Спочатку:
На сторінку книги
Наступного ранку Матвій прокинувся від того, щось хтось настирливо тицяв холодним вологим носиком йому в обличчя.
— Грейсі, що ти робиш? — сонно пробурчав Матвій, не розплющуючи очей. — Дай поспати! — він недбало відмахнувся рукою і, перевернувшись на інший бік, занурився обличчям в подушку. Та німецька вівчарка й не думала здаватися — поклавши передні лапи на край ліжка, вона почала голосно та вимогливо гавкати.
— Грейсі! Припини, я сказав! — не витримавши, Матвій різко підскочив на ліжку. — Йди на своє місце! Хутко! — він вказав рукою на двері. Грейсі спідлоба глянула на Матвія і, опустивши голову, покірно вийшла з кімнати.
— Ну нарешті! — з полегшенням видихнув Матвій. Збираючись знову поринути в обійми Морфея, хлопець опустився на подушку і накрився з головою ковдрою. Вже через кілька хвилин з солодкої дрімоти його вивело дзвінке брязкання по підлозі. Матвій підняв голову — біля його ліжка сиділа Грейсі. Нахиляючи голову то в один, то в інший бік, вівчарка гостро поставила руді вуха і вичікувально дивилася на свого господаря. А поруч на підлозі лежала її мисочка, яку вона притягла з собою.
— Грейсі, ти егоїстка... — зітхнув хлопець, розуміючи, що поспати йому вже не вдасться. — Ти тільки про їжу й думаєш, — стряхнувши головою, він надягнув окуляри та неохоче піднявся з ліжка. Матвій нагодував Грейсі й щоб трохи збадьоритися, вирішив заварити каву. З чашкою в руці він підійшов до вікна та підставив обличчя лагідним сонячним променям. До вікна раптом прилетів сизий голуб і почав допитливо заглядати у квартиру крізь прозоре скло. Помітивши "непроханого гостя", Грейсі підскочила до вікна і поклала передні лапи на підвіконня. Попри те що вся увага вівчарки була прикута до птаха, складалося враження, що вона аналізувала кожен метр зовнішнього світу. Спочатку "німка" загрозливо загавкала, а потім зрозумівши, що до пернатого їй не дістатися, тихо заскавуліла та опустила голову на передні лапи. А голуб, ніби навмисно дражнячи, продовжував гордо походжати по ту сторону прозорого "бар’єру".
— Тихо ‒ тихо, Грейсі! Це лише голуб! — промовив Матвій, тримаючи однією рукою чашку з ароматним напоєм, а іншою заспокійливо погладжував Грейсі по спині. Хлопець з насолодою сьорбнув каву з чашки та посміхнувся: "Який неспішний та затишний ранок". Не дивлячись на те, що він ліг спати лише перед світанком і геть не виспався — його думки та емоції були узгоджені, а всередині прокотилася хвиля душевної гармонії та умиротворення. Спостереження за зірками цієї ночі подарувало йому масу позитивних вражень. Він отримав неповторні переживання та естетичне задоволення — чарівне зоряне небо перенесло його у світ таємниць космічного простору, воно надихнуло та окрилило.
Високі мрійливі думки Матвія обірвала мелодія телефонного дзвінка. Хлопець глянув на екран і знову не стримав легку усмішку — телефонувала Ліора.
— Доброго ранку! — вітається Матвій, натиснувши на зелену кнопку. — Я гадав, що ще ти спиш.
— Доброго ранку! — пролунав на тому кінці її все ще сонний голос. — Я не так давно прокинулася. Ми вчора навіть не попрощалися, тому я вирішила тобі зателефонувати. Я тебе не розбудила хоч?
— Ні, я вже не спав, Грейсі в цьому постаралася, — з посмішкою відповів Матвій.
— Зрозуміло, — по тембру її голосу він відчув, що Ліора також посміхнулася. — А чому це Грейсі так розійшлася? — запитала вона, почувши на задньому фоні настирливий гавкіт собаки.
— Аа, то їй голуб за вікном спокою не дає, — хіхікнув у слухавку Матвій. — Він виявився не з лякливих, але Грейсі не здається.
— Кумедна вона в тебе, — згадуючи Грейсі, Ліра добродушно засміялася.
— Це точно, — погодився Матвій, солодко позіхнувши.
— То ти не виспався? — в її голосі прозвучали сумні нотки. — Все ж таки ми повернулися дуже пізно. Матвію... — вона зробила невеличку, але багатозначущу паузу. — Я тобі дуже вдячна за те, що вчорашній вечір та ніч ти розділив зі мною. Для мене це справді дуже важливо і потрібно.
— Ліро, це я повинен дякувати за те, що вчора ти витягла мене з дому. Я прекрасно провів час. Ти просто скажи мені, в тебе все окей? — слова Ліри дивним чином викликали незрозуміле відчуття тривоги.
— Все норм, — намагається запевнити Ліра, та її голос звучав непереконливо.
— Точно? — з сумнівом запитав Матвій. — Я саме збираюся в парк на прогулянку з Грейсі. Не хочеш приєднатися? Заодно зможемо поговорити. Чи в тебе є якісь інші плани?
— Вибач... — з жалем зітхнула Ліра. — Я б залюбки, але справи є, та й питання з виставкою потрібно владнати.
— Гаразд, тоді я бажаю тобі успіхів! У тебе обов’язково все вийде. Вір в себе!
— Постараюся... — ледь чутно мовила Ліора.
Закінчивши розмову, Матвій ще пару хвилин задумливо дивився на погаслий екран. Нарешті він відклав телефон та сів за стіл. Нахмуривши брови, Матвій охопив обома руками напівпорожню чашку та почав по ній легенько постукувати пальцями, втупившись в одну точку. Йому геть не подобався настрій Ліори. Попри те що вона намагалася запевнити, що все гаразд, але насправді Ліра хвилювалася, вона була виснажена — як фізично, так і емоційно. Матвій це відчував кожною клітинкою свого тіла. Він чітко розумів наскільки їй потрібна підтримка. Особливо зараз, коли вона робить крок до нових починань. Ліра була для нього не просто близькою людиною, а світлим промінчиком, який зігрівав душу. Ця незвичайна тендітна дівчина з яскравим волоссям та великими виразними очима, яка бачила цей світ зовсім по-іншому, вже стала для нього цілим Всесвітом — незбагненним, загадковим. Дивовижним! Її хотілося підтримувати, оберігати, пізнавати та завжди бути поруч, адже її емоції та відчуття він вже сприймав, як свої.
— Грейсі, гуляти! Дай голубу спокій! — озвався Матвій до вівчарки, яка й досі вперто спостерігала за птахом. Не полишаючи думки про Ліру, хлопець почав збиратися на прогулянку з собакою.
Далі буде...
