Спочатку:
На сторінку книги
Землю припорошило снігом. Від дерев залишилися лише голі кістяки. Колись яскравий осінній килим листя став бляклим, брудним і більше не захоплював очей.
Лошиці на галявині не було – не знаю, хто і коли забрав її звідси.
– Ней! – крикнула я в порожній ліс, марно намагаючись пригадати, де впала. З кінця літа все змінилося і точно знайти місце я не змогла.
Сіла на повалений стовбур, кутаючись у тонке пальто і зігріваючи змерзлі руки паром.
– Ней, прийди до мене! – покликала відчайдушно, вже сумніваючись в успіху.
Але ж з'являвся він у фортеці! У зовсім закритій, та що там у фортеці – у моїй кімнаті, куди я точно не впускала його! Хоча б тому, що не могла відчинити двері.
Адже приходив, коли найбільше був мені потрібен!
Ззаду пролунав дивний шурхіт. Я швидко обернулася – і все одно не встигла помітити, звідки він узявся!
– Що, Амберлі? – тихо зітхнув Ней.
Зрадівши, я схопилася. Ледве не кинулася обіймати його, але якось раптом усвідомила: переді мною – парубок. Нехай він і роздивлявся мої голі ноги, перевіряючи свій перев'язок, і навіть не раз дотягував на собі до туалету.
– Ти перестав приходити, – зітхнула ніяково. – Я скучила.
– Справи, – трохи розвів руками він.
Я мало не спитала, які! Насилу змусила себе прикусити язика і згадати про вихованість.
– Розкажи про себе, – попросила натомість.
Він кілька хвилин вдивлявся в мої очі. Пропустив між пальців блакитне водяне пасмо.
– Проводити тебе додому? – чи запитав, чи запропонував.
– Не хочеш говорити, – сумно опустила голову я.
– Мені небезпечно говорити, хто я, – озвався він. – На таких, як я, маги часто полюють. Заради нашої магії.
– Ох, чому ж ти не попередив! – вигукнула я, злякавшись. – Якби я знала, взагалі б нікому нічого не казала б!
– І ти вже не хочеш дізнатись, хто я? – усміхнувся він.
– Не хочу наражати тебе на небезпеку! – замотала я головою. – Рассанда... теж маг. І її страшна наставниця-відьма М'Вара. Брр.
Ней згідно кивнув – мовляв, повністю поділяю. А потім раптом промовив:
– Я з ліосеїв. Вирощений друїдами.
Ох! Очі мої округлилися, і я не змогла втримати здивованого вдиху. Ліос – магічний полюс нашого світу, протилежність Тартру!
– Я думала, це казки! Ну, те, що друїди підбирають дітей, яких ще можна врятувати, і вирощують у Ліосі.
Кажуть, чарівні тварини, яких закликають у фамільяри, теж приходять із Ліоса. Але саме вони, ліосеї, чарівні перевертні – найвищі фамільяри, їх здатний закликати далеко не кожен навіть найсильніший маг. Істоти, наскрізь просочені магією. Зрозуміло, за ними полюють, особливо не надто сумлінні колдуни!
Але я не знала, як знаходять фамільяра, через сестру мені так і не довелося торкнутися цього таїнства. А друїди підтримали драконів, через що ми програли...
– Не казки, – Ней сів на пеньок і тужно дивився кудись у далечінь.
Тільки зараз я раптом зрозуміла, що, незважаючи на холод, – я особисто продовжувала кутатися в пальто! – він одягнений все в ту ж візерунчасту чорну жилету без сорочки під нею, ніби в нього і не було іншої, крім однієї, яку забрала Рассанда. Наче й не мерзне зовсім.
– Я мав стати драконом, – зітхнув він. – Але...
– Що трапилося? – прошепотіла я, стиснувши руки перед собою. Ловлячи кожне слово.
Він хитнув головою, не бажаючи говорити про своє минуле.
– Ти врятувала мене, Амберлі.
– Я?! – Здивувалася я. Це хто кого врятував!
Ней раптом відкрив жилетку – мені навіть дивитися було холодно на його роздягнений статний торс! Підняв руку, показуючи великий шрам, що йшов по внутрішній стороні від кисті до пахви і губився в проймі.
– Я довго чекав, коли зможу повернути тобі борг. Хоча друїди проти того, щоб ми спілкувалися з магами.
– Друїди зрадили нас! Перекинулися до драконів!
– Все трохи не так, – сумно хитнув він головою.
Сперечатися не хотілося. Той, хто сам мріяв стати драконом, навряд чи буде неупереджений. І все-таки він врятував мене, а не кинув помирати в лісі, на втіху диким звірам. Незважаючи на те, що «друїди проти».
І я відчувала до нього вдячність. І шалено хотіла з'ясувати, хто він!
– Не впізнаєш? – посміхнувся Ней, подивившись добрим, м'яким поглядом.
Мої очі розширилися, впізнавання промайнуло в глибині душі – і одразу ж замість Нея вгору здійнявся кажан. Той самий!
Якось я відчула, спіймала відлуння його енергії, яку колись залатувала, спаювала, щоб повернути мишці крило. Можливість літати.
– Ох! – вразилася я. – Але... я тоді не помітила нічого незвичайного!
Адже моя магія вже тоді прокинулася, як же я не побачила в простій летючій миші чарівну істоту?
Ней лише знизав плечима, і я додала:
– І що ти робив у нашій фортеці Тіссен?!
– Я не знаю, – зітхнув він, знову опускаючись поряд зі мною людиною. – Все моє минуле до того, як я потрапив до друїдів, приховано від мене. Але щось тоді привабило до твоєї фортеці. Марно намагався згадати, що.
– Будь моїм фамільяром! – випалила я швидше, ніж подумала, що говорю.
Ней смикнувся, здригнувся. Кілька митєй дивився на мене своїми чорними очима.
– Якщо не хочеш, то не треба! – поспішила відмовитися я.
Не відриваючи погляду, він пробурмотів похмуро:
– Ти не знаєш, так?
– Не знаю – що?
– Я не можу відмовити тобі, доки не поверну кровний борг.
– Хіба ти не повернув мені борг? – з подивом пробурмотіла я. Сам же казав!
– Кровний. Від першої смерті мене врятували друїди. Але двічі вони не рятують. Від другої мене врятувала ти. А я лише допоміг тобі з поламаною ногою. Переломи й без магії зростаються.
– Але я могла б померти у лісі одна!
– Твоя рана була не смертельною, – розвів він руками. – У всілякому разі, я не відчуваю, що вільний від нього.
Ней замислився.
– Хоча... можливо, це пов'язано з чимось іншим. Я й сам поки що нічого не розумію.
– Але... ох, драконів хвіст, я справді не знала! І будь ласка, не думай, що це те прохання, в якому не можна відмовити...
– Тобі потрібен фамільяр. Я готовий спробувати. Не годиться чаклунці з такою силою ходити без прикриття. Але як вийде без вірних обрядів – не знаю.
– Ну... давай будемо просто друзями! – щиро запропонувала я. Ней посміхнувся.
– І яке перше чаклунство ми творитимемо, моя магессе?
– Поїдемо за книжками! Я накопичила трохи грошей. До крамниці, придбати хоч якісь лікувальні посібники, почати з азів. Я вивчуся чаклунству, з Рассандою чи без!
Ней знову посміхнувся, обертаючись маленьким кажаном. Кажуть, чим більше у істоти магії, тим більше можуть відрізнятися між собою розміри його іпостасей. Саме тому дракони сильніші навіть за найсильніших магів. Їх можна здолати лише майстерністю.
У напівтемній лавці мишка непомітно сідала на книги, в яких відчувала силу, за одному Нею відомим параметрам. Але я довіряла вихованцю друїдів – кому ще знати про магію, як не тому, хто серед цієї магії ріс? Потім торгувалася з господарем лавки мало не до хрипоти, зовсім не думаючи про те, що я все-таки шенна.
Так само через роки Ней допомагав мені зібрати гроші на викуп брата. Вишукував, як і кому передати листа, стежив, щоб не обдурили.
Наступними моїми пацієнтами стали слуги. Війна змушувала затягнути гаманці та пояси. У суворі зими фортеця жила надголодь, і вже на лікарів для слуг Рассанда точно не збиралася витрачатися.
Вона наймала робітників, трохи охорони. Слуг тримала мінімум, декого звільняла. В основному тих, хто прибув із нами з Тіссена. Доки їх майже не залишилося.
Ну, а я... а я розвивала свою силу. Тренувалася, удосконалювала.
Нікому не відмовляла, за що слуги прив’язалися до мене. На кухні я стала своєю.
Ней...
Рука намацала теплу м'яку грудочку, що згорнулася поруч у ліжку. Боюся, у своєму людському вигляді він мене бентежив би, але до присутності маленького кажана я так давно звикла, що тепер не уявляла своє сумне життя без нього.
Ось уже шість років ми з Неєм залишалися майже нерозлучними.
Лише час від часу він зникав на кілька днів. На розпитування не відповідав, але за непрямими фразами я розуміла, що літав до друїдів.
Чи знали вони про мене, про наш зв'язок, як до нього ставилися, навіщо він бував у них – залишалося для мене загадкою. Однак Ней продовжував мене оберігати.
І хоча він так і не став моїм справжнім фамільяром, ми зробилися близькими, напевно, сильніше, ніж це можливо з магічною твариною.
Ніч промчала в напівдрімоті, напівспогадах. З Берлі ми не бачилися майже три роки – відколи він зник безвісти. Точніше, потрапив у полон. Я не знала, яким він став. І не уявляла, чого вимагатимуть за нього дракони. Якщо вже просто викуп не взяли.
Навіщо сюди летить особисто Кіон-Шепре Ерлінг? І як тепер зміниться життя. Можливо, Рассанда права і привертати увагу ворогів до нашої дальньої обителі не варто було. Але я все одно зробила б це. Спробувала б урятувати брата.
З ранку довго приводила себе до ладу. Мої блакитні «водні пасма» сочилися магією, вона буквально стікала на спину та поділ сукні – і нам з Неєм довелося приборкувати її всіма доступними способами.
Суконь я давно собі не купувала, Рассанда взагалі кричала, мовляв, я повинна дякувати їй, що живу тут не на правах служниці, з якими як якшалася з дитинства, так і не припинила.
Соромно було виходити до драконів у запраній та заштопаній простенькій суконьці, яка дійсно краще підійшла б служниці. Але максимум, що я могла – це виглядати чисто та охайно.
