Спочатку:
На сторінку книги
Дев'ять років потому
Цієї ночі я не спала. Вранці до нас мають прилетіти дракони.
Повернути полоненого брата. Принаймні, я дуже на це сподівалася.
Думала про Рама. Сьогодні він згадувався так яскраво, як давно вже не згадувався.
Що з ним сталося? Може, вже одружився. Забув про дівчисько, яке відкрило клітку.
Невже війна почалася через мене?
Лежачи, я згадувала про все, що сталося за дев'ять років війни.
Майже одразу батько відіслав нас із матінкою до Рассанди. Дочки від першого шлюбу, на шість років старшої за брата і на дев'ять – мене.
Після смерті своєї матері дівчинка росла у далекій північній провінції. Колись давно, ще до мого народження, батько намагався познайомити її з новою дружиною. Але Рассанда відразу ж зненавиділа її.
Тому батько залишив старшу доньку в родовому маєтку її власної матері, а мою перевіз південніше, до теплого моря. Проте Рассанду не забував, наймав їй вчителів та час від часу відвідував. І коли прийшла пора – підібрав наставницю з магії.
Щойно стало відомо про напад драконів на наші кордони, він одразу ж відправив нас до неї. Супроводивши листом із проханням прийняти на деякий час. Обіцяв, що ненадовго.
Раніше Рассанду я бачила лише на портретах. І в захваті завмерла, дивлячись, яка ж вона гарна. Чорне волосся, тонкі риси обличчя. Мені мій колір дістався від матері, водного мага – ледь блакитний, яких не буває у простих людей. Щоправда, проявився він у підлітковому віці, коли я почала набирати силу. До цього просто вилися світлі кучері, а згодом блакитними залишилися лише «водні пасма».
Мені так хотілося з нею потоваришувати! Наймолодша в сім'ї, я завжди мріяла про справжню сестру. Берлі, мого брата, батько готував собі на заміну, постійно навантажував навчанням та тренуваннями.
Але сестра на моє захоплення відповіла прохолодно. Прийняла нас не те щоб привітно, проте волю тата виконувала. Більше року. Поки не прийшла звістка про його смерть на полі бою.
На похорон ми не потрапили, але отримали листа від Берлі, що все пройшло як належить.
Він також просив ще трохи доглянути за нами. Рассанда не була задоволена, проте південний замок Тіссен стояв у дуже вразливому місці. Драконам легко було в будь-яку мить атакувати його з моря.
Матінка розмовляла з нею, зачинившись у кабінеті. Не знаю, про що вони говорили, що шенна Таяна пообіцяла падчерці, яка ніколи її не любила. Мабуть, просила за мене, її єдинокровну сестру.
Як би там не було, ми залишились у замку Моравен. Брат надсилав гроші на наше утримання, хоча йому самому ледве виповнилося п'ятнадцять. Матінка благала його приїхати до нас, але він уперто хотів завершити справу батька.
Ставлення Рассанди не теплішало ні на краплиночку. Пам'ятаю, як вона крадькома читала листи, а серед слуг ходила чутка, ніби дівчина проводила на війну нареченого, так і не встигнувши з ним заручитися.
«Ненавиджу, ненавиджу вас!» – кричала вона якось, отримавши один з таких листів. Матінка намагалася з нею поговорити, але чим це закінчилося, я не знала.
А потім і зовсім все змінилося.
Почала хворіти матінка і через кілька місяців теж залишила мене. Я витрачала всі свої лікарські сили, і їй ненадовго ставало легше. Але де було дванадцятирічній дівчинці зцілити хворобу без допомоги справжнього мага?
Коли настав час найняти мені вчителя магії, сестра відмовила.
«Ти не станеш чаклункою, і фамільяра не заведеш!» – відрізала вона.
На той час я вже кинула спроби потоваришувати з нею, звично киваючи на шпильку «подякуй, що не вигнала тебе на вулицю».
Я писала братові, хотіла повернутись додому. Але наша фортеця, як і раніше, залишалася вразливою. Незважаючи на смерть адмірала, дракони щось мали до неї. Постійно намагалися дістати. А брат готувався йти боротися.
Через чотири з лишком роки з початку війни оборона магів впала, а незабаром і наш південний маєток був захоплений. Про долю Берлі ми довго нічого не знали.
Ще кілька років тривали сутички. Бої з драконячих земель перекинулися на наші, вороги завойовували нові території, фортеці, міста.
Останнім впав королівський двір.
Ім'я Шепре Ерлінга, молодого спадкоємця голови драконів, навіювало страх. Казали, він безжальний до магів. Особисто бере участь у битвах, захопленні міст. Казали, він найлютіший із літаючих ящерів. Не знає жалю, не знає пощади.
Під його керівництвом загони руйнують міста. Вбивають усіх до єдиного, не лише магів, а й звичайних людей.
За ці роки наша ненависть до драконів лише посилилася.
Колись вони прилетіли на наші землі зі своїх островів, де їм стало вже затісно. І розпочалися бої за території.
Я нікому не розповідала про те, що зробила. Дорослішаючи, ставила собі запитання, чи правильно вчинила. Чи коштувала ця війна життя одного-єдиного хлопчиська.
Серце незмінно відповідало, що так. Правильно. Але розум... він шепотів про тисячі загиблих. Про матінку, брата, батька. Моє власне зламане життя.
Напевно, в глибині душі я просто не вірила, що смерть Рама запобігла б цій війні. Шукала собі виправдань.
І ніяк не могла знайти відповіді на запитання: якби я мала можливість повторити, я все зробила б так само?
І це було невірно. Дракони вбивали нас, не шкодуючи нікого. Жорстокі, безсердечні, холоднокровні тварюки.
Я стільки всього дізналася за цей час. Вони знищили мій дім, мою сім'ю, зрівняли із землею наш південний маєток Тіссен, убили батька. Їх боялися, ненавиділи, проклинали. Їх мали захопити! Адже магів справді більше.
Але на їхній бік стали загадкові друїди. Хранителі магії нашого світу. Якими я завжди захоплювалася! А вони так підло вдарили нам у спину. Захотіли відібрати магію.
І ми відступали. Фортеці здавалися одна за одною.
Дракони не тільки не віддали своїх земель, але й займали наші.
Рано чи пізно вони мали дістатися і до північного маєтку Моравен. Але поки що такі далекі холодні території не приваблювали їх. І ми молилися, щоб так тривало ще довго.
А потім я випадково довідалася, що Берлі живий. У полоні у Ерлінгів.
Просила Рассанду викупити його, але вона відмовилася. Війна виснажила наші землі та наш маєток, ми ледве зводили кінці з кінцями.
Я навіть нових суконь не купувала. З того часу, як Берлі перестав висилати гроші на моє утримання, мені діставалося все найдешевше.
Тоді я почала збирати викуп сама, місяць за місяцем. Потай продавала прикраси, що залишилися від матінки, списувалася з драконами, хоча сестра суворо заборонила мені це. Лікувала бідних, як могла, за крихітні гроші. Трохи допомагали старі слуги, які приїхали з нами з маєтку Тіссен.
З Рассандою ми бачилися рідко. Вона все частіше закривалася зі своєю наставницею з магії М'Варою, страшною старою, від одного виду якої хотілося сховатися під ковдру.
І ось, нарешті, я отримала відповідь від драконів. Сам Шепре Ерлінг мав намір обговорити умови повернення бранця. А заразом і прийняти під своє правління замок Рассанди, оголосити своєю територією. Встановити свою владу.
Сестра була в сказі, коли отримала це повідомлення.
Вона крокувала по гранітній підлозі зали, гнівно виблискуючи карими очима, а я стояла в одній зі своїх старих поношених суконь і єдине, що могла – гордо піднімати голову. Стискати кулаки так, щоб нігті встромлялися в шкіру. І повторювати, повторювати собі нескінченно, що я все зробила правильно. Заради Берлі.
– Ти знаєш, що кажуть про Кіона-Шепре Ерлінга? Що він бере як трофей кожну дівчину почесного роду в будинках, в яких зупиняється!
Озноб пробіг по моїх плечах. Окрім іншого, саме він зруйнував мій дім. Мій Тіссен. Кажуть, особисто. Добив усе, що залишалося після бою.
І усіх.
– На жаль, у мене не було можливості вибирати, з ким із драконів мати справу, – твердо відповіла я.
Хоча я пробувала, бачать боги, пробувала! Сподівалася вирішити це питання з якимись генералами, зробила все, щоб воно не дійшло до Голови Сейму та його сина!
Даремно. Ерлінгам все одно доповіли. Тому виправдовуватися не мало сенсу.
– Я заборонила тобі! – сердито прошипіла сестра.
– Я вже повнолітня та можу приймати рішення самостійно.
– Ось і котись приймати їх самостійно! Ти поставила під загрозу мій дім!
– Ти ж не думаєш, що дракони не знають про нього? – спробувала я переконати її в тому, в чому стільки часу переконувала себе. – Просто Моравен їм не цікавий. А Берлі... адже він і твій брат теж.
Рассанда презирливо пирхнула. Вона ніколи не бачила в нас справжню родину.
– Втім, – задумливо прикусила вона губу. – Сам Кіон-Шепре Ерлінг. Кажуть, він все ще неодружений. Можливо, це непоганий шанс...
– На що? – пробурмотіла я, не зовсім розуміючи, про що вона.
Не планує ж крутити хвостом перед драконом? Навіть подумати про це було огидно. І вже точно я не дозволю, щоб спробувала зіпхнути їм мене!
Втім, дракони й самі не прагнули одружуватись з людьми. На що я дуже сподівалася.
Рассанда пересмикнула плечима, даючи зрозуміти, що до моїх запитань їй немає жодного діла.
