Спочатку:
На сторінку книги
Ух, я так боялася прибігти на сніданок першою, що мало не з'явилася останньою! Але все ж таки трохи обігнала чоловіків.
Рассанда сьогодні сяяла у зеленій, малахітового вилиску сукні. Де і коли вона тільки встигала їх купувати?!
Дракони теж передяглися – так і хотілося поязувати з приводу гардероба, який вони з собою прихопили. Хоча, можливо, їм принесли ті невидимі вартові, що ховалися за стінами. Чемоданів у прибулих драконів не пригадую.
Кіон-Шепре увійшов трохи попереду – темно-синя сорочка охоплювала сильні плечі. У фортеці було тепло, і нічого зверху він не вдягнув. Чорні штани, домашні м'які туфлі. Густі темні пасма, майже до пояса, нічим не сколоті.
Вбрання Фірана-Сане віддавало фіолетовим, і я мимоволі кинула погляд на свою сукню. Знову дзеркалить? А для Рассанди він одягнений у зелене? І волосся вона бачить темне, а не з блакитним відливом? Чи це вже занадто?
У книгах писали, що чим більше сили у дзеркального, тим більше рівнів він може відбивати.
Навіть не встигнувши опуститися в крісло, я насторожено вдивлялася в чоловіків і боялася, що знову почнуться ігрища та ухилення від відповіді. Боялася починати із запитання.
Однак Ерлінг наблизився до столу, але так і не сів на місце. Не відповів Рассанді на вітання. Дивився на мене, ніби до самого сніданку йому зовсім не було ніякої справи!
– Настав час сказати, що ми хочемо в обмін за вашого брата, – промовив.
Обвів поглядом банкетний зал і знову повернувся до мене.
– Заручний кулон Амберлі Тіссен.
Паніка залила всю мою сутність, щойно в голову почало надходити усвідомлення.
Навіщо йому мій кулон? Що він задумав?
І відразу вистрілив спогад.
Мені довго вдавалося приховувати відсутність кулону. Під час переїзду було не до того, а коли мама захворіла, то й зовсім.
І лише коли минув час після її смерті, влітку я бігала в легкій суконці, геть-чисто забувши про нього, Рассанда виявила пропажу.
– Де? – спитала тоді сестра, схопивши мене за плечі і безсовісно заглядаючи за виріз сукні.
– Загубила, – збрехала я, і оком не моргнувши.
Здавалося б, при поспішному від'їзді це дуже проста справа. Але очі її звузилися, ніздрі нервово пихнули.
– То й залишайся старою дівою, якщо така розгуба. Нового не отримаєш.
На той момент я не засмутилася. Мені не потрібен був новий, я все ще вірила у повернення Рама. Чекала на нього.
Але зараз...
Невже через це я не зможу врятувати Берлі?!
Я кинула погляд на Рассанду. Очі її метали блискавки, і допомагати мені вона точно не збиралася.
– У неї немає кулона, – відповіла зневажливо. – Вона його... віддала.
Сила всередині мене спалахнула, я навіть відчула кілька гарячих крапель на плечах, що злетіли з моїх «водних пасм». Так, віддала, але Рассанда цього не знала! Я їй сказала, що втратила, ще коли була дитиною! Навіщо вона...
Втім, її власний витончений кулончик захоплююче виблискував у впадинці між грудей, і згадуючи попередню розмову, я розуміла, навіщо. Їй не потрібна конкурентка. І до брата діла нема.
Але я можу сказати, що загубила. Що зроблю новий. Тільки що далі? Чи готова я заради брата віддати кулон незрозуміло кому? Драконам?
І Рам...
Десь у глибині душі я все ще чекала на нього. Все ще хотіла вірити у його «назавжди». Сподівалася: в нього є виправдання. Навіть думати боялася, що він міг загинути – і тому не повернувся...
Щоразу роздумуючи, чи одружуся, чи буде в мене наречений, незмінно згадувала скуйовдженого темноокого хлопця. Його голос, що ламався, і горду фігурку, яка уходила по обриву над морем.
Погляд Шепре зненацька змінився.
– Кому ж? – спитав він дивним тоном, так і не давши мені зібратися з духом. Спростувати слова сестри, пообіцяти все виправити.
Ми всі продовжували стояти один навпроти одного за накритим столом, де остигали вишукані страви. Так і не глянувши на них.
– Навіщо він вам? – мій голос теж сіпнувся, здався неприродним навіть мені.
Очі Ерлінга звузилися:
– А навіщо потрібні заручні кулони?
– У вас є наречена, – набагато твердіше промовила я. – Отже, мій кулон вам точно не стане у нагоді за прямим призначенням.
Обличчя чоловіка стрімко змінилося. На мить в очах блиснуло щось страхітне, відчайдушне. Після губи стиснулися в тонку нитку.
– І все ж це моя умова, – відповів Шепре холодно.
– Можна прояснити, – обережно втрутилася Рассанда, – вам потрібен виключно кулон, чи наречена цілком? І, можливо, підійде інший кулон...
Шепре окинув її таким поглядом, що відкрито пропонувати себе вона не ризикнула.
– Мені потрібен кулон Амберлі Тіссен. Якщо вона його віддала – відведіть мене до щасливого власника.
– Я його втратила! – вигукнула я. – Ще коли була дівчинкою!
– Обманювати недобре, шенно, – хитнув головою Ерлінг.
Озноб пробіг тілом, я насилу стримала ненависний погляд у бік сестри. Ось треба їй все зіпсувати! Навіщо сказала, що я його віддала? Що тепер робити? Де я їм Рама знайду?!
Дзеркальний сьогодні напрочуд багато мовчав. Дивився за нами уважно, ніби знав щось таке... особливе. В очах читався явний інтерес.
– Я можу наказати зробити новий, – м'яко промовила Рассанда. Але я розуміла, якими зусиллями їй далася така поступливість. Може, навіть поїхидничала б, якби не йшлося про життя брата.
– Не потрібний новий, – Шепре не зводив з мене погляду.
– Берлі взагалі ще живий? – випалила я. – А раптом його тому й не привезли... – я осіклася: страшно було вимовити непоправне.
– Хочете переконатись? – прохолодно уточнив Ерлінг. Якось дивно він реагував на мої сумніви. – Можу відвезти вас до Аріва.
Здригнувшись, я підняла на нього переляканий погляд. У столицю Драконії? Скопище лютих та безжальних вбивць?!
Кіон-Шепре продовжував дивитися на мене – пильно, уважно.
– З радістю скористаємося пропозицією, – ніжно відповіла Рассанда.
Ерлінг навіть не глянув на неї, звернувся, як і раніше, до мене:
– Якщо згадаєте, кому ви віддали кулон – приходьте.
З цими словами він розвернувся, не дійшовши до столу. Дзеркальний з жалем глянув на заставлений ласощами стіл, але пішов за головою.
Драконячий хвіст! Він щось знає? Чи знущається? Побачив, що я не маю кулона, і вимагає нездійсненне? А потім знову скаже «вам не обіцяли» та «ви не виконали умову»!
– У, ящери! – сердито прошипіла їм услід Рассанда. Вряди-годи я була з нею згодна.
Вона кинула такий погляд на частування, немовби збиралася їх отруїти. Після плеснула в долоні.
Одразу ж з'явилася молоденька служниця.
– Леї бажають снідати в кімнатах, – промовила господиня фортеці з ледь помітним роздратуванням. – Подбайте про це.
Як за командою з'явилася ще одна дівчина. Сама ж Рассанда з достоїнством випливла з зали.
Не пригадаю, щоб леї виявляли таке побажання. Втім, тримати їх голодними теж не діло. Чим дракон голодніший, тим зліший, кажуть.
Я теж вважила за краще втекти. Поснідаю на кухні. Може, дізнаюся щось корисне.
Кухарка Майя відпочивала. Сиділа на табуреті, спершись на стіну і обмахуючись фартухом. Ще б пак, стільки наготувати з ранку... Адже сама давно вже літня, працювала тут ще до нашого з мамою приїзду.
Сельва допомагала Ільмі, незважаючи на те, що зовсім не повинна була цього робити. Хоча... може, дракони відправили її пошпигувати?
Про всяк випадок не спілкуючись з нею, я обережно сіла біля великого столу, що стояв по центру.
– Щось швидко ви, – здивувалася кухарка. – Як пройшло?
Я ледь хитнула головою, не бажаючи нічого казати. Звичайно, плітки рано чи пізно рознесуться. Але не від мене.
– Їсти хочете? – запитала Ільма, і, не дожидаючи відповіді, поставила переді мною кілька тарілок.
Однак я встигла лише накласти собі всього потроху. Спочатку пролунав черговий магічний плескіт, і Ільма здригнулася, поспішила кудись із кухні. А за хвилину до приміщення пробралася знайома холодна тиша. Кухарка одразу схопилася і кинулася до плити.
Двері відчинилися, пропускаючи Рассанду.
Увійшовши, вона навіть не стала озиратися. Одразу ж намацала Сельву таким поглядом, що та мимоволі підвелася, збліднувши.
– Ім'я! – вимогливо гаркнула Рассанда. – Як звати наречену Кіона-Шепре Ерлінга?
– Єва-Лотта, – тремтячим голосом озвалася Сельва.
Дивно, але ім'я прозвучало неприємно. Не знаю, чого я очікувала... напевно, все ще чіплялася в душі за знамениті дряконячі традиції. Якщо він вимагає мій кулон, отже, плітки про його наречену... перебільшені.
А якщо в нього справді є наречена, то навіщо йому я?
