Спочатку:
На сторінку книги
– Схожу спочатку на кухню, – пробурмотіла, вкотре поправляючи «водні пасма».
– Зголодніла? – співчутливо посміхнувся Ней.
Сам-то він потай пробирався в кухню ночами, кажан може пролізти в саму вузьку щілинку. Навіть іноді намагався мені дещо притягнути.
Я повела плечима. Не так зголодніла, як нервувала. А у слуг завжди можна щось нове дізнатися.
Розуміюче кивнувши, Ней обернувся і піднявся під стелю. Там, ховаючись у тінях дерев'яних балок та кам'яних склепінь, як завжди непомітно йшов за мною, готовий прийти на допомогу будь-якої миті.
У кухні панувало пожвавлення. З нагоди прибуття важливих гостей пахло особливо смачно: схоже, Рассанда розщедрилася на справжній прийом. М'ясо, копчення, приправи та ароматна здоба – все змішалося, сплелося пряними струмками і лоскотало ніздрі.
До мене поспішила Ільма, одна з небагатьох старих служниць, які приїхали з нами ще з Тіссена. Рассанда не розрахувала її – мабуть тому, що Ільма вміла робити чудові масажі.
– Чого бажаєте, шенно?
Майже всі слуги зібралися на кухні, допомагаючи з прийомом, чи бажаючи дізнатися новини. Подивились на мене, а я на них.
– Дякую, тільки води, – хитнула головою. І відразу, поки Ільма наливала чашку, пробурмотіла: – Що нового?
– Хіба ви не були ще в приймальному залі? – обережно спитала служниця.
– Вже приїхали? – сполошилася я.
Чому Рассанда не покликала мене?!
Ох! Я давно привчила себе не дивитися туди, де ховається Ней, щоб не видати його. Але зараз ледь утрималася. Отже, поки він допомагав мені впоратися з магією та привести себе до ладу, гості встигли прибути? А ми пропустили...
– Чи багато їх?
– Драконів усього два, – озвалася Ільма, кинувши на мене співчутливий погляд.
Дивно. Я думала, вони цілим взводом заявляться. Напевно, якісь розвідники чи парламентарі. Дізнатися, що тут та як, чи немає пастки.
Хоча вони давно вже могли все перевірити. Наші слуги постійно бувають у місті, що у фортеці відбувається – не секрет.
– Давно прибули?
– Та з чверть години.
Ніхто до ладу нічого не знав, навпаки, сподівалися, я їм все розповім. І, ковтнувши нашвидкуруч води, я кинулася до приймального залу.
Ней невідступно слідував за мною – я відчувала його лише завдяки нашому магічному зв'язку. Помітити простим поглядом було неможливо.
Прискорюючись на ходу, мало не влетіла до великої зали на першому поверсі. Пригальмувала вже біля високої арки, забраної важкими дверима з карбуванням по полотну.
Видихнула, вгамовуючи серце, що гучно билося. Підняла голову, розправила плечі і ступила всередину, відчинивши магією стулки.
Зал виглядав дуже нарядно. Рассанда змінила звичайні зелені портьєри на святкові рубінові. Натерла гранітну підлогу до блиску – так, що домашні черевички ледь не ковзали. Запалила важкі люстри, які вже кілька років не працювали. Розчехлила крісла та дивани, затопила каміни в торцях.
Гостей було троє. Двоє чоловіків сиділи у кріслах, навіть не знявши дорожніх плащів. А ще в одному я виявила стару в такому самому плащі, тільки розстібнутому. Під ним виднілася сукня служниці.
Дракони... Не було схоже, що перед нами посланці. Обидва чоловіки виглядали надто розкішно. Довге волосся, гордовито розправлені широкі плечі. Сміливі погляди. Плащі дорого розшиті, а дорогоцінні брошки, які їх сколювали, здавалося, коштували як уся наша вітальня.
Невже до нас завітав сам Шепре Ерлінг? Хто з них?
В обох відчувалася магія. Потужна. Прихована. Із такою можна і без охорони літати.
Рассанда, що велично сиділа в кріслі перед ними, обернулася і невдоволено витріщилася на мене.
– Чому ти мене не покликала? – знаю, це не за правилами ввічливості, але я не змогла стриматись. Все всередині клекотіло від обурення та образи.
Я стільки зробила заради Берлі, коли вона навіть чути про це не хотіла!
– Ви сказали, шенна Амберлі не хоче виходити, – м'яким, ледь муркотливим голосом промовив один з чоловіків.
Неясний. Очі та волосся віддавали блакитним, але це було дивне, неправильне відчуття. Немов маска.
– Ти так сказала? – я ступила до Рассанди, ледве стримуючи гнів.
Другий, з густими темними пасмами, що губилися під плащем, різкими вилицями і щільно стиснутими губами, мовчки, пильно дивився за тим, що відбувається. У погляді прозирали сила та влада.
– Не хотіла оскверняти ваше товариство присутністю обірванки, якій місце на кухні, – хмикнула та, чарівно посміхнувшись чоловікам.
Дракони схрестили на мені погляди, і я приклала всі душевні сили, щоб не знітитися під ними після слів сестри. Намагалася так само гордо тримати голову, хоча очі защипало.
– Дозвольте представитися, – промовив все той же чоловік, піднімаючись. – Фіран-Сане Ілідій, фронд Кіона-Шепре Ерлінга.
Блакитноокий ледь вловимо кивнув у бік темного, водночас представляючи його і в той самий час ніби кажучи, що кожен і без того повинен знати спадкоємця драконів.
Отже, все ж таки сам Ерлінг. Усередині щось стискалося від пронизливого погляду, бездонних очей. Таких темних, що зіниці майже не було видно.
Яка ж у ньому сила? Не схоже ні на вогонь, ні на лід, ні на повітря.
Про всяк випадок чемно вклонившись, я пробурмотіла щось належне пристойності. Фронд... я не дуже добре знала устрій драконячого Сейму, і все, що чула про фрондів – що вони майже рівні самому Голові.
Дивно, що він такий молодий. Сам Шепре став Головою Сейму після смерті батька минулого року. Але мені здавалося, що у них, як і у нас, старіші та досвідченіші дракони залишаються при владі до останнього. Куди тоді подівся попередній фронд?
Втім, розпитувати я їх не збиралася. Єдине, чого мені хотілося, – це звільнити Берлі. Я все чекала, що зараз його введуть у двері... Адже я зібрала необхідну суму. Що їм ще потрібне?
– Це вона, – раптом тихо промовила стара, підводячись. – Амберлі Тіссен.
Трохи обернувшись, я придивилася до неї. І зненацька впізнала.
– Сельво! – вигукнула.
Одна з наших служниць, яка залишилася в домі батька та брата. У пориві я кинулася до неї, і вона обняла мене, пригорнула до себе.
– Як же ти виросла, дівчинко, – видихнула, і я ледве не розплакалася, згадуючи, як колись давно вона підсовувала мені цукерки, які іноді завозили проїжджі купці. – Справжня красуня, вся в маму!
Рассанда дивилася на нас з ледь вловимою зневагою, очі звузилися – ніби підозрювала в чомусь поганому. Та й увага драконів цілком зосередилася на нашій розмові. Відчувши незручність, я навіть трохи відступила назад, відпускаючи стару.
– Як ти тут опинилася? – все ж таки не втрималася, запитала.
– Лей Ерлінг узяв мене з собою, щоб я підтвердила вашу особистість, шенно, – служниця перейшла на більш поважне звертання. – Розумієте, шенн Берлі до останнього не зізнавався, що має сестру. Сестер, – поправилась вона, кинувши погляд на Рассанду. – Ваш батько зробив усе, щоб ніхто не довідався, де ви. І ваш брат... теж. Отримавши вашого листа, панове дракони були спантеличені.
– Ти бачила Берлі? – жадібно подалася до неї я, одночасно дивуючись і сподіваючись почути хоч щось про нього.
– Бачила, шенно. Він... живий.
– Але як, коли? Я думала, всі загинули... після того, як наш будинок... – закусивши губу, я постаралася не схлипнути. І не пропалити злим поглядом чоловіків.
– На жаль, майже всі загинули, – визнала стара. – Але я дивом вижила. Дракони дістали мене з-під завалів та забрали до себе.
– Ти працюєш на драконів?! – обурилася я, зовсім не замислюючись, що двоє з них зараз поруч. Виблискують очима, слухаючи нашу розмову. Яку, по-хорошому, треба б провести наодинці... та тільки який сенс говорити зі зрадницею!
– В мене не було іншого виходу, дівчинко, – зітхнула Сельва, важко опускаючись назад у крісло.
Я відчула себе ошуканою. Зрадженою. Як вона могла!
– Ви маєте якісь претензії до драконів? – прохолодно запитав темний, що досі мовчав.
Його голос... Голос належав сильному чоловікові, який звик командувати. І все ж у ньому прослизали дивні пом'якшувальні вібрації, які робили його швидше привабливим, ніж відразливим.
Але я так само не могла визначити різновид їхньої магії. Ані одного, ані другого.
– Ось тому я і не хотіла псувати вам прийом, – м'яким, чарівним тоном промуркотіла сестра.
– Дракони зруйнували мій будинок, – я сміливо глянула чоловікові у вічі. І змусила себе додати: – Але вибачте мені ці емоції. Тут їм не місце та не час. Я просила у вас милості для свого брата. І вдячна, що ви відгукнулися. За яких умов ви готові його обміняти?
