Раді Вас бачити!

Аліна Тортон
Трохи раніше

День не склався з самого ранку. По–перше, я вперше за вісіс років спізнилася на роботу. І хоча мені як гендиректору це було майже по статуту покладено, але все одно я собі такого не дозволяла. По–друге, накрилася угода з китайцями, до якої ми готувалися вже кілька місяців, а це означає море нових проблем й основна з них повернення інвестицій, під які брався кредит. По–третє, в обідню перерву я застукала свого, як я звикла вважати, чоловіка, що безсоромно цілувався з іншою. Чи було мені боляче? Ні. Я й сама здивувалася такої реакції. Відколи мене оточують такі чоловіки, як Альбертик, від яких я не чекаю нічого крім сексу? Коли я, розбірлива дівчина, скопіювала поведінку властиву чоловікам: секс і ніяких почуттів? Не знаю.

Розлютившись на себе, так несхожу на ту, якою звикла себе вважати, кинувши всі справи, сіла в машину та рвонула до лісу. Лісу, що ось вже п'ять років був моїм порятунком. Добрим, ніжним, ласкавим. Вносив в мою розтерзану душу спокій, любов, тепло. Давав сили жити тоді, коли життя стало нестерпним.

Увійшовши в густу тінь вересневого лісу, я майже побігла, не розбираючи дороги подалі від міської суєти, від можливих випадкових свідків, щоб виплакати, викричати всю біль, що накопичилася в душі. Але як завжди сліз не було. Разом з сином і чоловіком я втратила здатність плакати й сміятися. Заморозила всі почуття, ставши фригідною, як пару годин тому стверджував Альбертик. Ну і нехай! Проте так набагато простіше живеться. Немов в мильній бульбашці. Ніякого болю. Ніякої пристрасті. Ніяких втрат, що випалюють душу, залишаючи один попіл. 
Йшла давно знайомими стежками по тьмяній траві, яка вже пожовкла під впливом ранньої осені, ведена якимось дивним чуттям. Зрозумівши, що і сьогодні сліз та істерик не буде, а в грудях немає нічого крім порожнечі, зупинилася й втомлено притулилася до величезного дубу. Закрила очі, вбираючи його накопичену за багато років енергію. Кілька хвилин тиші та спокою, а потім я далі піду боротися з вітряними млинами.

Ще б хто пояснив, навіщо я це роблю. Після смерті рідних тільки усвідомлення, що кинута напризволяще компанія обернеться втратою роботи для двох десятків людей, змушувало мене вставати щоранку. І ось тепер я рухаюся по інерції, проживаючи кожен день за певною програмою: робота, тренування, тихий вечір з книгою, ніч без сновидінь і знову робота. Рідкісні вихідні, рідкісний екстрим, секс за вже знайомим сценарієм більше для фізичного задоволення, ніж по бажанню. Частина мене давно вже не брала в усьому цьому участі, спостерігаючи, немов зі сторони.
Посміхнулася своїм думкам, насилу натягуючи на обличчя усмішку. Обернулася навколо і вперше зрозуміла, що хочу жити. Хочу любові, пристрасті, емоцій, а не рідкого адреналіну. Хочу знову й знову американських гірок, за які часом була готова прибити чоловіка.

Перша зірочка зайнялася на небосхилі. Підкоряючись мимовільному пориву, загадала бажання й тут же злякалася, згадавши, що вже одного разу провертала таке в дитинстві, і воно збулося. Тоді я загадала, щоб скоріше повернулися батьки з відрядження, тому що чекати їх ще тиждень у восьмирічній дитині не було ніяких сил, а прокинулася від поцілунку мами.

Спогад зігрів теплом замерзлу душу, і я побрела назад до машини. У якийсь момент у вечірніх сутінках зрозуміла, що заблукала. І скільки не натискала автосигналізацію на брелоку ключів, скільки не дивилася на телефон, в якому була вбита точка стоянки, вибратися не могла.

Дивно. Тому що я завжди добре орієнтувалася в лісі. Чоловік сміявся й жартував, що мій топографічний кретинізм активується, варто перетнути межі міста. А якщо врахувати, що я завзятий турист та на моєму смартфоні маса додатків для орієнтування в усіх точках світу, то й зовсім стає моторошно.

Спіткнулася о стирчаче коріння і впала, підвернувши ногу. Заскиглила від різкого болю, відчуваючи мокру доріжку на щоках. Байдуже подивилося на темне зоряне небо, що стало неприродно яскравим, і влаштувавшись під найближчим деревом, почала вивчати травму.

Десь хтось заохкав, розірвавши пісню цикад. Почувся шерех та дальнє виття, змушуючи пересмикнути плечами від страху, що увірвався в душу. Будь ціла нога, я б підскочила та рвонула подалі. А так залишалося тільки обхопити руками замерзлі плечі й намагатися додзвонитися хоч до однієї зі служб. незважаючи на «немає мережі», що вперто транслювалося на усі лади.

Батареї надовго не вистачило. Втомлений телефон яскраво засвітився останній раз, блиснув і згаснув, залишаючи мене у темряві на самоті.

Повіяло вогкістю. Погладила змерзлі руки й обернулася. Небачене мною раніше видовище – білуватий, як молоко, туман в цілковитій темряві, – було захоплюючим та неймовірно страшним. Ніби я попала у якийсь фільм жахів…

Почулися голоси. Туман наближався все ближче, голоси звучали гучніше. 

Чоловічі й якісь надривні. Щось всередині мене відгукнулося на них, і я провалилася в білизну туману.

***

Виринула з темряви під безперервну лайку двох чоловічих голосів. Химерна співуча мова, яку я ніколи раніше не чула, але який чомусь розуміла.

– ... проводити ритуал, – сказав більш басовитий, але при цьому дуже роздратований, голос.

– Ти ж сам знаєш, що Потрійне затемнення, коли Каіа, Сереа і Левіс шикуються в один ряд, буває раз в сто п'ятдесят років. Я не міг пропустити таку можливість, – вторив йому інший, більш м'який, обволікаючий, спокійний.

– Маячня. Як у нас з тобою могла виявитися одна пара? Ще й така страшна. Ти подивися на цей моторошний колір волосся.

А ось це було прикро, особливо з урахуванням того, що волосся в мене чорняве, але недавно я їх пофарбувала в чудовий мерехтливо-мідний колір .

Чийсь пильний погляд свердлив мене, змушуючи моє серце стискатися сильніше й згадувати заняття йогою, прикидаючись трупом та заспокоюючи подих. Видавати себе не хотілося, а от послухати, що розкажуть чоловіки було цікаво.

– Ніколи не чув про таке. Справжня пара завжди пара.

– Що будемо робити? – все також роздратовано запитав перший голос.

Повисла напружена тиша, в глибині якої я буквально чула, як радяться таргани в їх головах.

– Потрібно щоб один з нас відмовився від неї, – запропонував, нарешті, перший.

– Ти готовий поступитися? – тут же поцікавився другий.

– Ні. Пропоную парі: хто перший спокусить, того й дівчина.

І знову повисла гнітюча тиша, а я з якимось незвичним завмиранням серця чекала, що ж відповість йому другий і, почувши від нього згоду, не витримала. Висмикнула подушку з–під своєї голови і запулила в блондина, а потім, озброївшись другою, почала гамселити нею брюнета.

– Я вам покажу, хто перший спокусить! Бач, красені, що надумали. Так, у нас так тільки підлітки розважаються. І не соромно? Ви б ще мене на турнірі, як суперприз розіграли. Так ось! Я від вас обох відмовляюся. Знати не знаю й знати не хочу, – розгорнулася, кутаючись в стягнуту з ліжка ковдру, і рвонула до дверей, яку тут же закрила, варто було мені переступити поріг.

За дверима виявився санвузол з цілком собі цивілізованою сантехнікою. Потикавши всякі пристрої, мало не влаштувала потоп, але швидко зорієнтувалася й залізла під душ. Під струменями води все завжди здається легше. Навіть під холодними. А те, що вони холодні я зрозуміла, тільки добряче замерзнув.

Вистрибнула з душу й загорнувшись у простирадло, сіла на маленький ящик. Закрила очі, збираючи до купи думки. 

Отже, я в іншому світі. Додому повернутися не вийде, та й не дуже–то і хочеться, а значить потрібно тут влаштовуватися. Хороший шанс почати все заново, нарешті, відпустивши минуле. Два індивіда стверджують, що я їх споріднена душа. Дуже симпатичних індивіда, потрібно зауважити.

Злюся я на них, що витягли в цей світ? Ні. Життя на Землі була безцільним і одноманітним і нікого з рідних я там не залишила. Сестра й племінники особливо не турбуватимуться, а коли отримають спадщину, навіть зрадіють. Ось тільки співробітників нашого з чоловіком дітища шкода, тому що сестра, точно його розорить, якщо добереться. Хоча мої заступники Женя та Діма самі вже давно спокійно справляються.

Побудувати нові відносини? Знову закохатися? Я була б рада заповнити порожнечу в душі.

Лякала мене моя неконтрольована емоційність та агресія. Зазвичай я спокійна, розсудлива і неконфліктна, а тут двічі прокинулася і двічі зірвалася.

«Хотіла емоцій й отримала, чого тепер страждати, – посміхнулася я своєму дурному вчорашньому бажанням, – Доля пішла тобі назустріч і подарувала навіть не одного чоловіка, а двох. Обирай або володій відразу двома!»

В душі стало спокійно й, навіть, весело. Втрачати все одно більше нічого. Життя? А чи потрібно воно мені таке? Коли ніхто не чекає і ні до чого нема діла. 

Рішуче піднялася й пішла назустріч пригодам. Може, хоч в цьому світі я зможу знайти свій дім і стати щасливою. 

«Ви вже вибачте, рідні, що зустріч з вами знову відкладається, – вибачилася я подумки перед чоловіком і сином, – Але я зроблю те, про що ти просив мене, коханий: розмалюю світ різними фарбами, і навчуся розрізняти обличчя за масками».

Видихнула і, набравши повні груди повітря, відкрила двері.

Кілька хвилин дивилася на вже одягнених чоловіків. Напружених. Очікуючих. Застиглих хижаків. Розірвуть, зжеруть та не помітять.

– Почнемо спочатку? – запитала, роблячи крок і закриваючи двері за спиною. Притулилася до неї, маючи потребу в опорі. – Мене звуть Аліна Тортон, мені тридцять років.

Перевела на них запитальний погляд.

– Маріерон Ерера Карего, – представився брюнет, вставши по стійці смирно і схиливши голову, як олов'яний солдатик. Спокійний, впевнений в собі.

– Шеорлеон Уірон Кехдайн, душа моя, – точно так само представився блондин, не стримавши кривої посмішки.

Я зависла, дивлячись на них, намагаючись укласти в пам'яті їх імена.

– От тільки давайте без цих «душа моя», – скривилася, почувши незаслужене звернення, – Можете звати мене Аліна, Аля або Ліна. То що за ритуал ви провели і навіщо?

– Ритуал пошуку спорідненої душі. Але ми не припускали, що він закличе тебе. Зазвичай ритуал дозволяє відшукувати свою другу половинку на Аластрі, – пояснив брюнет. Марілеон або Марієлон Карего.

– І тим паче не припускали, що проводячи ритуал в різних частинах світу, ми отримаємо свою обрану в лісах Сірваілея, з яких живим вибратися неможливо, – вторив йому блондин Шарліон «не пам'ятаю як». Дивовижна злагодженість при тому, якими вбиваючими поглядами вони обмінюються.

– Гаразд. Ось я, ось ви. Вас двоє. Я одна. Що далі будемо робити? – поцікавилась, вирішивши, що з подробицями свого попаданства розберуся пізніше. А зараз є вкрай нагальні проблеми  – я їсти хочу і одяг хоч якийсь.

Може сорочку у одного з них випросити? Хоча це дуже надто ризиковано. Раптом у них традиціЇ і буду я заміжня, бо сорочку позичила? Чи взагалі рабинею зроблять і змусять все життя її вартість відпрацьовувати? Ще і відсотки нарахують. 

Поки я розмірковувала, чоловіки переглядалися між собою, явно ведучи якийсь одним їм відомий діалог. І мовчали, очевидно, так і не дійшовши згоди.

– Так ось, хлопці, раз ви мене сюди притягли, то вам і вирішувати мої проблеми, поки я сама не встану на ноги. Для початку мені б не завадили одяг, їжа, гроші та мінімальні знання про світ, закони тощо. А потім можете бути вільні та відправлятися на пошуки своєї спорідненої душі. Не такою страшної і не страшено рудої.

Маріерон Ерэра Карего

Проводити ритуал було самою дурною ідеєю, що приходила в його голову за останні двадцять років. Але йому вже давно набридло бути самому, задовольняючись рідкісними відносинами, що не торкають серця. А тут ще й імператор зі своїм указом.

«Всі мешканці імперії, що до свого п'ятдесятиріччя не вступили у шлюб, позбавляються свого місця, стану, а так само всіх титулів й привілеїв, і примусово направляються на боротьбу з тварями Сутінкового світу».

Ні, тварі його анітрохи не лякали. А ось віддавати своє нажите довгою працею майно не хотілося. Як не хотілося й одружитися на одній з тих пустушок, що почувши про указ, слідували за ним по п’ятах.

Хто ж міг подумати, що і його заклятому супротивнику прийде в голову така ж ідея. Рон похитав головою, в черговий раз дивуючись ситуації, в яку вони потрапили з Леоном. Так вже повелося, ще з лицарської академії, що два спадкоємця чорного і білого полум'я завжди протистояли один одному – дуже вже хотілося кожному бути першим та найкращим. А коли на старших курсах вже імперської магічної академії вони обидва закохалися в першу красуню імперії, то відкрите протистояння перейшло в активні військові дії. У хід йшло все: зброя, магія і навіть спор. Майже такий ж, як і той, що знову–таки запропонував Леон. І він знову повівся.

Зараз, стоячи навпроти тендітної дівчини, він почувався винним. Як і тоді, двадцять років тому, коли Афріель дізналася про суперечку. Тільки от на відміну від лії* Травад, дівчина не плакала, а накинулася на нього з подушкою. Скажений, вибуховий темперамент. І ні дещиці жалю 1 страху, не дивлячись на молодість. Тридцять років. В їхньому світі вона тільки–тільки стала б повнолітньою.
Темні, як гаряча варфа**, очі палахкотіли неприкритою загрозою і дівчина, розправивши спину, почала озвучувати свої умови. Безстрашна. Уперта. Самостійна.

Він прикрив очі, опускаючи важкі повіки, слухаючи мелодійний голосок, що перераховував умови. І відразу пам'ять послужливо підсунула йому ні з чим незрівняний аромат гоісфрідуса***, подарунка Забутої Богині, шовковисту м'якість волосся, ніжність смаглявої оксамитової шкіри, тепло гнучкого тіла.

Брудна і без свідомості, заляпана кров'ю вбитих ним фершей****, що тільки волею долі або з благословення Забутої Богині не встигли її розтерзати до його появи, вона все одно була дивовижно гарна. І він ледве стримався, поки звільняв її від безглуздих речей в наспіх знятому готельному номері. А потім з'явився Леон, і його недовге щастя було зруйновано усвідомленням, що у дівчини два призначених в цьому світі.

– Ні на які пошуки спорідненої душі я вирушати, не маю наміру. Я її вже знайшов, і вона стоїть зараз переді мною, – озвучив своє рішення Рон, почувши останні слова дівчини, – руда і моторошно красива, – посміхнувся одним краєчком губ та зробив крок, наближаючись до дівчини.

Глянув прямо в очі й легко торкнувся в поцілунку. Він поспішав. Сам знав, що поспішає. Що потрібно дати їй час. Але всю їх недовгу розмову він не міг відвести очей від її ваблячих червоних губ. Її рот відкрився, впускаючи його всередину, дозволяючи підкорювати й панувати в солодкої глибині. Але панував він там недовго. Мить і дівчина перехопила ініціативу, відповідаючи, випиваючи. Це було безумство. Пекуче. Нестерпно яскраве. Нестримно солодке. Таке що відірватися він зміг, тільки почувши гучні заперечення Леона.

Притримав дівчину, допомагаючи повернути втрачену рівновагу. Спостерігаючи, як поступово повертається усвідомленість в затягнуті каламутною пеленою очі. Чуттєва. Пристрасна. Бажана. Його. Вся його. Тепер, знаючи, як відгукується її тіло на нього, він ніколи не зможе її відпустити. Адже, якщо стільки почуттів в одному поцілунку, то, скільки їх буде в більш відвертих ласках.
Торкнувся губами кінчика носа. І посміхнувся, побачивши, як спокусливо зачервоніли вилиці.

– Я принесу одяг і замовлю обід. Скоро повернуся, – подивився в усі ще розгублені очі і, не втримавшись, знову поцілував в кінчик носа. Хотілося в губи, але зараз, відчуваючи напруженість в паху, на більше не зважився.

*лія – звернення до дівчини, жінки
** варфа – напій темно–коричневого кольору з запахом шоколаду і апельсина.
*** гоісфрідус – яскраво синя квітка, схожа на орхідею, її аромат визначає істинність. В природі майже не зустрічається
****ферші – істоти Сутінкового світу, подібні до земних гієн