Спочатку:
На сторінку книги
Маргарита стояла біля дзеркала і дивилася на своє відображення. Так, час бере своє... Мішки під очима відображають вселенську втому... та й зморшки навколо них свідчать про пережиті негаразди... а обвислі щоки вказують на важкість прожитих років... І жоден ботокс вже не в силах повернути блиск її очам.
Цілих два роки Маргарита збирала гроші на блефаропластику і кругову підтяжку обличчя. І ось тепер це питання втратило свою актуальність. Її найкраща подруга, Галка - зразок елегантності та догляду за собою, лежить на цвинтарі в сирій землі, і жоден пластичний хірург вже не в змозі їй допомогти. Стався інсульт.
Повернувшись додому після похорону, Маргарита дивилася на себе в дзеркало і розмірковувала про те, що життя і без того коротке і швидкоплинне, ніхто не знає, що чекає його попереду, тому нерозумно витрачати дорогоцінний час на речі, які не зможуть зробити тебе щасливою. Цілих два роки життя витрачено даремно на накопичення, протягом яких відмовлялося собі в усьому. І ось тепер, після випадку з Галкою, вона не на жарт замислилась - адже вони з нею були однолітки. А в житті ще залишилося стільки всього незвіданого! Ось, наприклад, вони з Галкою все життя мріяли потрапити до Парижу, та так і не сталося...
У Галки не сталося, але ж сама вона жива і здорова, чому б не махнути в Париж? Так-так, саме в Париж, на ті гроші, які вона так старанно збирала. Ця поїздка напевно вже зробить її щасливою, тому що виконає давню мрію. Її і Галки ...
А обличчя... ну що ж, як кажуть: з обличчя води не пити. Нехай люблять мене такою, яка я є.
Але ж їхати самій? Без компанії? Ні, вона точно збожеволіла! І прийде ж таке у голову...
Хоча?... Чому б і ні?!
Вона вже не маленька й цілком упорається сама, не вперше ж за кордон потрапить. А далі чекати милості від долі не має сенсу, адже майбутнє може так і не настати... Грошей, що призначалися на пластику, точно вистачить на подорож.
Маргарита схопила свої заощадження і помчала в турбюро за квитком. Дорогою її долали сумніви: а чи впорається вона? Може, варто було почекати, не кидатися у вир з головою, а обміркувати все гарненько, розпланувати поїздку, знайти відповідний готель, скласти план відвідування визначних пам'яток, опрацювати маршрут...
Стоп! Скільки ще чекати?! Сорок п'ять прожитих років за спиною і невизначене майбутнє попереду. Досить боятись і відкладати на потім! Усе вийде! Головне - зважитися!
А вже через кілька днів Боїнг 747 уносив Маргариту назустріч її мрії.
* * *
Жінка відчинила вікно маленького готелю і вдихнула на повні груди весняне паризьке повітря.
Вона відчула тонкий, ледве вловимий аромат квітучої сакури під вікном.
- Boungure Paris!
Щаслива усмішка відбилася на обличчі Маргарити: збулася давня мрія!
Яскравий, насичений запах свіжозвареної кави і щойно випечених круасанів лоскотав її нюх і вабив на вулицю. Ранок у Парижі! Подумати тільки!... Маргарита досі не могла повірити, що зважилася на таке. Одягнувши пальто і легкий шовковий шарфик, вона вийшла на вулицю. Чомусь саме шовковий шарф у дрібну квіточку завжди здавався їй символом французького стилю. А де як не в Парижі, його і слід носити?!
Опинившись за порогом свого готелю, жінка підняла голову, розправила плечі і вдихнула паризьку весну. На протилежному боці вулиці вона помітила затишну кав'ярню з кількома столиками на тротуарі, мабуть звідти й долинав звабливий аромат. Легкою ходою ступаючи по бруківці, Маргарита попрямувала туди.
Кожен парижанин починає свій ранок із чашечки запашної кави і свіжого круасану. Треба сказати, що французи приділяють особливу увагу цьому напою, тому практично скрізь він відмінної якості. Маргарита читала про цей факт, але в цій кав'ярні його навіть перемелюють вручну, що гарантує божественний смак. Випив вранці ароматний напій - і отримав заряд бадьорості та гарного настрою. Розташувавшись за столиком, як справжня парижанка, жінка відкусила круасан... і розпливлася у задоволеній усмішці. Жодні "типу французькі" булочні в її країні і близько не могли зрівнятися з цим дивом кулінарії. Теплий круасан у буквальному сенсі слова танув у роті. А в поєднанні з відмінною кавою - це райська насолода!
"Ех, Галко...Як же мені тебе тут не вистачає!.." Але для смутку немає місця, адже це її перший день у Парижі!
З чого ж почати знайомство з жаданим містом, як не з Ейфелевої вежі?! Туди-то і вирушила Маргарита.
Ще в літаку вона вирішила, що не будуватиме жодних планів, а просто познайомиться з містом не кваплячись, у спокійній обстановці, слідуючи своїм бажанням та інтуїції. Жінці хотілося саме відчути дух романтичного міста, що надихало багатьох письменників і художників протягом століть.
Шлях від готелю до Ейфелевої вежі пролягав через самий центр Парижу. Маргарита, буквально підстрибуючи від захвату, проходила вулицями кварталу Маре, милуючись старовинними особняками і бутиками світових брендів. Шанель, Луї Вітон, Картьє... від одних тільки назв перехоплювало подих, а вітрини приводили в захват своїм дизайном та помпезністю. Вона роздивлялася зустрічних парижанок і звернула увагу на їхній стиль одягу, дещо романтичний і жіночний, що так відрізнявся від звичного кежуал у її країні. Легкий макіяж у стилі нюд і довге волосся натуральних відтінків; а якщо штани, то обов'язково вкорочені та з підборами, що додавало жіночності. Француженки мали дуже натуральний вигляд. Маргариті захотілося бути схожою на них. Тож проходячи вітрину бутика і помітивши на манекені відповідне вбрання, вона не роздумуючи загорнула туди. І хоч ціна могла викликати інфаркт, жінка вирішила не заощаджувати... на пам'ять про Галку, втілити в життя їхню спільну мрію, за себе та за подругу.
За бутиком пішов Salon de coiffure... І ось вона, оновлена Маргарита, ступила на вулицю Парижа. Майстерно підібраний колір волосся, стрижка в стилі Марі Марсо і "натуральний" макіяж перетворили її до невпізнання. "Галці б сподобалося!" - подумала нова Марго і легкою ходою вирушила підкорювати місто закоханих. Мабуть, очі її блищали від щастя, тому що вона раз у раз ловила на собі погляди перехожих. Милуючись у вітринах своїм відображенням, жінка відчувала себе майже парижанкою і від цього відчула небачене душевне піднесення. Вона ніби не йшла на підборах, а летіла на крилах, задоволена собою. Усі застарілі комплекси й невдоволення власною зовнішністю покинули її. Заради цього варто було приїхати в Париж, незважаючи ні на що!
* * *
Прогулюючись паризькими вуличками і намагаючись відчути дух цього міста, жінка звернула увагу на смачні вітрини, під склом яких були виставлені здобні вироби. Буквально на кожному розі красувалися вивіски з назвою "BOULANGERIE", що означає "булочна". Маргарита знала, що жоден парижанин, який поважає себе, не піде купувати хліб і солодощі до звичайного супермаркету; по запашну здобу вони йдуть до "буланжері" - булочної, а по солодощі до "патіцерії" - кондитерської.
Вона навіть уявити собі не могла такого розмаїття випічки, пропонованої відвідувачам! Різноманітні паї, кішлорени і багети з начинкою дражнили її апетит. За час свого "перетворення" Марго встигла зголодніти і тепер, побачивши такі делікатеси, у роті наверталася слина. Спробувати хотілося все й одразу, але все ж одна невідступна думка не давала їй спокою: як француженки зберігають фігуру за такої великої кількості борошняних делікатесів? Адже на вулицях практично не зустрічалися товсті парижанки. Але яке їй діло до цього?! Нарешті потрапивши в місто своєї мрії, вона вже точно не рахуватиме калорії, а насолодиться кулінарними шедеврами місцевих кухарів. І почне зі знаменитих мигдальних тістечок "макарон", щойно знайде затишну мальовничу місцину.
Маргарита, яка тепер іменувала себе на французький манер, подібно до дружини Генріха IV, королеви Марго, проходила Монмартром - одним із найколоритніших районів Парижу. Протягом століть тут жили і творили багато відомих живописців. Це місце і донині вважається центром мистецтва. Вона милувалася витворами вуличних художників виставленими напоказ, які посміхалися їй і пропонували написати портрет.
Гуляючи вуличками стародавнього Монмартру, Марго насолоджувалася краєвидами старовинних будівель, що потопають у зелені. Один рожевий будинок із зеленими віконницями, що стояв на розі двох вулиць, особливо привернув її увагу. Зараз там розташований ресторан, але раніше... Красива легенда свідчила, що одного разу художник, проходячи рано вранці повз цей будинок, помітив, як дивовижно відбивається сонячне світло на фасаді будівлі, надаючи йому рожевого відтінку. І той, мабуть, не довго думаючи, просто вирішив перефарбувати будинок. Можна собі тільки уявити здивовані обличчя мешканців, які прокинулися вранці і вийшли на поріг!
На старих вулицях Монмартру, які побачили чимало за свою довгу історію, міми з розфарбованими обличчями і вуличні музиканти демонстрували своє мистецтво. Квіткарки з кошиками троянд у руках підходили до закоханих парочок за столиками вуличних кафе і пропонували свій товар.
Маргарита багато читала про французьку столицю, та й про Францію загалом. За довгі роки, мріючи потрапити сюди, жінка дізналася так багато, що цілком змогла б працювати гідом. Ось тільки знання її були більш романтичного характеру, бо Париж вона сприймала більше як місто закоханих. А її путівником по історичних лабіринтах подій був десятитомник Гі де Бретона "Історія кохання в історії Франції". Натомість мало хто міг, подібно до Марго, похвалитися такою ерудицією в цій царині.
А звідки з'явилася така любов до самої Франції, вона навіть і згадати вже не могла, так давно це було. Можливо, французький кінематограф привернув тоді її увагу, або книжки французьких письменників… "Амелі", "Париж, я кохаю тебе"... А можливо, Олександр Дюма зі своїми "Мушкетерами" та Гі де Мопассан із "Милим другом", чи Сент Екзюпері з "Маленьким принцем" та Оноре де Бальзак із "Шагреневою шкірою". А може й Оскар Вайльд із "Портретом Доріана Грея"... важко тепер сказати. Напевно, всі вони разом створили в голові Марго чарівний образ Франції та Парижа як столиці кохання.
Яким би смішним це не здавалося, але любов до всього французького сягнула таких меж, що жінка створила у своїй квартирі коридор у стилі французької вулички, всього лише наклеївши фотошпалери на обидві стіни.
Ось і зараз Марго знайшла Le mur des je t'aime - знамениту Стіну Любові, що приліпилася до бокового фасаду старовинного будинку, де всіма мовами світу написані слова любовного зізнання. Між написами вона помітила червоні плями - це виявилися осколки розбитого серця, символічно вписаного в загальну картину, що символізує розбиті почуття. На самому верху була зображена Ева Гарднер у синій сукні. Під картиною напис: "aimer c' est du desordre... alors aimons!", що означає "кохання створює безлад... давайте кохати!". Мабуть, під час створення Стіни у всіх на вустах була історія кохання цієї відомої акторки та Френка Сінатри.
Популярність цього місця була приголомшливою. Закохані з усього світу приїжджають сюди зізнатися у своїх почуттях одне одному. А ті самотні, хто мріє знайти свою другу половинку, приходять до стіни і просять її про це. І хоча сама Марго давно перестала чекати, все ж підійшла і благоговійно доторкнулася долонею до символу вічного кохання, намагаючись відчути всю силу енергії цього місця. Хто знає, можливо, тепло люблячих сердець передасться і їй... Вона раптом заплющила очі і, сама того не очікуючи, загадала бажання про щасливе і вічне кохання, яке триватиме до самої смерті.... "Ах, подруго, у тебе такого кохання так і не сталося... Якщо ти там, на небесах, і чуєш мої слова, то замов за мене слівце - зроби щасливою хоча б на схилі віку...".
Сльози навернулися під закритими повіками, готові покотитися по щоках, змиваючи майстерний макіяж. Марго зковтнула і постаралася вгамувати свої почуття. Це був не тільки біль від втрати коханої подруги, яка так передчасно пішла в інший світ, але до неї домішувався сум вічної самотності, захований глибоко в серці, який ось тепер вибрався назовні. Усе життя їй не щастило з чоловіками: чоловік пішов, і навіть кіт утік від неї. А невдячний син виріс, одружився і не згадує про матір.
Мабуть, це місце будить у душі найглибинніші почуття. Така вже його чарівна енергетика...
* * *
Неподалік від Стіни кохання Марго відшукала одну цікаву скульптуру, що зображає чоловіка, який протискується крізь цегляну стіну. Це дивовижне творіння було створено на честь автора оповідання, що колись жив у цьому будинку і називався "людина, що проходить крізь стіну". Сюжет розповідає про чоловіка, який мав неймовірну здатність проходити крізь будь-які стіни, який щоночі таким чином навідувався до своєї коханки, доки одного разу ревнивий чоловік не помітив це...
Париж - дивовижне місто! Французи справді приділяють неабияку увагу коханню в усіх його проявах. Чого тільки вартий пам'ятник відомого письменника Оскара Вайльда, твори якого так подобалися Марго. Будучи прихильником одностатевого кохання, письменник заздалегідь створив собі пам'ятник на свій смак. І ось тепер скандальна слава автора обернулася справжнім кошмаром для його сім'ї. Геї - вандали з усього світу приїжджають на могилу і здійснюють святотатство зі статуєю самого письменника, вступаючи з нею в контакт. Щоправда, останнім часом місцева поліція начебто розв'язала це питання, але в дещо незвичний спосіб, а саме - дещо змінивши сам монумент і відрізавши деяку його частину...
На одній із вузьких вуличок Марго помітила затишну маленьку кав'ярню, оповиту плющем, з кольоровими столиками, що потопають у зелені. Ту-то вона і вирішила відпочити і скуштувати найзнаменитіший десерт французьких кондитерів - макарон. Замовивши кілька штук різних кольорів, жінка відкусила перший шматочок зі смаком троянди і благоговійно заплющила очі... Божественна насолода! Кулінарний оргазм був забезпечений! Господар закладу, помітивши таку реакцію, пригостив Маргариту від себе особисто цілою тарілкою різноманітних десертів і приніс келих з трояндою на додачу, посміхаючись при цьому та обдаровуючи її компліментами, про зміст яких вона лише здогадувалася, бо не розмовляла французькою.
Маргарита продовжила свій шлях, вдихаючи весняне паризьке повітря, сповнене духом кохання. У плащі навстіж, сукні та легкому шарфику в дрібну квіточку, вона ступала підборами по старим вулицям французької столиці. Як відомо, кожен може знайти в Парижі те, що шукає. Той, хто прагне мистецтва, знайде красу і грацію, той, хто цікавиться наукою, відкриє для себе нові знання, а той, хто шукає кохання, помітить романтику тутешніх місць буквально на кожному кроці. Напевно тому увагу Марго особливо привертало все те, що говорило про кохання.
І ось нарешті, попереду показалася знаменита "залізна дама", як прозвали французи Ейфелеву вежу. "Ах!..." - тільки й вирвалося в жінки від захвату. Підходячи все ближче й ближче, Маргарита із захопленням роздивлялася трьохсотметрову ажурну споруду з металу, про яку так багато чула в піснях, читала в романах і дивилася в кінофільмах. Романтика місця вражала: за статистикою, на її вершині щодня робиться близько 20-ти пропозицій руки і серця! Не дарма саме Ейфелева вежа є символом Парижа - міста закоханих. Та що казати, якщо навіть історією свого створення вона зобов'язана коханню. Так, так! Саме кохання архітектора Ейфеля до Адріан Бурже надихнуло його на ідею побудови цієї вежі.
Багато легенд і чуток ходило навколо такої знаменитої пам'ятки. Маргарита згадала про те, як одного разу Ейфелева вежа виявилася двічі продана шахраєм. Воістину, її історія багата на факти і пригоди!
Марго не роздумуючи піднялася на ліфті на саму вершину Залізної Красуні. Від панорами Парижу, що відкрилася, у неї захопило дух! Згадалася фраза "побачити Париж і померти", що виражала захоплення побаченим. Ех, шкода, Галка не дотягнула...
На третьому поверсі вежі розташувалося кафе-кіоск "Bar a Champagne", де Марго купила сет: два келихи шампанського Moët із чорною ікрою. Для себе і для Галки... заочно. Як казала її подруга: "на задоволеннях не можна економити". Але навіть ця комерційна пропозиція була розрахована на закохану пару - два! разом келихи шампанського і одна ікра. Так, романтика в тутешніх місцях витала всюди.
- Ось і збулася наша мрія, подруго! - тихо виголосила тост Маргарита і випила перший ковток.
Париж із висоти - чарівне видовище! Он видніється Нотр-Дам-де-Парі, де страждав від нещасливого кохання до Есмеральди бідний Квазімодо. Там, вдалині, Тріумфальна арка, що нагадує історію любовних стосунків Ремарка і Марлен Дітріх. А ось тут, на острові Сіте, на Квітковій набережній, розташований будинок, у якому віддавалися забороненому коханню Абілляр і Елоїза... Усе довкола нагадує про кохання, весь Париж буквально дихає любовною історією! Одна лише Маргарита давно забула це прекрасне почуття. Вона озирнулася навколо: на оглядовому майданчику тут і там закохані пари трималися за руки, обіймалися і цілувалися, і лише одна вона стояла самотня з двома келихами шампанського в руках. Така сумна дійсність.
- Ах, Галко, як же мені тебе не вистачає! Ти залишила мене зовсім одну... - сумно зітхнула Марго і залпом осушила другий келих.
Жінка спустилася вниз. Торговці сувенірами сновигали біля підніжжя Ейфелевої вежі, пропонуючи туристам різноманітну продукцію. Вона підійшла до одного з них і купила мініатюрну копію вежі, що виблискує вогниками. Нехай залишиться на згадку про те, що мрії все таки збуваються.
* * *
Марго прогулювалася набережною Сени. Нарешті шампанське вдарило в голову і вона відчула прилив настрою. Увесь смуток як рукою зняло! Свіжий весняний вітер тріпав волосся, сонце пестило променями її обличчя. Душа співала і серце готове було вистрибнути від незрозумілої радості. У голові лунала легка французька мелодія... Жінка розставила руки і закружляла від задоволення, закинувши голову. Все таки Париж - чарівне місце! Голова злегка паморочилася. Марго помітила лавку під квітучою сакурою, де вже сидів літній чоловік і щось замальовував у блокнот. Вона присіла поруч, щоб перепочити і привітно посміхнулася старому. Той чемно кивнув головою і продовжив свою роботу. Маргарита не втрималася і зазирнула в блокнот: на аркуші паперу був зображений пейзаж з Ейфелевою вежею. Чоловік глянув ще раз на Марго і швидкими впевненими рухами домалював її портрет на фоні пейзажу. Здивована жінка ахнула від несподіванки, впізнавши себе. А художник усміхнувся, вирвав аркуш із малюнком зі свого блокнота і протягнув їй у подарунок.
- Grand merci! - подякувала Марго і потягнулася за малюнком. Але у цю мить порив вітру підхопив аркуш, закружляв і поніс далеко до річки. Жінка розвела руки на знак вибачення. Старий засміявся і знизав плечима:
- C'est la vie!..
Маргарита ще раз озирнулася на Ейфелеву вежу за своєю спиною, поправляючи руками волосся, яке роздмухував вітер, і пішла далі, мріючи дістатися Лувру, щоб побачити на власні очі портрет Мони Лізи із загадковою посмішкою, яка зводить з розуму не одне покоління шанувальників.
* * *
Філіп, чоловік середніх років, володар модної борідки з сивиною, милувався красою Парижу, спершись на борт Batobus - річкового трамвая. Він шукав натхнення для свого нового роману, спостерігаючи за закоханими парами на берегах Сени. Але муза все ніяк не відвідувала його. Він так давно не був закоханий, що геть забув це почуття. "Напевно, серце вже скам'яніло і ніяка муза не в змозі пробитися крізь його кам'яну броню..." - з досадою подумав Філіп.
Справа письменника вимагає зосередженості на ідеї книжки та усамітненого образу життя, щоб жодні життєві дрібниці не відволікали автора. Тому так сталося, що він, Філіп, поступово закрився в собі, зациклившись на своїй роботі. Стосунки з жінками залишилися за рамками його особистого простору. Він і сам не помітив, як це сталося. І ось тепер пожинає плоди творчої посухи і повної самотності.
Не те, щоб це особливо турбувало Філіпа, але іноді туга навідувала його, ось наприклад, як зараз... "Напевно, весна тому причиною", - подумалося письменникові. У місті кохання, в середині квітня, та ще в пору цвітіння сакур і магнолій, паризьке повітря було по-справжньому насичене любовними флюїдами. Закохані пари різного віку і статевої приналежності сиділи на лавочках, трималися за руки, дивилися одне одному в очі і зізнавалися у своїх почуттях. Але ось він, Філіп, нащадок російських аристократів, які втекли до Парижу за часів революції, за всі свої 50 з гаком років так і не зустрів горезвісної "другої половинки". Свої невисловлені почуття він висловлював у романах, які мали колосальний успіх у читачів.
Свіжий весняний вітер змусив підняти комір його замшевої куртки. У цю мить якийсь аркуш паперу, принесений шквалом вітру, закружляв над головою Філіпа й, опустившись, прилип до його рукава. Він відлiпив папір і помітив малюнок на зворотньому боці: портрет жінки на фоні Ейфелевої вежі. Це був лише начерк олівцем. "Напевно, вуличний художник намалював туристку", - подумав Філіп і зібрався викинути аркуш за борт. Але щось зупинило його в останній момент. Письменник ще раз, уважніше, глянув на портрет. Дещо привернуло його інтерес, а саме - жінка, зображена на малюнку. Волосся, що розвивається на вітру, легкий шарф змійкою струмує за спиною і щасливий погляд, спрямований уперед. "Ні, ця жінка - безумовно парижанка!" - вирішив Філіп, - "тільки корінна француженка може виглядати такою вільною і щасливою, ніби наперекір усьому". Він ще довго роздивлявся портрет і в голові його почала вимальовуватися ідея для нової книги. Філіп склав малюнок і сховав у кишеню, для натхнення. Все таки не дарма він вирішив прогулятися Сеною!
Письменник ще довго гуляв містом, виношуючи ідею нового роману про щасливу і вільну парижанку. Раз у раз він витягував складений учетверо малюнок і милувався зображеним портретом. Жінка, що дивиться вперед, надихала Філіпа. Ідеї одна за одною виникали в його голові: "Хто ж вона? Як склалося її життя? Чому так щаслива? Може, закохана?". Схоже, він таки знайшов свою музу. А точніше, вона сама прилетіла до нього з подихом вітру.
Так, крок за кроком, складаючи сюжет нової книжки, Філіп дістався парку Тюїльрі. На вулиці на той час вже стемніло і Париж засвітився мільярдами вогнів. Велике колесо огляду височіло на виході з парку на вулицю Ріволі. Музика, що лунала, і гірлянди, що світилися, створювали святковий настрій. Проходячи повз Філіп підняв голову, милуючись цим атракціоном. І раптом помітив шарф, що планував у повітрі, і жінку, яка висунулася за ним із кабінки. Чоловік простягнув руку і шарф повільно спустився прямо в його долоню. Він помахав жінці, показуючи, що спіймав її предмет, що впав. Дама відповіла, активно жестикулюючи двома руками. Колесо зробило повний оберт. Жінка вискочила з кабінки і попрямувала до Філіпа. Вона простягнула руку за шарфом і подякувала ламаною французькою:
— Merci beaucoup, monsieur!
— C'est toi?! (Це ви?) — здивувався чоловік, — на нього дивилася жінка з портрету на аркуші паперу.
Цей щасливий вираз на її обличчі, який закарбував художник, особливо впав у вічі Філіпу. Але все ж сумніви залишалися, адже на малюнку було зображено француженку, а ця дама явно туристка... чи він сам помилився і нафантазував нісенітниць?
— Pardon, je ne perle pas francais (вибачте, я не розмовляю французькою), — вимовила Маргарита завчену фразу, пов'язуючи на шию шарф, що знайшовся.
У Філіпа більше не залишилося сумнівів: такий самий шарф і та сама посмішка. Це напевно була дама з портрету!
—Je t'ai reconnu! ( я впізнав вас) — вигукнув він і схопив її за руку.
Жінка злякано відсмикнула руку, не розуміючи, що відбувається, і зібралася йти геть.
— Не йди! — крикнув чоловік російською, — ах, чорт! — тут же схаменувся він, — Ne pars pas!
— Що???? — здивувалася Марго, почувши знайому мову, і посміхнулася найчарівнішою посмішкою, яку тільки доводилося бачити Філіпу.
— Так ми розуміємо одне одного? — зрадів чоловік. — Мене звати Філіп. Звідки ви приїхали і як надовго в Парижі? — засипав він запитаннями здивовану Маргариту.
Так зав'язалося їхнє знайомство, яке поклало початок роману... не тільки у книзі, а й у житті.
* * *
Боїнг 747 прямував із Парижу, несучи закохану пару до Києва. На безіменному пальці руки Маргарити красувалася чудова каблучка - символ пропозиції руки і серця. Філіп тримав кохану за руку, ніби боячись її втратити. Стільки всього сталося за останній час... Він знайшов свою музу, впізнав у ній другу половинку і запропонував вийти за нього заміж. І о, диво! Вона погодилася! Во істину, для кохання не існує перешкод!
До їхнього весілля залишався всього місяць. Тому Маргарита вирішила закінчити всі свої справи вдома і зайнятися переїздом до майбутнього чоловіка в його шикарну паризьку квартиру в кварталі Маре. Філіп вирушив із нею, не бажаючи розлучатися з коханою.
* * *
Марго стояла на міському кладовищі і розмовляла вголос:
— Привіт, Галко! Ось я і втілила в життя нашу давню мрію, — сказала вона і поставила на надгробок маленьку фігурку Ейфелевої вежі. — Дякую тобі, подруго, що замовила слівце за мене на небесах! Я зустріла своє кохання в Парижі... — і Маргарита розповіла подрузі у всіх подробицях про свою подорож. А також повідала про Філіпа, про те, як вони дивовижним чином зустрілися, як він освідчився їй у своїх почуттях біля Стіни кохання, також не забула повідомити, що отримала пропозицію руки і серця на вершині Ейфелевої вежі...
Довго стояла вона, відкриваючи своє серце невидимій подрузі й ділячись своїм щастям. Нарешті, наговорившись і наплакавшись досхочу, Марго попрощалася і пішла геть. А на надгробній плиті залишилася стояти, виблискуючи вогниками, мініатюрна Ейфелева вежа, знаменуючи собою здійснення давньої мрії.
