Раді Вас бачити!

Життя здатне зробити крутий оберт лише за одну мить. Моєю миттю стала зустріч із дівчиною, яка не побоялася ризикнути собою, щоб врятувати двадцятьох незнайомок. Нас везли, наче товар у трюмі, до клятих перевертнів, але Мілена подарувала нам шанс на майбутнє.

​Особливо мені. Мої навички крадійки та хист до злому замків стали нашою перепусткою на волю, коли ми тікали з того проклятого корабля. А пізніше — допомогли покарати мерзотника, який без жалю виловлював нас, мов диких звірів, аби набити кишені золотими монетами.

​Завдяки цим небезпечним умінням я не лише вижила, а й знайшла близьких серцю людей та можливість навчатися. Тепер мені більше не потрібно було нишпорити по чужих гаманцях, щоб протягнути до наступного ранку. Тепер у мене була мета. Але минуле все ще нагадувало про те, як легко можна знову опинитися в кайданах.

Минуло майже два роки, відколи я опинилася в королівстві Аменд'аль, у школі для дівчат, куди мене відправив Ерік. Лише місяць і я повернуся до Зордару, щоб допомагати Мілені та Морі піклуватися про притулок. Король розмістив там усіх полонянок, яких вдалося повернути з Азару.

​За ці два роки мешканок у притулку поменшало. Хтось зумів подолати психологічні бар’єри й знайшов нову мету, щоб жити далі, намагаючись викреслити пережитий жах із пам’яті. Інші залишились, бо йти немає куди. 

Мені досі сняться кошмари. Особливо після того, як Мілена розповіла, в якому стані повернулися дівчата: зломлені фізично й морально, виснажені до кісток, із порожнечею в очах. Я досі здригаюся від думки, що могла стати однією з них, якби тоді не ризикнула втекти разом з іншими.

​Ненависть до цих блохастих нікуди не зникла. Кажуть, після зміни влади в Азарі вони намагаються повернути довіру й стати відкритішими. Їхні посли переконують наших королів, що жорстокість залишилася в минулому разом із попереднім тираном. Але для мене вони назавжди залишаться ворогами.

​Де були ці «святі» блохасті кілька років, поки над жінками з нашого континенту знущалися? Скільки наших дівчат загинуло в тому пеклі, так і не дочекавшись порятунку? Додому повернулися лише двісті п'ятдесят... Мізерна частка від тих, хто зник безвісти. І я ніколи не повірю, що звір може раптово стати людиною. 

Королям вигідний союз із перевертнями бо гроші не пахнуть. Вони радо приймають «пухнастих» гостей, зміцнюють торговельні зв'язки та ведуть дипломатичні бесіди. Ба більше, звірам дозволили навчатися в наших закладах, мовляв, для обміну досвідом та знаннями. Офіційно це називається прогресом та миром між континентами, а для мене це виглядає як танці на кістках.

​Скільки існує наш світ, перевертні залишалися чимось на кшталт міфічних створінь. Про них майже нічого не знали, бо вони нікого не впускали на свої землі, а вся інформація обмежувалася чутками та плітками моряків, які возили їм артефакти й контрабанду.

​Тепер же вони раптом стали гостинними. Залюбки розповідають про свою історію, побут і звичаї. Вони більше не ховаються за магічними туманами й запевняють, що маги, феї та люди можуть жити на їхньому континенті на рівних правах, без жодної загрози. Але кожна їхня посмішка для мене — це лише прихований оскал, а кожне слово про мир — брехня, якою вони прикривають минулі звірства. 

Але хто я така, щоб когось повчати? Колишня злодійка без роду та племені. Тепер, принаймні, з освітою. Ці два роки пролетіли непомітно: я поглинала знання, як навіжена, хапаючись за свій єдиний шанс змінити долю й ніколи не повертатися до минулого. 

​До шістнадцяти років я просто виживала. Крала, грабувала, обманювала — усе, щоб прожити ще бодай день. Моя мати померла, даруючи мені життя. Батько теж був грабіжником, тож він навчив мене зламувати замки раніше, ніж я вимовила перше слово. До п’яти років я вже була його спільницею. Він змушував мене красти гаманці у перехожих, стояти на площі й просити милостиню, бо хто ж відмовить милій крихітці з великими зеленими очима та яскраво-рудим волоссям? Я виглядала наче порцелянова лялька, яка може зламатися від легкого вітру, тому жаліли мене, навіть чоловіки з надто суровим обличчям без краплі емоцій в очах.

​Усе, що мені подавали, він відбирав, залишаючи лише скибку черствого хліба. «Щоб не здохла», — казав він. Більше їсти мені не дозволяли. Раптом я стану товстою і мені перестануть вірити, що я голодна? Так він пояснював, чому з’їдає все сам, поки я мріяла бодай про яблуко. Іноді я його «заслуговувала».

​Усе змінилося, коли його вбили свої ж, коли не поділили награбоване. Я залишилася одна на вулиці… в п’ять років. І окрім крадіжок більше нічого не вміла. Дивно, що я взагалі дожила до сьогодні. Мабуть, у Богині Долі були на мене свої плани. Можливо, саме мої навички були їй потрібні, щоб покласти край тому божевіллю з рабинями? Не знаю, хто саме втрутився в моє життя, але щоранку, розплющуючи очі, я дякую Сонцю за ще один шанс бути тут.

Як виявилося, Боги дійсно існують. Вони реальні, і їхні кроки нещодавно були на  землях Аменд'аля. Коли я тільки прибула на навчання, то чула зі всіх кутків, що Боги врятували фею та покарали її кривдників.

​Точно не знаю, що саме там сталося, але ченці, які допомагали катам, були нажахані до смерті. Кажуть, ту фею використовували в огидному ритуалі, щоб викачати її силу. Один божевільний просторовий маг забажав розширити свій резерв, поглинувши чужу магію. Боги передали через тих, хто вижив, суворе послання: кожен, хто посміє проводити подібні ритуали, відбирати магію чи життя їхніх створінь, понесуть покарання. Це було справедливо. Це було могутньо.

Але в моїй голові пульсували питання, від яких ставало гірко: чому вони не втрутилися, коли сотні бідних дівчат мучили в трюмах кораблів? Де був їхній божественний гнів, коли нас везли розважати перевертнів? Чому до криків сотень людських дочок вони залишилися глухими?

​На ці питання відповідей немає… Мабуть, існує якась причина. Дуже важлива причина. Мені хочеться в це вірити, бо Боги створили нас. Це вони підтримують наше життя, насичуючи магією Сонце, яке натомість дарує нам довгі роки. Якщо вони дбають про ціле світило, то не можуть просто дивитися, як нас намагаються знищити свої ж. Принаймні, я чіпляюся за цю віру, як потопельник за уламок дошки.