Раді Вас бачити!

Марієрон Ерера Карего

Випроводивши підлеглих, аншер Карего відкинувся на крісло, і втомлено заплющив очі. Третя ніч без сну, і, попри втому, спати не хотілось.

Незадоволений потяг та жага викручували нутрощі, вимагаючи негайно закріпити зв'язок та визнати обраницю своєю, єдиною. Втім, вчорашня зустріч із Леоном, переконала Рона у тому, що шукати замінник не варто. П'яний, розгублений білий ірлінг, заявився до нього під ранок і заходився скаржитися на те, що всі дівчата тепер не ті, і варто лише трохи прикрити очі, як на нього з докором дивиться руде марення – заноза, що засіла десь на підкірці свідомості.

Марієрону шалено хотілося скоріше розібратися з проблемами та виявити врешті-решт жінку, що вже чотири рази плутала йому плани. Але ще більше хотілося зірватися і вирушити в Едуус, до тієї, що за недовгий час знайомства встигла міцно оселитися в його серці. Якоїсь миті аншер спіймав себе на думці, що навіть вдячний божевільній переслідувачці за те, що пристрасно бажаючи зробити його своїм, вберегла від одруження. Складно уявити, що було б, якби на момент появи Аліни він був би вже одружений. Якби дівчина була з цього світу, істинності було б достатньо для того, щоб залишити дружину та піти до обраної. 

Втім недовгі розмови з Аліною переконали його  – такої жертви вона не прийме. Скоріш відмовиться від нього та його кохання. Буде спокійно проходити повз, роблячи вигляд, що вони не знайомі. Зустрічатися, зовсім не звертаючи на нього уваги. Як зараз намагалася не помічати нікого, крім свого дракона. 

Згадав, як вона зусиллям волі гасила іскорки збудження і як одразу позначила роль чоловіка: «Я не можу відповісти без розмови з Рейдераном. Як би там не було, але ми тепер з ним пов'язані, і жодних обіцянок за його спиною я не даватиму», народжуючи в його душі абсолютно нове почуття – повагу до жінки.

Вірність вже давно перестала цікавити, кого б там не було. Жінок менше, а чоловіки… кожен хоче отримати свою дещицю кохання. В руках чоловіків влада і багатство, так потрібні жінкам, і кохання давно сприймається як найдоступніший і звичайнісінький засіб обміну. Всі досить спокійно ставляться до дошлюбних зв'язків та зрад. Головне, щоб спадкоємець роду був кровним. Але тут Боги їх убезпечили – діти поза шлюбом не народжувалися. Тільки пройшовши обряд, можна було отримати благословення Ахеліси та дитину, найчастіше лише одну. У разі істинної пари – двох і дуже рідко трьох. В їхньому випадку у дракона точно буде двоє.

Думка про дракона обпалила серце ревнощами і болем, а потім його накрило розгубленістю, злістю й такою гамою почуттів, що він не міг знайти їм усім визначення. Навіть не був упевнений, що здатний таке відчувати. Не відразу до нього дійшло, що цей коктейль емоцій – почуття Аліни. Вона відкрилася йому. Як так сталося, і чому почуття ринули таким стрімким потоком, Рон вирішив з'ясувати пізніше, а поки що прислухався до своїх відчуттів і вперше в житті заздрив іншому – дракону, що вже зміг стати для неї настільки близьким. Навіть бажання прибити Рейдерана, що на мить промайнуло у дівчини, не змінило прагнення Рона опинитися на його місці.

Впевненість і спокій змили все це чуттєве сум'яття, оглушили здивуванням, за яким послідували страх і холод. Стривожений аншер заметушився, вишукуючи артефакт зв'язку.

– Роне, ти це відчув? – влетів у його кабінет захеканий Леон.

Марієрон лише кивнув, підтверджуючи, і поглядом вказав на крісло.

– Що трапилося? – спитав, як тільки дракон відповів. – У мене є портал до Герна. Підійде? Добре чекаю.

Ігноруючи білого ірлінга, якого він зараз бачив частіше, ніж за роки навчання в академії, почав збиратися – дістав два теплі плащі з шафи, портальні камені з сейфа, зброю...

– Що трапилося? – луною повторив Леон.

– Аліна зникла. Арістіка жбурнула її під ноги портал і нібито відправила на край світу, – відповів Рон, все ще намагаючись вичленувати з розмови недомовленості. І чим більше думав, тим  більше питань виникало. Що там відбувалось, що Аліні спочатку було боляче? Чому вона ревнувала дракона? Як дракон допустив, що їх обраниці хтось завдав шкоди?

– Але ж там... – Леон запнувся. 

Край світу, колись живий і благодатний, після війни Забуття перетворився на крижану пустелю. Кажуть, так Ахеліса покарала демонів, позбавивши їх вогню та звичної домівки. 

Повітря в кабінеті зблиснуло спалахами та пішло брижами, відкриваючи портал. Рей лише встиг кивнути, як Рон вже кинув під ноги портальний камінь у Герн – єдине місто на краю крижаної пустелі, колись великої імперії Курукір.

– Ти з нами? – запитав аншер Леона.

– Прогуляюся, подивлюся на занозу, – промимрив білий, роблячи крок у бік порталу.

Герн зустрів їх холодом. І якщо так холодно тут їм, як себе тут почуває тендітна дівчина?

– Ви її відчуваєте? – поцікавився Рейдеран.

Рон кивнув:

– А ти?

– Так. І це дивно. Їй холодно, трохи страшно, але в цілому…

– Вона не схожа на вмираючу, – усміхнувся якимось своїм думкам Леон.

– Треба летіти, –  обернувся на дракона Рейдеран – гаяти час не хотілось.

Інші метнулися за ним і якщо наявність Рона і навіть Леона, Сардж міг зрозуміти і прийняти – все ж таки істинні, то на Йоші, дракона Мартрана, безперестанку порикував, вважаючи того зайвим у цих пошуках. 

Рей вважав приблизно так само, але без чорного дракона він би довше діставався ірлінгів. Ще пощастило, що у Рона виявився портал у Герн. Дракони з демонами не спілкувалися і стосунків не підтримували, а переліт зайняв би мінімум пару годин, а так…

Холод пробирався дедалі ближче й ірлінги почали здавати. Рей не зрозумів, як Сардж відчув, що Рон замерзає. Ірлінг зірвався і впав би, якби золотий не підхопив його, приймаючи собі на спину. Сардж невдоволено забурчав на «впертих безкрилих, через яких шляхетний золотий дракон раптово став їздовим», але вперто летів уперед. 

Слідуючи прикладу Сарджа, Йоші підхопив Леона.

– Я більше не відчуваю її, – якоїсь миті злякано вигукнув Рон.

Четвірка приземлилася посеред крижаної пустелі.

– Що трапилося? – повторив уже неодноразово поставлене за вечір питання Леон.

– Ми не відчуваємо, Аліну, – відповів за них двох Рей. – Але вона жива, – видихнув з полегшенням, поглянувши на шлюбне татуювання.

Знову у політ. Втративши ниточку зв'язку, вони летіли у тому напрямі, що визначили раніше. Поки не помітили аквамариновий шовк її сукні.

Приземлившись, довгий час розглядали сліди та тонкі пагони зелені:

– Поки не ступить нога моїх дітей і не проллють вони добровільно кров, зрошуючі землі Аластрі, – пробурмотів Рон, згадуючи слова пророкування.

– Що це?

– Відповідь Ахеліси демонам на питання, що потрібно зробити, щоб зняти прокляття та позбавити їх землі від покарання.

– Так. Любить богиня жартувати. Спочатку забрала всіх своїх дітей, а потім поставила умову – їхня добровільно віддана кров для зняття прокляття, – розсміявся Леон.

– Її забрав демон, – долетів до них голос Мартрана, що пішов уперед слідами.

– Потрібно повертатися в Герн, – втомлено мовив Рон. – Що дивитеся? Ми не знайдемо її зараз. Зв'язок блокований. Шукати в крижаній пустелі марно. Аліна зараз у теплі та затишку. А демони… Демони добре ховаються і, якщо вони захочуть, ніхто їх не знайде.

– Ми навіть не знаємо, кого з демонів шукати, – видихнув Леон.

– Чому ж не знаємо? Володаря... – сказав Рей, і всі обернулися на нього.

– З чого ти взяв?

– Хто з вас чув пророцтво про Володарку?

–  Зіллються в хвилю полум'я і крига,
Скрізь темряву засяє світло.
В пустелі зійде, мов зоря,

Здійснивши мрію заповітну… Вона.

Босоніж по снігу ступаючи,
Зцілить всі рани небес.

І кров'ю своєю зрошаючи,

Подарить прощення Ахлес.

Володаркой стане премудрою 

 І будуть на варті стояти
Чотири Хранителя світу...
– тихий голос Мартрана обірвався на останньому рядку. 

В крижаній пустелі повисла тиша. Навіть холодний вітер затих, боячись стривожити сміливі, але такі слабкі, паростки. 

"А п'ятий оберігати", – подумки завершив пророцтво чорний дракон:

***

Шеорлеон Уірон Кехдайн

Всю дорогу, доки летів назад у Герн, Леон не міг викинути з голови пророцтво і темні, як беззоряна ніч, очі. Всі плани, всі задуми і, навіть, бажання помститися, відійшли на другий план, втратили сенс, варто було йому зустріти її. Чи думав він, що коли-небудь його ретельний план, за мить до свого здійснення раптом втратить всю  привабливість?

– Афрієль, ти чого сьогодні така весела?

– Ти не повіриш, Леоне... Він... – шепоче щаслива дівчина, блаженно посміхаючись і заглядаючи в його очі. – Він звернув на мене увагу... Запросив на побачення... Я сьогодні найщасливіша дівчина на світі, – сміється вона і захоплює його, кружляючи у веселому хороводі. Таке гарна, повна життя.

Вони виросли разом на півночі Арії. Дружили з того моменту, як заплакане дівчисько допомогло йому витягувати маленьких ірші зі штольні. А потім відірвавши від своєї сукні тоненьку смужку тканини, по-дорослому перев'язала його руку. 

Досягши двадцятип'ятиліття, так само разом поїхали вступати до Академії. Йому необхідно було вчитися, щоб повернути колишню славу і доблесть роду, а батьки Афріель будували матримоніальні плани, не вважаючи його, спадкоємця збіднілого роду, гідною кандидатурою. Леон же давно задумав зробити її своєю: повернути добробут колись дуже багатої сім'ї, покласти весь світ до її ніг, але зробити її єдиною. Як він допустив, що з’явився цей таємничий «він» і життя втратило сенс? Леон відпустив. Забув мрії, бажаючи лише одного – побачити її щасливою. Натомість став свідком спору, розчарування та сліз. Побачив смерть… Афріель зіскочила зі скелі, на побажавши розкрити крила. 

А тепер він летить поруч із ворогом і давно плеканий план помсти котиться до всіх драдхів, тільки тому, що на нього дивляться темні бездонні очі.

Та й хіба був цей план? Спочатку Леон довго шукав докази того, хто з трійці сперечальників є таємничим «він». З'ясувавши, думав, що помститься Рону, коли той закохається – забере найцінніше. Леон навіть залишився у Кірулеї через це. Але чорний ірлінг нікого не кохав, і, здавалося, нікого не потребував: байдужий, холодний, відсторонений.

Тоді у Леона дозрів новий план – розорити, зганьбити, позбавити всього, що той має. Два кроки відділяло цей план від звершення. Першим кроком було одруження з Бріді. Другим – влада та гроші, що він отримає. Трохи почекати, потерпіти і все б закінчилося його перемогою, він зміг би спати спокійно, а не бачити ці приголомшливі сині очі, що з докором дивляться на нього. Тепер у ті рідкісні хвилини сну, що він урвав за допомогою випивки, на нього з докором дивилися й чорні. Леон навіть усміхнувся з цього глузування.

Адже тоді він вважав її появу знаком згори – нова зброя, нова можливість заподіяти біль. Навіть у його бажанні спокусити, привернути обраницю, не було нічого більшого цієї помсти – цікавої, красивої помсти, здатної трохи розважити і відволікти його. 

Згадка про чорнооку красуню вже звично відгукнулася напругою в паху.

Ворог стане другом? Ніколи. Не бути цьому! Біль полоснув по серцю, і він вкотре вилаявся на себе за те, що того вечора піддався на провокацію і тепер втрачав контроль над усім, що відбувалося в його житті. Всі ретельно прораховані плани, все те, що допомогло йому вижити після втрати Афріель, все це втрачало сенс поряд з цим, народженим в іншому світі дівчиськом. Дівчиною, якій він виявився зовсім не потрібним.

Діставшись до Герна, зняли номер у таверні, замовили їжу та напої, вирішуючи, що робити далі. 

– Чому ти так впевнений, що пророцтво про Аліну?

Ніхто не помітив, хто саме з ірлінгів перший поставив це питання дракону, але всі повернулися і втупилися в Рейдерана.

– Ти сам бачив підтвердження тому в крижаній пустелі, – і всі замовкли, згадуючи маленькі паростки, оточені снігом. – Та й Хранителі... Леон – світло, Рон – темрява, я – полум'я, і демон, що її забрав, – лід.

– Тобто у Алини  чотири істинних?

– Скоріш п'ятеро. Хоча, що оберігатиме п'ятий, і чому він виділений з Хранителів, я так і не зрозумів. Але з іншого боку, все сходиться.

– Але чому саме Володаря? – перепитав, все ще не розуміючи Леон.

– Роне, хто після смерті імператора зійде на престол? – посміхнувся Рейдеран.

– Його онук Еб'єндон Хорігерд, – скривився аншер.

– Невже? – не вірячи скинув брови золотий. – А мені доповідали інше. Білмарон Хорігерд вже давно не розглядає свого онука як спадкоємця і готує на цю роль іншого претендента. Здогадуєшся кого?

– Мене?

– А чого тут дивуватися? – знизав плечима Рей. – Ти онук його сестри, а інших родичів немає. І вибираючи між тобою та Еб'єндоном, розумний правитель віддасть перевагу тобі. Ти ж пам'ятаєш, що згідно із завітами Пращурів – править найсильніший у роді. Отже, твій імператор давно готує тебе на роль наступника. Навіть з указом поквапився, щоб ти врешті-решт одружився та спадкоємців наробив.

– Впевнений?

На питання чорного ірлінгу дракон лише знизав плечима: знати йому було потрібно, інакше не захистити драконат.

– Гаразд, а ти? – поцікавився Леон.

Але на це запитання несподівано для всіх відповів Мартран, який мовчав з моменту їх прильоту.

– А Рейдеран колись безглуздо вирішив, що статус очільника тільки жити заважає і правити краще, залишаючись у тіні.

На здивовані погляди ірлінгів золотий знову знизав плечима. Пояснювати щось він не збирався.

– Не сходиться, – промовив раптом Леон. – Залишаються дві держави – Мікет і Аріа, решта двох Хранителів, слідуючи вашій логіці, повинні бути їх правителями, – видихнув судомно і розсміявся. – Я не можу бути Хранителем.

І сам не зрозумів, від чого серце забилося швидше: від полегшення, що він звільнився від цієї занози, або страху, що він може назавжди її втратити.

Гучно грюкнули, зачиняючись двері.

Боляче... Чому ж так боляче, якщо вона для нього ніхто?

*Ірші – пухнасті маленькі хижі тварини з гострими вухами та довгим хвостом.