Спочатку:
На сторінку книги
– Хто вам сказав, що ми готові його обміняти? – вкрадливим, майже заколисуючим тоном промовив Фіран-Сане.
Мені не вдавалося намацати його магію, розгледіти її. Начебто вода, а ніби й ні. Я мовби дивилася у дзеркало. Це волосся, ці очі...
Ох... невже... дзеркальний дракон? Я тільки чула про них і трохи читала, але дуже мало – надто рідкісний дар!
– Ви ж тут. Навіщо б ви інакше витрачали стільки часу на особистий приїзд? – озвучила я, нарешті, думку, яка турбувала найбільше.
Я так само не розуміла, для чого Ерлінгу особисто летіти сюди. Міг би відправити якогось уповноваженого, і всім було б легше. Ну, вже нам точно.
– Може, тому що наш батько був адміралом Королівської Армії і не дарма сховав своїх дочок, – прошипіла Рассанда.
– Може, дозволиш леям самим сказати? – обізвалась я.
Як же бісило це її вдавання, бажання догодити їм навіщось. І заразом виставити в огидному світлі мене!
І при цьому – жодної думки у бік Берлі!
– Мабуть, – задумливо промовив темний, – ми скористаємося вашою гостинністю і затримаємось на кілька днів.
Дзеркальний підняв брову, ніби це виявилося для нього несподіванкою, але згідно кивнув, приймаючи побажання свого супутника.
– Буду рада, – привітно посміхнулася Рассанда.
Я стиснула зуби, відчуваючи, як усередині клекоче ненависть. Чому б їм одразу не об’явити свої умови? Для чого залишатися тут?
Але, зрозуміло, промовчала. Поки від них залежить життя мого брата, я маю мовчати. А вони, схоже, насолоджуватимуться власним становищем сповна.
Про Ерлінга розповідають стільки всього... огидного. А що, як він вимагатиме нас із Рассандою як оплату?
Не впевнена, що я готова на таку жертву. І навряд чи Берлі прийме її.
Хоча судячи з поведінки сестри, вона начебто навіть не проти...
Чоловік продовжував дивитися на мене, бентеживши, турбуючи.
Сила виривалася з-під контролю – книги та Ней допомагали мені хоч трохи стримувати її, але я відчувала: ще трішечки, і вона почне струмувати з волосся на сукню, на підлогу. Дуже марнотратні витрати.
Ерлінг підвівся, кинув погляд угору, на стельові балки. Такий, що навіть Рассанда услід за ним подивилася туди, ніби намагалася розгледіти павутину і прикидала, кому зі слуг зробити за неї догану.
Але моє серце обірвалося, а потім шалено закалатало. Саме там ховався Ней! Не міг же Ерлінг вчути його?
Та яка ж у нього сила? Я так і не могла збагнути. Може, теж дзеркальна? Не схоже. Якась... темна. Як і він сам.
Рассанда плеснула в долоні, магічно закликаючи прислугу.
– Чекаю вас на обід, – посміхнулася.
Поки вона віддавала розпорядження відвести драконів до кімнат, я теж поспішила вислизнути. Не хотілося з'ясовувати з нею стосунки.
Ней обережно летів угорі, але я так само страшенно боялася, що його можуть помітити. Як ніколи раніше.
У драконів гострий погляд. І зовсім інша магія.
А особливо у цих двох.
І сам Ней якось був пов'язаний із драконами. Хоча ніколи не розповідав мені, як – окрім того, першого разу.
Але він летів слідом – за роки спільних занять магією між нами встановився такий зв'язок, що я завжди відчувала, де він знаходиться. Тільки чомусь обертатися людиною не став навіть у моїй кімнаті. Забрався на віконне склепіння і визирав на вулицю.
А я усвідомила, що зовсім не можу всидіти на місці. І вирішила спуститись на кухню. Хоч послухаю, про що там шепочуться. Слуги давно вже звикли до мене, говорили вільно. Тільки якщо Рассанда заходила – замовкали. Втім, не так вже й часто вона там з'являлася.
У кухні виявилася Сельва, втомлено сиділа за столом. Місцеві служниці цуралися її, тільки Ільма, з тих, що колись прибули зі мною та матінкою, піднесла трохи їжі.
– Дякую, – промовила Сельва, і я раптом зрозуміла, що вона зовсім постарішала. І руки тремтять. І взагалі...
В душі сновигали дивні, змішані почуття. Співчуття сплелося з образою. А ще – гостре бажання дізнатися хоч щось. Про Берлі, про драконів.
– Не дивись так на мене, дівчинко, – зітхнула вона, помітивши мій погляд.
– Я розумію, драконам важко відмовити, – сіла я на сусідній стілець. – Вони сильніші.
Ільма одразу ж поставила переді мною шматочок пирога, але їсти зовсім не хотілося. Хоча з ранку до шлунка нічого не потрапило, його аж викручувало від хвилювання.
– Мені не було куди йти, – озвалася вона. – Я була спустошена та скалічена. Дома немає, рідних немає.
– Саме так! – не витримала я. – Вони знищили наш дім! Кажуть, Шепре Ерлінг особисто!
– Бої йшли багато днів до цього, – Сельва якось дивно поморщилася, чи то не бажаючи згадувати, чи то – розповідати. – Там навряд чи щось могло вціліти. Гарнізон шенна Тіссена тримав оборону. Молодий Ерлінг прибув уже після того.
– І добив тих, хто вижив.
– Мене ось не добив, бачите...
Вона трохи підняла руки, ніби показуючи: «ось вона я, жива та здорова». Після зітхнула:
– Щось у нього тоді сталося. Не знаю, що. Він як збожеволів, громив там все. Кажуть, ніколи більше його таким не бачили, ні до, ні після.
– Ти... хочеш виправдати його! – наполегливо сказала я, не бажаючи відчувати емоції до дракона. Сталося. Як же! – Кажуть, він усіх наших жінок як трофей бере!
– Ну, вас же з шенною Моравен брати не поспішає, – усміхнулася служниця з домішкою неясної гіркоти.
– Але й умови свої не каже. Навіщо він приїхав сюди особисто? – прошепотіла я. – Хіба він не має інших справ у його Сеймі?
– Не знаю, шенно Амберлі, – хитнула головою Сельва. – Він зі мною не радиться, на жаль. Лише попросив підтвердити вашу особистість. Ваше існування стало для нього несподіванкою. І хоча маги багато горя драконам принесли...
– Маги?! Багато горя?! Це дракони напали на нас, вбивали наших дітей, руйнували наші будинки! – я навіть схопилася, не витримавши, з волосся скотилося кілька крапель водної сили.
– Але я впевнена, – наполегливо продовжила Сельва, витримуючи мій погляд, – що він поступить по честі. І радила б вам, шенно, постаратися з ним домовитися. У шена Берлі є шанси.
– Шанси? – не зрозуміла я.
– Вашого брата не вбили одразу, – пояснила вона. – Отже, були причини зберегти йому життя. Незважаючи на те, що він – син адмірала, який очолював військову кампанію, який намагався продовжити справу свого батька. Отже, вони не бажають його смерті і, можливо, погодяться на викуп. Не треба вам із ними сваритися.
Я мовчки кивнула, визнаючи її слова. Мені немає справи до драконів. Хай би забиралися назад у свою Драконію. Але заради Берлі... я все це затіяла лише заради нього.
– Як він? Ти давно його бачила? – прошепотіла. – Я так сподівалася, що його привезуть із собою...
Але дракони і тут обдурили! Поманили надією і не виконали. Як їм після цього вірити?
– Він знаходиться у в'язниці в палаці Ерлінгів. Я бачила шенна лише одного разу, мабуть, лей Шепре перевіряв, чи впізнаю його. Чи впізнає він мене. Перед тим, як показати вас.
– Ти ж теж нічого не розповіла їм про мене, – усвідомила я раптово. Адже Ерлінги напевно одразу ж допитали, ще й дорікали порятунком! – Дякую...
Сельва м'яко посміхнулася. Але відповісти не встигла.
Слуги раптом якось одночасно підтягнулися, метнулися до робочих столів та каструль. По кухні пройшовся холодок і всі голоси стихли ще до того, як відчинилися двері.
На порозі стояла Рассанда. Обвела нас поглядом, невдоволено скривившись у мій бік. Потім попрямувала до Сельви, і їй відразу піднесли ще один стілець.
Служниця не стала підніматися, лише шанобливо відклала ложку, якою так і не встигла скористатися.
– Отже, служиш у Ерлінга, – під пильним поглядом Рассанди складно було не стушуватися.
Сельва кивнула невизначено. Сестра опустилася на стілець, але продовжувала пригнічувати своїм виглядом.
– Розкажи мені про нього, – вимогливо проговорила.
– Що вас цікавить, шенно?
– Все, – відповіла Рассанда.
– Краще ставте питання, я відповім, на які зможу. Думаю, ви і без мене знаєте, що він успадкував після батька титул Голови Драконячого Сейму, тому краще запитайте те, чого не знаєте, але що вас цікавить.
Сестра кивнула, буквально вп'явшись у неї поглядом. І видала:
– Він же не одружений?
Дивно, що саме це цікавило Рассанду. Схоже, вона таки строїла на драконів якісь плани.
– Поки неодружений, – озвалася служниця. – Але в нього є наречена.
Рассанда насупилась, я ж зітхнула з деяким полегшенням. Наречена – це добре. Кажуть, у драконів на все життя.
Втім... гірким жалем промайнули спогади про Рама. Адже я й тоді так думала. І чекала на нього. Незважаючи ні на що.
Та й як це співвідноситься з чутками, які ходять про Кіона-Шепре? Навіть при нареченій примудрився таку репутацію отримати.
Схоже, у нас надто романтизують стосунки драконів.
– А ось лей Фіран неодружений, – додала Сельва.
Рассанда підняла брову. Задумливо витягла губи, наче прикидаючи щось подумки. Після різко встала:
– Ходімо зі мною.
