Спочатку:
На сторінку книги
Цієї ночі я так і не заснула. Ней вмовив лягти в ліжко, обіцяючи невідривно чатувати. І я навіть лягла. Навіть майже задрімала.
Думки все крутилися. Про минуле, про майбутнє. Про сьогодення.
Про Кіона-Шепре Ерлінга.
Котрий неясним, незрозумілим чином притягував мене. Попри все, що я знала про нього особисто і про драконів взагалі.
Мені було цікаво розгадати його таємниці. Що змусило його піти до Тартра? Якщо в Ліосі він шукав союзників, і, можливо, навіть завдяки йому друїди допомогли драконам... Це було принаймні зрозуміло. Хоч би як я до цього ставилася.
Але в Тартрі немає нікого і нічого. Жодних союзників. Тільки маги, що вмирають... і то здатні протриматися вони там недовго.
Перевертаючись з боку на бік, я нервово розплющувала очі при кожному підозрілому звуку. Коли зовні рипнули, відчиняючись, ворота. Коли пролунав стукіт дров, що кололися. Тихі голоси служниць.
Під ранок мені примарилася змія.
«Вода! – шипіла вона, намагаючись стрибнути, вкусити. – Шенна Таяна теж була вся захищена, не діс-с-стати. Але ми...»
Щось трапилося, чийсь голос обірвав, ніби покликав її, і я сіла в ліжку в холодному поті. Притискаючи до себе маленького кажанчика.
І, піднявшись ще в ранковій темряві, вирішила знову заскочити на кухню.
Сьогодні одягла іншу сукню. Світло-фіолетова, під шию, вона прикривала груди, але відкривала руки та частину спини.
Колись вона була маминою. Гарною. І зараз, незважаючи на давно вже не нову тканину, все ще добре сиділо по фігурі.
А моя цілюща водна магія трохи оновила колір та освіжила. Хоча, звичайно, старомодний фасон і камінці, що місцями обірвалися, нічим не приховати.
Нашвидкуруч привівши себе до ладу і не збираючи волосся, лише прочесавши, я вилетіла за двері...
Щоб насамперед натрапити на Шепре Ерлінга.
Знову!
Він стояв, притулившись плечем до протилежної стіни, і мовчки дивився. Наче вичікував, коли вийду. Вже знову бездоганно одягнений – отже, до себе таки заходив! Хоча виникало відчуття, начебто простояв тут усю ніч.
– Вам лікуватися треба! – все ж таки не витримала я.
– Пропонуєте свої послуги? – хмикнув дракон.
– На жаль, я психіатрію не вивчала.
– У такому разі, я безнадійно хворий, – дивно, але цей грізний чоловік засміявся!
– Що ви тут робите? – поступилася цікавості я.
– Думаю.
Вперше за весь час нашого знайомства на його губах мерехтіла посмішка. Ледь вловима, вона несподівано пом'якшила його риси. Зробила майже привабливим.
– І в усій фортеці не знайшли зручнішого для цього місця?
– Хочу вибачитись за свій нічний візит, – промовив він. – Чи можу я увійти до вас?
– Ні! – випалила я. – Я... е-е-е... зайнята!
І, підхопивши спідницю, кинулась у бік сходів.
– Я проведу вас, – Шепре несподівано опинився поряд, я й не помітила, коли встиг. – Темно ще.
За вікнами справді ледь почало світлішати.
– Тут мені нічого не загрожує, – відповіла я. Не втрималася і додала: – Окрім драконів, зрозуміло.
– Дракони не загрожують жінкам, – промовив Ерлінг на подив серйозно.
– Скажіть це тим, хто назавжди залишився під стінами маєтку Тіссен, – тихо відповіла я.
Дракон промовчав, але не відставав. Ней летів трохи позаду. Я відчувала його присутність, але він явно намагався сховатися від Кіона-Шепре.
Ерлінг зупинився. Я вже вирішила, що дасть мені спокій, навіть спробувала прискоритися. Але він тихо промовив:
– Ваш брат убив свого товариша по службі.
– Що? – я завмерла перед сходами. Повернулася, вдивляючись в обличчя дракона.
Цього не може бути!
– Ви все ще не хочете зі мною поговорити? – підступний дракон вказав головою у бік моїх дверей.
Я вдивилася в його очі. Якщо йому є що розповісти про брата... Ней же буде на варті. Не дасть йому напасти на мене.
Ерлінг мовчки чекав, поки мої думки метушилися всередині.
Зважившись, я все ж таки згідно кивнула. І попрямувала назад до своїх кімнат.
Зверху від Нея виходили невдоволені флюїди, він навіть намагався достукатися до мене емоціями. Але я не могла не використати цей шанс.
Завела Ерлінга до своєї скромної вітальні. Дракон з цікавістю оглянув старі меблі, закритий камін, потертий диван, ніби не він увірвався сюди вночі з шаленими очима.
– Берлі – добрий воїн! І благородний шенн, – повернула я його увагу до тієї теми, якою він мене принадив.
– Саме через це дракони зберегли йому життя.
– Я не можу вам вірити, – озвалася я твердо.
– Дайте вгадаю. «Дракони завжди брешуть»?
– Принаймні, я стикалася лише з брехнею.
Шепре якось дивно подався вперед, вдивляючись у моє обличчя. Начебто для нього справді важливо було почути відповідь!
– Можна докладніше?
Перший, хто мене обдурив – це Рам. Він не повернувся, не знайшов. Так, він не знав мого імені, але якби повернувся шукати Алью, невже не з'ясував би правду? Ми з нею навіть не схожі! І чутки напевно долетіли б. Брат би, мабуть, написав.
Єдині дракони, котрі прилетіли до Тіссена – ті, хто брали його в облогу.
Але цього я казати, зрозуміло, не стала.
– Дракони обіцяли привезти Берлі... навіть ціну призначили. У листах. Але натомість приїхали ви. І уникаєте відповіді, не бажаєте оголосити умови викупу.
– Про ціну знаю, – погодився Шепре. – Але вам, напевно, сказали, що останнє слово буде за мною.
Сказали. Я повела плечима, промовчавши, але Шепре продовжив, ніби йшлося про його особисту честь:
– Покажіть мені хоч одного листа, де є обіцянка привезти вашого брата, і я власноруч покараю того, хто його відправив, – холодно додав він.
– Шукаю, – погодилася я.
Дракон дивився з очікуванням, і, знизавши плечима, я попрямувала до спальні. До скриньки, в якій зберігала все найцінніше.
Ней прослизнув у щілину слідом, продовжуючи випромінювати емоції невдоволення.
– Якщо ти так фонитимеш, Ерлінг швидко тебе засіче, – прошепотіла я, напружено озирнувшись.
Аж раптом це черговий маневр, щоб рушити за мною до спальні?
Але дракон не рвався у двері і взагалі поводився на диво стримано. Може, у нього напади виключно ночами?
Ней не відповів, лише голосно пирхнув і повис над дверима, виставивши вухо у бік вітальні. А я все ж дістала скриньку.
Листів мені надсилали не так багато, вони не були довгими – швидше короткі холодні записки. Я встигла пробігти очима всі...
І змушена була визнати, що промови драконів виявилися занадто обтічні. Вони ніде не давали обіцянки прямим текстом, лише заохочували натяками. Напевно, це мені надто хотілося вірити...
І все ж вони спеціально писали так, щоб живити мої надії!
Видихнувши, я без особливого бажання повернулася до вітальні. Ней обережно перебрався під балку і причаївся там.
Шепре гортав один з медичних довідників, який лежав на невеличкому столику біля крісла. Почувши мої кроки, обернувся. Мабуть, все зрозумів по моєму обличчі, але чомусь не став чекати вибачень.
– Дракони гарні дипломати, – промовив, захлопнувши книгу та повернувши на місце. – І зазвичай ретельно зважують слова. Особливо у листах.
– Я все одно дуже на це сподівалася, – прошепотіла я. – Що... з ним сталося?
– Нехай він сам вам розповість.
Та цей дракон знущається!
Кілька секунд я вдивлялася в його очі, намагаючись зрозуміти, в чому правда. Потім хитнула головою:
– Мені байдуже, що трапилося на війні. Можливо, це була випадковість чи він не мав іншого вибору. І я буду щасливою, якщо Берлі сам мені про це розповість.
– Сельву ви теж вибачите за службу драконам? – по губах Шепре ковзнула посмішка, раптом чимось нагадавши Рама.
– Не мені її прощати, – хитнула я головою. – Але я все ще не розумію, як можна служити тим, хто вбив усіх твоїх друзів, рідних?! Ми – вороги, і безглуздо це заперечувати. Наш король мертвий. Наші землі захоплені. Я усвідомлюю, що ми зараз повністю залежимо від вас. Але ж ви не чекаєте від нас любові?
– О, ні, – саркастично озвався Шепре. – Любові від магів ми давно вже не чекаємо. Вони знищують усе, чого торкаються. Вони – отрута цього світу, навіть Ліос закритий для них!
– З вашої милості? – похмуро уточнила я, згадавши розповідь Фірана.
– Зрозуміло, маги звинувачують у цьому нас, – знизав Ерлінг плечима. Взяв ще одну книгу зі столика, з моїх медичних запасів. – Але будь-який розсудливий мешканець нашого світу знає, що на друїдів впливати неможливо.
Шепре перегорнув сторінки, здається, не надто вникаючи в те, що на них бачить.
– Тоді навіщо ви туди літали? – вирвалося в мене, і я навіть завмерла на мить, злякавшись, що він розлютиться.
Навряд чи з драконами розмовляють подібним тоном. Наші аристократи щодо себе такого точно не допустили б. А ці легко можуть позбавити нас всього.
Але Ерлінг несподівано знову посміхнувся.
– Неодмінно вам розповім. Коли обміняємо вашого брата.
Я завмерла, серце забилося.
– Ви... віддасте нам Берлі? – пробурмотіла. – Вже обдумали умови?
Шепре кивнув:
–
Цієї ночі я так і не заснула. Ней вмовив лягти в ліжко, обіцяючи невідривно чатувати. І я навіть лягла. Навіть майже задрімала.
Думки все крутилися. Про минуле, про майбутнє. Про сьогодення.
Про Кіона-Шепре Ерлінга.
Котрий неясним, незрозумілим чином притягував мене. Попри все, що я знала про нього особисто і про драконів взагалі.
Мені було цікаво розгадати його таємниці. Що змусило його піти до Тартра? Якщо в Ліосі він шукав союзників, і, можливо, навіть завдяки йому друїди допомогли драконам... Це було принаймні зрозуміло. Хоч би як я до цього ставилася.
Але в Тартрі немає нікого і нічого. Жодних союзників. Тільки маги, що вмирають... і то здатні протриматися вони там недовго.
Перевертаючись з боку на бік, я нервово розплющувала очі при кожному підозрілому звуку. Коли зовні рипнули, відчиняючись, ворота. Коли пролунав стукіт дров, що кололися. Тихі голоси служниць.
Під ранок мені примарилася змія.
«Вода! – шипіла вона, намагаючись стрибнути, вкусити. – Шенна Таяна теж була вся захищена, не діс-с-стати. Але ми...»
Щось трапилося, чийсь голос обірвав, ніби покликав її, і я сіла в ліжку в холодному поті. Притискаючи до себе маленького кажанчика.
І, піднявшись ще в ранковій темряві, вирішила знову заскочити на кухню.
Сьогодні одягла іншу сукню. Світло-фіолетова, під шию, вона прикривала груди, але відкривала руки та частину спини.
Колись вона була маминою. Гарною. І зараз, незважаючи на давно вже не нову тканину, все ще добре сиділо по фігурі.
А моя цілюща водна магія трохи оновила колір та освіжила. Хоча, звичайно, старомодний фасон і камінці, що місцями обірвалися, нічим не приховати.
Нашвидкуруч привівши себе до ладу і не збираючи волосся, лише прочесавши, я вилетіла за двері...
Щоб насамперед натрапити на Шепре Ерлінга.
Знову!
Він стояв, притулившись плечем до протилежної стіни, і мовчки дивився. Наче вичікував, коли вийду. Вже знову бездоганно одягнений – отже, до себе таки заходив! Хоча виникало відчуття, начебто простояв тут усю ніч.
– Вам лікуватися треба! – все ж таки не витримала я.
– Пропонуєте свої послуги? – хмикнув дракон.
– На жаль, я психіатрію не вивчала.
– У такому разі, я безнадійно хворий, – дивно, але цей грізний чоловік засміявся!
– Що ви тут робите? – поступилася цікавості я.
– Думаю.
Вперше за весь час нашого знайомства на його губах мерехтіла посмішка. Ледь вловима, вона несподівано пом'якшила його риси. Зробила майже привабливим.
– І в усій фортеці не знайшли зручнішого для цього місця?
– Хочу вибачитись за свій нічний візит, – промовив він. – Чи можу я увійти до вас?
– Ні! – випалила я. – Я... е-е-е... зайнята!
І, підхопивши спідницю, кинулась у бік сходів.
– Я проведу вас, – Шепре несподівано опинився поряд, я й не помітила, коли встиг. – Темно ще.
За вікнами справді ледь почало світлішати.
– Тут мені нічого не загрожує, – відповіла я. Не втрималася і додала: – Окрім драконів, зрозуміло.
– Дракони не загрожують жінкам, – промовив Ерлінг на подив серйозно.
– Скажіть це тим, хто назавжди залишився під стінами маєтку Тіссен, – тихо відповіла я.
Дракон промовчав, але не відставав. Ней летів трохи позаду. Я відчувала його присутність, але він явно намагався сховатися від Кіона-Шепре.
Ерлінг зупинився. Я вже вирішила, що дасть мені спокій, навіть спробувала прискоритися. Але він тихо промовив:
– Ваш брат убив свого товариша по службі.
– Що? – я завмерла перед сходами. Повернулася, вдивляючись в обличчя дракона.
Цього не може бути!
– Ви все ще не хочете зі мною поговорити? – підступний дракон вказав головою у бік моїх дверей.
Я вдивилася в його очі. Якщо йому є що розповісти про брата... Ней же буде на варті. Не дасть йому напасти на мене.
Ерлінг мовчки чекав, поки мої думки метушилися всередині.
Зважившись, я все ж таки згідно кивнула. І попрямувала назад до своїх кімнат.
Зверху від Нея виходили невдоволені флюїди, він навіть намагався достукатися до мене емоціями. Але я не могла не використати цей шанс.
Завела Ерлінга до своєї скромної вітальні. Дракон з цікавістю оглянув старі меблі, закритий камін, потертий диван, ніби не він увірвався сюди вночі з шаленими очима.
– Берлі – добрий воїн! І благородний шенн, – повернула я його увагу до тієї теми, якою він мене принадив.
– Саме через це дракони зберегли йому життя.
– Я не можу вам вірити, – озвалася я твердо.
– Дайте вгадаю. «Дракони завжди брешуть»?
– Принаймні, я стикалася лише з брехнею.
Шепре якось дивно подався вперед, вдивляючись у моє обличчя. Начебто для нього справді важливо було почути відповідь!
– Можна докладніше?
Перший, хто мене обдурив – це Рам. Він не повернувся, не знайшов. Так, він не знав мого імені, але якби повернувся шукати Алью, невже не з'ясував би правду? Ми з нею навіть не схожі! І чутки напевно долетіли б. Брат би, мабуть, написав.
Єдині дракони, котрі прилетіли до Тіссена – ті, хто брали його в облогу.
Але цього я казати, зрозуміло, не стала.
– Дракони обіцяли привезти Берлі... навіть ціну призначили. У листах. Але натомість приїхали ви. І уникаєте відповіді, не бажаєте оголосити умови викупу.
– Про ціну знаю, – погодився Шепре. – Але вам, напевно, сказали, що останнє слово буде за мною.
Сказали. Я повела плечима, промовчавши, але Шепре продовжив, ніби йшлося про його особисту честь:
– Покажіть мені хоч одного листа, де є обіцянка привезти вашого брата, і я власноруч покараю того, хто його відправив, – холодно додав він.
– Шукаю, – погодилася я.
Дракон дивився з очікуванням, і, знизавши плечима, я попрямувала до спальні. До скриньки, в якій зберігала все найцінніше.
Ней прослизнув у щілину слідом, продовжуючи випромінювати емоції невдоволення.
– Якщо ти так фонитимеш, Ерлінг швидко тебе засіче, – прошепотіла я, напружено озирнувшись.
Аж раптом це черговий маневр, щоб рушити за мною до спальні?
Але дракон не рвався у двері і взагалі поводився на диво стримано. Може, у нього напади виключно ночами?
Ней не відповів, лише голосно пирхнув і повис над дверима, виставивши вухо у бік вітальні. А я все ж дістала скриньку.
Листів мені надсилали не так багато, вони не були довгими – швидше короткі холодні записки. Я встигла пробігти очима всі...
І змушена була визнати, що промови драконів виявилися занадто обтічні. Вони ніде не давали обіцянки прямим текстом, лише заохочували натяками. Напевно, це мені надто хотілося вірити...
І все ж вони спеціально писали так, щоб живити мої надії!
Видихнувши, я без особливого бажання повернулася до вітальні. Ней обережно перебрався під балку і причаївся там.
Шепре гортав один з медичних довідників, який лежав на невеличкому столику біля крісла. Почувши мої кроки, обернувся. Мабуть, все зрозумів по моєму обличчі, але чомусь не став чекати вибачень.
– Дракони гарні дипломати, – промовив, захлопнувши книгу та повернувши на місце. – І зазвичай ретельно зважують слова. Особливо у листах.
– Я все одно дуже на це сподівалася, – прошепотіла я. – Що... з ним сталося?
– Нехай він сам вам розповість.
Та цей дракон знущається!
Кілька секунд я вдивлялася в його очі, намагаючись зрозуміти, в чому правда. Потім хитнула головою:
– Мені байдуже, що трапилося на війні. Можливо, це була випадковість чи він не мав іншого вибору. І я буду щасливою, якщо Берлі сам мені про це розповість.
– Сельву ви теж вибачите за службу драконам? – по губах Шепре ковзнула посмішка, раптом чимось нагадавши Рама.
– Не мені її прощати, – хитнула я головою. – Але я все ще не розумію, як можна служити тим, хто вбив усіх твоїх друзів, рідних?! Ми – вороги, і безглуздо це заперечувати. Наш король мертвий. Наші землі захоплені. Я усвідомлюю, що ми зараз повністю залежимо від вас. Але ж ви не чекаєте від нас любові?
– О, ні, – саркастично озвався Шепре. – Любові від магів ми давно вже не чекаємо. Вони знищують усе, чого торкаються. Вони – отрута цього світу, навіть Ліос закритий для них!
– З вашої милості? – похмуро уточнила я, згадавши розповідь Фірана.
– Зрозуміло, маги звинувачують у цьому нас, – знизав Ерлінг плечима. Взяв ще одну книгу зі столика, з моїх медичних запасів. – Але будь-який розсудливий мешканець нашого світу знає, що на друїдів впливати неможливо.
Шепре перегорнув сторінки, здається, не надто вникаючи в те, що на них бачить.
– Тоді навіщо ви туди літали? – вирвалося в мене, і я навіть завмерла на мить, злякавшись, що він розлютиться.
Навряд чи з драконами розмовляють подібним тоном. Наші аристократи щодо себе такого точно не допустили б. А ці легко можуть позбавити нас всього.
Але Ерлінг несподівано знову посміхнувся.
– Неодмінно вам розповім. Коли обміняємо вашого брата.
Я завмерла, серце забилося.
– Ви... віддасте нам Берлі? – пробурмотіла. – Вже обдумали умови?
Шепре кивнув:
– Оголоситиму їх за сніданком. Приходьте.
З цими словами він кинув погляд під стелю, немов даючи зрозуміти, що чудово чуяв Нея. І вийшов, залишивши мене метатися по кімнатах.
Чи треба казати, що сніданку я ледве дочекалася? Ней навіть не намагався заспокоїти мене, філософськи висів униз головою у своїй другій іпостасі, час від часу посилаючі мені промені спокою. Які буквально тонули у прибої моїх тривог.
«Скоро все дізнаємося», – передавав емоціями він.
Але, мабуть, і сам був не настільки спокійним, щоб я відчула та піддалася.
їх за сніданком. Приходьте.
З цими словами він кинув погляд під стелю, немов даючи зрозуміти, що чудово чуяв Нея. І вийшов, залишивши мене метатися по кімнатах.
Чи треба казати, що сніданку я ледве дочекалася? Ней навіть не намагався заспокоїти мене, філософськи висів униз головою у своїй другій іпостасі, час від часу посилаючі мені промені спокою. Які буквально тонули у прибої моїх тривог.
«Скоро все дізнаємося», – передавав емоціями він.
Але, мабуть, і сам був не настільки спокійним, щоб я відчула та піддалася.
