Спочатку:
На сторінку книги
Глава 2. Суворий акорд та забута мрія
Осінній ранок в Одесі огортав місто м’якою, туманною прохолодою. За високими панорамними вікнами Одеської музичної академії золоте листя повільно кружляло у вологому повітрі, падаючи на бруківку. У своєму просторому, розкішному кабінеті пані Су Рьон повільно розставляла на полицях власні речі. На полірованому дерев'яному столі вже лежали акуратно складені стоси рідкісних нотних збірок, які вона привезла із собою спеціально для майбутніх українських студентів.
Для Су Рьон це повернення до Одеси було чимось набагато більшим, ніж просто зміною роботи. Багато років тому, одразу після закінчення Сеульського університету, вона прийняла сміливе рішення продовжити навчання саме тут, в Україні. Серце дівчини тоді назавжди захопила ця особлива атмосфера: осінні холоди, перший крихкий сніг на старовинних вулицях, велична архітектура та неймовірно ввічливі, віддані своїй справі викладачі, які вчили її шукати душу в кожній ноті. Одразу після завершення навчання в Україні вона повернулася до Південної Кореї, де вийшла заміж, але теплі спогади про ці аудиторії завжди зігрівали її.
Тепер коло замкнулося. Її єдина донька, Пак Йон Хва, також мала навчатися тут. Су Рьон не мала жодного сумніву: Йон Хва без зусиль вступить на вокальне відділення. Її донька володіла кришталево чистим, мелодійним сопрано, яке здатне було заворожити будь-якого слухача. Проте, на відміну від доньки, не всі претенденти на місце в її класі демонстрували таку ж відданість мистецтву.
Саме зараз Су Рьон проводила попереднє прослуховування 16-річного Ростіслава Корсакова. Хлопець стояв біля рояля, напружений, мов натягнута струна, і його голос звучав хрипко, фальшиво та абсолютно позбавлено пристрасті.
Су Рьон підняла руку, і в кабінеті запанувала тиша. Вона повільно піднялася з-за столу, узяла ноти й підійшла до хлопця. Поруч, на оксамитовому диванчику, сиділа мати Ростіслава — Вікторія Корсакова. Вона виглядала бездоганно в розкішній темно-червоній мереживній сукні ажурного крою, яка підкреслювала її статус та природну грацію. Вікторія мовчки спостерігала за сином, у її очах читалося легке хвилювання.
— Ти збираєшся так співати на вступних іспитах? — строгим, прохолодним тоном запитала Су Рьон, зупинившись перед Ростіславом. Вона виглядала мов справжня богиня з класичного полотна: струнка фігура, вишукана осанка, синяво-чорне волосся, зібране в ідеальну зачіску, та глибокий червоний відтінок помади на губах. — Скажи мені чесно, Ростіславе: у тебе взагалі є бажання тут навчатися?
Підліток опустив очі й мовчав. Йому не було чого відповісти, адже музика була не його вибором, а черговим наказом владного батька.
Вікторія піднялася з дивана, впевненим і м'яким кроком підійшла до сина й поставила руку йому на плече:
— Пані Су Рьон, він просто переволновався. Для нього це велика відповідальність — співати перед викладачем вашого рівня.
Су Рьон вислухала Вікторію, але її суворий погляд не пом'якшав.
— Мені не потрібні студенти, які не мають пристрасті до вокалу, — твердо відрізала вона. — На моєму факультеті конкурс п'ятдесят осіб на місце, і двері відкриті лише для тих, хто живе музикою. Ростіславе, ти вільний. На сьогодні урок закінчено.
Хлопець вислизнув із кабінету з таким виразом обличчя, ніби його щойно звільнили з ув'язнення.
Вікторія залишилася в кабінеті. Вона добре розуміла консервативний і непохитний характер Су Рьон, але також знала, як знайти підхід до цієї жінки. Між ними завжди існувала взаємна повага.
— Пані Су Рьон, ми ж обидві матері й розуміємо, якими складними бувають підлітки, — з чарівною усмішкою мовила Вікторія. — Можливо, ми зможемо знайти спосіб домовитися? Ростіслав може бути дуже старанним, якщо правильний педагог спрямує його.
Су Рьон подивилася на стійкість та дипломатичність Вікторії. Вона справді дуже тепло ставилася до матері сімейства Корсакових.
— Думаю, це можливо, — трохи пом'якшивши тон, мовила Су Рьон. — Йому знадобиться надзвичайне усердя. Чому б нам не обговорити це в спокійній обстановці? Запрошую вас із сім'єю сьогодні на вечерю до нашого пентхауса в «Bleak Sea».
— З великим задоволенням, — дякуючи усміхнулася Вікторія, легко схиливши голову. Вона вкотре переконалася, що за зовнішньою холодністю та суворим консерватизмом Су Рьон ховається мудра й гостинна жінка.
Поки Вікторія збирала свої речі, погляд Су Рьон випадково впав на кришталевий кубок, що стояв у скляній шафі її кабінету. Ця нагорода миттєво викликала у її пам'яті хвилю спогадів. Вона згадала, із яким неймовірним трудом здобула цей кубок у Сеулі. У Кореї кожний крок у кар'єрі вимагав від неї колосальних зусиль, жорсткої конкуренції та постійної боротьби за визнання. Там від неї вимагали ідеальності без права на помилку. В Україні ж, незважаючи на строгість навчального процесу, вона завжди відчувала особливий душевний комфорт і тепло, якого їй так бракувало на батьківщині.
Тим часом у просторому, прохолодному коридорі академії Ростіслав важко спирався на підвіконня, пригнічений і розгублений. До нього швидким кроком підійшла старша сестра Селена, тримаючи в руках папку з нотами. Вона щойно закінчила свою лекцію і, побачивши молодшого брата у такому стані, одразу зрозуміла: щось сталося.
— Ростіславе? Що ти тут робиш? — лагідно запитала Селена, глянувши на нього з турботою. — У тебе ж мав бути урок із пані Су Рьон?
Хлопець підняв на неї очі, у яких блищали сльози, які він щосили намагався стримати:
— Вона вигнала мене... І вона права, Селено! Я співав жахливо! Батько знову примушує мене робити те, що я ненавиджу. Він сказав, що я мушу вступати сюди, а я... я не хочу бути музикантом!
Селена м'яко торкнулася його щоки. Вона, як ніхто інший у родині, знала таємницю свого молодшого брата. З самого дитинства Ростіслав марив не нотами та роялем, а висотою, кресленнями винищувачів та безмежним небом. Його справжньою мрією було стати пилотом.
— Тихо, тихо, заспокойся, — шепнула Селена, обіймаючи брата за плечі. — Ти не повинен ламати своє життя через чужі амбіції. Я обіцяю тобі: я сама поговорила з батьками. Ми знайдемо спосіб переконати батька й зробити все, щоб ти вступив до льотного училища і здійснив свою мрію.
Ростіслав важко видихнув, відчуваючи, як від слів Селени з серця спадає важкий камінь. Але вони обидва розуміли: попереду на їхню родину чекав непростий вечір у пентхаусі, де за одним столом мали зібратися дві суворі імперії.
