Спочатку:
На сторінку книги
Двері розкішного кабінету з гуркотом зачинилися, відрізаючи шум коридорів від напруженої тиші приватного простору. Мільйонер Міша діяв швидко й рішуче. Завівши Ніну всередину, він доволі грубо тримав її за лікоть, практично силою привівши сюди прямо з ресторанного залу, де щойно розігралася сімейна драма.
Ніна спробувала вирватися, її обличчя перекосилося від обурення, а в очах спалахнув гнів.
— Відпусти мене, Мішо! Навіщо ти так чиниш? — обурено вигукнула вона, намагаючись повернути собі розгублену гідність і потираючи руку, на якій залишився палкий слід від його міцних пальців.
Міша з огидою кинув її лікоть, зробивши крок назад. Він випрямився на повний зріст, пронизуючи секретарку своїм грозним, владним поглядом, від якого в багатьох його бізнес-партнерів холонула кров. Його голос звучав тихо, але в ньому відчувалася небезпечна сила:
— Навіщо я це роблю? А навіщо ти прилюдно обливаєш брудом Олександру? Яке ти маєш право лізти в моє життя і влаштовувати сцени перед сторонніми людьми?
Ніна не збиралася так просто здаватися. Вона гордо підняла підборіддя, а її голос зазвучав гостро й упевнено:
— Тому що ми зовсім нічого не знаємо про неї, Мішо! Вона з першої хвилини збрехала тебе! Вона прикидалася невинною жертвою, самотньою жінкою, а виявилося, що у неї є доросла донька! Хто знає, що буде далі? Які ще скелети вона ховає у своїй шафі? Вона мені зовсім не подобається, Мішо, від неї віє небезпекою!
Міша, не стримавшись, закричав на весь кабінет, так що стіни здригнулися:
— Це не твоя справа! Чуєш мене? Не твоя! Кого я тримаю поруч із собою і кому довіряю — вирішую виключно я!
Ніна раптово змінила тактику. Її розлючений погляд миттєво згас, поступившись місцем хитрості та фальшивій ніжності. Вона зробила м’який, котячий крок уперед і підійшла до мільйонера впритул. Жінка ласково притиснулася до його широких плечей, заглядаючи прямо в очі, й заговорила тихим, пристрасним шепотом:
— Мішо... ну ти ж знаєш, чому я так поводжуся. Я просто неймовірно переживаю за тебе. Ти занадто добрий до неї. Тобі не варто їй довіряти, вона використає тебе і твої гроші. Згадай, що було між нами...
Міша одразу зрозумів її гру. Побачивши, що вона знову відверто до нього клеїться і намагається розбудити минуле, він різко й холодно скинув її руки зі своїх плечей. Його обличчя перетворилося на кам’яну маску.
— Досить, Ніно! Припини цей спектакль, — жорстко обірвав її мільйонер. — Між нами вже дуже давно немає тих почуттів. Усе в минулому, і ти це чудово знаєш. Тепер ти — всього лише моя помічниця. Тільки моя підлегла, і нічого більше. Тримай дистанцію.
Ніна ображено зітхнула, але відступати не збиралася. Бажаючи показати, що вона господарює в цьому кабінеті не менше за нього, вона впевнено пройшла вглиб кімнати і вальяжно присіла в його круте шкіряне крісло темного, глибокого кольору. Спершись на підлокітники, вона з уїдливою посмішкою зауважила:
— Ти знаєш цю жінку всього пару годин, Мішо! Пару годин! Як ти можеш бути так упевнений у ній? Ти засліплений!
Міша підійшов до робочого столу, дивлячись на підлеглу звисока з абсолютною, залізобетонною впевненістю в собі.
— Я впевнений у кожному своєму кроці. І тобі краще не лізти в моє особисте життя, якщо ти хочеш зберегти це місце, — карбуючи кожне слово, відрізав він.
Міша вже збирався йти, розвернувся до дверей, але біля самого виходу зупинився. Він обернувся до злісної Ніни, яка сиділа в кріслі, стискаючи пальці від прихованої люті, і кинув свій останній, нищівний аргумент:
— Знай своє місце, Ніно. Ти всього лише помічниця. Не забувай про це.
З цими словами Міша стрімко вийшов із кабінету, щільно зачинивши за собою двері й залишивши секретарку наодинці з її гнівом.
Ніна залишилася в кріслі, її важке дихання видавало ту бурю, що вирувала всередині. Вона до болю стиснула кулаки, її обличчя спотворилося від люті. Вона розлючено подивилася на зачинені двері й процідила крізь зуби:
— Як скажеш, босе... Твоє слово — закон. Але це тільки поки що.
Вона піднялася з крісла, підійшла до вікна, з якого відкривався краєвид на нічну Ямайку, і злісно прошепотіла сама до себе:
— Значить, я особисто простежу за нею. Я дізнаюся все, що вона приховує від тебе. Ця меркантильна дама зі своїм прихованим і брудним минулим не отримає тебе. Я виведу цю Олександру на чисту воду, чого б мені це не коштувало!
Ніна різко схопила свій телефон, готова розпочати власне розслідування, яке мало знищити нову фаворитку її боса.
У розкішній спальні гостьової вілли Олександра почувалася справжньою королевою. Вона вже встигла переодягнутися у вишукану темну сукню, яка ідеально підкреслювала її фігуру. Стоячи перед величезним дзеркалом у золоченій рамі, жінка з видимим задоволенням поправляла свої довгі, шоколадно-коричневі кучері, що спадали на плечі.
Еліна сиділа на краєчку великого ліжка. Вона була бліда, зла, а її кулаки були стиснуті до білих суглобів. Олександра повернулася до неї й солодко, з явним хизуванням промовила:
— Доню, ну чого ти дуєшся? Я ж тобі кажу, він не просто багатий. Він мільйонер! Він може дати нам усе, про що ми навіть мріяти не сміли.
Еліна не витримала цього фальшивого тону. Вона різко підхопилася з ліжка, ледь стримуючи сльози гніву, і прямо в очі матері вигукнула:
— Мамо, схаменися! Він не мільйонер, він усього лише бандит! Звичайний небезпечний злочинець!
Ці слова сильно вдарили по самолюбству Олександри, викликавши гострий біль усередині. Як донька сміє так говорити про чоловіка, якого зовсім не знає і який є її єдиним квитком у розкішне життя? Обличчя Олександри спотворилося від люті. Цокаючи високими підборами по мармуровій підлозі, вона підійшла впритул до доньки. Жорстко схопивши Еліну за лікоть, вона злобно впилася в неї поглядом:
— Не смій так говорити! Замовкни! Він добрий до тебе, він прийняв нас. Прояви бодай краплю поваги до мого вибору!
Олександра з силою штовхнула доньку назад. Еліна не втримала рівноваги і впала на підлогу. Зі сльозами на очах дівчина закричала:
— Я не буду жити в цьому домі, зрозуміла?! Не буду! Я не збираюся грати роль слухняної донечки, поки ти розважаєшся, а моя молодша сестра страждає! Батько там із глузду з’їхав через твою втечу, він закрив нас!
Не встигла Олександра відповісти, як двері спальні з гуркотом розчинилися. До кімнати буквально увірвалася Яся. Вона виглядала владно, рішуче, її красиве вечірнє вбрання розвівалося від швидкого руху, а поряд із нею міцно трималася за її руку маленька Белла.
— Олександро, досить! Зупинись негайно! — на всю кімнату крикнула Яся, задихаючись від гніву.
Олександра різко обернулася. Вона абсолютно не очікувала побачити тут свою сестру, а тим паче молодшу доньку Беллу, про яку вона після втечі навіть жодного разу не згадала.
— Сестро Ясю?.. — обурено й розгублено процідила Олександра, випрямляючись. — Що ти тут робиш? Як ти посміла прийти в цей дім?
Побачивши сестру, Белла аж засяяла і закричала від невимовної радості:
— Моя Еліно! Я тут! Я з тобою!
Яся на мить завмерла в шоці, побачивши Еліну, яка безпорадно лежала на підлозі. Погляд Ясі ковзнув по розкішній кімнаті — вона одразу зрозуміла, що Олександра вже почала те багате життя, про яке завжди так егоїстично мріяла, але ціною цього благополуччя став біль її власних дітей. Те, що Сашка підняла руку на беззахисну Еліну, завдало Ясі глибокого, майже фізичного болю.
Усередині Ясі вибухнула лють. Вона підскочила до сестри і зі злості мертвою хваткою вчепилася в її лікоть. Олександра від несподіванки аж підстрибнула і з обуренням закричала:
— Ти що твориш?! Ти при своєму розумі?! Пусти мене!
Яся дивилася на рідну сестру з такою відразою та презирством, якого та ніколи раніше не бачила:
— Це ти що твориш, потворо?! Ти завдаєш болю власним донькам! Як ти посміла підло втекти з власного весілля, кинути їх напризволяще й піти за грошима?!
З цими словами Яся з усієї сили штовхнула Олександру від себе. Та не втрималася на підборах і полетіла прямо на ліжко, розгублено ковтаючи ротом повітря.
Не гаючи ні секунди, Яся з невимовним болем та ніжністю нахилилася перед Еліною, яка все ще сиділа на підлозі.
— Моя дорога Еліно... дівчинко моя, — прошепотіла Яся, допомагаючи їй піднятися.
Еліна, плачучи від щастя та полегшення, міцно обняла свою рідну тітку. До них одразу підбігла Белла, міцно притискаючись до сестри. Дівчатка нарешті знову воссоєдинилися під надійним захистом Ясі, яка тримала їх у своїх обіймах, наче крилами.
У цей напружений момент у кімнату швидким кроком зайшов сам Міша. Почувши в коридорі крики та жіночий плач, він прибіг розібратися, що відбувається. Його обличчя виражало повне нерозуміння.
— Що тут, чорт забирай, відбувається? — суворо запитав мільйонер.
Його погляд одразу впав на жінку, яка сиділа на колінах на підлозі, спиною до нього, і з неймовірним теплом притискала до себе дівчаток. Міша навіть близько не знав і не здогадувався, що одна з цих плачучих дівчаток — його власна рідна донька, його кров.
Але коли Яся, почувши знайомий до болю голос, повільно обернулася й підняла на нього свої очі, повітря в кімнаті наче зникло. Яся вмить втратила контроль над собою. Серце в її грудях зупинилося.
Міша завмер як укопаний. Він дивився на цю владну, красиву жінку перед собою, і в його голові почали гарячково спалахувати спогади. Це була вона. Жінка, яка нещодавно стала його головним діловим партнером, керівницею логістичної компанії, в яку він інвестував мільйони. Але водночас... його серце калатало від дивного, щемливого відчуття. Він дивився на її знайомі риси обличчя і ніяк не міг згадати, ким саме вона була для нього в тому далекому, забутому минулому, чому її образ так сильно відгукувався в його душі.
Він зовсім забув про Олександру. Мільйонер просто стояв, засліплений появою Ясі, не спроможний відвести від неї очей.
Олександра, яка сиділа на ліжку, спостерігала за цією німою сценою з наростаючим жахом. Вона бачила погляд Міші і чітко розуміла: вона втрачає цього чоловіка. Прямо зараз, на її власних очах, у неї з’явилася смертельна конкурентка в особі її власної сестри, і всі її плани на багате майбутнє тріщали по швах.
Міша стояв посеред кімнати, не в змозі поворухнутися. Навіть попри те, що вони з Ясею були успішними партнерами по бізнесу і регулярно зустрічалися на ділових нарадах, зараз вона відкрилася йому з абсолютно іншого, невідомого боку. Його до глибини душі вразило те, з якою відчайдушною, майже левиною відвагою ця жінка захищала чужих дітей. Те, як вона тулила до себе дівчаток, випромінюючи неймовірну силу й тепло, змусило його серце забитися швидше.
У цей момент Олександра, оговтавшись від поштовху, гордо підвелася з ліжка. Начепивши на обличчя звичну маску невинності, вона граційно підійшла до мільйонера. Міша одразу перевів на неї свій важкий, вимогливий погляд і з обуренням запитав:
— Олександро... що тут відбувається? Розкажи мені негайно. Хто ці люди?
Яся разом з Еліною теж піднялися на ноги. Гордо випрямивши свою струнку, витончену фігуру в красивому вечірньому вбранні, Яся зробила крок уперед. У її постаті не було ні краплі страху — лише залізна впевненість.
— Пробачте, Михайле, — спокійно, але твердо заговорила Яся. — Я просто рятувала Беллу та її сестру Еліну від жахливого чоловіка. Батько дівчаток, законний чоловік Олександри, повністю втратив розум через її втечу й закрив молодшу доньку під замком.
Олександра всередині вся стислася від страху, але водночас була глибоко здивована тим, що сестра не стала розкривати Міші всю правду про те, ким він є для цих дівчаток. Оцінивши цей мовчазний жест, Саша вирішила підіграти Ясі, підтримавши свою головну суперницю: — Так, Мішо... Дуже дякую моїй сестрі. Вона завжди дбала про моїх донечок як рідна мати, поки я шукала щастя, — солодко продекламувала Олександра.
Яся стояла мовчки, ледь стримуючи огиду. Всередині себе вона презирливо посміхнулася: «Яка ж ти дурна, сестро... Ти навіть не розумієш, як сильно зараз видаєш себе. Ти сама щойно визнала, що як мати ти — повний нуль, раз сторонні люди рятують твоїх дітей».
Міша перевів здивований погляд на Ясю, аналізуючи почуте:
— То, значить, ви — рідна сестра Олександри? Яка несподіванка... Ми ж із вами буквально вчора зустрічалися в офісі логістичної компанії.
Олександра аж рота роззявила від почутого. Її обличчя перекосилося від обурення та шоку:
— У якому сенсі? Ви що... працюєте разом?
Яся подивилася на сестру з холодною вивищеністю:
— Так, Сашо. Ми працюємо, але виключно по роботі. Михайло — мій головний інвестор. А от як ви встигли познайомитися за такий короткий час?
Олександра занервувала. У її голові промайнула панічна думка: невже Яся здогадується, що цей мільйонер — той самий хлопець із їхнього далекого минулого? Саша чудово пам’ятала, як сильно Яся колись кохала його. У душі Олександри спалахнула егоїстична заздрість, і вона подумки залягла в оборону: «Я обіцяю собі, що ні за що не віддам його своїй сестрі. Він буде моїм». Намагаючись зберегти спокій, Олександра фальшиво посміхнулася: — Та ось так, сестричко... Ми познайомилися, коли я вирішила втекти зі свого нещасливого весілля. Це була доля.
Яся лише подумки похитала головою: «Да що ти кажеш... Я прекрасно знаю, заради чого все це робиться — заради його грошей. Цікаво, а він сам хоч знає, що Еліна та Белла — це його власні доньки?»
Тут у розмову знову втрутився Міша. Дивлячись на сімейне возз’єднання, він миролюбно запропонував:
— Ну що ж, раз уся родина нарешті разом, думаю, нам варто завтра пообідати в ресторані й обговорити все в спокійній обставинах.
Яся гордо підійшла ближче до Міші. Серце в її грудях шалено калатало, але вона з останніх сил приховувала свої справжні почуття, не подаючи знаку, що впізнала в ньому свою першу любов. — Пробачте, Михайле, але дівчаткам поки що буде краще у мене вдома. Їм потрібен спокій після всього пережитого. А вам з Олександрою у цей час буде краще побути удвох, — відповіла Яся.
Олександра злісно примружилася. Її дратувало, що Яся знову виглядає благородною і тримає ситуацію під контролем. Але водночас Саша розуміла: зараз точно не час розповідати Міші, ким він доводиться її донькам, адже це може зруйнувати її крихкий план.
Міша м’яко посміхнувся, дивлячись на Ясю з глибокою повагою:
— Звісно, Ясю. Я знаю вас як чудового партнера і серйозну бізнесвумен. Я ціную вашу турботу про племінниць. Давайте тоді ви прийдете завтра ввечері до ресторану, і ми про все поговоримо.
Яся, намагаючись подавити емоції, які підступали до горла, тихо відповіла:
— Добре, Михайле. Дякую за розуміння. І... будьте щасливі з Олександрою. Вона на це заслуговує, — у її голосі прозвучала прихована гіркота.
Міша зробив крок назустріч і на прощання легенько доторкнувся до її руки. В ту ж сікунду між ними наче пробіг електричний розряд. Щось дивне й рідне промелькнуло в його свідомості. Мільйонер застиг, дивлячись на її пальці, і тихо прошепотів:
— Мені здається... мені здається, що я дуже добре вас знаю. Десь раніше...
Раптом у ситуацію втрутилася Еліна, відчуваючи, що атмосфера стає занадто напруженою:
— Тьотю Ясю, нам пора додому. А де Белла і Тимур?
Яся миттєво повернулася до реальності, прибираючи руку. — Так, люба. Тимур чекає на вас у машині, там і Сьюзі. Белла вже йде до нього.
Маленька Белла, почувши про сестру та Тимура, радісно заплескала в долоні. Перед тим як вийти, вона підійшла до Олександри і щиро, по-дитячому сказала:
— Мамо, будь щаслива з тим, хто тебе насправді цінує.
Олександра була помітно зворушена такими несподіваними словами від молодшої доньки. Її голос на мить пом’якшав: — Дякую, доню... Ідіть. Я завтра приїду і все вам розповім.
Еліна, міцно взявши Беллу за руку, навіть не попрощалася з матір’ю. Вони швидко вийшли з кімнати. Міша, кинувши короткий погляд на Ясю, пішов слідом за дівчатками, аби провести їх до виходу й дати сестрам поговорити наодинці.
Коли двері зачинилися, Олександра підійшла до Ясі зі спини і з глузуванням запитала: — То ти так нічого йому й не сказала?
Яся, зберігаючи повне холоднокровство, повільно обернулася до неї:
— Ні, не сказала. Але ти не думай, що це триватиме довго. Рано чи пізно він дізнається всю правду. Дізнається, чому ти насправді колись кинула його і чому зараз приховуєш від нього дітей.
Олександра роздратовано махнула рукою:
— Закриємо цю тему! Ти чудово знаєш, що він мій. Тепер він належить мені. І ти, будь ласка, простеж, щоб мої доньки не хамили йому, коли ви прийдете завтра.
Яся зневажливо хмикнула:
— А ти сама не хочеш захистити своїх доньок і розповісти їм усю правду про їхнього справжнього батька?
— Поки що не час, — відрізала Олександра.
— Чому? — з нажимом запитала Яся. — Він має повне право знати, що у нього є дві прекрасні доньки!
Олександра зітхнула, опустивши очі:
— Знаю... Просто дай мені час підготуватися. І... дякую, що підтримала мене перед ним. До Олега я більше ніколи не повернуся, і дівчата теж. Дякую, що витягла мою Беллу з того пекла.
Яся подивилася на неї холодним, оцінюючим поглядом:
— Я зробила це для Белли. Вона для мене як рідна донька. А от ти... ти навіть жодного разу не запитала, як твоя дитина почувалася в полоні у твого колишнього чоловіка. Ти настільки меркантильна, Сашо, що гроші затьмарили тобі все людське.
Олександра уїдливо посміхнулася, підходячи до дзеркала:
— Зате ти, як я бачу, чудово знаєш Мішу... І ти про це теж будеш мовчати. Про те, ким ти колись була для нього, правда ж? Все, мені пора в спа-салон, треба привести себе до ладу перед завтрашнім вечором.
Коли Олександра гордо вийшла, залишивши за собою шлейф дорогих парфумів, Яся відчула, як сили миттєво покинули її. Від усього пережитого емоційного навантаження вона просто безсило опустилася на ліжко. Сльози, які вона стримувала весь цей час, готові були бризнути з очей.
Яся закрила обличчя руками. Вона опинилася перед страшним вибором і абсолютно не знала, що робити далі. Чи варто їй порушити обіцянку, яку вона дала сестрі? Чи має вона право розповісти Міші всю правду про те, що саме він є батьком тих дівчаток, про яких вона так віддано дбала всі ці роки, на відміну від їхньої рідної матері? І найголовніше — чи знайде вона в собі сили зізнатися йому у своїх власних, досі живих почуттях, які стільки років спалювали її зсередини?
