Раді Вас бачити!

Аліна Маінкур

Ванна подіяла заспокійливо. В голові після недавнього сплеску емоцій оселилася приємна порожнеча. Думки накочувалися одна на іншу, не даючи зосередитися на чомусь одному. Все, що діялось та відбулося зі мною, здавалося, одночасно і казкою, і якоюсь грою, і неоднозначною реальністю. Вперше переді мною не стояли питання: що робити і як бути. Просто тому, що відповідей на ці питання у мене не було. Тому я закрила очі і розслабилася. Нехай все йде, як іде.

Заплутаний магічний світ, в якому я опинилася одночасно і зачаровував, і лякав. Втім в моєму житті так давно все текло уторованим шляхом, що трохи драйву не завадить. Головне, щоб мене не оголосили якоюсь суперціною красунею, і не стали переслідувати натовпом – не люблю залишати розчарованих чоловіків. Сюжет “третій зайвий” не для мене.

Навколо мене зараз крутилось троє. Двоє, з яких поки відступили. Надовго? Не знаю. Один обіцяв скоро повернутися. Інший ніби зник з мого життя. В будь-якому випадку, хай вирішує сам. Я бути другою чи третьою дружиною теж не горю бажанням. Як, втім, і мати двох-трьох чоловіків. Мені й одного скоро прибити захочеться. 

Що ж за світ у них такий? Ця істинність, спорідненість душ якась дивна. Душі людей як шматочки розсипаних по світах пазлів і кожна душа має свій візерунок і форму. І одну-єдину душу, що ідеально з нею зістиковується, встаючи на місце, як пазл в зображення. Але час спливає краї згладжуються, життя вирує загострюючи кути, і от замість однієї душі тобі підходить абсолютно інша, тому що у першій тепер опуклості і виїмки там, де і у тебе, і скільки їх не чіпляй один до одного – триматися разом ці два шматочки вже не будуть. І тільки, якщо души з'єдналися і не пропускають між собою нічого і нікого, не дозволяють краям відійти, змінюються, залишаючись міцно зчепленими, тільки тоді можна казати про єдиність кохання. Втім граней у душі точно більше ніж одна... 

Це якщо у мене троє цих самих істинних, то і у них може бути теж більше однієї істинної? І що в результаті: у мене три чоловіка, у чоловіків по три дружини, у їх дружин ще по два-три чоловіка... Всі сплять з усіма і весь світ суцільні родичі... Весело... Ні, на другу дружину я не підписувалася. Краще хай в мене буде один-єдиний чоловік. Тим більше в дракона я вже майже закохалася.

Заплющила очі, все ще перебуваючи в деякому шоці зі своїх міркувань. Уявила себе на вершині гори, підняла руки високо вгору, різко відпустила, подумки прокричавши: «Та пішло воно все!». Наче допомогло. Я навіть задрімала на роздумах про мінливість долі.

Прокинулась, відчувши, як сильні руки ніжно висмикнули мене з холодної вже води, закутали в м'який рушник вмить замерзле тіло, віднесли на ліжко.

«Як маленьку», – задоволено забурчало щось всередині мене і блаженна усмішка ковзнула по губах.

– Я тепер Аліна Маінкур чи все ще Тортон? – запитала, несподівано навіть для самої себе.

– Маінкур звісно, – натиснувши мені пальцем на ніс, задоволено розсміявся чоловік. 

Потягнулася до нього за поцілунком. 

– Спи, – все також посміхаючись, наказав він мені.

– Без поцілунку не засну, – скривила абсолютно по-дитячому пику.

– Шантажистка, – розсміявся Рей, цілуючи легкими, як дотики метелика поцілунками.

– Не так, – буркнула, остаточно вириваючись з обіймів сну.

Навалившись, перевернула на спину чоловіка і накрила його губи в поцілунку. Жадібному. Глибокому. Дивовижно-солодкому. Всепоглинаючому. Такому, що й сама не помітила, як знову опинилася на спині, а наді мною навис мій дракон. І це вже не я цілувала його, а він пив моє дихання, грав своїм язиком з моїм, диктуючи мені свою волю. А я тільки й встигала, що відповідати на його випади, лише іноді перехоплюючи ініціативу.

– Ти ж втомилася?!

Похитала головою, не відволікаючись від такого важливого і цікавого заняття – зацілувати його до нестями.

– Що ти робиш? – трохи відсторонився.

Потягнулася за ним і знову легко перекинула його на спину.

– Шлюб підтверджую, а то минулий раз був якимось мм... несвідомим, – відповіла задоволена цією малою перемогою, впиваючись в його губи.

Почулося хрипке «Гмм» і дракон знову перехопив ініціативу. Руки гладили. Ковзали по всьому тілу, граючи з ним, викликаючи кожним своїм дотиком чуттєве тремтіння. За руками слідували губи, що легкими поцілунками, ніжними укусами, плавно пересувалися моїм оголеним тілом. Губам вторив сонм мурашок, що розбігалися у різні боки. З моїх вуст зірвався стогін збудження, такий солодкий і хрипкий, що я мимоволі озирнулася, намагаючись відшукати ту, що могла так стогнати. Очі натрапили на дзеркало, в якому відбилася оголена, розпатлана я, з прикушеними до крові губами і повними бажання очима, і не дозволено одягнений чоловік.

Розлютилася і знову перекинула його на спину. Смикнула сорочку, відриваючи чудернацькі гудзики. Накинулася на звільнений з полону чоловічий торс.

– Штани я краще зніму сам – ціліше будуть, – розсміявся мені в вухо цей... дракон.

А я вже нічого не чула, бо його рука ковзнула нижче, накрила лобок, вириваючи черговий солодкий протест в моїй душі, змушуючи вигнутися йому на зустріч. 

Мене знову перекинули на спину і я запротестувала:

– Зв'яжу... – пригрозила грізно, але пестячий погляд бурштинових очей, повних обожнювання і ніжності, засвітився захопленням, збиваючи з останньої здорової думки, а губи знову відшукали мої. 

– Швидше... – застогнала вимогливо, відчуваючи, як внизу живота вирують солодкі спазми, змушуючи ширше розкриватися йому назустріч.

– Не поспішай, – пробурмотів Рей і відсторонився.

Запхикала обурено, вимагаючи негайного продовження. І знову почула чуттєвий чоловічий смішок, а вже за мить потрапила в гарячий полон і практично розчинилася в ласках.

– Скажи, що ти моя, – вимогливо попрохав чоловік.

– Твоя, – повторила слухняно, відгукуючись на черговий дотик, вигинаючись, не в змозі спокійно терпіти цей опалюючий жар його дотиків.

Він був скрізь. Обволікав кожну клітинку мого тіла своїм жаром. Гладив, проводячи в нескінченній ласці руками. Накрив своїм тілом, даруючи п'янке відчуття сили і приємної тяжкості. Цілував, то швидко і солодко, то повільно, вимальовуючи візерунки язиком. Наповнював, то дуже неквапливо, що я нетерпляче кричала і підмахувала стегнами йому назустріч, то оглушливо швидко, що я навіть рипнутися йому на зустріч не встигала. Але завжди так повно, немов це саме його мені завжди не вистачало, немов саме він мій найбажаніший ковток в крижаній пустелі почуттів. 

Рейдеран змушував відчувати все так гостро й пронизливо, що я танула в його руках, слухняна, податлива, покірна його силі та бажанням ...

Насолода, яка прострілила до самих кінчиків пальців, була настільки сильною і яскравою, що я могла тільки беззвучно відкривати рот і хапати повітря в спробах зробити такий необхідний вдих.

– Рей... – простогнала на піку ейфорії, піймавши шалений, але якийсь зосереджений потемнілий до темного шоколаду погляд. І впала донизу, відчуваючи, як він мить по тому послідував за мною, продовживши моє запаморочливе блаженство, підносячи до зірок в очах і феєрверків в небі…

Усміхнулася отетеріло.

– Моя... дружина... – шепнули мені у вухо, притискаючи до себе і накриваючи ковдрою. 

Так, тепер вже точно дружина.

Дихання обпалило, і десь всередині знесилено знов підвела голову, вимотана було пристрасть, подивилася ошалілим від випробуваного оргазму поглядом і вирішила, що наразі їй легше прикинутися мертвою.

Вдихнула на повні груди його запах, все ще блаженно посміхаючись, і зірваним голосом прошепотіла:

– Ти пахнеш сексом…

– Ти теж... – почула, ловлячи поцілунок у верхівку, і відпливаючи в сон.

Спроб рушити в бік ванної кімнати ніхто не зробив. Ми так і залишилися удвох, тісно переплетені тілами – зістиковані пазли, розсипаної між світами картинки душ.

***

Ранок підкрався непомітно, а разом з ним десь у грудях наростав звичний безпричинний страх, що щось піде не так. Занадто мало у мене досвіду. І якщо з першим чоловіком у своєму житті я була щаслива. Від другого сама втікала задовго до світанку... То зараз... Зараз просто було страшно. 

Не відкриваючи очей, повернулася на ліжку. Мене тут же притягнули, втискаючи у кам'яний торс. Заплющила очі від відчуття захищеності, зігріта тілом за спиною. Чоловіча рука ковзнула по прикритим тканиною грудям в легкій ласці, викликаючи сонм сиріт, що теплою хвилею розтікалися по тілу.

– Не спиш? – повернулася в кільці чоловічих рук. 

– Ти мене вчора налякала, – скуйовдивши на голові волосся, зізнався Рейдеран. В його очах плескалося  бурштинове полум'я. – Ти ж знала, що тобі небезпечно там знаходитись? – кинув докірливо, скочивши з ліжка.

І я зависла, втративши будь-яку зв'язну думка, тому що це гнучке тіло, з плавними рухами хижака, ці м'язи, що перекочуються під оголеною шкірою, ці кубики преса, і ледь помітна доріжка волосся, що спускається вниз від пупка – суцільна спокуса. 

– Ти слухаєш мене взагалі, Аля? – перевела ошалілий погляд на вимогливо його губи. – Не дивися так на мене, дівчинка, – чуттєвим напівстоном–напівкриком попрохав дракон, викликаючи солодку хвилю збудливого тремтіння, що пронеслась збудженим тілом до самих п'ят.

Плавним рухом ковзнув до мене і знову стиснув в обіймах. Висмикнув з ліжка разом з ковдрою, в яку куталась збентежена я, і сів зі мною на колінах. Притулився гарячими губами до мого волосся.

– Суцільна спокуса... Моя спокуса...

І новою хвилею сиріт відгукнулася на його слова частина мене, а піді мною ворухнулася вже досить тверда частина його. 

– Рей...

– Люблю тебе, – зізнався дракон, опаливши диханням мою шию і цілуючи мене в районі хребців.

– Хіба не рано для таких зізнань? 

– Головне, щоб не було пізно. А з тобою запросто можна спізнитися. От вчора вже мало не спізнився, – з якоюсь гіркотою зауважив він.

– Даремно ти так, нічого б зі мною не трапилося, – спробувала заспокоїти. 

Як же це чудово, коли про тебе хтось хвилюється. Мене захопило відчуття вдячності і я подумки подякувала світ за нього – єдиного на кого я могла покластися в цьому новому і незнайомому для мене світі.

Мене ще міцніше стиснули в обіймах:

– Я ж цього не знав.

Розмовляти, не бачачи його обличчя, стало нестерпно. Хотілося стежити за зміною виразів, за тінями і вогнем в його очах. Повернулась, зручніше влаштовуючись в його руках. Потягнулася до таких бажаних губ.

– Не рухайся, – попросив, стримуючи чуттєвий стогін мій чоловік, а мені чисто з духу протиріччя захотілося посоватися. Хоча і одного цього руху було досить, щоб розуміти до чого це призведе.

Усміхнулася, спіймавши себе на думці, що вважаю його своїм. Якось у нас все дуже швидко. Стрімко. І від цієї швидкості боязко. 

«А якщо все це обман, ілюзія? – прокинувся в глибині душі скептик, – що я буду робити потім зі своїм розбитим вщент серцем? Після першого ще не встигла зібрати всі шматочки... Ні, там все складніше – кохання залишилось. З'явись зараз перед моїм очима Ітон, і попроси, а він би неодмінно попросив, вибрати між ним і Реєм...». 

Додумувати не хотілося, це був би кошмар, тихий жах і мені б залишалося тільки під потяг, тому що вибрати й відмовитися від одного з них я б вже навряд чи не змогла. А це значить...

Занадто багато всього це значить, щоб я могла спокійно міркувати на цю тему.

– Рей, у тебе ж нікого немає? 

– В якому сенсі немає?

– В прямому. Колишня дружина, діти, коханки, закохані дівчата, яким ти щось обіцяв.

– Дай подумати… – відповів мені з серйозним виглядом чоловік, – Дружина є, діти, сподіваюся, будуть, коханка і кохана теж є. Як і дівчина, якій я дещо обіцяв. Тільки от чи закохана вона я не знаю. 

Кожне його слово немов вбивало клин в основу придуманого мною рожевого замку, і я сама не помітила, як до очей підібралися сльози, а з губ зірвався судорожний вдих...

– Ти чого, глупенька? – мене згребли в обійми, з яких я тут же стала вириватися, але куди мені тендітній впоратися зі сталевим кільцем драконістих рук. – Навіщо питати, якщо не готова чути?

Повела плечем, збираючи залишки гордості, не даючи скотиться застиглим в куточках очей сльозам, згадуючи, що я сильна. А отже холодна і безсердечна і, як кажуть мої співробітники, «розважлива егоїстична стерва».

– Що надумала?

Я лише похитала головою, піднімаючи голову й зі зусиллям витримуючи його погляд: не заплачу, нізащо не заплачу! І очей не відведу!

Чоловічий сміх чуттєвий і м'який, був ударом по розпатланим нервах, а цей… дракон видавив крізь сміх:

– Бачила б ти себе, ревнивиця. Дружина сидить на моїх колінах, діти будуть колись тут, – він легко поклав долоню на мій живіт, прикриваючи його, – коханка не давала мені заснути цієї ночі, коханій я тільки кілька хвилин тому зізнався в любові. А ще є дівчина, яку я обіцяв захищати, берегти та кохати до кінця своїх днів. Правда вона цього не пам'ятає, бо металася в гарячці, і мені мабуть доведеться ще не один раз повторити, щоб до неї нарешті дійшло...

Серце стрепенулося, немов засохла в пустелі квітка, що отримала крапельки благодатного дощу. З кожною краплею стаючи міцніше, сильніше. Так в душі розквітає надія...

А потім їй на зміну прийшло роздратування. Це я-то глупенька? А й справді, дурна, повірила. На хвилину, але повірила, що мій картковий замок, в якому поки всього кілька невпевнених поверхів без міцного фундаменту, може впасти.

Все це пролетіло в голові миттєво і на вираженні «нарешті дійшло», мене вже щосили переповнювало обурення. Чисте, нічим неприкрите…

– Що? – стукнула я цього негарного чоловіка подушкою, що незрозуміло як опинилася в моїх руках. – Я тобі покажу дружину, коханку і кохану, – злилася невідомо на що я.

Хоча чому невідомо? Абсолютно зрозуміло – на те, що на мить, але відчула цю страшну невпевненість і цей страх, що пробирав до судом. У якийсь момент восторжествувала: дракон впав на спину, і я могла спокійно бити... 

Сміється! Гад, він ще має нахабство глузувати з мого праведного обурення...

– Вб'ю! 

– Подушкою? 

– Можна і подушкою… Поки спатимеш.

– І не шкода тобі такого симпатичного беззахисного перед тобою дракона?

– Ні! Зате одразу стану багатою...

– Яка розважлива виявляється у мене дружина. А я й не здогадувався.

– Ти багато про що не здогадувалися, – раптом стала серйозною я, розуміючи, що якби не відтягувала, а розповісти про сокровенне доведеться. 

– Поділишся? – Рейдеран вдумливо стежив за зміною емоцій на моєму обличчі.

– Я вже була одружена, і в мене був син…

– Що з ними сталося?

Згадувати було боляче, але необхідно:

– Загинули в аварії. У нас в світі машини, схожі чимось на мірінги. Одного разу Ітон, забравши Марка з садочка, їхав додому і не доїхав... – голос звучав відсторонено, холодно, беземоційно, так диктор говорить про трагічні новини по телевізору.

– Тшш.

Я знову опинилася в чоловічих обіймах. Гарячі губи шепотіли мені щось в потилицю, але я не чула. Перед очима спливали картинки понівеченої машини та зім'ятого дитячого крісла, що вилетіло через лобове скло, прямо на капот зустрічній машині. Я знову бачила, як зісковзнула з нош закривавлена ​​безвольна рука Ітона, бачила, як на ній зблиснуло тонке обручальне кільце. Бачила, яким маленьким на своїх ношах був Марк, тоді ще живий, але такий зламаний... і хвалена дитяче автокрісло не врятувало. Лише подарувало мені кілька болісних годин очікування і висушуючої душу надії.

Гарячі шорсткі пальці стерли сльози на щоках.

– В той день Марка мала забрати я. Але Ітон звільнився трохи раніше. І я… Ми так поспішали додому...

Ридання, визнання того, що я нікому ніколи не говорила, боячись почути звичне: «ти ні в чому не винна». Можна подумати я цього не знала! Але знати й відчувати... Я просто заборонила собі відчувати. А зараз плутано розповідаючи про це, вперше за довгий час знала, що в серці та розумі несподівано запанував мир.

Рейдеран не промовив ані слово. Та мені й не потрібно було слів. Начулася тоді чергових співчуваючих фраз. На роки вперед начулася. Схлипнула востаннє. Хвилинка слабкості пройшла, пора бути сильною.

– Ну, все: до сліз довів, спокусив, тепер просто зобов'язаний на мені одружитися, – посміхнулася підступно, знаючи, що на заплаканому обличчі моя посмішка більше схожа на оскал.

– Так я вже. І дуже цьому радію. Можемо одружуватися хоч щоночі.

Мене поцілували. Так що я геть забула про все, крім цього неможливого чоловіка, що за цей час встиг стати близьким, незамінним й рідним.

– Які у нас плани на сьогодні?

Думку про те, що не знаю, чого очікувати від Рейдерана і потрібно б узнати його трохи краще, засунула туди ж, куди і всякі різні припущення, слідуючи тому, чому навчав Ітон: «вирішувати проблеми за мірою їх надходження», а не обдумувати і прораховувати наперед, намагаючись в усі можливі місця соломки настелити.

– Те ж, що й вчора. Потрібно одягнути мою дружину, а то поява дівчини в чоловічих брюках та сорочці і так викликала фурор. Що вже й говорити про те, що ця дивна леді встигла врятувати очільника. До речі, він хоче, щоб ми сьогодні були на прийомі.

– Ти впевнений, що це потрібно?

– Еліяр мій друг, я часто буваю при дворі, і нам прийде...

Поклала пальчик на його губи:

– Не продовжуй. Знаєш, в моєму світі є приказка: скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти... – і сама задумалася над цим стривожившим мене міркуванням.

– До чого ти ведеш?

– Так... Думки вголос... Навіть так трохи знаючи тебе, я буду, рада твоїм друзям, – прошепотіла, сумніваючись в тому, що очільника можна вважати другом.

Або ж можна і приказка права? Так… Хтось з ранку дуже багато думає і зовсім не про те, про що варто думати. Буду вірити своєму серцю, а воно каже: Рей мій, а якщо мій, значить, не може бути підозрілим. За щось же я в нього закохалася? А я закохалася. Нерозумно за один день, але точно закохалася. І може це не кохання, а проста хімія, але... 

Ні, я точно багато думаю з ранку.

Підскочила, відчувши несподівану свободу від сталевих обіймів, і відчуття холоду та порожнечі тут же нахлинуло приголомшуючою хвилею. Щільніше закуталась в ковдру, ховаючись зовсім не від повного бажання погляду, а від ознобу страху і втрати, що липкою хвилею пробігся по тілу.

– Біжи у ванну. А я поки вирішу питання з одягом.

– З тобою мені хочеться прокинутися, – прошепотіла в спину дракона. 

І вперше за довгі роки зрозуміла, що в цьому світі мені і правда хочеться прокидатися...