Раді Вас бачити!

Є різновид глибокої, первісної магії, яку не здатні вловити кристали. Вона досить рідкісна, і більшість відьом та відьмаків, які нею володіють, не покидають своїх ковенів. І все ж саме цю магію неможливо відстежити й відчути.

Аттар вилаявся. Він теж не відчував її – відчував його дракон. Надто вже зацікавлений рудою відьмою.

Саме вона приховала все, що тут відбувалося. І якщо трохи поміркувати – виходило, що дівчисько використало свою відьомську силу, щоб утекти. І прикрити свій слід.

І шерс би з нею, хай би згинула десь у відьомських болотах!

Але від кого! Від нього?! Та половина королівського палацу готова лягти до його ніг, аби він звернув увагу, і будь-яка красуня була б щаслива пов’язати себе шлюбними узами!

Він, королівський інквізитор, кузен самого майбутнього короля, не збирається терпіти подібних принижень!

І ще принц. Як сказати принцові, що наречена втекла і він, великий інквізитор, не може її знайти? Після того, як зовсім недавно втекла сестра. Чого принц, схоже, досі не пробачив.

Ні, це було б уже занадто.

А ще дракон.

Дракон рвався до шерсової відьми, і Аттарові просто необхідно було якнайшвидше розірвати з нею зв’язок!

Рішуче розвернувшись, він змахнув рукою, зриваючи всі покрови й захисти з приміщення. І ступив звідти одразу ж до дому мадам Пенні.

Вірний Оківо поспішив слідом, поки Аттар відчиняв двері й розмашистим кроком ішов до кабінету мадам. Зупинився позаду мовчазною тінню.

Мадам здригнулася, втупившись в інквізитора переляканими очима.

Лише тоді він згадав, що дракони зазвичай з’являлися тут у балахонах із капюшонами. Щоб їх ніхто не впізнав.

Йому довелося спеціально придбати такий. Але він ніколи не був завсідником подібних закладів, тож і геть про це забувся.

Добре. Інквізитор глянув грізно на мадам, не збираючись показувати збентеження. Вважатимемо, він тут офіційно.

– Чим можу служити, ваша світлосте? – підвелася з-за столу повненька жінка середніх років, схилилася в належному поклоні.

Навіть якщо вона й упізнала чоловіка, який був тут уночі, – а ходили чутки, що мадам прекрасно знає своїх клієнтів, навіть під капюшонами, – вона ніяк цього не показала.

– Деліра Деналь, – хльостко кинув інквізитор. – Розкажи мені про неї.

– Вона... образила когось із драконів? – обережно поцікавилася мадам, повертаючись за стіл і рукою запрошуючи відвідувача сісти навпроти.

Аттар пройшовся кабінетом, відстукуючи підборами чобіт. Розвернувся:

– Я чекаю.

– Пробачте, просто... її контракт не закрито. Їй не заплатили. Дівчину... – на мить запнулася, – забрали. І...

– Із самого початку, – вимогливо промовив інквізитор.

– Її рекомендував якийсь... Раоль Жалпен.

Аттар не стримав гримаси відрази. Це щеня ще й власноруч приволокло наречену до повій! Як таких тільки земля носить?

– А вона що ж, не здатна була своєю головою подумати? Чи так грошей хотілося? – різко спитав, видаючи емоції.

– У дівчини була складна ситуація, – обережно відгукнулася мадам. – Їй не було чим годувати себе й малолітню сестру. Вона хотіла влаштуватися на роботу, але не вийшло: знаєте, до відьом і так ставлення насторожене, а після того, як батьків звинуватили у відкритому чаклунстві, і зовсім ніхто знатися не хотів. Я... не в моїх звичках втручатися у справи клієнтів, але я запропонувала їй ще раз подумати. Натякнула, що, можливо, серед сородичів їй жилося б легше. Але дівчина сказала, що батьки вийшли з ковена, і їх із сестрою туди не приймуть.

Той, хто ніколи не голодував, навряд чи зрозуміє того, хто через голод втрачає честь.

Але Аттарові одного разу довелося. І він знав, що значно важче знести голод того, хто повністю залежить від тебе, того, за кого ти відповідаєш.

Аттар де Тайлерон – дорослий, сильний чоловік. Він упорався. А дев’ятнадцятирічна дівчина, на руках у якої залишилася малолітня сестра? Що робити їй, особливо після опали, яка впала на їхній дім?

Мадам розвела пишні ручки, поправила рожеву оборку на сукні.

– Це все, що я знаю, пане.

– Покажи контракт.

– Одну мить, – мадам підхопилася, наблизилася до шафи з круглими полицями, на кшталт тих, де зберігають пляшки з вином. Відчинила кришечку в одній із них і витягла кілька згорнутих разом сувоїв.

Розгорнула на столі, полистала, загинаючи куточки. І простягнула один Аттарові:

– Будь ласка, ваша світлосте.

Різко схопивши, він пробігся очима. Стандартний контракт, свою частину він скріплював магічною згодою. Щойно цнота була б узята, у мадам проявився б спеціальний вензель, з яким можна прийти просто до Драконячого Банку.

– Я заберу це, – рикнув, сам не знаючи, на кого злиться.

Мадам перечити побоялася. Розпитувати – теж.

Розвернувшись, інквізитор вийшов – на щастя, кабінет мадам був поруч із входом. Жест рукою біля ґанку – і він знову ступив до своїх покоїв. Вірний Оківо так само тихо, не привертаючи уваги, просочився слідом.

– Що ти думаєш про все це? – спитав Аттар, міряючи кроками кімнату.

– Дуже дивно, що сім’я наважилася на чаклунство, знаючи, що двоє дітей залишаться без підтримки.

– Дивно, – погодився інквізитор. – Або вони приховували щось значно важливіше, або... їх просто обмовили.

Оківо схилив голову, визнаючи правоту.

– Завтра я спробую розшукати дівчину. У мене є одна думка, як її знайти. А ти збери усе, що зможеш, по цій справі. Офіційну версію я бачив. Від тебе – неофіційна.

– Хіба... не потрібно супроводжувати вас, мій господарю?

– Ти не зможеш, – відгукнувся інквізитор.

Оківо лише мовчки кивнув. І, попрощавшись, покинув апартаменти.

Аттар був готовий кинути все й помчати просто зараз! Але дракон втомився за день. Магічні рани, завдані відьмаком, усе ще пекли. А зцілитися йому так і не довелося.

Рикнувши, інквізитор кинув погляд на нічне місто й вирушив до ліжка. Відновити сили хоч трохи.

Але не встиг заплющити очі, як побачив Деліру.