Спочатку:
На сторінку книги
Я прокинулася ще на світанку — різко, важко й із таким відчуттям, ніби в голові всю ніч старанно били в барабани. Скривившись, я повільно перевернулася на спину й кілька секунд просто дивилася в стелю, намагаючись зрозуміти, чому мені так погано.
А потім згадала. Вино. Багато вина. Я вчора напилася в компанії дракона. І це було б смішно, якби я не почувалася так погано сьогодні.
— Ох… — простогнала я й заплющила очі.
У роті пересохло, голова гуділа, а тіло здавалося дивно важким і сонним. Навіть думки ворушилися повільно, ніби теж страждали від похмілля.
Я потерла обличчя долонями й тихо застогнала вдруге. Я вже жалкувала про те, що стільки вчора випила. Але вино було таким легким, приємним, що я не зогледілася, як перебрала. І дракон. Я йому все розповіла. Але про це я чомусь не жалкувала. Ну а що? Він же дракон. Навряд чи піде комусь переказувати мої п’яні одкровення.
— Сподіваюся, ти хоча б не осуджуєш мене, дракончику, — пробурмотіла я вголос, хоч дракон мене звідси й не чув.
Повільно сівши на ліжку, я кілька секунд збиралася з силами, а потім усе ж змусила себе підвестися. Вмивання трохи допомогло прийти до тями, хоча відображення в дзеркалі все одно виглядало пом’ятим і дуже незадоволеним життям.
Найбільше зараз мені хотілося кави. Відчайдушно. Майже на рівні життєвої необхідності. Тому на кухню я буквально виповзла, сонно човгаючи ногами. Піч давно згасла, але я ще плекала надію, що десь усередині залишилася тепла вуглина.
— Ну давай… Не підведи мене…
Я сіла навпочіпки біля печі, поклала всередину трохи сухих трісок і дров, підсунула папірець до темних вуглин і обережно дмухнула, сподіваючись побачити хоча б слабкий червоний жар. Нічого не сталося. Я дмухнула ще раз, потім ще сильніше, але вуглини остаточно охололи. Роздратовано видихнувши, я безсило сіла просто на підлогу біля печі.
— Та як мені каву попити?! — обурено вигукнула я. — Я каву хочу! Каву! Де кляті сірники? Чому в цьому домі немає сірників?!
Я сердито махнула рукою в бік печі. І в ту ж мить із мого пальця раптом зірвалася крихітна золота іскра.
Я навіть не одразу зрозуміла, що сталося. Іскра полетіла просто в піч. Сухі тріски спалахнули майже миттєво.
Я завмерла. Кілька секунд просто сиділа й витріщалася на вогонь, який весело затріщав між дровами. Потім дуже повільно перевела погляд на свій вказівний палець.
— Це що… магія?.. — ошелешено прошепотіла я. — У мене?..
Я ще з хвилину сиділа перед піччю й кліпала, намагаючись усвідомити побачене. Магія. У мене. Мій мозок категорично відмовлявся це сприймати.
Я нервово ковтнула, повільно підвелася й поставила чайник на вогонь. Руки тремтіли. Та й ноги, якщо чесно, теж.
— Нічого собі… — пробурмотіла я. — Але… цікаво…
Поки вода грілася, я вийшла на терасу. Магія магією, але сніданок ніхто не відміняв.
Дракон, як завжди, лежав на своєму місці. Побачивши мене, він ліниво підвів голову. Я все ще почувалася ошелешеною після того, що сталося на кухні.
— Дракончику, а в мене магія з’явилася… — тихо повідомила я.
Дракон примружив золоті очі й уважно подивився на мене.
— Я піч іскрою з пальця запалила… — пояснила я.
Вираз його морди був настільки спокійним, ніби він хотів сказати: «І що?». Він взагалі не здивувався, навіть трошки. Ніби люди щодня до нього підходили і повідомляли, що вміють розпалювати дрова іскрами з пальців. Але, мабуть, він дійсно не розумів всієї драми. В його світі була магія. Я ж наче не казала йому, що в моєму її немає. Чи казала? Я не пам’ятала. Здається, я лише свою сумну біографію йому переповіла.
— Розумієш, у моєму рідному світі немає магії… — розгублено сказала я. — Я не очікувала, що сама зможу…
Дракон повільно кивнув і знову опустив голову на лапи. Я пирхнула.
— Дуже емоційна реакція, дякую.
Поруч із кріслом на столику усе ще стояв кошик, який я залишила тут учора. Підхопивши його, я вирішила піти по ягоди. Сьогодні експериментувати з незнайомими рослинами мене щось не тягнуло. Особливо з похмілля. Тому я збирала лише знайомі ягоди і ті фіолетові ягідки-сердечка, які спробувала вчора, а інші кущі поки що обережно оминала. Заодно зірвала собі велике червоне яблуко. З похмілля саме те.
Повернувшись на кухню, я нарешті заварила каву. Її аромат миттєво зробив життя кращим. Нарізавши сир, я сіла за стіл із чашкою гарячої кави, ягодами та нарізаним шматочками яблуком. І десь між першим і другим ковтком раптом усвідомила одну дуже важливу річ. Я не просто перемістилася в інший світ. Я отримала магію. І з цим, здається, доведеться розбиратись.
