Раді Вас бачити!

– Куди ми їдемо? – покірно запитую у Террі та з насолодою слухаю його серце. Ми сидимо на задньому сидінні таксі й він легенько пригортає мене до себе обома руками. Пестить щокою мою голову і це найчарівніша мить з усіх, що я пережила за останню страшну добу.

– Побачиш, – таємниче посміхається він і так млосно зітхає, що в мене починається новий напад щастя.

В нетерплячці я заплющую очі й божеволію від передчуття того, що на нас чекає. І неважливо де це буде, хоч на задвірках Гарлему, тільки б знову відчути всю силу його Кохання у собі... Боже, від таких палких думок я знизу вся мокра! А що як моє збудження протече крізь легеньку сукню? Жахливий сором! Але ж і зупинити нестримні бажання не виходить, бо навіть від Його подиху я втрачаю свідомість.

Терренс розраховується й ми прямуємо до Ланграму, на п’ятій авеню. Я прикриваюся ним як щитом, щоб ніхто не бачив мене ззаду, а він лагідно притримує за талію й нахиляється ближче:

– Там усе в порядку. Але нагорі я точніше оціню: наскільки...

– Террі, ти неможливий! – лише нам відомий зміст думок, що перетинаються поглядами. Ми мовчки просимо ліфт їхати якомога швидше.

– Але ж саме за це ти й покохала мене! – чую у відповідь і ноги підкошуються від бажань та жаги. Я вже майже дві доби не відчувала його у собі. Це страшенно довго! Я намагаюся не дивитись у ті салатові озера, бо наразі просто розірвуся на шматки й не встигну відчути його неквапливих кроків до повного шаленства.

– Так. Ти зробив все для того, щоб я собі не належала...

– Я пишаюся цим і належу тобі. А більше нічого й не треба. Ніколи...

За порогом номера гра слів припиняється й ми зриваємо одяг, не пам’ятаючи себе. Речі розлітаються по всій кімнаті, а дихання збивається й серце горить та з кожним ударом все настирливіше вимагає втіхи. Кров у жилах скаженіє, мов під дією невідомого препарату. Світ періодично гасне, а потім спалахує яскравим вогнем...

Ми поїдаємо вуста одне одного жадібно й безжально та шукаємо руками найжаданіші місця для пестощів. Хочеться обійняти відразу все, адже ми не бачилися дуже довго та страшенно скучили за дорогими тілами.

Террі падає переді мною на коліна й тепер я розумію стан коханки Майкла, коли перервала їх заняття на кухонному столі. Зі стогоном сама стягую мокрі трусики й захлинаючись прошу:

– Візьми її... Террі, я не можу жити без тебе! Що ж ти наробив... – тепер красиві слова вже не підвладні мені, бо я відчуваю його язик глибоко в собі та збуджуюся все більше. Мої пальці борсаються у його прекрасному волоссі. Я розсуваю ноги ще ширше й притискаю обличчя туди, де неймовірно солодко...

Коханий міцно тримається за мої сідниці та не дає впасти додолу. А я дуже хочу зробити це на пухкому килимі готельного номера. Мені байдуже: чисто там чи ні? Хоча здається - так.

Я кінчаю від нестерпної прелюдії та в запамороченні облизую власні губи й продовжую випорскувати з себе божевілля до його рота. Мій звабник стогне й жадібно поглинає мою вологу та несе до ліжка.

– Чому? Я хотіла на підлозі... – ще пульсуючи шепочу я, коли Терренс зголодніло всмоктує мої соски. Сьогодні він трішки брутальний і нетерплячий.

– Іншим разом, як зовсім здичавіємо. А поки моя русалонька буде кохатися зі мною в ліжку. Здається воно пасує до нашої втіхи... – загадково натякає він, що на великому полігоні спекотно буде скрізь. Від уяви, що він уже глибоко в мені стає навіть боляче, але Террі не квапиться й тримає свій улюблений стиль.

Як він може стільки терпіти? Ось його долоня обережно повзе по мені донизу, зупиняється біля самого клітора й безжально повертається нагору. Він лагідно стискає мою шию, потім пальці торкаються губ і потрапляють до рота, а далі повертаються тим же шляхом вниз. Я хапаю його руку в себе на животі, міцно притискаю й мені здається, що матка зараз просто вибухне.

Невблаганні очі Терренса стали темно-зеленими й плавляться в мені. Чому він завжди так довго катує цими пекучими заморочками? Але ж саме після нетерплячки в очікуванні казки – я божеволію підряд по кілька разів! Далі я тягну руку свого спокусника на лобок та демонструю: чого саме хочу. Наші погляди переплітаються магічною хіттю і я стогну, відчувши його пальці в гарячій глибині...

Мені вже не треба підказувати: чого хоче він і я вправно збуджую набряклий до скам’янілості фалос. Террі молить очима: не зупинятися. Тоді я підсуваюся так, щоб йому було добре видно місце де він чаклує пальчиками, а сама починаю зрадливо дмухати на його трепетне створіння. Ще мить і я вперше торкаюся губами шовкової голівки та прошу:

– Хочу... Дай його мені!

– Семі, може не треба? – намагається відмовитися від одного з найяскравіших чоловічих задоволень мій благородний лицар. Але спиняти мене марно, тим більше він сам напросився на жорстокі страждання, тому нехай тепер знемагає, а я буду мучити.

– Чому не треба? Я хочу кохати тебе скрізь... – наполягаю на своєму й тихенько торкаюся язиком його блаженства. Террі здригається та дозволяє.

Тепер він повністю мій! Я обережно заповнюю його дивом весь ротик. І чому кажуть, що це гидко? Він же такий солодкий і ніжний! Може тому, що я кохаю в Ньому все від подиху до останньої клітинки? Я рухаюся дуже повільно та вже спробувала покуштувати цю красу язиком, наче морозиво, по всій окружності.

Від невмілих, але люблячих рухів мій єдиний відчуває особливу втіху й починає важко дихати. У дзеркалі-стіні я бачу як він намагається доторкнутися долонями до моєї голови, але не наважується порушити райську ідилію й боїться припинити гостре блаженство. Чому ж казав, що не треба? Значить йому подобається!

Далі я насмілилася й засадила його красунчика собі до самого горла! Ледве не вдавилася, закашлялася та почула:

– Все, зупинись! Іди до мене, я дуже скучив...

– Ні, вибач. Я більше не буду робити того, на що не здатна. Скажи, як розбудити його, щоб кінчив мені в ротик? Будь ласка, прошу... – вперто бажаю я нових відчуттів і він скорено шепоче:

– Склади губенята трубочкою й рухайся не далі голівки... О, Семі, навіщо ж ти змушуєш себе мучити? Господи, як солодко! Ще зовсім трішки... Ще...

Я відчуваю як Террі завмирає, а потім з протяжним криком починає трепетати в судомах і наповнює мій рот зовсім несмачною вологою... Але ж я сама напросилась!

«Так ось з чого ліплять дітей?» - промайнула в моїй збудженій голові пізнавальна думка і я настирливо ковтаю дітородну суміш та насолоджуюся як мій коханий літає в невагомості. Який же він зараз змучений і слабкий!

Тільки тепер Террі вдячно пестить моє волосся, та ще важко дихаючи, промовляє:

– Кохатиму тебе в раю і в пеклі, бо ти дала мені крила. Належу одній тобі... Вибач, я перепочину хвилинку, а ти попий, що там є в барі. Негоже довго смакувати моїм коктейлем.

Та я не слухаюсь його, адже він каже, що належить мені. А значить я головна і тому підповзаю ближче до його змученого личка й заглядаю в очі. Такий погляд я бачу вперше. Його салатові вогні просвічуються щастям наскрізь.

Важко не торкнутися чарівних вуст, що набухли від задоволення. Ми зливаємося новим голодним поцілунком і смакуємо так пристрасно, щоб досхочу нагодувати одне одного. Далі відверто розповідаємо очима все те, що не договорили губи та, наче музика, в моїх вухах звучить продовження блаженного зізнання:

– Ти не дівчисько, а божевілля якесь. З тієї миті як зустрів уночі, відразу почув, що будемо одним цілим. І навіть коли ти намагаєшся утнути щось жахливе чи дурне – ми нероздільні. Це наш дар. Іди, не мучся. Попий чогось і мені принеси... Бо цією насолодою ти мене ледве не вбила.