від тієї кривавої ночі в лікарні. Олег сидів у сирій, холодній камері слідчого ізолятора, чекаючи на остаточний вирок суду за вбивство мільйонера Михайла. Його руки були заплямовані кров'ю, але він ні краплі не сожалів про скоєне — у своїй хворій голові він вважав, що покарав ворога. Проте його власне життя рухнуло в той самий момент, коли Олександра перед своїм пораненням кинула йому в обличчя страшні слова: «Белла — не твоя дочка!». Цей вопрпос не давав йому покою ні на секунду. Він катував себе думками, збожеволівши від невідомості, адже так і не успіла з'ясуватися правда, чи є хоч одна з дівчаток його рідною кров'ю.
Раптом важкі залізні двері в коридорі відвідувань заскрипіли. До кімнати побачень впевненою, хижою ходою зайшла сама Олександра. Вона виписалася з лікарні набагато раніше, ніж очікували лікарі — жага помсти та контролю зцілила її після важкого поранення. Неся свою дорогу норкову шубу в руках, наче трофей, вона підійшла до залізних ґрат. Її обличчя палало від гніву.
— Подонок! Ти за все відповіш! — закричала вона прямо йому в обличчя через решітку. — Ти гнитимеш у цій тюрмі до кінця своїх днів!
Олег повільно підвівся з нарів. Він дивився в її очі, і цей погляд був наповнений одним суцільним, глибоким разочаруванням у жінці, яку він колись боготворив.
— Скажи мені тільки одне... — хрипко, з надривом промовив він, підходячи впритул до металу. — Скажи правду... Белла і Еліна... вони мої дочки чи ні?
Олександра, кривя обличчя в презирливій, огидній гримасі, аж завищала від люті:
— Ні! У тебе немає дєтєй, ти мене поняв?! Ти повний нуль! Ніякої рідної крові в цьому світі у тебе немає!
Олег наче збожеволів. Від дикої, тваринної злості він наче скажений начав трести залізну решітку так, що вона загриміла на весь ізолятор:
— Ні! Цього не може бути! Ти брешеш! Ти брехала мене стільки років! Ми стільки років прожили разом!
Олександра навіть не глянула в його змучене обличчя. Вона відвернулася до стіни і холодно, з розстановкою кинула:
— Я тебе змінила з хлопцем, якого безумно, до нестями любила в юності. Змінила ще тоді, на самому початку.
Олег задихнувся від душевного болю. Ноги підкосилися, і він начав повільно падати прямо на брудну підлогу камери. Притискаючи руки до грудей, він буквально кричав від розпачу:
— Ні-і-і! Чому?! Чому ти так зі мною?! За що?! Я ж віддав тобі всього себе!
Олександра повернула голову, байдуже і цинічно глядя на його отчаянное повєдєніє на підлозі, й монотонно заговорила:
— Я не могла тебе кинути тоді, Олегу. Бо у нього на той момент не було абсолютно нічого — ні копійки за душею. А у тебе був свій дім, були якісь гроші, робота... Ти зміг приютити мене з дитиною в животі, забезпечити мені комфорт. Ти був просто зручним інструментом.
Олег підвівся з підлоги, дивлячись на неї з повним непонаінієм та жахом:
— Тому... тому ти ще й другу дівчинку від нього родила, будучи в шлюбі зі мною?!
Олександра, швидко уходячи від цього болючого вопрпоса, різко відрізала:
— Так! Я ужасный людина, я це знаю! Тепер ти доволен?!
— Я тебе ненавиджу... ти підла, мерзенна тварюка! — кричав Олег, знову трясучи решітку.
Олександра дивилася на його жалку фізіономію і раптом промовила з якоюсь дивною, холодною жалістю:
— Так... Ти маєш на це повне право. Ти тут сидиш із моєї вини, я це визнаю.
— Ти! — Олег тикав у неї брудним пальцем через ґрати. — Ти зіпсувала мені життя! І цьому мільйонеру Міші ти теж зіпсувала життя, привівши його до могили!
— О, не тільки йому, — уїдливо посміхнулася Олександра, ходячи туди-сюди вздовж коридору. — Я ще й зіпсувала життя його дочерям, Еліні та Беллі.
Олег від несподіваності буквально витріщив глаза, хапаючи ротом повітря:
— Що?! Що ти верзеш?!
Саша зупинилася, поправляючи шубу на руці:
— Цей хлопець із моєї юності... Михайло і є той самий мільйонер. Коли він розбагатів, я випадково дізналася про це. Я все це спланувала із самого початку: кинула весілля з тобою, підлаштувала нашу «випадкову» зустріч біля ресторану... Я хотіла бути з ним і отримати його статки.
— То чому... чому не можна було просто признатися йому, що це ти — та сама дівчина з його минулого?! Навіщо було грати в ці хованки?! — вигукнув Олег.
Олександра швидким темпом, ховаючи в очах раптову грусть, відповіла:
— Тому що я не могла сказати йому правду! Не могла визнати, що колись не прийняла його бідним, без грошей, і проміняла на твій дім!
Олег лише приречено махав головою, дивлячись на неї як на диявола в жіночому подобі:
— Яка ж ти жорстока... Яке ти чудовисько... Навіть твоя сестра Яся ніколи б так не поступила. Ви зовсім різні! Вона — людина, а ти — монстр!
Олександра різко обернулася до нього, і в її погляді спалахнув небезпечний вогонь:
— І про це теж Міша не повинен був дізнатися! Він не мав знати мене через сестру... Яся б усе розсказала, вона б відкрила йому очі!
— Ти все одно втратиш усе! Ти програєш, Сашо! — зловісно пророкував Олег. — Як би мені твоя сестра не набридала своєю правильністю... вона хоча б щиро турбувалась про твоїх дочерей, поки ти бігала за баблом! Вона їм як мати!
— Не смій говорити про неї! — закричала Олександра, втрачаючи самовладання. — Вона занадто хороша, я знаю! Вона завжди була ідеальною, правильною святошею! Тому Міша ні за що не повинен був згадати, хто вона така для нього! Він повинен був бути тільки зі мною! Тільки моїм!
— Ти просто чортова відьма... — прошепотів Олег.
— Я знаю... — раптом тихо, зів'ялим голосом відповіла Олександра, опускаючи плечі. — Я знаю, хто я... І прости мене, Олегу. Пожалуйста, прости, якщо зможеш.
Олег вибухнув несамовитим, божевільним криком, дико б'ючи кулаками по залізу:
— Іди геть! Уходи звідси! Бачити тебе більше не хочу, стерво! Ненавиджу тебе! Ненавиджу!
Олександра розвернулася і, накинувши шубу на плечі, гордо пішла до виходу, кинувши напослідок: — Прощавай, Олегу.
Коли важкі двері за нею зачинилися, в душі Олега раптом оселилася абсолютна, гробова пустата. Він повернувся вглиб камери, почав у сказі переворачувати стільці, штовхати стіни й дико психовати. Його розум остаточно зламався. Тільки тепер, сидячи в тюрмі за вбивство, він нарешті зрозумів, ким на самому ділі була Олександра... і на якому страшному чудовиську він колись одружився.
Тим часом у своїй затишній кімнаті на ліжку безсило лежала сама Яся. Минув місяць, але час не загоїв її душевні рани. Жінка щодня і щоночі страждала за Мішу, її серце розривалося від нестерпного болю. Найбільше вона карала себе за те, що через власну нерішучість та підлість сестри так і не встигла розказати Михайлу найголовніше — що саме він є рідним батьком Белли та Еліни. Олександра чомусь постійно вирішила все відкладати на потім, граючи в свої меркантильні хованки, і теж не встигла відкрити йому правду перед тим жахливим пострілом. Тепер Яся задихалася від докорів сумління, згадуючи, що ледь успела признатися йому в коханні на порозі смерті, але він пішов, так і не дізнавшись істини.
До кімнати тихо зайшов її син Тимур, несучи в руках піднос із гарячою їжею. Хлопець дивився на матір із глибоким сумом — Яся вже місяць практично нічого не їла, танула на очах, бо не могла простити собі це мовчання. Вона карала себе за те, що не встигла розказати Міші, хто вона на самому ділі... Що саме вона — та сама дівчина з його юності, яка безумно, чисто й віддано любила його, поки рідна сестра все не зіпсувала заради грошей Олега.
Тимур переглянувся зі своєю дівчиною Сьюзі, яка йшла слідом. За цей час Сьюзі настільки звикла до Ясі, що вважала її рідною матір'ю. Вони разом сіли на краєчок ліжка і почали м'яко, але наполегливо її підтримувати:
— Мамо, будь ласка, з'їж хоч трохи, — тихо благав Тимур. — Ти ж так зовсім себе згубиш.
Яся важко зітхнула і обняла сина, відчуваючи його тепло. Раптом у її очах спалахнула рішучість. Вона зрозуміла: Мішу вже не вєрнеш, але дівчатка мають знати правду, щоб назавжди запам'ятати, якою людиною був їхній справжній батько.
— Тимуре, синку... Поклич, будь ласка, Еліну та Беллу. Я хочу їм дещо сказати. Негайно.
Хлопець підозріло, з подивом подивився на матір, відчуваючи, що зараз відбудеться щось доленосне, але вирішив виконати її просьбу без зайвих питань. Поки він ходив, Сьюзі лагідно вмовила Ясю з'їсти кілька ложок супу. Жінка підкорилася, збираючи сили для найважчої розмови у своєму житті.
Через сім хвилин до кімнати несміливо увійшли дівчатка, абсолютно не понімая, що відбувається і чому їх викликали в такій офіційній обставинах. Яся подивилася на Сьюзі й тихо попросила:
— Сьюзі, люба, вийди, будь ласка. Це суто сімейна розмова.
Дівчина з розумінням здихнула і вийшла за двері. Проте цікавість і передчуття таємниці взяли гору — Сьюзі разом із Тимуром вирішили залишитися в коридорі під дверима і тихенько підслухати.
Яся лагідно запропонувала дівчаткам присісти біля неї. Еліна та Белла сіли на ліжко, і старша здивовано запитала:
— Тьотю Ясю, чому ти нас покликала? Щось сталося?
Яся зробила глибокий, важкий подих, намагаючись вгамувати дрож у голосі, і почала говорити:
— Дівчатка... Насправді все зовсім не так, як ви думали. Той мільйонер, Михайло, який загинув у лікарні... Він ваш рідний батько.
Еліна та Белла від несподіваності буквально витріщили глаза і з привідкритими ротами в один голос вигукнули:
— Що?! Тьотю, що ти таке говориш?! Цього не може бути!
— Ваша мати... Олександра, вона вела мене і змушувала мовчати, — зі сльозами на очах продовжувала Яся, стискаючи їхні долоні. — Вона наказала мені нічого вам не розказувати. Вона колись кинула Михайла, бо він був бідним, і вийшла за Олега заради будинку. А я... я безумно кохала Мішу всю юність, і ти, Еліно, вже знаєш про це. Я не можу пробачити собі, що злякалася і не розказала все йому і вам вчасно... Тепер його немає, і ця таємниця душить мене.
Еліна та Белла шоковано переглянулися. Їхній світ остаточно розлетівся на друзки. Вони тепер абсолютно не знали, як їм жити далі. Рідна мати весь цей час брехала їм у вічі, витираючи ноги про їхні почуття, а батько Олег, виявляється, взагалі не мав до них жодного відношення! Дівчатка, плачучи від суміші болю й вдячності, підійшли ближче до Ясі й міцно, гаряче обняли свою єдину захисницю.
У цей момент двері різко відчинилися. Тимур та Сьюзі, які стояли в коридорі, були в такому дикому шоці від почутого, що не змогли втриматися. Вони зайшли до кімнати і приєдналися до загальних обіймів. Таємниця, яку приховували стільки років, нарешті була розкрита... але, як їм усім здавалося, занадто пізно.
Проте ніхто з них навіть близько не здогадувався, яка шокуюча істина ховається за межами цієї кімнати. На самому ділі Михайло був живий! Тієї кривавої нічної вакханалії в лікарні Ніна, скориставшись загальним хаосом, панікою та появою поліції, за допомогою підкуплених санітарів потайки украла пораненого Мішу прямо з операційного блоку, інсценувавши його смерть. Зараз вона надійно пряче його у своєму заміському будинку. Куля Олега зачепила голову, і Михайло повністю потеряв пам'ять. Він не пам'ятав ні Саші, ні Ясі, ні свого минулого. А підла Ніна, користуючись його безпорадністю, щодня внушала йому цинічну брехню про те, що вони — щаслива та закохана подружня пара. Нова небезпечна гра тільки починалася...
