Раді Вас бачити!

Після Вечірнього Тренування я стрімко помчала до Житлових приміщень. У запасі лишалися лічені хвилини, щоб привести себе до ладу, адже за чверть до десятої ми домовилися зустрітися з друзями в підвалі… Хлопці пообіцяли попередити Тіса, що ми будемо там і що нам конче потрібна його допомога. Про саму вечірку він нічого не знав — і, думаю, навіть не здогадувався, у що саме його втягнуть.

Бетті наполягла, що на вечірку треба причепуритися, і запропонувала нам з Еббою приміряти щось із її суконь. Я поставилася до цієї ідеї доволі скептично, зате Ебба майже одразу погодилася. А тоді Бетті ще й заявила, що сукні від «Ля Жюлі» створені саме для таких випадків і що тримати їх у шафі — це ледь не образа для самого Ля Жюлі. Хто це такий — вона, звісно, не пояснила, ніби це мало бути очевидним, та після такої промови я зрештою здалася.

Еббі дісталася чудова чорна коктейльна сукня в тонку білу вертикальну смужку, яка неймовірно їй личила: трохи вище колін, із прямокутним вирізом і невеликими рукавами-ліхтариками, оздобленими білим мереживом. Від лінії під грудьми тканина спадала вниз легким дзвоником, а низ теж був обрамлений витонченим мереживом. Дивно, але в цій сукні Ебба виглядала старшою на кілька років.

Мене ж Бетті вдягнула в легку небесно-блакитну сукню, що нагадувала стародавню туніку, з невеликим вирізом на спині. Плечі прикрашали позолочені декоративні вставки, схожі на погони, а на поясі був прилаштований витончений ланцюжок, який дуже гарно підкреслив талію.

Авжеж, я трохи знітилася, одягнувши її: тканина відчувалася незвично легкою й вельми чужою. Бетті вища, розкутіша і мала бездоганне відчуття стилю, та й почувалася вона в таких речах абсолютно природно. Я ж боялася, що сукня не сяде як слід, що виглядатиму незграбно чи почуватимусь скуто… але, на мій подив, вона підійшла майже ідеально.

Сама ж Бетті обрала коротку обтислу спідницю з дивного синього матеріалу, який вона називала «джинсом», і ніжно-попелясто-рожеву кофтинку з довгими прозорими рукавами. Волосся зібрала у високий хвіст, відкривши шию й плечі.

Еббі вона швидко зробила хитромудру зачіску — трохи недбалу косу набік, яка, втім, виглядала напрочуд гарно. Мені ж лише порадила розпустити волосся — і, як не дивно, я не стала сперечатися.

***

За чверть до десятої ми втрьох, мов справжні змовниці, обережно спустилися сходами в напівтемний підвал. Хлопці вже чекали там. Побачивши нас, вони ніби на мить завмерли, а тоді їхні обличчя освітилися дивним ореолом мовчазної радості й захоплення. За секунду всі, як один, розпливлися в безглуздо-щасливих усмішках, а в їхніх поглядах майнуло щось нове, геть незвичне... Кейл навіть не стримався — тихо присвиснув.

Бетті зухвало фиркнула, Ебба раптом збентежено опустила погляд, а я… я повільно ковзала очима від одного до іншого, вловлюючи кожну деталь.

Хлопці теж причепурилися, навіть Тіс. На ньому були темні штани, які я колись бачила на Реді, й чужа блакитна футболка з кумедним написом «Від бобра до бобра!» — і ця абсурдна фраза мимоволі змусила мене всміхнутися. Тіс насупився, але, простеживши за моїм поглядом, і сам не втримався від щирої усмішки.

Кейл виглядав збудженим: тупцяв на місці, щось шепочучи Пату на вухо, і вся його постать випромінювала нетерпляче передчуття веселощів. Світло-сірі штани з накладними кишенями й графітова футболка ідеально підкреслювали його фігуру. На футболці красувався напис: «Який дах не любить швидкої їзди?» — і звучав майже як його особисте гасло.

Блондин ковзнув до мене своїм фірмовим прижмуреним поглядом і підморгнув. 

— Після таких поглядів, 30-15, ти просто зобов’язана на мені одружитися! — реготнув він, повертаючи мене до реальності. 

Я лише задерикувато гмикнула й хутко перевела погляд на Патріка. На відміну від Кейла, він виглядав спокійним і врівноваженим. Світло-бежевий светр із V-подібним вирізом і темні класичні штани робили його образ стриманим, проте водночас елегантним.

 Він тепло всміхнувся, зустрівшись зі мною очима.

— Маєш чудовий вигляд, Ріко, — тихо пролунало у мене в голові.

Я ледь помітно відповіла губами: «Ти теж», — і щиро усміхнулася.

Останнім стояв Ред. Чубчик падав йому на очі, які він не відводив од мене. Його погляд був палкий, ба навіть таким, що обпікає — од нього по шкірі пробігли мурахи. Я ковтнула, змушуючи себе зосередитися на його вбранні: чорна сорочка з закоченими рукавами, темні штани, трохи розкуйовджене волосся. Усе виглядало недбало — втім, саме ця недбалість і створювала його особливу привабливість. У цій простоті була його сила. Його стиль. Його свобода.

Я насилу відвела очі.

— Дівчата… — першим порушив тишу Тіс, злегка знітившись. — Мені здається, ви… е-е… не зовсім вдало обрали одяг для вилазки на заборонену територію.

— Справді? — лукаво всміхнулася Бетті й легко пройшлася повз нього, ніби навмисне демонструючи себе.

— Кришеня, — Кейл підступив до сестри й спробував непомітно смикнути її спідницю донизу, — у тебе не знайшлося нічого… довшого? І, бажано, менш прозорого, — кивнув на її блузку. — Не боїшся замерзнути?

Пат щиро й голосно розсміявся, і за мить усмішки розтягнулися на обличчях усіх.

— А мені подобається, — встав на бік білявки малий, — як одягнена Бетті. Стильно і… цілком доречно,

— Доречно? В якому це сенсі? — насупився Тіс, явно не розуміючи.

Ми з Бетті перезирнулися, і у її очах блиснули хитрі бісики.

— Скоро зрозумієш, — пробурмотіла я з кривою усмішкою.

Бетті лише загадково кивнула, підтримуючи інтригу.

— То куди ми прямуємо? — знову запитав Тіс, наче пропустивши мої слова повз вуха.

Ред повільно підійшов до нього й невимушено поклав руку йому на плече.

— Друже, сьогодні ти — найщасливіша людина на світі.

— Це ще чому? — здивовано глянув на нього Тіс.

— Ріка права: зовсім скоро сам усе зрозумієш, — відповів Ред і, впіймавши мій зацікавлений погляд, який я не встигла сховати, підморгнув.

Я лише розгублено всміхнулася.

***

Подив друзів не мав меж, коли я завела їх у темний, вогкий тунель, що тягнувся вперед, мов роззявлена паща якогось гігантського звіра. Перед цим я вручила кожному ліхтарик — крихітні острівці світла посеред щільної темряви. Промені виривали з мороку уривки сирих стін, поцяткованих вологими плямами, а наші кроки глухо відлунювали під кам’яними склепіннями.

— Ріко… — озвався Тіс насторожено, — якби я тебе не знав, подумав би, що ти задумала…

— …масове вбивство! — випалив Кейл, і його гучний, безтурботний сміх розсипався тунелем, мов зграя сполоханих кажанів. Він реготав так щиро, що навіть Ебба з Бетті не втрималися від усмішок. 

Тіс лише коротко зиркнув на нього, не підтримавши жарту.

— Я серйозно, — додав він тихіше. — Це місце мені не подобається.

Я злегка знизала плечима.

— Якщо у когось є кращий і безпечніший маршрут — я вся увага, — відповіла рівно, хоч усередині сама відчувала неспокій.

***

Ми з друзями просувалися темним склепінчастим тунелем, розтинаючи пітьму крихкими променями ліхтариків. Звісно, для тих, хто опинився тут уперше, це місце було справжнім випробуванням: сире, занедбане й холодне — воно дихало затхлістю й таїло в собі щось зловісне. Зі стелі подекуди спадали краплі, збираючись у калюжі, що відбивали світло, мов тьмяні чорні дзеркала. Поміж сміття валялися уламки меблів, іржавий брухт, старі дошки, затягнуті пилом і павутинням. Повітря було важке, й кожен вдих давався зусиллям.

Я йшла попереду разом із Тісом — наші кроки відлунювали глухим стуком. Позаду, трохи відставши, рухалися Кейл, Пат і Ебба, їхні ліхтарики метали хаотичні відблиски, змушуючи тіні нервово танцювати на стінах. Кожен зайвий звук — тріск, шурхіт чи відлуння краплі — змушував їх здригатися, і я лише глузливо посміхалася з цього. У хвості плелися Ред та Бетті. Дивно, але білявка мовчала, хоча я була певна, що неодмінно почне скаржитися чи верещати від огиди. Та я помилилась: від неї не пролунало жодного звуку.

— Я досі не розумію, навіщо тобі знадобилися ми всі, — тихо озвався Тіс, озираючись через плече й вириваючи мене з думок. — Невже не можна було піти з тобою вдвох… або взяти ще когось із хлопців.

Я невдоволено зиркнула на нього. 

— Ну добре, двох хлопців, — поспіхом виправився він, уже голосніше.

— Тобто нас ти вважаєш негідними? — обурилася Ебба.

— Кого це «вас»? — скосився на неї Тіс, озирнувшись.

— Мене і Бетті! — випалила вона. — Бетті, це ж дискримінація, правда?

Я обернулася й перехопила погляд Кейла — він весело підморгнув. Цікаво, що вони такого наговорили Тісу, що він узагалі погодився йти?

— Знаєте, що, хлопчики, — голосно втрутилася Бетті, — мені іноді здається, що ви вважаєте нас слабкими. Але…

— Я зовсім так не вважаю! — перебив її Тіс, різко обертаючись. — Ти тоді класно зробила мене… Це було… 

— Незвичайно! — закінчила я за нього.

Він кивнув і невпевнено всміхнувся. 

— Чувак, а тобі що, справді не було тоді боляче? — втрутився Кейл, підіймаючи ліхтарик і спрямовуючи промінь просто йому в обличчя.

Тіс мимохіть озирнувся, але відразу примружився й затулив очі рукою, глухо гейкнувши.

Кейл поспіхом опустив ліхтарик.

— Вибач… — буркнув він, а вже за мить звично гучніше додав: — У моєї молодшої сестрички рука, знаєш, важка! — і задерикувато зареготів.

— Кейле! — пролунав із темряви обурений голос Бетті. 

Я глипнула на Тіса. Ця розмова давно мала відбутися. Бо щось у всьому цьому було… неправильне.

— Так, мені… — він на мить зам’явся, ніби підбираючи правильне слово, — справді не було боляче. І я сам не зрозумію, чому… — він знизав плечима, проте цей жест радше нагадував спробу відмахнутися, ніж справжню байдужість.

— І давно ти такий… витривалий? — тихо озвався Ред іззаду, який до цього мовчав.

Я краєм ока глянула на нього, а тоді знову на Тіса, уважно ловлячи найменші зміни.

— Не знаю… — відповів той після короткої павзи. — Може, кілька тижнів… А може… — він насупився, ніби сам собі не довіряв. І раптом різко зупинився. — Стоп. Зачекайте!

Кейл ледве не врізався в нього. Ми всі завмерли. Я з Еббою перезирнулася, і вона дивно похитала головою.

— Ви мені на щось натякаєте? — розгублено спитав Тіс, переводячи погляд з одного на іншого. — Це якось пов’язано з моїм сьогоднішнім… е-е… статусом?

— З чого ти це взяв? — байдуже кинула Ебба.

Тіс напружився, в його очах спалахнула підозра.

— Куди ми йдемо? І чого ви так усі вирядилися? Невже тобі, Ріко, не холодно? А ти, Еббо, не боїшся забруднитися?

Ебба лише стенула плечима.

— Ти ж теж чомусь вирядився...

— Хлопці сказали, що це потрібно, щоб не забруднити мій повсякденний одяг… бо буде брудна робота…

Я не витримала й тихо пирснула.

О, хлопці! Просто генії!

Тіс різко обернувся до мене.

— Що тут смішного, га? — люто кинув він. 

Я встигла помітити широку посмішку Кейла й ледь стриманий сміх Ебби, яка поспіхом опустила голову. Бетті лише поблажливо всміхнулася. Навіть у Реда трохи сіпнулися кутики губ, хоча погляд залишався спокійним і пильним.

— Ти давно знаєш про цей тунель, так? — голос Тіса набув металевих ноток, у ньому звучали й образа, і недовіра.

Я кивнула, намагаючись не дивитися на Кейла, щоб знову не розсміятися. Той якраз скосив очі на Тіса, потім кумедно закотив їх і ледь хитнув головою — мовляв, ну який же ти наївний.

— І ти нічого мені не сказала? Чому? — не вгавав Тіс.

— Взагалі-то це була таємниця… — буркнула я.

— Чия саме? Твоя? — гнівно випалив Тіс.

Я лише мовчки знизала плечима. Зараз точно не на часі пояснювати, звідки в мене доступ до цих ходів. Інші теж мовчали, спостерігаючи, ніби глядачі за сценою, де щойно почалася вистава.

— Хто ще знав про цей тунель? — різко кинув він, переводячи погляд на Еббу.

— Та не дивись на мене так! Я тут уперше, — безтурботно всміхнулася вона, її голос задзвенів легко й щиро. — Як і ти. Як і ми всі.

Тіс недовірливо звузив очі, але мала знову променисто всміхнулася, і його сумніви ніби розтанули в її світлій безпосередності. 

— Не повірю, що ти єдина, хто… — похмуро почав він, знову втупившись у мене.

— Я теж знав про цей тунель, — несподівано втрутився Ред, роблячи крок уперед.

— То ось як ви тоді вночі опинилися на моєму поверсі… — видихнув Тіс, і в його погляді спалахнуло розуміння.

Ред лише коротко кивнув. 

— А нам — ні слова… — пробурмотів Кейл, удавано насупившись і кидаючи на Реда косий погляд. — Оце друг…

Я тяжко зітхнула.

— Це я попросила його мовчати, — озвалася я, дивлячись просто на Кейла. — І, чесно кажучи, я користувалася цим тунелем давно. Ще до того, як ви з’явилися, — на мить перевела погляд на Реда, який уважно слухав. — Це була чужа таємниця, і я пообіцяла її зберегти. — Я знову подивилася на Тіса, що стояв, насупившись. — А тепер я ділюся нею з вами. Тепер кожен із вас… — затнулася, бо Тіс гмикнув, проте я швидко зібралася й провадила далі: — Колись мене визнали гідною цієї довіри. І тепер я вважаю гідними вас. Бо довіряю. Кожному. — Я обвела друзів поглядом — і в цю мить прямо відчула, як між нами утворюється невидимий зв’язок. — І ще, Тісе… — додала я з легкою усмішкою.

Він насторожено звів брови.

— З днем народження!

— Що?.. — ошелешено видихнув він, дивлячись так, ніби світ раптом перевернувся.

Я подумки гигикнула. Оцей вираз обличчя тепер назавжди викарбуваний у моїй пам’яті!

— З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ! — раптом вигукнули всі разом, і їхні голоси розкотилися тунелем луною.

— Тихіше! Ми ще не дійшли! — зашикала Ебба, намагаючись угамувати галас.

— Ні, ми майже на місці, — всміхнулася я. — Ми якраз під Кулею.