Раді Вас бачити!

Не встигла я підійняти руку перевізнику, як на екрані з’явився виклик Менді. Я відмахнулася від авто й пішла до невеличкого скверика, біля студії.

– Привіт, моя люба подружко! Як справи? Жива ще хоч трохи, чи вже зовсім заклював тебе той чорнявий орел? – намагалася веселитися я й розуміла, що всі жінки навколо мене, як то кажуть, при своїх інтересах. А я маючи законного чоловіка (в самому розквіті сил) та запального гавайського коханця - залишилася без жодної радості у житті.

– Семі, курочко! Як ти там, дурненька? Чому втекла від усіх і навіть мені не сказала? Я ж мало з глузду не з’їхала. Ми з хлопцями всі пляжі оббігали, тебе шукаючи. А потім вже хотіли звертатися до поліції та адміністраторка роздуплилася й пригадала, що ти поїхала додому в нормі, хоча й дуже засмучена...

– Довгий язик у тамтешньої адміністраторки! От що я тобі скажу. Яке їм собаче діло до мого настрою? Ти прости, мене, ціпонько. Не могла я більше залишатися поруч з ним. Як побачила ті родинні поцілунки - наче згоріло всередині все! Менді, я ж думала, що у нас Кохання...

– Правильно думала. Семі, він відразу до тебе полетів! У Терренса, як у всіх є проблеми, але чоловік з ними бореться, а ти його вдарила у саме серце... Хіба тобі п’ять років? Не могла у хлопця в очі запитати відповіді. Він же поруч з тобою не дихав, а млів, – вичитувала мене ще одна розумниця й це починало діставати! Всі навколо такі правильні та щирі, тільки одна я дурна й винна.

– Менді, які в нього можуть бути проблеми? Що баби шикуються в чергу, а він не встигає обслуговувати та набиратися сил? То нехай вживає більше молюсків, їх на Гаваях як гною... – перла з мене нестримна злість.

– Дурисвітка ти, Сем, та й годі! Та я ж відразу помчала до Алана дізнатися, що діється. А як повернулася за пів годинки, то від тебе вже й слід прохолонув. Саманта Венс, бачите, вирішила кинути нас усіх і як завжди зробила тупо по-своєму, – тепер відверто кричала в трубку подруга.

– Ну, і що ж такого ти дізналася? Давай, здивуй мене, Менді, – колупала я гострим підбором землю біля якоїсь квітки й тут почула:

– Що та тварюка йому ніхто. Зовсім! Вона єдина донька їх роботодавця, містера Маркуса. Така знаєш розбещена цяця. Слава Богу, що мій Алан їй не здався, а ось від Террі слина аж по жопі струменить... Тільки Терренсу Янгу вона й даром не снилася. Але ж гавайське узбережжя – наче село на березі. От і почуло гидке стерво, що в її жаданого шалений роман з невідомою кралею. Хіба ж ви ховали від когось свої гріхи? Тому воно й приперлося, щоб ваш кайф спаскудити. І в неї це дуже файно вийшло! Заміжня баба, що вперше в житті пізнала гаряче Кохання, миттю купилася та викинула все на смітник. Це все, що я хотіла тобі сказати...

Менді обурено відключилась, а я сиділа прибита новим феєрверком значущих подій та не розуміла: як допомогти своєму розірваному на клапті щастю?

– ...Привіт, нью-йоркська красуне! Важко шукати тебе серед великого яблука, – почула я шовковий голос і здригнулася всім тілом. Потім підвела сумний погляд та побачила Його.

Терренс Янг стояв переді мною такий же неймовірно гарний, але його яскравий погляд наразі був пригніченим і дуже сумним. Менді сказала правду. Він дійсно відразу полетів за мною. Тільки навіщо? Я вже й так знала правду, з телефонної розмови з подругою. Хіба гавайці не вміють користуватися гаджетами? Ну так, він не може зателефонувати мені, бо я заблокувалася. То почекав би трохи, доки я відійду від тієї кошмарної сцени й тоді все розповів.

– Привіт! Як ти знайшов мене посеред міста? – тільки глянула я на Нього, а серце вже калаталося, мов дурне.

– Серце підказало, – повторив мої думки він. – А ще маячок у твоєму телефоні.

– Що? – зіскочила я на ноги й зрозуміла, що сучасними технологіями гавайці володіють ліпше, ніж я уявляла. – Ти слідкував за мною? Навіщо?

– Заради безпеки, по-перше. Не всім, але тим, хто бажає мандрувати джунглями без провідника, містер Маркус завжди додає до гаджетів подібний пристрій. Це дуже спрощує їх пошуки у випадку, коли заблукають. Потім обладнання звісно повертають власникові. А вам з Амандою ми відразу встановили. Про всяк випадок, ви ж бо дівчата-екстремалки. Знаєш, у вас тут гарно ловить...

Більше Террі нічого не встиг сказати та отримав від мене гучного ляпаса. Я вклала в нього всю силу свого кохання, тому навіть такий сильний чоловік похитнувся від несподіванки. Він автоматично потер долонею свою шовкову щічку, а його очі блиснули тим неймовірним вогнем, від якого я вже втратила розум.

– Дякую! Цей твій дотик для мене теж насолода. Хочеш, ще бий. Мабуть, я заслужив, – лагідно вимовив він.

– Все, йди! Ніколи більше не потрапляй мені на очі. У тебе своє життя, а в мене - своє. Грайся з татовою донею, а я житиму у власному світі й забуду про все, що ми пережили... – я замовкла й захлинулася слізьми, а Террі тихо пригорнув до себе й поцілував у болючу макітру.

Після цього дотику я більше не мала жодних аргументів для спротиву й блаженно тонула в його обіймах. Терренс ще остерігався мого агресивного настрою, але відчував наскільки ми єдині й полегшено зітхнув:

– Хіба можна забути те, що ми пережили? Я кожної миті повсюди бачу очі: блаженні, кохані, навіть злі. Але вони МОЇ та з цим уже нічого не вдієш. Навіщо мені ще хтось, коли саме ти відібрала душу?

Всередині мене змагалися кохання й гордість. Вони борсалися й хотіли здолати одне одного. Я відчувала як від тієї битви втрачаю сили та боялася впасти на міську бруківку. Ось тільки поруч зі мною був Він і рідні руки не дозволять цьому статися. Я ще вагалася якусь мить, а потім ми зліпилися блаженним поцілунком, посеред гамірної вулиці та пам’ятали лише, що нероздільні.