Раді Вас бачити!

​— Міа, прокидайся, сонце вже високо! Все свято проспиш, — гукнула я подругу з ліжка.

​Кімнатка у нас була невелика, але дуже тепла та затишна: лише два ліжка, камін, стіл та шафа. Ще нам пощастило з особистою ванною кімнатою, впевнена, що Ерік доплатив за ці зручності, бо не всі кімнати мають таку розкіш.

​— Ще п’ять хвилин, Еллі… — сонно промичала Міа. — Я до світанку дочитувала книжку.

​— Вона б від тебе не втекла, можна було відкласти на потім, дурненька, — насварила я її. — Тепер будеш хропіти на святі замість пісень. Ти ж так на нього чекала!

​— Все, встаю, годі бурчати, — позіхаючи, сказала Міа й нарешті почала виплутуватися з ковдри. — Зараз подвійну каву вип’ю і буду як новенька.

​Поки вона готувала напій, я першою побігла до ванної. Привела себе до ладу й повернулася саме тоді, коли Міа допивала велику чашку кави.

​— Я тобі також зробила, сідай, — вона поплескала по стільцю поруч.

​— Стривай, у мене для тебе є подарунок, — усміхнулась я і полізла під своє ліжко, де заховала книжку. Поклала її на стіл. Очі Мії розширилися до розмірів яблук, а потім вона так заверещала, що я мало не оглухла.

​— Дякую, люба! Я давно її хотіла, але ніде не могла знайти! — вона міцно притисла мене до себе.

​— Я замовила її із Зордару через Мілену. В Аменд'алі її уже розкупили. Мабуть, такі самі збоченки, як ти, — засміялася я, коли вона жартома тицьнула мене пальцем у ребра.

​— У коханні збочень немає! Ось покохаєш когось по-справжньому — тоді зрозумієш, — по-діловому відповіла подруга.

​— Тобто Дерека, по-твоєму, я кохала не по-справжньому? — я здивовано підняла брови.

​— Саме так. То було дитяче захоплення, що не має нічого спільного зі справжнім дорослим коханням, від якого коліна тремтять, перехоплює подих, гаряча лава по венам ллється. Твоє все ще попереду, — вчительським тоном промовила ця мрійниця.

​— Ти начиталася книжок. Не буває такого в житті, — фиркнула я.

​Хоча в одному вона таки мала рацію: почуттів до Дерека я більше не відчувала. Ми багато спілкувалися ці два роки через магічний вісник, з ним було легко й весело, але те завмирання серця від його голосу, яке я відчувала в маєтку Холдерів, зникло. За цей час він став мені другом, майже братом. Ми не піднімали тему стосунків і не обговорювали спільні плани на майбутнє. У мене були свої плани — йти працювати в притулок, у нього свої — торговельний флот, який йому повністю передав Ерік, бо королівські справи в раді короля займають дуже багато часу. 

​Чи було мені сумно? Ні. Я не відкидала цього розвитку подій, коли вирушала на навчання. Два роки розлуки витримає не кожна пара, а ми нею навіть не були. Я була закохана, а я йому просто подобалась — цього замало, щоб вогонь не згас. Можливо, щось зміниться, коли я повернуся і подивлюся на нього вже дорослим поглядом. Мені вже тиждень як виповнилося вісімнадцять. Цілком достатньо, щоб розуміти багато речей, і кохання входить у цей перелік.

​— Буває, ось побачиш. Все, годі теревенити, ходімо вдягатися, а то всі солодощі на ярмарку розберуть. А ти знаєш, якою я буваю без цукерок! — засміялася вона й побігла до шафи. Я допила каву й приєдналася до неї.

​На вулиці була середина літа: спекотно, сонячно, на небі ні хмаринки — ідеальна погода для свята. Сукні ми підготували заздалегідь, адже перед самим торжеством ательє зазвичай порожніють.

​В Аменд'алі стрімко змінилася мода. Тут дедалі рідше носять довгі пишні спідниці, натомість обирають сукні трохи нижче коліна. Бувають і коротші, але ще мало хто наважується на такий ризик. Я теж поки не готова виставляти голі ноги на загальний огляд, тому придбала простий білий сарафан скромної довжини. І не спекотно, і виглядає дуже мило. У Мії схожа сукня, тільки синього кольору і трохи довша, бо соромиться своїх коротеньких та не надто струнких ніг. 

Дякуючи одній дівчині з іншого світу, нам більше не треба пітніти в нескінченних шарах тканини, та тягнути їх на собі, особливо влітку. А літо тут значно спекотніше, ніж у нашому вітряному Зордарі.

​Як розповідала всезнаюча Міа, ця дівчина принесла зі свого світу багато корисного, щоб полегшити наш побут. І їй це вдалося. Не лише легкий одяг, а й нова білизна, від  якої іноді вуха горять, безліч артефактів та пристроїв. Завдяки цьому навіть мені знайшлася робота. Ось уже чотири місяці я працюю в місцевого артефактора після занять. Допомагаю лагодити механізми, адже досвід роботи з ними у мене чималий. Завдяки навичкам та краплинці магії, що проявляється лише магічним зором, мене прийняли без вагань.

​Коли майстер взяв мене на роботу, я не стримала сміху: колись я ці замки зламувала, а тепер лагоджу. Життя точно змінилося, і я разом із ним. Більше немає злодійки Елоїзи. Тепер я — Елоїза Вейлі, випускниця та відмінниця найкращої школи для дівчат на всьому континенті, з освітою та роботою, де добре платять. Хоча я могла б і не працювати, але не хотіла сидіти на шиї Еріка, він і так зробив для мене забагато.

​— Яка ти гарнюня, Еллі! Якби я була чоловіком, то вже б повела тебе до вівтаря, щоб хтось інший не вкрав, — засміялася Міа та закружляла мене по кімнаті.

​— Ой, не перебільшуй. Ти значно гарніша та миліша, а моє надто яскраве волосся навпаки всіх відлякує. Згадай Рона: він обізвав мене відьмою та втік світ за очі, коли я не помітила його й влетіла в нього з розгону, запізнюючись на урок, — нагадала я їй історію, що трапилася рік тому. Ми досі регочемо, варто лише згадати його обличчя.

​— Це тому, що він гепнувся на підлогу перед дівчиною, яка йому тоді подобалася! Він якраз вийшов «на полювання», а через тебе осоромився перед нею на весь коридор, — відповіла Міа крізь сміх.

​— Пф, міг би влаштувати полювання деінде, а не під дверима кабінету, горе-коханець. Це ж треба, припхатися в школу для дівчат, щоб пір’я розпускати, — фиркнула я і взяла подругу під руку. — Ходімо вже шукати твої цукерки, солоденька моя.