Раді Вас бачити!

Кайан

​Скоро світанок, а я досі сиджу в кріслі, попиваючи віскі у своїй вітальні. Цей вечір був занадто непростим. Я раз у раз прокручую в голові все, що розповіла мені Еллі, і відчуваю таку лють, що хочеться повбивати тих покидьків по другому колу.

​Коли вона ділилася своєю історією, моя душа ледь не тріснула навпіл від її болю. Такій крихітці довелося пройти крізь справжнє пекло. Тепер я цілком розумію її ненависть до мого народу, але від цього розуміння не легше. Через цей спротив вона страждатиме й далі, а муки від істинності, яка вимагає визнання, лише посилюватимуться.

​Наша близькість у парку, те, як вона торкалася мене, обіймала й довірила свою історію, на певний час полегшить наше самопочуття. Але це ненадовго. Мені все одно потрібно бути поруч. Можливо, варто домовитися про зустрічі з моїм вовком? З ним вона відкрита, лагідна, у ній немає тієї люті, яку вона вихлюпує на мене. Звір, звісно, у захваті, він ще ніколи не отримував стільки уваги, а від істинної це взагалі щось неймовірне.

​Як же мені хочеться забрати її біль собі... Щоб минуле нарешті відпустило її. Король Зордару розповідав мені історію викриття работорговців, коли я щойно прибув і передавав полонянок під його захист. Хто б міг подумати, що та відчайдушна дівчина, яка втекла з корабля і роздобула докази продажу дівчат, виявиться моєю парою. Я захоплювався тими дівчатами ще тоді, коли Дерек Зордар пояснював, на який ризик вони пішли.

​Вона поїде за три тижні... У мене обмаль часу, щоб усе змінити. Якщо вона поїде, я не зможу поїхати за нею в Кіндслей, бо для перевертнів ще три роки діє заборона на в’їзд туди саме через психологічний стан постраждалих дівчат. Але без мене їй там стане зовсім зле, як і мені тут.

​Ні, я маю якомога швидше пояснити їй, що ми пов’язані Долею. Вона повинна розуміти, що на неї чекає. Дам їй ще кілька днів, щоб вона звикла до мене хоча б в образі вовка, а тоді розповім усе. Навіть якщо доведеться її зв’язати, щоб вислухала до кінця та не втекла знову. Так і зроблю. А зараз — спати.

***

Прокинувся я значно пізніше, ніж зазвичай. Голова гуділа від учорашнього віскі, схоже, я таки перебрав. Проте після холодного душу в моїй макітрі народилася геніальна ідея. Елоїза — молода дівчина, а дівчатам подобаються романтичні жести, чи не так? Хоч я в таких справах повний нуль, але чому б не спробувати?

​Недовго думаючи, я попрямував до квіткової крамниці. Замість звичайного букета вибрав велику розкішну квітку в горщику. Сподіваюся, у неї не підніметься рука викинути живу, ні в чому не винну рослину. На додачу набрав різних солодощів, не знаючи її смаків, вирішив взяти всього потроху.

​Написав коротку записку: «Я не з’являтимуся перед очима, але ти нічого не казала про подарунки. Твій вовчик». Сам не вірю, що написав таке... Сподіваюся, вона не відправить усе це в смітник.

​Вирішив відправити посилку кур’єром, а сам планую знову нишпорити по кутках, поки вона йтиме на роботу. Моїй дівчинці потрібні сили, і я буду поруч, щоб підживити її, навіть якщо вона про це не здогадуватиметься.

Елоїза

Сьогодні я почувалася набагато краще — як фізично, так і морально. Вчорашня сповідь перед звіром принесла дивну легкість. Так, я все ще не готова підпускати Кайана близько, але та пекуча ненависть, що випалювала мене зсередини, нарешті почала вщухати.

​Вчорашні покидьки стали жорстоким уроком: монстри є серед усіх рас, і неважливо, хто вони за походженням. Але вони — лише тінь, а нас, нормальних людей, які не вбивають і не ґвалтують, насправді більше. Можливо, так само і з перевертнями? Кайан був ще дитиною, коли до Азару почали звозити рабинь. Він точно не мав жодного стосунку до тих звірств.

​Може, варто дати йому шанс розповісти те, що він вважає таким важливим? Можливо... згодом. Його присутність досі мене бентежить, і ці неконтрольовані почуття мені зовсім не до вподоби. Якби він не був перевертнем, я б, мабуть, уже сама запросила його на побачення. Але він той, хто він є. І впустити його у своє життя здається мені помилкою…

Уроки минули швидко. Більшість матеріалу я вивчала самостійно ще раніше — мені завжди хотілося бути кращою, довести собі й світу, що я чогось варта. Моє минуле мало залишитися лише минулим. Майбутня я — це зовсім інша людина.

​Коли ми з Мією поверталися до кімнати, я помітила біля входу велику коробку. Вона стояла прямо перед нашими дверима, перегороджуючи шлях. Що це ще таке? Міа підбігла першою.

​— Дивись, тут якась записка! — вона розгорнула папірець і раптом витріщила очі. — Кхм... Еллі, це тобі. Від... «вовчика»! Я чогось не знаю?

​Міа склала руки на грудях і з підозрою подивилася на мене. Я зробила максимально невинне обличчя, ніби поняття не маю, про що вона.

​— Що? Я нічого не знаю! Він просто божевільний. Я його побила, а він мені посилки шле. Дурний вовк. Хоча... може, там якась гидка багнюка, що вилетить мені прямо в обличчя? — фиркнула я і відібрала записку.

​На ній вишуканим, рівним почерком було написано: «Я не з’являтимуся перед очима, але ти нічого не казала про подарунки. Твій вовчик». Хитрун. Наступного разу треба чіткіше обговорювати умови перемир'я.

​— Не думаю, що він настільки мстивий. Ти ж сама казала, що він сам запропонував це божевілля, — скептично підняла брови подруга. — Давай занесемо в кімнату й глянемо. А то зараз набіжать допитливі глядачі.

​Ми відчинили двері й разом заштовхали коробку всередину. Вона виявилася несподівано важкою. Що ж він туди запхав? Сподіваюся, не себе... Я нервово засміялася від цієї думки.

​Ми швидко розпакували коробку і вдвох застигли, ошелешено вставившись на її вміст. Усередині був великий вазон із яскраво-червоною квіткою. Сам бутон квітки виявився велетенським, розміром з мою голову. Я ніколи не бачила нічого подібного, справжня екзотика. Вона була неймовірно гарна: пелюстки ніби мерехтіли крихітними іскрами, а широке темно-зелене листя дбайливо огортало міцне стебло. Фруктовий аромат миттєво заполонив усю кімнату.

​І що мені тепер із нею робити? Як я потягну таку бандуру в Зордар?

​— Яка краса! Твій Вовчик вміє дивувати подарунками, а ще — він добре тебе знає, — захихотіла Міа. Вона явно потішалася з мене. — Впевнена, він обрав саме вазон, бо знав: зрізані квіти ти викинеш, а живу рослину — не зможеш. Тепер згадуватимеш принца кожного разу, як глянеш на неї.

​— Дуже смішно, — буркнула я, хоча всередині щось здригнулося.

​— Дивись, там ще одна коробка! — вигукнула подруга.

​Я нахилилася й дістала невелику коробочку, перев’язану червоною стрічкою. Записок більше не було, але від неї йшов неймовірний солодкий запах. Я відчинила кришку і ледь не оглухла. Міа, побачивши гори різнокольорових цукерок, запищала, наче поранена пташка.

— Еллі, можна я замість тебе розцілую принца?! Це ж не просто цукерки, це справжні скарби! — вона почала стрибати на місці й плескати в долоні.

— Роби з ним усе, що заманеться, мені не шкода, — байдуже кинула я.

Але моє серце-зрадник раптом кольнуло, наче гострою голкою. Кляті вовчі чари.

— Ти ж даси спробувати? Я на такі лише крізь вітрину дивилася, бо вони мені зовсім не по кишені, — сумно зітхнула Міа, не відриваючи завороженого погляду від солодощів.

— Став чайник, будемо куштувати, — підморгнула я подрузі. Та знову щасливо заверещала.

— Міа! Мої бідні вуха! — проскиглила я, прикриваючи голову руками.

Цукерки були дивовижні. За чашкою чаю ми непомітно з’їли майже половину коробки. З таким приємним тягарем у животі та солодким присмаком на губах, я нарешті попленталася на роботу.