Раді Вас бачити!

Шеорлеон Уірон Кехдайн

Чоловік стиснув долоню в кулак. Палець нив. В голові вкотре билася думка, що всі звичні залицяння з цією дівчиною не працюють. Ось, Рон, здавалося, відразу це зрозумів й тепер просто вичікує, і спостерігає, посміюючись над черговим проколом Леона.

Але ж вона хоче їх. Не прикрите збудження так й віє в повітрі. Хоча зовні дівчина виглядає надзвичайно холодною. Крига, всередині якої бушує гаряче полум'я. Обпікає необережного… 
Як же вона хороша! Вогненне волосся, смаглява шкіра, чорні від передчуття очі. Збудження захлеснуло новою хвилею, тіло знайомо відгукнулося. Кров пульсувала з шаленою силою, тіснота штанів дратувала.

А вона навіть не ворухнулась. Ні косих поглядів, ні кокетливих жестів, ні звичного відвертого флірту. Сидить вся така з себе ображена невинність, манірна стара діва. І тільки іскри шаленого бажання циркулювали між ними, розпалюючи вкрай. І повітря напружилось, пронизане електричними розрядами. Здавалося, варто ворухнутись і воно вибухне. Зв'яже трійцю воєдино.

Це припущення трохи остудило розпалену бажанням кров. І хоч, спостерігати за Роном, що сходить з розуму від бажання, Леону подобалось. Так само, як і грати з незнайомкою. А от прихильності йому були не потрібні. Тим більше такі дикі: в одному ліжку з давнім суперником. Таке навіть в найстрашнішому сні не присниться. Навіть якщо вже було... Добре хоч ніхто не розповість. Хоча...

Замислившись, чоловік перевів погляд на дівчину. Ні, все-таки гарна. І розважиться він добре. Кинутий з-під трохи прочинених очей погляд, легкий рух маленького язичка між червоними губами, зводили з розуму. Хвилювали. Бентежили своєю недозволеністю. Леон вже і забув як-то буває, коли збудження та пристрасть затьмарює все на світі, полонить думки, заважаючи зв'язно мислити. 
І як їй це вдається?

Тепер він дивився на неї по-іншому. Тепер ця дівчина стала не просто засобом досадити Рону або виграти ідіотський спір. Тепер він сам хотів її. Не просто спокусити, прив'язати до себе, а дістати в повне і єдиновладне користування. На тиждень. Або краще на місячний оберт. Доки не награється. А потім він придбає їй будиночок десь в глушині. Чи навіть в столиці?

Він навіть не здогадувався, до чого призведе ритуал. Напився в компанії Зігварда, Борісатра і приведених ними дівчат, відзначаючи свої заручини з дочкою Ануменція Хотрані. Зіг запропонував перевірити, чи є Брідіцея Хотрані його істинною. Але він і без ритуалу знав відповідь. Тодж просто проігнорував натяк. Знав, що Зіг теж поглядав на Брідіцею, але в порівнянні з Леоном значно поступався: недостатньо знатний, не такий багатий і не настільки привабливий. Зайві пара келихів, тепле тіло доступної дівчини поруч і цей божевільний спір про кохання, в яке він вже давно не вірив.

Але ж все б могло закінчитися вдало, попри ритуал-виклик і те почуття сорому і відповідальності, що він відчув вранці. Переконався б в тому, що споріднена душа в безпеці, як і збирався, допоміг би з прив'язкою й грошима, та відступив.

Але тут несподівано з’явився Рон, і Леон вже не міг залишити все, як було задумано. І зараз спостерігаючи за дівчиною, відчував, як вирує в крові азарт їх одвічного суперництва, як хочеться позбавити Чорного можливості бути щасливим.

Нічого Брідіцея його дочекається, а поки він непогано розважиться з цією красунею. А зламати її опір й припинити цю гру в недоторканість буде навіть цікаво. 
Леон кинув ще один швидкий погляд на дівчину і рвучко видихнув. Так дуже цікаво.

Удар – мірінг явно на щось налетів. Глухий ріжучий звук, немов тканина рветься, дзвінкий гуркіт – це злетів магічний захист мірінга. Мірінг відкинуло назад. Він проїхав ще трохи, і знову натрапивши на щось зупинився. Цей удар вже відчули всі. 

Дівчину перекинуло до них на сидіння, і вона залетіла в обійми Чорного, вдаривши його своєю верхівкою в підборіддя. Леону ж пощастило більше – лікоть дівчини потрапив якраз туди, де він ще мить тому мріяв бачити її чуттєвий рот. Чоловік заскиглив від болю, зіщулившись.

– Вибач, – шепнула дівчина, незрозуміло до кого звертаючись, повертаючись на сидіння.

– Залишайся тут, – скомандував Рон і вистрибнув з мірінгу, витягуючи меч.

Леон піднявся не так жваво – відгомони болю все ще хвилями циркулювали тілом. Втім вискочив слідом, не бажаючи залишатися наодинці з плаксивою і переляканою дівчиною.

***
Аліна Тортон

Несподівана зупинка здивувала всіх. Мірінг відкрився, й чоловіки вискочили так швидко, що я навіть зітхнути не встигла. Сиділа, приголомшена ударом та потирала потилицю. 

Боляче. 

У нього хоч зуби цілі залишилися? А то чула я, як вони стукнули. У мене ось й досі зірочки перед очима.

Вибралася з мірінгу, заспокійливо погладжуючи місця ударів. Чекати, нехай і в безпеці, але в невідомості, не любила ніколи. Тим більше в замкненому просторі. 

Випросталася, піднімаючи голову й оглядаючи обстановку. Сріблясте сонце проглядало крізь бірюзові хмари на приголомшливому бузковому небі. На горизонті небо переходило в аквамариново-бірюзову зелень тутешнього лісу, що оточувала мене з усіх боків. Під ногами яскравими спалахами багаття виднілися криваво-червоні квіти, дурманний гірко-солодкий аромат яких п'янив, змушуючи захоплено переводити подих.

От тепер я точно переконалася, що в іншому світі. І як я не озирнулася, коли сідала в мірінг? І розповідь... Допитливу мене задовольнила якась заплутана розповідь, настільки, що я майже не поставила питань. Я ж навіть не спромоглася дізнатися, чи є в цьому світі люди і якої раси хлопці. Де були мої думки?

«Ясно де», – недвозначно пирхнув внутрішній голос, нагадуючи про те, як я пливла від мускусного чоловічого запаху й тонула в тестостероне. Це було так несхоже, не властиво мені, що в черговий раз майнула думка: чи не отруїли мене чимось?

Навколо стояла приголомшуюча тиша. Ні шереху, ні зойку, ні дзижчання комах. Нічого. Тільки беззвучний подих вітру грає моїм волоссям.

У ніс різко вдарив нудотний сморід, що перебивався солодкувато-терпким і таким знайомим запахом... Крові? Обернулася в пошуках його джерела й завмерла.

Попереду всього в парі метрів від мене кипів безшумний бій. Величезний золотий дракон, перегороджуючи дорогу, відбивався від чорного потоку тварюк, що як сарана накочувала на нього з темного, густого лісу.

Тварюки були дивовижними, підозріло слизькими згустками-плямами. Вони то поділялися на дрібні краплі, то зливалися в одну величезну й знову кидалися в атаку. Пара тварюк побільше повисла на загривку дракона. Втім злитися в одну їм заважав високий гребінь. Дракон різко хитав головою, бив себе по боках хвостом, проте попри всі старання та потуги, дотягнутися до плям не міг.
Відступив від нової хвилі тварюк, підтягнув волоком праве крило. І несподівано підібрався до мене зовсім близько. Зметнувся хвіст, вдарив по потужному боці, але до тварюк так і не дістав. Зате опускаючись, розбив вщент покручений мірінг. 

От тобі й безпечне місце. 

Вітерець знову доніс слідкувати-терпкий запах крові й сморід. Такий нестерпний, що на очі навернулися сльози.

Дракон знов хитнув головою і кілька липких крапель опалило жаром шкіру. 

Торкнулася обличчя, стираючи кров. І тільки зараз розгледіла, що величезну рану під однією з плям. А з іншого боку друга…

Казкового зверя було нестерпно шкода. 

Не усвідомлюючи, що творю, та не даючи собі часу на це усвідомлення, швидко підбігла до  велетенського хвоста дракона, вхопилася за кінчик і…

Запаморочливе відчуття польоту. Хвіст вислизнув з слабких пальців вже за секунду. Й якраз вчасно. Інакше бути мені прибитою. А так я вдало впала на коліна, за інерцією встигнувши відкотитися на ліве крило, що, здійнявшись догори, втримало мене від падіння. Підтягнувшись, зачепилася за гребінь. Ставши на ноги, пробігла вздовж нього, відчуваючи як вирує в крові адреналін і п’янке захоплення власною спритністю. Під ногами, здригаючись, пересувались могутні м'язи. А я сповнена ейфорії балансувала, з вдячністю пригадуючи всі пройдені з сином мотузкові містки.

Добравшись до шиї, сп'яніла легкою перемогою, повернулася до найближчої тварюки та стукнула по ній п’ятою. Стопа поринула в гидке желе... Різко смикнула роззуту ногу, глушачи бажання помитися й тільки зараз усвідомила, що туфлі залишилися в мірінгу, а чіпати руками чи іншими частинами тіла цю гидоту не хотілося.

Я б надовго зависла, розмірковуючи, що робити і як бути, якщо б не помітила, що тварина, присмоктавшись до дракона, п'є його кров, як якась п’явка. Дракон слабшав, рухався якось загальмовано, хвіст вже піднімався мляво і бив слабкіше, а на таку комашку як я він взагалі не звертав уваги. Тварина ж ставала все більше, зростаючи на моїх очах.

Все це пролетіло в голові миттєво, поки я прив'язувала себе шарфом до гребня, сподіваючись, що тонка тканина виявиться досить щільною та втримає відчайдушну потраплянку у неприємності.
Сівши на дракона, почала всіма чотирма кінцівками віддирати тварюку. Неможливо-дивну, потойбічно-моторошну. Без очей і вух, але з вусиками-антенами, як у слимака, що також втягувалися всередину тіла і з'являлися знову. А ще було безліч щупалець-присосок з гострими зубами – вони довільно виростали з тіла, впиваючись в жертву.

Праву ногу обпалило болем, а тілом хвилею розлилась слабкість. Я буквально відчувала, як в роззявлену пащу б'є моя кров.

Раптом все змінилося. Тварина затремтіла, здригнулася. Присоски разом втягнулися, й вона впала на землю. Дракон переступив, відбиваючи чергову атаку, і пляма виявилася розчавлена ​​величезною лапою.

Кинувши погляд на ногу, помітила, що тієї величезної кровотечі, що я відчувала немає. Але ж голова йде обертом від слабкості так, немов я тільки-но здала цілих півлітра донорської крові. Ще й натщесерце.

Тремтячи, лаючись подумки на своє мляве, розбите тіло, почала перелазити через гребінь, радіючи з того, що накинутий хомутом шарф-шаль, дає доволі велику маневреність рухів, і не знайшла тварюки.

Оторопівши, застигла між зубцями, поглядом обводячи картину, що відкривалася. 

Брюнет, хитаючись, невпевнено стояв з мечем в руці, забризканий якоюсь темною рідиною, і розгублено дивився на плями у своїх ніг. Немов відчувши мій погляд, обернувся, і я навіть з такої відстані, прочитала здивування, що промайнуло в його очах.

Трохи осторонь від нього з землі, спираючись на меч, піднімався, втративши весь свій сліпучий лиск, брудний блондин. 

Могутня спина піді мною здригнулася, гребінь, що настовбурчився, почав опускатися, і мене придавило, затиснувши між зубцями. 

Спробувала вивільнитися, але зубці тримали міцно, не даючи навіть можливості поворухнутися.

 А наступної миті я злетіла. Верхи. На ледве живому, шаленому від болю драконі. Відчуваючи кожен невпевнений помах гігантських крил. 

Вчепилася двома руками в гребінь.

У якийсь момент хтось включив звук, і я почула крик істерично верескливої баби. І тут же заткнулася, зрозумівши, що ця баба – я.

Вітер холодив обличчя, даруючи ні з чим непередаване відчуття польоту. Нескінченний ліс простягався під нами, а попереду нас чекали засніжені скелясті гори.

Втомлено закрилися очі, накотилася неймовірна сонливість і я попливла в сон без сновидінь…

Я мерзла.

Куталась в теплу ковдру й все одно мерзла. 

Нестерпний крижаний холод пробирався під шкіру, виморожуючи все всередині мене. І десь далеко було джерело тепла. 

Я знала це. Відчувала гарячі хвилі живого полум’я, що долинали від нього.

Виплуталася з кокона ганчірок, що зовсім не гріли, та потягнулася до цього вогню. Притулилася всім тілом.

Але жару не вистачало і тепло, що йшло він нього, зігрівало зовсім слабо. 

І було неспроможне розтопити кригу всередині мене. Кригу, від якої заледеніли пальці.

Мої руки торкнулися м'якої гладкої шкіри. Долоні огорнуло теплом. І вони заковзали, намагаючись розбурхати цей вогонь, в якому нестерпимо хотілося згоріти. 

Тільки цей вогонь здатен зупинити обледеніння. Лише він зігріє, не обпікаючи, даруючи все про що мріяла…

Дурманний терпкий мускусний запах незнайомця вдарив в ніс. Тілом хвилею пробігли колючі мурахи. Волосся стало дибки. 

Я хотіла його. Я вже давно так жагуче нікого не хотіла. 

Розтворитися. Розчинитися. Злитися воєдино, забувши про все. І всіх. Знов стати тією…

Він щось говорив. Але я не розбирала слів. 

Мені не потрібні були його слова. Лише подих. Тверді руки, що пестили моє тіло. Тепло, що обпалювало, пробуджуючи бажання. І жар, здатний вгамувати, випалити цю тваринну спрагу володіння.
Впялася своїми губами в його гарячі. Випила його дихання. Відчуваючи, як воно наповнює мене теплом. Зсередини, пробиваючись крізь крижаний холод замороженої душі.

Він відштовхнув мене. М'яко й ніжно, але вислизнув з моїх рук. Так лагідно… 

Знов заговорив. Слова звучали оксамитовою музикою, збуджуючи ще більше. Вчепившись в нього руками та ногами, смикнулась, і опрокинувши його на спину, сіла зверху. Утробний рик жадання народився десь в глибині мене й вирвався, коли він знов спробував мене обережно зіштовхнути, відсторонити від себе.

Встромила гострі зуби в його плече, втримуючи на місці. 

Він розвернув мене. Знов опинився зверху. Сказав щось і поцілував. Так пристрасно, сладко… 

А коли його палкий й твердий член опинився між моїх стегон, я, піддавшись вперед, не гаючи часу, насадила себе на нього. Повільно-тягуче проникнення й болісно-солодке відчуття наповненості зігріло в сто разів краще за поцілунки та пестощі.

Ворухнулась, знов дивом опинившись зверху. Піднялася на ньому. Вверх. Повільно. Плавно. Ледь не зісковзнула... Вниз. Дражливо. Різко…

Він дозволив мені це. Тільки обійняв міцніше, притискаючи до себе.  Мені вистачило кількох рухів, щоб забитися в оргазмі. Й довгоочікувана насолода відігнала холод, обпалила льод. Вигнула стегна, насилу долаючи бажання розпластатись на чоловікові, дозволяючи його члену ковзнути глибше. Руки залізом впилися в стегна і чоловік засувався піді мною, прискорюючись, продовжуючи мій нестерпно-гострий оргазм.

На черговій хвилі задоволення, мене перевернули на спину, і тепер я сходила з розуму від відчуття тепла чоловічого тіла, що вкрило важкою мене ковдрою. Від сили, з якою він вкарбовував мене в ліжко. Від швидких і різких поштовхів, що розливали тілом нові витки блаженства. Чоловік загарчав й, так само, як і я нещодавно, втупився зубами мені в плече, вбиваючись жорстко, нещадно.

Тихий шепіт на вухо. Жадібний владний поцілунок. Моє коротке, впевнене «Так!» незрозуміло чому. Але йому я ладна була відповідати тільки це. І гаряча хвиля обпалила мене зсередини, остаточно розтоплюючи холод. 

Задоволено посміхнулася, все ще переповнена відгомонами пристрасті та пірнула в солодку блаженну млість.