Раді Вас бачити!

Пролог

«У місті з чорного скла та холодного дощу найпростіше сховати серце. Але один застряглий ліфт може змінити все...»

Осінь у ЖК «Black Sea» завжди починалася однаково — з густого туману, що огортав чорну скляну вежу, та холодного дощу, який монотонно стукав у панорамні вікна на висоті сорокового поверху. У цьому місці все просочувалося розкошшю, самотністю та запахом свіжозвареної кави з корицею.

Дем’ян Корсаков зайшов до кабіни ліфта, навіть не приховуючи свого роздратування. Позаду залишилася важка розмова з батьком про чергові махінації та війну з новими конкурентами з Південної Кореї. Хлопець виклично поправив комір сорочки, кинувши короткий погляд на темні дзеркальні стіни.

— Ну і довго ми тут стоятимемо? — нахабно кинув він через плече, навіть не глянувши на дівчину, яка зайшла секундою раніше. — Цей чортів ліфт коштує як статок, а їде так, ніби його вручну тягнуть нагору.

Він розстебнув годинник, збираючись додати ще кілька їдких слів, як раптом кабіну відчутно здригнуло. Глухий металевий стукіт луною прокотився шахтою, і кабіна завмерла між поверхами. Основне світло згасло, поступаючись місцем м'якому, теплому янтарному підсвічуванню.

— Сподіваюся, ти не з тих, хто зараз почне панікувати й влаштовувати істерику, — зітхнув Дем’ян і різко розвернувся, щоб зустрітися поглядом із випадковою супутницею.

Слова застрягли у нього в горлі. Дем’ян завмер, так і не закінчивши фразу.

Перед ним стояла вона. Тендітна, мов квітка лотоса, дівчина в об’ємному молочному светрі великої в'язки, у якому вона здавалася зовсім беззахисною. Її шовкове темне волосся м'яко спадало на плечі, а в тендітних пальцях вона обережно тримала паперовий стаканчик із гарячим какао, від якого піднімався ледь помітний солодкуватий пар.

Вона підняла на нього великі, глибокі очі, у яких відбивалося тепле світло аварійних ламп. У її погляді не було ані краплі страху чи обурення від його нахабного тону — лише тихий, глибокий спокій.

За стінами вежі, десь зовні, з новою силою зашумів вересневий дощ. Скляна кабіна стала схожою на крихітний острівець затишку серед похмурого міського туману. Дем’ян відчув, як весь його звичний цинізм та пафос просто випаровуються. Вперше в житті господар цього будинку не знав, що сказати, опинившись у полоні тиші та погляду дівчини, яка змінила його світ за одну секунду.