Раді Вас бачити!

Квартира була напівтемна. Роман втомлено сидів боком на підвіконні у розстібнутій сорочці, на фоні нічного міста, з келихом у лівій руці. В правій тримав фоторамку, розглядав то старе фото у ній, то збиті кісточки власних пальців. Марина відчинила двері.

— Не спиш, — сказала тихо. — Я знала.

Він навіть не обернувся.

— Ти приходиш без попередження щоразу, коли батько хоче щось сказати мені твоїм ротом.

— Це не про нього.

Вона підійшла ближче, зняла пальто, кинула на крісло. Під ним був щільний чорний топ з тонкими тонкі бретелями. Вона зупинилась навпроти нього, дивилась уперто. Взяла фото з його руки, здивовано переглянула його і відставила на полицю.

— Це про нас. Давно час вирішити.

Роман мовчав. Марина наблизилась, схилилась ближче, ковзнула пальцями по голих грудях.

— Ти знаєш, чого я хочу. Я довго чекаю, та це не могло бути вічно. Шлюб для нас — це потреба, а не романтика. Це стабільність. Батько роками каже, що тільки наш союз зніме всі питання. Інакше тебе знесуть так чи інакше.

— То ось що тебе гнітить, — Роман зневажливо гмикнув. — Що мене знесуть?

— Вважай як знаєш, але я справді не хочу твого провалу. Романе! — його ім’я вона майже викрикнула, що було незвично для завжди холодної та врівноваженої жінки. — Ми знаємо одне одного як облуплених! Що ще потрібно для шлюбу?

— Ти знала з першого дня, — сказав він хрипко. — Шлюбу не буде.

Роман відчув, як у грудях заворушилася стара злість. Він пам’ятав, як Сергій Тараненко вперше запропонував цей «шлюб» — ще тоді, коли Роман тільки-но став головою правління, у 2015-му. Сергій сидів у його кабінеті, пив воду з власної пляшки, і кидав, ніби між іншим: «Одружися з моєю дочкою, і сім’ї перестануть рвати тобі горло». Роман тоді відмахнувся, але Марина взяла це за виклик. Вона приходила знову й знову, то з натяками, то з прямими пропозиціями, то з погрозами, загорнутими в шовк її усмішок і ситуативним голосуванням за його проєкти.

На кілька секунд зависла повна тиша, Марина голосно видихнула.

— А що буде? Це?! — Вона схопила його за сорочку, різко притягнула до себе. — Відмовчування? Холод? І потім — отак, як минулої ночі? Ти думаєш, я не бачу?

Роман обережно, та впевнено відсторонив її.

— Ти впертий, — вона стала перед ним, поклала руки йому на плечі. Її пальці ковзнули по його сорочці, ледь торкаючись шкіри, але Роман відчув жар, який не мав нічого спільного з бажанням. — Але ти знаєш, що без мене тобі не втриматися. Вовки, Олійники, мій батько — вони розірвуть тебе, якщо я відвернуся. Я тримала тебе роками, доки всі хотіли втопити. Я була поруч, коли Андрій готувався роздерти тебе, і коли Ольга збиралась продавити голосування, навіть коли щеня Марк приніс фейкові докази твоєї провини і вимагав слідства.

Він різко скинув її руки, і повернувся до неї обличчям, їх розділяло кілька сантиметрів. Її парфуми вдарили у ніздрі.

— Не грай зі мною, Марино, — сказав він. — Ти не тримаєш мене на плаву, ти тримаєшся за мене.

— Ти думаєш, я хочу тебе зламати? — прошепотіла вона, її губи були так близько, що він відчув її подих на своїй шиї. — Я хочу тебе, Романе. Завжди хотіла.

Він схопив її за зап’ястя, стиснув, але не боляче, і відштовхнув її руки. Його пальці тримали її міцно, ніби він боявся, що вона знову наблизиться. У її словах була правда — він бачив це в її очах, у тому, як її губи здригнулися, коли вона говорила. Марина по-своєму любила його. Але її любов була отруйною, як угода, яку вона пропонувала. Вона хотіла його не як чоловіка, а як трофей, як спосіб утримати владу над «АТЛАНТ» і довести Сергію, що вона не просто його тінь.

Її пальці знову торкнулись його грудей, вже повільніше. Рука сковзнула нижче, Роман зціпив зуби і вхопив її за зап’ястя.

— Не відштовхуй мене сьогодні. Лише сьогодні.

Роман не зрушився. Вона опустилась на коліна перед ним, розстібнула його штани. Її рухи були впевненими, але в них була якась відчайдушність, ніби вона намагалася довести щось не лише йому, а й собі. За секунду він зірвався з підвіконня, схопив її, поставив на ноги, різко розвернув до обличчям стіни. Все було жорстко, швидко. Ззаду.

Коли вона одягалась, знову мовчки, вже з запаленою сигаретою в губах, сказала:

— Ромцю. Не ставай мені ворогом. Я завжди була за шлюб, ти це знав. Це вигідно.

Він нічого не відповів, але довго дивився на зачинені за нею двері. Давно не відчував себе таким розгубленим.