Раді Вас бачити!

Поки в іншому кінці міста розгорталася кривава драма, Яся вела власну запеклу битву за життя й свободу чоловіка, якого таємно кохала всі ці роки. Не зважаючи на гордість, не думаючи про те, що Михайло збирався пов'язати своє майбутнє з її егоїстичною сестрою Олександрою, Яся робила все можливе й неможливе. Вона буквально оббивала пороги кабінетів, стояла на колінах перед слідчими, благала начальників поліції та навіть підняла серед ночі впливового суддю, надаючи залізобетонні алібі, записи з дальніх камер ресторану та свідчення очевидців, які бачили, що машина Міші взагалі не рушала з парковки в момент зникнення дитини.

Її щирість, залізна воля та відчай душі зрештою змусили систему зламатися. Завдяки її титанічним зусиллям, заплутану справу було переглянуто, і Михайла нарешті випустили під підписку про невиїзд до остаточного з'ясування обставин.

Важкі залізні двері ізолятора тимчасового тримання з гуркотом відчинилися. Міша вийшов у коридор поліцейської дільниці, втомлений, із розстебнутим коміром сорочки, але все ще з гордо піднятою головою. Він щиро подякував черговому капітану, який оформляв документи на звільнення:

— Дякую, офіцере. Я радий, що закон усе-таки вміє бачити очевидні речі.

Капітан поліції лише втомлено посміхнувся, закриваючи папку зі справою, і кивнув у бік виходу на вулицю:

— Знаєте, пане Михайле, ви не мене подякувати. Насправді вам треба сказати величезне «дякую» тій дамі в червоній шубі, що на дворі. Вона за вас тут таке влаштувала... На колінах перед прокурором стояла, ледь не штурмом будівлю брала, але довела вашу невинуватість. Істинна жінка.

Міша здивовано застиг, а його серце пропустило удар. Він швидко попрямував до виходу з поліцейського участка.

На ґанку дільниці, під світлом бляклого ліхтаря, дійсно стояла Яся. На тлі сірих стін її яскрава червона шуба виглядала як символ надії та порятунку. Жінка була виснажена, її пальці тремтіли, судорожно стискаючи ремінець сумочки, а на обличчі читалися сліди безсонної, страшної ночі. Почувши кроки, вона підняла голову й подивилася на нього.

Міша повільно підійшов до неї, і в його очах відбилося глибоке удивлення, змішане з шоком і раптовим усвідомленням. Це була Яся... Саме вона врятувала його, витягла з цього пекла, тоді як Олександра лише театрально заламувала руки в лікарні й думала про власну вигоду. В його голові одна за одною почали з'являтися думки, які він так довго гнав від себе. Спершу Яся повністю взяла на себе турботу про дочерей Олександри, виховуючи їх як рідних, поки Саша займалася лише своїм особистим життям та кар'єрою. А тепер Яся зробила цей благородний, неймовірний поступок — врятувала його від тюрми.

Міша, не зводячи з неї пильного, потеплілого погляду, зробив до неї рішучий крок. Він протягнув руки і обережно, але міцно взяв її за дрожащі долоні. Яся не відвела очей — вона сміливо, з глибокою ніжністю дивилася прямо в його зіниці.

— Ясю... Ти врятувала мене... Дякую тобі. Я навіть не знаю, як... — його голос здригнувся від емоцій.

Проте Яся, відчуваючи, як між ними починає танути крига, злякалася власних почуттів. Вона вирішила во що б то не стало перевести розмову на іншу тему, щоб не переходити на особисте і не зраджувати сестру.

— Михайле, не треба. Я... я зробила це передусім ради Олександри, моєї сестри, — тихо, але впевнено збрехала вона, опускаючи погляд на їхні зчеплені руки. — Вона дуже переживала за тебе.

Міша насупився й удвилено запитав, озираючись довкола:

— А чому Олександра не з тобою? Де вона взагалі? Чому її немає тут, якщо вона так переживала?

Яся важко, гірко зітхнула. Вона дійсно сама не знала, куди зникла Саша після того, як Ніна щось прошепотіла їй на вухо в палаті.

— Я не знаю, де вона, Мішо... Вона поспіхом пішла з лікарні, нічого не пояснивши.

Михайло на мить замислився, і його обличчя знову стало суворим:

— Гаразд, Ясю. Нам потрібно негайно поїхати до Белли. Я мушу особисто поговорити з дівчинкою і дізнатися, чому вона вважає, що це я її збив. Хто вбив їй у голову цю страшну брехню?

Яся зробила ще один крок ближче до нього, майже торкаючись своїми плечима його міцних грудей. Вона подивилася на нього знизу вгору, благальним поглядом:

— Будь ласка, дозволь мені спершу поговорити з нею. Поговорю з нею я. Вона моя хресниця, вона довіряє мені. Зараз у дитини сильний психологічний шок через Олега, вона дезорієнтована. Якщо ти прийдеш до неї з розпитуваннями, вона злякається ще більше. Позволь мені м'яко дізнатися правду.

Міша дивився в її чисті, повні любові й турботи очі, і всередині нього щось остаточно перевернулося. Напруга, яка сковувала його останні години, раптом зникла.

— Ясю... яка ж ти все-таки чудова жінка, — тихо, з невимовним захопленням промовив він.

Від цих слів у грудях Ясі раптом шалено, солодко застукало серце, а до щік підлив ніжний рум'янець. Вона затамувала подих, чекаючи, що він скаже далі.

Міша лагідно стиснув її пальці й додав із глибокою повагою:

— Ти для неї як справжня мама... Навіть більше, ніж мама. Ти єдина, хто по-справжньому захищає цю сім'ю. Добре, ти права. Тоді по]демо до Белли разом.

Яся лише мовчки, з полегшенням кивнула йому у відповідь. Вони швидко сіли в автомобіль Михайла і на великій швидкості уїхали з поліцейського участка, прямуючи до лікарні й навіть не підозрюючи, що Белли та Еліни там уже немає, а попереду на них чекає кривавий слід, залишений безумним Олегом.

Тим часом у лікарняній палаті маленька Белла лежала на кушетці, абсолютно не понімая, що взагалі відбувається навколо неї. Дівчинка досі не могла оговтатися від дії залишків снодійного, її дитячий розум плутався, а серце стискалося від дикого, липкого жаху. Вона до смерті боялася Михайла, адже рідний батько Олег так ретельно, крок за кроком, настроїв її проти цього чужого багатія, звинувативши його у страшному наїзді.

Раптом двері палати тихо відчинилися, і на порозі з’явилася Яся. Побачивши кохану, улюблену тітку, Белла вперше за ніч полегшено зітхнула. Яся миттєво підійшла до ліжка, сіла на край і з неймовірною ніжністю заговорила з дівчинкою, гладячи її по маленькій, блідій ручці, розпитуючи про її самопочуття, щоб хоч трохи заспокоїти.

Проте Яся знала, що час грає проти них. М'яко, підбираючи кожне слово, вона вирішила перейти до найголовнішого — до розмови про Мішу. Голос Ясі затремтів від хвилювання, коли вона почала розповідати племінниці правду:

— Белочко, послухай мене, маленька... — Яся міцно обняла дівчинку, притискаючи її до себе. — Михайло не міг цього зробити. Я знаю його ще з нашої спільної юності, з тих самих років, коли ми були такими ж безтурботними, як ти зараз. Він завжди був неймовірно милим, чесним і ніжним чоловіком. Він ні за що і ніколи в житті не зміг би причинити біль дитині, а тим більше тобі. Він дуже хоче просто поговорити з тобою, без злості, без звинувачень. Дозволиш йому увійти?

Белла слухала тітку з привідкритим ротом, ловлячи кожне слово. Безмежна довіра до Ясі зробила своє діло — дитячий захист, вибудуваний Олегом, почав рушитися. Дівчинка витерла слізки і тихо кивнула, погодившись вислухати Мішу.

Михайло весь цей час стояв у напівтемряві коридору, крізь прочинені двері спостерігаючи за цією сценою. Те, як Яся розмовляла з його маленькою племінницею і хресницею — з якою любов'ю, трепетом і дитячою психологічною мудрістю вона це робила, — просто вразило мільйонера до глибини душі. Він був остаточно порожений.

Саме в цю хвилину в голові Міші все прояснилося. Він раптом чітко усвідомив, що більше не впевнений, що взагалі хоче одружуватися на Олександрі. Навіщо йому егоїстична, істерична жінка, яка женеться лише за його капіталом? Михайло твердо вирішив, що настав час запропонувати Ясі серйозні стосунки, а в майбутньому — одружитися на ній. Вона ідеально підходила йому в усьому: Яся демонструвала відмінні професійні якості на роботі, допомагаючи керувати його бізнесом, але її особисті, людські якості в реальному житті були просто безцінними. Вона була тією самою, єдиною.

Міша впевнено зайшов до палати, підійшов до ліжка Белли і, присівши навпочіпки, тихо, з болем у голосі запитав:

— Белочко... Ти справді впевнена, що це я винуватий? Що це моя машина збила тебе?

Дівчинка зі сльозами на очах подивилася на мільйонера. Психотропний туман остаточно розвіявся, залишаючи лише пустку.

— Я... я вже не впевнена, — розплакалася Белла, ховаючи обличчя. — Я тепер взагалі нічого не пам'ятаю... Ніякої аварії, ніякої машини... Мені просто тато так сказав...

Побачивши, як дитина розпакувалася від емоційного перевантаження, Міша не витримав. Він обережно притиснув Беллу до своїх грудей, обіймаючи її і намагаючись захистити від усього світу. У цей момент мільйонер раптово відчув дивний, потужний поштовх глибоко в серці — між ним і цією дівчинкою наче спалахнув невидимий, міцний зв'язок. Він відчував її як рідну кров, але списував це на звичайну людську жалість, абсолютно не знаючи, що Белла — його рідна дочка.

Яся стояла поруч, і її серце розривалося на шматки. Вона-то знала цю страшну таємницю! Дивлячись, як Міша обіймає свою власну дитину, вона вже відкрила рот і хотіла нарешті сказати йому всю правду, зруйнувати цю багаторічну стіну брехні...

Як раптом скляні двері палати з гуркотом розчинилися. До кімнати, задихаючись від жаху та швидкого бігу, буквально влетіли Сьюзі та бліда, як смерть, Ніна. Очі Ніни були дикими від переляку, вона ледве трималася на ногах:

— Михайле! Ясю! Там... там на квартирі... Олег збожеволів! Він застрелив Олександру!

Ці слова пролунали як вибух бомби. Міша моментально зблід, його серце шалено забилося, а з грудей вирвався дикий, розпачливий крик:

— Ні! Олександра!

Він першим вискочив із палати і на шаленій швидкості побіг по лікарняному коридору. Яся, занімівши від шоку, на мить застигла, але дитячий плач Белли привів її до тями. Вона схопила налякану дівчинку на руки, і вони разом із Беллою теж вскочили з ліжка та побігли слідом за Мішею — туди, куди щойно під виття сирен швидка допомога доставила закривавлене тіло Саші.

За кілька секунд вони вже були біля дверей операційного блоку, над якими горіла червона лампа «Реанімація». Там, за зачиненими дверима, найкращі хірурги міста прямо зараз відчайдушно спасають життя Олександри. Куля Олега зачепила важливі органи, кровотеча була критичною, і її життя зараз буквально висіло на волоске, поки молодий Тимур усе ще мчав нічними вулицями у смертельній погоні за божевільним батьком.