Спочатку:
На сторінку книги
Глава 23. Відлуння приниження
Нічне місто зустріло Пе Рону вогкою, байдужою тишею. Дівчина повільно йшла порожньою вулицею, ледве переставляючи ноги, наче кожен крок коштував їй останніх сил. Усі почуття всередині були випечені дотла. Вона почувалася абсолютно спустошеною, розчавленою й виснаженою після страшного знущання та булінгу, який над нею влаштували Су Рьон та її жорстокий чоловік.
Шия досі пекла й нила від болю там, де Су Рьон люто швиряла її за волосся й била долонею, але значно гіршим був біль душевний. Пе Рона повільно прокручувала в голові кожну секунду того пекла. Вона ніколи у своєму житті не зможе забути той жахливий момент, коли лежала на холодній підлозі пентхауса, а чоловік Су Рьон із гидливістю тримав свою важку ногу на її плечі, притискаючи до плитки, наче брудний мотлох.
І найстрашнішим у тому спогаді було обличчя Су Ґьон. Поки Пе Рона лежала біля її ніг у сльозах і крові, Су Ґьон стояла поруч і нагло, злорадно посміхалася. У її очах палав дикий тріумф — вона відчула солодкий вкус перемоги, радіючи, що їй вдалося поставити «злиденну репетиторку» на місце.
Тепер Пе Роні все стало кришталево зрозуміло. Вона збагнула, що Су Ґьон та її подруги бачили їх із Ростіславом у кафе крізь панорамну вітрину. Саме Су Ґьон донесла батькам, навмисно перекрутивши все й довівши Су Рьон до оскаженіння.
«Я зробила жахливу, непоправну помилку... — з гіркими сльозами на очах думала Пе Рона, кутаючись у тонку куртку. — Навіщо я погодилася на цю зустріч? Навіщо я повірила, що дівчина з бідного району може просто випити кави із золотим хлопчиком? Тепер я втратила єдину роботу, мене принизили, розчавили мою гідність... і все через власну дурість».
Проте серед цього суцільного мокротечі й пітьми у її серці жевріла одна тепла, дивовижна думка. Пе Рона була щиро вражена й глибоко зворушена тим, як за неї вступилася родина господаря комплексу — Владимир, Вікторія та Селена. Вони не побоялися розірвати стосунки з багатими партнерами, вони вигнали пані Су Рьон та її чоловіка геть, закривши дівчину своїми тілами. Тепер Пе Роні стало абсолютно зрозуміло, чому Ростіслав виріс таким добрим, щирим і чуйним — у нього були батьки, які вміли захищати людей і залишалися людьми навіть із мільйонами на рахунках.
Раптом гучну нічну тишу розірвав тупіт швидких кроків за спиною. Хтось біг за нею з усіх сил, важко й дихаючи на повні груди.
— Пе Рона! Постій! Будь ласка, зачекай! — пролунав відчайдушний, рідний голос.
Пе Рона зупинилася й повільно обернулася. До неї біг Ростіслав. Він був повністю захеканий, запітнілий, з розпатланим волоссям і диким розпачем в очах — хлопець біг за нею від самого комплексу, жахливо боючись втратити її назавжди у цьому величезному місті.
— Навіщо ти прибіг, Ростіславе?! — з болем і гіркотою вигукнула Пе Рона, відступаючи на крок назад і дивлячись на нього повними сліз очима. — Іди геть! Нам взагалі не треба було зустрічатися! Ми з тобою з абсолютно різних світів!
— Пе Рона, послухай мене... — захекано мовив Ростіслав, роблячи крок уперед і простягаючи до неї руки. — Будь ласка, не йди!
— Через мене та мою дурість твої батьки й родина Су Ґьон остаточно посварилися! — перебила його дівчина, і сльози струмками потекли по її блідих щоках. — Я втратила все! Я жалію про кожен день, коли прийшла у ваш дім! Не наближайся до мене більше ніколи!
— Пе Рона, вони монстри! — з відчаєм і люттю закричав Ростіслав, намагаючись схопити її за долоню. — Вони не мали жодного права так поводитися з тобою! Мої батьки на твоєму боці, я на твоєму боці! Я не віддам тебе їм на поталу!
— Прощавай, Ростіславе. Ми більше ніколи не побачимося, — твердо й рішуче мовила Пе Рона.
З цими словами вона з силою відтовхнула його руку, розвернулася й швидко побігла вглиб темного двору.
Ростіслав залишився стояти посеред порожньої вулиці. Його серце розривалося від болю. Він дивився їй услід і розумів, що не може просто так відпустити її в ніч. Заховавшись у тіні дерев, хлопець обережно й тихо пішов за нею на відстані, аби бодай відстежити, де вона живе, і переконатися, що дівчина дісталася дому неушкодженою.
Пе Рона забігла до свого під'їзду, піднялася на поверх і заскочила в квартиру, щільно зачинивши двері на засув. Ростіслав, побачивши з вулиці, у якому саме вікні на п'ятому поверсі спалахнуло світло, важко зітхнув і запам'ятав цю адресу.
У квартирі було тихо. Сон Чжин, яка щойно прокинулася на дивані, підхопилася й одразу помітила доньку. Світло лампи вихопило з темряви бліде обличчя Пе Рони, закривавлений садно на шиї від нігтів та її зламаний, грусний погляд.
Пе Рона більше не мала сил тримати це в собі. Вона просто впала на своє ліжко й гірко, вголос розплакалася, уткнувшись обличчям у подушку. Маленька волохата собачка негайно підскочила до неї, скулячи від тривоги й з усіх сил намагаючись облизати її руки та обличчя, аби хоч якось утешити господарку.
Сон Чжин підбігла до ліжка, її серце стислося від страшного передчуття. Побачивши сліди ударів та синці на шиї доньки, мати зі сльозами на очах почала вимагати розповіді:
— Рона! Боже мій, дитино, що сталося?! Хто це зробив із тобою?! Кажи негайно! Не мовчи, я благаю тебе!
Крізь ридання та здригання всього тіла Пе Рона розповіла матері все: і про зустріч із Ростіславом у кафе, і про те, як Су Ґьон їх вистежила, і як люта Су Рьон із чоловіком увірвалися до пентхауса Корсакових. Вона розповіла про волосся, про ляпас і про те, як чоловік Су Рьон тримав її ногою на підлозі, мов якусь тварину.
По мірі того, як Пе Рона говорила, обличчя Сон Чжин змінювалося. Попередня втома й беззахисність миттєво випарувалися. Очі жінки налилися дикою, материнською люттю. Вона озвіріла. Усередині тихої й покірної Сон Чжин прокинулася справжня розлючена тигриця, чию єдину й найдорожчу дитину змішали з брудом.
— Вони... вони підняли руку на мою доньку?! — тихо, крізь зуби процідила Сон Чжин, і її голос затремтів від звіриного гніву. — Вони вирішили, що якщо ми бідні, то можна витирати об нас ноги?!
Сон Чжин підхопилася з місця. Її руки стислися в кулаки. Вона більше не збиралася терпіти приниження від родини Пак.
— Я сама піду туди, — зі сліпою, страшною люттю в голосі мовила мати, прямуючи до виходу. — Я піду в їхній пентхаус і своїми руками розірву цю пані Су Рьон та її жорстокого чоловіка! Вони пошкодують про той день, коли народилися на світ!
