Спочатку:
На сторінку книги
Глава 1. Золоті клітки та запах кориці
Одеса у жовтні стає зовсім іншою. Вона скидає літній гамір, ховаючись у прохолодний солоний туман, що піднімається з моря, і вкривається шурхітливим килимом багряного листя. На узбережжі, де хвилі з тихим шепотом б'ються об пісок, велично піднімалася чорна скляна вежа — житловий комплекс «Bleak Sea». Це був не просто будинок, а справжній вертикальний мегаполіс для тих, чиї імена друкували в списках Forbes. За затемненим панорамним склом ховалося життя, недоступне для пересічних перехожих: розкішні спа-комплекси з термальними басейнами, приватні кінотеатри, конференц-зали, зимові сади з екзотичними рослинами, елітні бутіки та навіть окремі крила з комфортними кімнатами для персоналу.
За цим архітектурним дивом стояв Волод́имир Корс́аков. Колись давно, будучи хлопчиком із бідного одеськогo подвір'я, де дах протікав від кожного осіннього дощу, він дав собі обіцянку: він вивчиться, підніметься на вершину і збудує для своїх близьких дім, у якому вони ніколи й нічого не потребуватимуть. Роки важкої праці, безсонних ночей і ризикованих бізнес-рішень принесли свої плоди. Але головною перемогою у своєму житті Володимир вважав не статки, а В́ікторію — своє шкільне кохання. Вона була його музою, його тихою гаванню. За довгі роки шлюбу у них народилося четверо дітей, і саме Вікторія володіла дивовижним даром: коли владний і суворий Володимир, звиклий диктувати умови всьому місту, розпалювався чи ставав надто жорстким, вона лише м'яко торкалася його руки, і він опускав зброю. За цю дивовижну мудрість та незгасну з роками красу він обожнював її понад усе.
Їхній двоповерховий пентхаус на верхніх поверхах вежі дихав затишком, незважаючи на розкіш. Тут завжди пахло свіжозвареною кавою з кардамоном, випічкою та осінніми квітами. Проте життя в цьому «золотому гнізді» не було безхмарним.
Найстарша донька, Сел́ена, була справжньою гордістю родини. Вона успадкувала від матері ніжність, витонченість та глибоку любов до мистецтва. Вона викладала вокальну майстерність та фортепіано в найпрестижнішому музичному коледжі Одеси. Її чоловік працював правицею Володимира в корпорації, і молоде подружжя мешкало в тому ж пентхаусі, створюючи відчуття великої, міцної родини. Дем'ян, найстарший син, з Селеною завжди був відвертим і простим — її спокійна мудрість гасила його вибуховий temper.
А от із молодшими двійняшками, 16-річними Оленою та Ростіславом, стосунки у Дем'яна були натягнутими. Бунтівні підлітки постійно перевіряли межі дозволеного. Батько вже вирішив їхню долю — вони мали вступати до того ж музичного коледжу, де працювала Селена, адже Володимир звик контролювати кожен крок своїх дітей.
І був Дем'ян. Розпещений, зухвалий, звиклий отримувати все за першим клацанням пальців. Він любив діяти всім на нерви, ганяти нічною Одесою на своєму спорткарі й показувати всьому світу свій цинізм. Всі вважали, що в його серці немає місця для ніжності.
Все змінилося того дня, коли до ЖК «Bleak Sea» в'їхала нова сім'я з Південної Кореї.
Володимир Корсаков познайомився з родом Пак під час ділової поїздки до Сеула. Батько сімейства був видатним нейрохірургом зі світовим ім'ям, а його дружина, Су Рьон — суворою викладачкою традиційної та класичної музики. Володимир особисто запросив їх до Одеси, запропонувавши лікарю очолити новий медичний центр, а Су Рьон — посаду викладача в коледжі разом із Селеною. Для їхнього проживання було викуплено один із найкращих пентхаусів.
Сім'я Пак була втіленням східного консерватизму. У їхньому домі панували суворі традиції, повага до старших і беззаперечна покора. Їхня єдина донька, Пак Йон Хва, росла мов крихітна квітка лотоса у закритому саду. За правилами її батьків, вона не мала права навіть вільно спілкуватися з іноземцями, а її майбутнє було розплановане до дрібниць.
Того осіннього вечора, коли за панорамними вікнами вежі шумів теплий вересневий дощ, а туман повністю огорнув верхні поверхи, Дем'ян повертався додому після чергової сварки з батьком. Зайшовши до кабіни ліфта, він навіть не глянув на дівчину, яка стояла в кутку, тримаючи в руках паперовий стаканчик із гарячим какао.
Раптовий збій у системі живлення — і ліфт із глухим стукотом застряг на рівні 40-го поверху. Аварійне світло спалахнуло м'яким, бурштиновим сяйвом.
— Ну і довго ми тут стоятимемо? — роздратовано й нахабно кинув Дем'ян, розстебнувши верхній ґудзик сорочки. — Цей чортів ліфт коштує як статок, а їде так, ніби його вручну тягнуть. Сподіваюся, ти не з тих, хто зараз почне влаштовувати істерику?
Він резко розвернувся, збираючись оглянути незнайомку презирливим поглядом, але слова застрягли у нього в горлі.
Дем'ян завмер.
Перед ним стояла вона. Тендітна, дрібненька, в об'ємному молочному светрі великої в'язки, у якому вона здавалася зовсім беззахисною. Її шовкове темне волосся спадало на плечі, а великі, глибокі темні очі дивилися на нього без жодного страху чи обурення. У її погляді була лише тиха, дивовижна східна гармонія та ледь помітний подив.
Від неї пахло корицею, солодким какао й чистою осінньою свіжістю. За склом тихо шелестів дощ, а в кабіні ліфта зупинився час. Вперше в житті нахабний і впевнений у собі Дем'ян Корсаков відчув, як його звичний контроль розсипається на порох.
Він ще не знав її імені. Не знав, що вона — донька тих самих нових мешканців, не знав про її сувору родину та мовний бар'єр. Але дивлячись у ці темні очі в бурштиновому світлі застряглого ліфта, він чітко зрозумів одну річ: його ідеально розплановане, сите й цинічне життя щойно розлетілося на друзки. І винуватцем цього була ця тендітна квітка лотоса, яка мовчки дивилася на нього під шепіт осіннього дощу.
