Спочатку:
На сторінку книги
Кришталеві люстри розкішного ресторану відкидали витончені відблиски на білосніжні скатертини. Це було місце, куди звичайна людина не могла потрапити з вулиці — тут збиралася лише найповажніша еліта Ямайки та заможні іноземні гості. Тихо грала скрипка, а аромат дорогих страв змішувався з легким морським бризом, що долинав із тераси.
За найкращим столиком біля панорамного вікна сиділи Міша та Олександра. На столі вже красувалися вишукані салати з морепродуктами, а в кришталевих келихах грало бульбашками дороге шампанське. Олександра почувалася справжньою королевою. Коротка синя сукня сиділа на ній ідеально, а від колишнього образу загнаної нареченої не залишилося й сліду. Вона була неймовірно задоволена собою. Усе йшло точно за її планом.
Міша, затамувавши поди, дивився на жінку навпроти. Годину тому він бачив її в брудному весільному вбранні, а зараз перед ним сиділа витончена леді. Багато років тому, коли він був бідним, він палко кохав її, але зараз, засліплений її теперішнім блиском та роками розлуки, його розум не міг пов’язати цю жінку з тією дівчиною з його засніженого минулого.
— У тебе шикарна сукня, Олександро. Тобі дуже личить цей колір, — зробив він комплімент, пригубивши шампанське. Його голос звучав м’яко, без звичної офісної прохолоди.
— Дякую, — відповіла Олександра, кокетливо поправивши довге коричневе волосся і обдарувавши його своєю найчарівнішою посмішкою.
Міша злегка подався вперед, опершись ліктями на стіл, і запитав із неприхованим поглядом і цікавістю: — Ну що, Олександро... розкажи мені про себе. Хто ти? Звідки тікала в тій сукні?
Олександра на мить напружилася. Вона розуміла, що зараз має закатати губу і придумати таку історію, яка б назавжди відвела від неї підозри. Вона в жодному разі не хотіла, щоб саме зараз Міша дізнався про її справжнє минуле, про Олега і, головне, про Беллу та Еліну.
Зробивши легкий, невимушений жест рукою, вона похитала головою:
— Ой, ну... у мене зовсім ненудна і нецікава життя, Мішо. Нічого особливого. Звичайні сімейні непорозуміння, від яких довелося тікати. Може, ти краще розкажеш про себе? Мені твоя історія здається набагато захопливішою.
Міша сумно посміхнувся, його погляд на мить став туманним, ніби він згадав щось болюче. — Про мене? Ну, якщо коротко... Я був одружений. Потім розлучився, і з того часу більше нікого не зустрів, хто б міг зачепити моє серце. Мені весь час здавалося, що я шукаю когось... кого втратив дуже давно. Знаєш, Олександро, коли я дивлюся на тебе, мені здається, що між нами щось є. Якесь дивне відчуття, ніби ми дуже давно знайомі.
Олександра опустила очі, вдаючи, що зосереджено колупає вилкою салат. Всередині у неї все стислося від страху й азарту водночас. «Він не повинен знати, що я — його перша і найбільша любов із минулого, — пронеслося в її думках. — Якщо він дізнається, що я приховала вагітність і вийшла заміж за Олега ради грошей, він ніколи мені цього не простить. Нехай думає, що я просто випадкова попутниця».
Тим часом крізь масивні скляні двері ресторану увійшов Тимур. Його обличчя було блідим, а в карих очах за склом окулярів для зору застиг глибокий сум. Після жахливого скандалу батьків та раптового уходу Дениса з дому, хлопець почувався розбитим. Єдиним променем світла для нього була Сьюзі — дівчина, з якою він домовився зустрітися тут, щоб хоч трохи забути про домашнє пекло.
Він побачив її за столиком у затишному кутку. Сьюзі була справжньою лялечкою: миле личко, довге коричневе волосся, великі блакитні очі та ніжно-рожева сукня, яка робила її схожою на прекрасну квітку. Тимур до безумства кохав її, захоплювався кожним її рухом і був готовий заради своєї маленької королеви абсолютно на все. Він так мріяв познайомити її з матір’ю Ясею та батьком Денисом, показати їм свою кохану... але тепер усе зруйновано. Батько пішов, і знайомство відбудеться тільки без нього.
Сьюзі якраз припіднялася зі стільця, щоб припудрити носик перед дзеркальцем, коли Тимур тихо підійшов ззаду і обережно притиснув її за талію.
— Ти чудово виглядаєш, мила, — прошепотів він їй на вушко, намагаючись сховати тремтіння в голосі.
Сьюзі обернулася, і її блакитні очі миттєво зчитали його стан.
— У тебе щось сталося, коханий? — з тривогою запитала вона, гладячи його по щоці. — На тобі лиця немає.
Тимур обережно взяв її за тендітні руки, і вони присіли за свій столик. Стримуючи емоції, він розповів їй усе: як батько звинувачував маму, як збирав валізи і як остаточно кинув їх, заявивши про розлучення.
Сьюзі була в справжньому шоці. Вона чудово знала Ясю — цю чудову, добру і сильну жінку, яка завжди тепло приймала її в гостях і дбала про всіх навколо. Сьюзі не могла повірити, що Денис міг так жорстоко вчинити з нею. Вона міцно притиснула долоні Тимура до своїх грудей, намагаючись передати йому всю свою підтримку та любов. — Мені так шкода, Тимуре... Твоя мама цього не заслужила. Але ти маєш бути сильним заради неї, — тихо сказала дівчина.
Тимур дивився в її очі, відчуваючи, як біль трохи відступає перед цим чистим почуттям. Вони повільно потягнулися одне до одного, бажаючи злитися в ніжному поцілунку, який повернув би їм спокій...
— Тимуре! — раптом пролунав різкий, верескливий голос, який розрізав тишу залу і змусив обох здригнутися.
З-за сусідньої декоративної колони вибігла Еліна. Її очі горіли ревнощами, а обличчя було перекошене від злості, коли вона побачила Тимура поруч зі Сьюзі. Вона швидким кроком попрямувала до їхнього столика, викрикуючи його ім’я на весь ресторан.
Тимур одразу підійшов до неї, майже підбіг, залишаючи Сьюзі за столиком. Він міцно, але обережно прижав її тремтяче плече і нежно, з глибокою братерською турботою заговорив: — Сестра, що ти тут робиш? Що з тобою сталося? Чому ти в такому стані?
Еліна підняла на нього повні сліз очі, намагаючись ковтнути повітря. Вона шукала його, свого єдиного брата, захисника, щоб розповісти про божевілля батька та про те, що маленька Белла залишилася замкненою на горищі. Вона ще не знала, що хрещена матір Яся вже летить туди, наче ангел-охоронець. Еліна відкрила рота, щоб відповісти Тимуру, але слова застрягли в горлі.
Вдруг над залом ресторану, перекриваючи тиху мелодію скрипки, послышался різкий, зляканий і водночас здивований голос:
— Еліно?!
Цей голос Еліна впізнала б із тисячі. Голос жінки, яка вранці мала стати законною дружиною їхнього батька, але натомість просто махала весільним букетом катеру, що упливав у далечінь. Олександра стояла біля свого столика, випустивши з рук серветку. Її синя сукня виблискувала в променях світла, але обличчя вмить зблідло. Вона менше за все очікувала побачити власну доньку в місці, де вона щоправда намагалася побудувати нове, безтурботне життя з мільйонером.
Еліна від несподіванки відразу ж обернулася. Її погляд зустрівся з поглядом матері. Але увагу дівчини прикувала не стільки Олександра, скільки чоловік, який сидів навпроти неї і тепер теж повільно повертався в їхній бік.
Це був Міша. Поруч із її матір’ю сидів інший мужчина, і за його поставою, за дорогим годинником, що виблискував на зап’ясті, та за холодним, упевненим поглядом було відразу видно — він стаинвц і неймовірно багатий. Еліна відчула, як усередині все німіє від нерозуміння. Вона ще абсолютно не знає, хто він для неї, для їхньої родини і яка роль відведена йому в цій заплутаній драмі.
Еліна дивилася на цю ідеальну пару — на матір, яка ще кілька годин тому плакала від «тиранії» Олега, а тепер затишно колупала салат в елітному ресторані, і на цього таємничого мільйонера. В її голові роїлися сотні страшних здогадок. Для чого матір сошлась з цим загадковим мужчиною? Невже вся ця втеча з весілля, весь цей жах, через який Белла розбила коліна на брудній підлозі горища, а батько зійшов з розуму від приниження — усе це було заради грошей цього незнайомця? Заради того, щоб сидіти в шовку й пити шампанське, поки її власні доньки заперті, як худоба?
— Мамо?.. — ледь чутно, з невимовним болем у голосі вимовила Еліна, роблячи крок назад і міцніше вчіпляючись у руку Тимура.
Міша дивився на дівчину, і в його очах раптом промайнуло дивне, тривожне відчуття. Він не знав, хто ця юна особа, але її риси обличчя, її розріз очей і навіть те, як вона гордо тримала голову попри свій розпатланий вигляд, здалися йому до болю знайомими. Щось глибоко всередині нього поворухнулося, наче відлуння з того засніженого минулого, яке Олександра так ретельно намагалася поховати.
Олександра зрозуміла: якщо Еліна зараз заговорить і назве її «мамою» перед Мішею, вся її солодка брехня про самотнє сирітське життя розсиплеться, як картковий будиночок. Гра ставала смертельно небезпечною, і Саша була готова на будь-який підступ, аби змусити власну доньку мовчати.
