Спочатку:
На сторінку книги
Глава 3. Меч Шекспіра та шепіт таємниць
Пентхаус родини Корсакових на останньому поверсі «Bleak Sea» вражав своєю зухвалою, майже музейною розкошшю. Тут усе сяяло позолотою: від важких дверних ручок до різьблених рам, у яких застигли полотна відомих майстрів. Володимир Корсаков мав пристрасть до колекціонування — з кожної країни, де він вев бізнес чи укладав партнерські угоди, він привозив унікальні артефакти. Особливе місце в його колекції посідала рідкісна зброя. Навіть із Південної Кореї він примудрився вивезти старовинний ритуальний меч із золотим гравіюванням. Попри суворі міжнародні заборони та жорстке законодавство, Володимир придбав його на закритому аукціоні за захмарну суму, адже для господаря «Bleak Sea» заборон просто не існувало.
У цю атмосферу тихої, величної розкоші вихором урвався пригнічений і розлючений Ростіслав. Охорона та слуги в холі лише перезирнулися, коли 16-річний хлопець прокрокував повз них, важко дихаючи.
— Ростіславе, почекай, любий! — Вікторія, яка зайшла услід за сином у своїй елегантній темно-червоній мереживній сукні, намагалася його наздогнати й подбодрить після невдалого уроку вокалу. — Все можна виправити!
Але підліток, навіть не обернувшись, роздратовано кинув свою важку спортивну сумку просто на мармурову підлогу і зачинився у своїй кімнаті.
День був зіпсований остаточно. Проте, крокнувши до свого робочого столу, Ростіслав завмер від обурення. Його старший брат, Дем'ян, безпардонно порпався в його особистих речах, перериваючи книжкові полиці та висувні шухляди.
— Ти взагалі страх втратив?! — Ростіслав розлючено штовхнув брата в плече, намагаючись виставити його за двері. — Вийди з моєї кімнати! Я хочу побути один!
Дем'ян повільно розвернувся. На його обличчі спалахнула звична нахабна ухмилка.
— Ти як розмовляєш зі старшим братом? Навчися уваги та поваги, малий, — зухвало відрізав Дем'ян, схрестивши руки на грудях. — Я сюди не просто так зайшов.
Ростіслав важко видихнув і зусиллям волі змусив себе заспокоїтися. Змагатися з Дем'яном у грубості було марно — вибуховий, мажорський характер старшого брата знали всі. Навіть батько, Володимир, який звик диктувати правила всьому місту, намагався знаходити до Дем'яна особливий підхід, розуміючи, що прямою силою цього хлопця не зламати.
— Добре, — вже спокійніше мовив Ростіслав, опустивши руки. — Брат, що ти тут шукаєш?
І в цю мить сталося диво. Звична дерзкість та зверхність Дем'яна раптово кудись зникли. Його плечі опустилися, погляд став сором'язливим, майже застенчивым, а на щоках з'явився ледь помітний рум'янець.
Ростіслав кліпав очима, вперше у житті бачачи старшого брата таким — беззахисним, розгубленим і абсолютно позбавленим звичного пафосу. Людина, яка завжди йшла проти правил батька й сміялася світу в обличчя, зараз виглядала вкрай вразливою.
— Що ти приховуєш? — здивовано запитав Ростіслав, підступаючи ближче.
Дем'ян відвів очі й спочатку хотів відмахнутися чи проігнорувати запитання, але молодший брат наполягав:
— Ну говори, брат! Ти ж знаєш, що можеш на мене покластися. Що сталося? Тобі хтось подобається?
Дем'ян важко зітхнув, ступив крок уперед і міцно стиснув плече Ростіслава.
— Так... — стиха мовив він, і в його голосі пробриніла така щирість, якої Ростіслав від нього ніколи не чув. — Здається, я закохався.
— У кого? — здивувався молодший.
— В одну прекрасну дівчину... Вона мов квітка лотоса. Я ніколи раніше таких не зустрічав. Вона кореянка, — тихо сказав Дем'ян, дивившись кудись крізь стіну.
Ростіслав від подиву застиг із приоткрытым ртом:
— Пак Йон Хва?!
Тепер черга дивуватися була за Дем'яном. Його очі розширилися:
— Звідки ти її знаєш?!
— Вона буде моєю одногрупницею... якщо я, звісно, взагалі туди вступлю, — гірко усміхнувся Ростіслав. — Вона донька пані Су Рьон. Я тільки-но від неї повернувся... Строга азіатка, скажу тобі одразу. Але чекай, а до мене в кімнату ти навіщо поліз?
Дем'ян трохи зніяковів, чухаючи потилицю:
— Я пам'ятав, що у тебе на полицях була збірка Шекспіра. Потрібні стихи... «Ромео і Джульєтта». Я хочу написати для неї дещо. Своїми словами, але в такому ж стилі.
Ростіславу стало навіть трохи ніяково від цієї картини. Впертий, дерзкий Дем'ян, який перетворився на закоханого поета, викликав у нього щиру теплоту. Хлопець підійшов до стелажа, дістав товстий том у шкіряній палітурці й протягнув братові.
— Тримай, — мовив Ростіслав, пильно дивившись у вічі Дем'яну. — Я збережу твою таємницю, обіцяю. Але, брат... будь дуже обережним з її родиною. Вони надзвичайно суворі й консервативні. Су Рьон не вибачає помилок.
— Дякую, малий, — щиро усміхнувся Дем'ян, міцно тиснучи йому руку.
У цей момент з коридору пролунав м'який голос Вікторії:
— Хлопці, виходьте! Обідати час!
Тим часом у протилежному крилі пентхауса Селена сиділа на затишному дивані біля панорамного вікна разом зі своїм чоловіком Павлом. Вона ніжно тримала його за руку, розповідаючи про ранкові події в академії та про Ростіслава, який розплакався через небажання вступати на вокальний факультет.
Павло, який працював правою рукою Володимира Корсакова і чудово знав усе внутрішнє життя еліти, уважно вислухав дружину.
— Су Рьон — жінка зі сталевим характером, Селено, — спокійно зауважив Павло, обіймаючи її за плечі. — У Сеулі про її вимогливість ходили легенди. Але твоєму батькові вдалося переконати її переїхати. До речі, батьки вже запросили всю їхню сім'ю на спільну вечерю сюди, до нашого пентхауса.
— На вечерю? — здивувалася Селена.
— Так, — усміхнувся Павло. — Тож у тебе буде можливість поговорити й з батьком, і з пані Су Рьон у спокійній обстановці.
Осіннє сонце повільно сідало за горизонт Одеси, фарбуючи хвилі моря у золотаво-рожеві відтінки. Вечір обіцяв бути непростим, адже за одним столом мали зібратися люди, чиї таємниці та почуття вже починали переплі
татися у складний, небезпечний вузол.
