Раді Вас бачити!

Майк мчав коридором, тікаючи від переслідувачів. Серце калатало, готове ось-ось вискочити з грудей. Від тривалого бігу в боці нестерпно кололо. Чоловік задихався, не маючи можливості перевести дух. Люди, що переслідували його, буквально наступали йому на п'яти. У свої сорок два Майк уже добряче зносився, куди йому змагатися зі спортивними, накачаними молодиками.

     Він на втіках ось уже котрий день. Картковий борг — не жарт. За таке можуть і вбити. Саме цього зараз і побоювався Майк. Картяр до мозку кісток, він звик до невиправданого ризику, тому часто ходив по лезу ножа, ризикуючи всім, а інколи й своїм життям. 

— Не дрейф, Майкі! Ти викрутишся! — твердив утікач, підбадьорюючи самого себе. Він бував і не в таких халепах, але завжди виходив сухим із води. Дехто якось сказав: «Майкі, сучий син! Ніщо тебе не бере! Мабуть, ти народився в сорочці.» Що ж, може воно й так. Йому було добре відомо, що мало хто з шулерів доживав до старості й вмирав своєю смертю. Але поки що Майку це якось вдавалося. 

    Поки що... ось саме. За шулерство ламали руки, відрізали пальці, щоб більше не зміг підтасовувати карти, а іноді просто викидали з вікна готелю або банально вбивали ножем. Уява послужливо малювала моторошні картини розправи. «Так, стоп! Не варто впадати у відчай! Якщо вдавалося раніше, значить, вдасться і цього разу. Чому б і ні?!»

    Позаду чувся тупіт ніг, що відбивався луною в лабіринтах довгого коридору. Це ж треба було так влипнути?! Банально не пощастило! Він обіграв не ту людину, зазіхнувши на жирний куш. А, як відомо, великі гроші дурнів не люблять. Той тип добряче вляпався, програв практично всі свої статки, включно з бізнесом і нерухомістю. Майк тоді радів перемозі! Пам'ятається, довелося поділитися кругленькою сумою з тим, хто привів до нього цього любителя азарту. Щоб полоскотати нерви адреналіном, товстосум шукав пригод на свою дупу. І ось знайшов. Тільки коли схаменувся, залишився ні з чим. Але той тип виявився недурним. Він знайшов спосіб повернути свої гроші, змусивши Майка відігратися. Ось тільки грати сам він більше не став, а поставив за себе досвідченого шулера, який обдурив горе-картяря на раз-два. Його знайшли, а потім зробили пропозицію, від якої той не міг відмовитися. Недарма картковий борг вважається боргом честі. Тільки це була вже зовсім інша гра, яка більше нагадувала битву титанів. І хоч Майк знав про покер практично все, знайшовся той, хто знав про нього ще більше.             

    Грали сам на сам. Але ставка була не на гроші, як ведеться, а на час. Умовою Майку поставили десятигодинну гру, протягом якої він не міг зупинитися. За правилами гравці виграють або програють стільки, скільки встигають за цей проміжок часу. Майк програв. І програв стільки, що життя його не вистачить, щоб відпрацювати борг. 

    Таке ось покарання спіткало його за необачність. Сам винен, треба було ретельніше перевіряти клієнта. Не всяк той лох, у кого водяться гроші. А Майк опинився без захисту. Голенький, хоч на блюдечку подавай. А все тому, що відмовився працювати на общак, у такому разі не розбагатієш.     

Він усе ще мріяв стати багатієм. Звісно, були в житті й злети, і падіння, але стабільності не було ніколи. Майк мріяв виграти стільки, щоб можна було «відійти від справ» і вистачило на безбідну старість. Але в глибині душі він розумів, що ніколи не зупиниться. Азарт був у нього в крові, він і помре з ним.

    Чи шкодував Майк, що вплутався в ту гру? Ні, анітрохи! Він би зробив це ще раз, не замислюючись. Гра була його життям. Азарт, тонка грань між злетом і падінням, живили його єство, давали сили та бажання жити. У його житті ніколи не існувало інтересу, сильнішого за покер. Майк уже й не пам'ятав, коли вперше взяв до рук колоду карт. Усе почалося ще з молодості, й так захопило, що стало сенсом його існування. 

    На думку психологів, деякі люди страждають на ігрову залежність, яка практично не лікується. Ризик дає потужний сплеск адреналіну в крові. Адреналіновий голод на кшталт наркотику, коли після першої дози світ розкривається в нових фарбах та хочеться відчути це ще і ще. Пересiчнi громадяни вважають таких втраченими людьми. 

    Чи вважав себе хворим Майк? Аж ніяк! Він використовував слабкості залежних від гри людей. Саме вони становили більшу частину його клієнтів. А сам він був професіонал своєї справи, закоханий у покер. Ось візьмемо, приміром, людські стосунки: любов і прихильність — абсолютно різні почуття. Любові віддаються без залишку, а прихильність — лише тимчасове явище. Хоча звідки йому знати? Адже сам Майк ніколи й нікого не кохав. Професія, яку він обрав (а справжній картяр — це саме професія), не залишає місця іншим бажанням. Такий, як він, не може мати сім'ю: дружина і діти перебуватимуть у постійній небезпеці. Люди його кола — одинаки по життю. Карти дають не тільки злети, а й падіння, часом настільки глибокі, що ледве вдається вибратися звідти самому. Ось як зараз, наприклад...

    Попереду показався глухий кут. Не може такого бути! Тут, напевно, був вихід! Серце в грудях зробило перекид. Тупіт чужих ніг наближався. За спиною почувся грубий, знущальний голос:

— Майкі, тобі не втекти цього разу! Не витрачай сили даремно.

    Ха! А як же! Йому пропонують здатися? Та нізащо! Краще вистрибнути у вікно, ніж віддатися в руки цим головорізам. Утікач судомно нишпорив очима по стінах темного, погано освітленого коридору дешевого готелю. Саме тут він заліг на дно, рятуючи свою шкуру. На розплату за боргом дали всього десять днів, але таких грошей йому за все життя не заробити. Ось він і подався навтьоки. Але Майка вистежили. 

    Нарешті, погляд його натрапив на отвір у стіні.

«Ось він, вихід!» Чоловік вискочив на сходи. Але глянувши вниз, помітив двох головорізів, що поспішали назустріч. Майк кинувся нагору, перескакуючи через дві сходинки.

— Не втечеш, гад! Далі дороги немає, — почувся крик переслідувача.

Але Майку не вперше було тікати. Задихаючись та тримаючись за серце, він піднявся на самий верх і вискочив на дах. У скронях відбивався скажений пульс, в очах темніло. Але зупинитися зараз було рівнозначно самогубству. Змірявши очима відстань, Майк розігнався і перестрибнув на сусідній дах. Потім ще на один... і ще... 

    Схоже, йому вдалося відірватися від переслідувачів.  Раптово ноги його підкосилися, він упав, не добігши до краю. «От дiдько! Що це зі мною? Мабуть, старію», — подумав він, але продовжив повзти. У вухах зашуміло, очі затягнула каламутна плiвка. Майк напружився з останніх сил і сховався за трубою. Серце калатало так сильно, ніби намагалося пробити грудну клітку. Але ось його шалений ритм дав збій, пропускаючи удар... потім ще один... і ще... Раптово в грудях нібито розірвалося щось. Гострий біль пронизав серце. Майк вигнувся і зробив глибокий вдих, але видихнути вже не зміг. Перед очима все попливло. Раптом до нього долинув чоловічий оксамитовий голос:

— Страшно тобі помирати, Майкі?

Він озирнувся на всі боки, але нікого не побачив у темряві ночі. Тіло скував спазм, свідомість стала повільно залишати гравця.

— Боляче розлучатися з життям? — вкрадливо промовив той самий голос. Майк беззвучно роззявив рота, намагаючись відповісти, але не міг вимовити жодного слова. Його охопила паніка.

«Що це? Невже кінець? Мене наздогнали й зараз уб'ють? Але чому я нікого не бачу? Де вони?» — в паніці думав чоловік.

Серце пропустило черговий удар.

— Та ні ж, бовдуре. Ти помираєш.

«Що? Так скоро? Адже мене ще не наздогнали... і звідки цей голос?»

— Мяу! — ліворуч від нього засвітилися два яскраві вогники. Звичайний кіт сидів поруч і дивився на його муки.

«Господи, це всього лише кіт... у мене почалися галюцинації.»

— Я не Господь. Але я той, хто відведе тебе до нього.

Майк відчув крижаний холод, його кров нібито застигла у венах від здогадки.

«Хто тут? Хто говорить зі мною?»

— Мяу! — знову почув він. Очі кота блиснули.

«Не може бути?! На небесах що ж, не знайшлося нікого соліднішого, щоб надіслати по мене?» 

— А кого б ти хотів побачити перед собою? У мене багато облич.

«Ну, не знаю... вже точно не бездомну тварину», — подумав гравець.

— Ти вважаєш, що гідний більшої честі? — у голосі того, хто говорив, пролунав сарказм.

«Зазвичай за тими, що вмирають, приходять янголи...»

— Хм... Але ж ти не віриш ні в бога, ні в чорта, — очі кота блиснули холодним блиском.

Це була правда, Майк не вірив нікому й нічому. Життя картяра навчило його довіряти лише самому собі.

«Але чому я повинен померти саме зараз?»

— А ти волів би, щоб тебе прирізали за борги? 

«Ні. Але це хоча б логічно.»

— Що, не хочеться розлучатися з життям?

«А хіба це не очевидно?»

Кіт не відриваючись витріщався на Майка, який корчився від болю.

— Майкі, навіщо тобі таке життя? Хіба ти був щасливий?

Дивно, але сам гравець ніколи не замислювався над тим, чи було його життя щасливим. Складним — так. Небезпечним — безумовно. А про інше він просто не думав. В одну мить усі події життя пронеслися перед уявним поглядом. Дивлячись збоку, виявилося, що крім карт і втеч, навіть згадати нічого.

— Для чого ж ти жив усі ці роки?

Це питання поставило в глухий кут гравця. Про сенс життя він теж ніколи не розмірковував. Основу його існування становив тільки покер. Азарт — так одним словом можна було схарактеризувати його життя. Карткова гра для Майка була не тільки джерелом доходу, вона приносила моральне задоволення. Скільки ж сил і часу він поклав на те, щоб навчитися грати по-справжньому! Як багато злетів і падінь довелося пережити. Скільки разів, перебуваючи на вершині удачі, він падав униз, програючи більше, ніж мав.      

«Але я ще занадто молодий, щоб померти! Я ще не досяг своєї мети!» — кричала його душа.

— Ха-ха-ха! Мети? Яка ж мета в картяра?

«А як же останнє бажання? Адже воно належить перед смертю?» — не вгамовувався гравець.

— Воно належить перед стратою. А ти помираєш природною смертю.

«Але як же так?! Мені стільки разів вдавалося уникати насильницької загибелі. Несправедливо помирати без причини!»

— І це ти говориш мені про справедливість?! Тобі вдавалося рятуватися лише тому, що твоя мати до останнього подиху молила Бога про захист єдиного сина. Саме материнська молитва рятувала тебе всі ці роки!

«Мамо? Я зовсім забув про неї в метушні життя...»

— Ти не просто забув, ти програв усі її заощадження, залишивши доживати віку в злиднях і самотності.

«Але мама ніколи не скаржилася...»

— Вона любила тебе, тому й мовчала. Та і як їй було зв'язатися з тобою, якщо ти зник, не попрощавшись, навіть не залишив свого номера телефону?

    Перед очима Майка виникли спогади минулого. Добрі очі матері, її ласкаві руки, що втішали в дитинстві. Як же давно вони не бачилися! Здається, відтоді минула вічність. Він пригадав, як у молодості програвся вщент і просив про допомогу, щоб повернути картковий борг. Любляча мати віддала все, що мала за душею, щоб виручити з біди єдиного сина. А він, невдячний, просто зник і більше ніколи не повертався. Майку стало нестерпно соромно. Він прикрив очі, відшукуючи в пам'яті її обличчя.

«То її більше немає?»— подумки запитав він.

— Вона померла вісім років тому. 

«Так рано?»

— У неї діагностували рак. Вона помирала самотньою, не маючи коштів на лікування.

Почувши цю новину, Майк жахнувся! Ось до чого призвів його егоїзм! Мама, єдина людина, яка любила його більше за життя, віддала все до останньої копійки, а виявилося, що ці гроші могли б урятувати її власне життя...

Серце знову пронизав гострий біль, забираючи можливість дихати.

— Що, боляче тобі, Майкі, звинувачувати себе в її смерті? 

«Нестерпно боляче! Мама була єдиною, хто любив мене по-справжньому.»

— Не єдиною. Але ти втратив і той шанс.

«Що ти маєш на увазі?» — здивувався гравець.

— А ось дивись...

Перед уявним поглядом виникли спогади минулого. Щасливий молодий Майк тримає на руках сповите немовля. Це ж його донька! Пам'ятається, як він радів її появі на світ. Ліка! Так він назвав дитину. Недовга любовна пригода із симпатичною офіціанткою призвела до народження дівчинки. Цікаво, що стало з нею зараз? Ліці має бути вже років чотирнадцять... чи  п’ятнадцять... та він і не пам'ятав точно. Майка закрутив вир подій, і він забув про її існування. Життя гравця надто мінливе, тому мати сім'ю обтяжливо і небезпечно.  

— Твоя донька могла б щиро любити тебе, якби знала свого батька.

    Від усвідомлення, що він змарнував такий шанс, серце защеміло ще сильніше. Але що він міг вдіяти? Кинути грати й осісти в сім'ї, заробляючи на заводі свій шматок хліба? Ні, тоді це було не для нього! На Майка чекало цікаве життя, багате на пригоди. 

От би подивитися, якою вона стала тепер, його Ліка? Чи має зовнішню схожість із ним самим? Коли він бачив її немовлям, важко було судити про це.

Кіт піднявся з місця і підійшов ближче, заглядаючи в очі Майку.

— Твоя дочка — викапана бабуся. Але ти навіть не повідомив свою матір про те, що в неї є онука, — нагадав голос, і очі кота докірливо блиснули.

«Бідна мама... вона так і не дізналася, що стала бабусею. І все через мене...»

    У грудях запекло. Нестерпне печіння роздирало тіло гравця. Це було не схоже на серцевий біль. Тоді що ж іще?

— Так болить твоя совість, Майкі!

«Що? Совість?» — він і не здогадувався, що її можна відчути фізично.

— Звідки тобі знати? Ти нею ніколи не користувався.

Дійсно, совість якось не входила в ужиток його звичних почуттів.

    Майк подумав про те, що тепер не відмовився б від дорослої доньки. Якби існував другий шанс почати життя заново... Якби... Хоча, можливо, він знайде вихід...

«Гей!.. Так що там з приводу передсмертного бажання?» — подумки нагадав він.

Кіт схилив голову набік, свердлячи Майка очима, ніби заглядав у його душу.

— І чого ж ти хочеш, Майкі? 

«Хочу зіграти востаннє!» — упевнено подумав він.

На мить гравцеві здалося, що кіт усміхнувся.

— Ти вірний самому собі навіть перед лицем смерті! — саркастично констатував голос.

«Подаруй мені цей останній шанс!» — подумки благав чоловік, скрючившись від болю на даху будівлі.

— Гаразд. Даю тобі дві години. Кого ж ти вибереш своїм останнім суперником?

Майкл зібрав решту сил і дістав із кишені гральні карти.

«Зіграй зі мною! Чуєш?» — подумав із викликом, звертаючись до кота.

— Ти що ж, вирішив відігратися, Майкі?! Думаєш, що можеш виграти своє життя?

«Чому б і ні? Зіграймо на час?»

— Ха-ха-ха! Ти вирішив обіграти Смерть?! — блиснули котячі очі.

«Адже мені нічого втрачати.»

— Ти справді думаєш, що зможеш обдурити мене? 

«Не обдурити, а використати свій досвід картяра», — заперечив гравець.

— Майкі, Майкі... Усієї хитрості світу недостатньо, щоб змагатися зі мною!

«І все ж таки я ризикну...»

— Твій азарт забавляє мене. Навіть перед лицем Смерті ти не втратив його. 

    Раптово у Майка все попливло перед очима. Він подумав було, що помирає. Але наступної миті серце відпустило, у голові прояснилося, чоловік нарешті зітхнув на повні груди. 

— Ну що, полегшало? — запитав той самий голос. 

Гравець повернув голову до кота, але на його місці побачив карткового джокера в людський зріст, освітленого нібито світлом прожекторів. Блазнівський ковпак із дзвіночками і яскравий чорно-червоний костюм точно відповідали картинці й надавали певного колориту майбутній грі. Великий гачкуватий ніс доповнювали яскраво нафарбовані губи, вигнуті в усмішці. З-під густих брів Майкла буравили уважні чорні очі. 

    Джокер напівлежав, спершись на руку і закинувши ногу за ногу в дивних загострених черевиках. Він тасував гральну колоду одним лише поглядом. Карти плавно перелітали в повітрі по колу під дією невідомої сили.

«Ось це інша справа!» — подумав гравець.

— Ти ж не збирався грати в покер із котом?! — усміхнувся Джокер. 

Майк скосив погляд на карти у своїй руці.

— Краплені? Сховай. Ніякого обману! Будемо грати чесно.

У понятті Майка слова "гра" і "чесність" не міксувалися взагалі. Але хто він такий, щоб сперечатися зі Смертю?

    Він подивився на Джокера, на те, як спритно він жонглює колодою. Що й казати, суперник вельми незвичний. Але ставка того варта! Слід бути максимально уважним, вивчити його манеру гри, щоб потім вибудувати свою стратегію. Хто їх знає, ці потойбічні сили?! Він же звик мати справу тільки з людьми. Зате варіацій для блефу більше, адже гравців тільки двоє. Майк намагався щоразу використовувати новий стиль, щоб суперник не міг пристосуватися. Це було його особливою фішкою. Але чи спрацює це зараз?

«Здавай!» — рішуче подумав він.

Джокер одним рухом очей роздав карти. Майкл навіть присвиснув від подиву. Як же грати з таким суперником, який твої думки читає? 

— Не сумнівайся, Майкі, все буде чесно, як і обіцяв, — кивнув Джокер і дзвіночки на його блазнівській шапці задзвеніли.

Гравець з недовірою глянув на нього.  

— Тепер ти можеш говорити нормально, я більше не лізтиму до тебе в голову.

Чоловік спробував відповісти і відкрив рота:

— Невже?! — вирвалося з його вуст єхидне зауваження.

— По собі судиш?

Майк опустив очі, адже тільки зараз думав про блеф.

Джокер докірливо похитав головою:

— Ех, Майкі, Майкі... Ти загубив своє життя. Але ж міг би стати зіркою світового масштабу, якби втілив пристрасть до покеру в спорт. Тільки уяви, як би брав участь у престижних чемпіонатах, тебе б показували по телебаченню... Ти міг би досягти успіху, адже навчився безпомилково читати суперника і вмієш майстерно приховувати свої емоції. Але як і в усьому іншому, профукав цей шанс. 

Передзвін дзвіночків усе ще віддавався луною в нічній тиші.

    Дізнатися таке було нелегко! Виходить, його життя могло скластися зовсім інакше? А він гадав, за що йому випали на долю такі випробування... Але що тепер сумувати за нездійсненим.

— Робимо ставки, — нагадав він. 

Джокер розтягнув яскраві губи в усмішці:

— Моя ставка — рік твого життя. А що поставиш ти, Майкі?  

Гравець пам'ятав, що має лише дві години, даровані Смертю, і зворотний відлік уже почався.

— Я ставлю весь відпущений мені час.

Джокер уважно подивився на нього:

— Майкі, скажи, що ти збираєшся зробити зі своїм життям, якщо виграєш?

Чоловік задумався над відповіддю, потім вимовив:

— За цей рік я хочу виправити помилки, яких припустився в минулому.

— Хм... І ти думаєш, року для цього вистачить?

— У всякому разі достатньо, щоб познайомитися зі своєю донькою і попросити вибачення на могилі матері.

Джокер схвально кивнув:

— Що ж, ставки зроблено!

Гра розпочалася.

    Майкл подивився карти. Він знав із досвіду, що найкраща комбінація зовсім не означає обов'язковий виграш. Усе вирішує стратегія! Тому надавав перевагу стриманому стилю гри, а агресію залишав для новачків. Але як не намагався гравець прочитати Джокера, йому це не вдавалося: за маскою постійної посмішки була порожнеча. Недбала напівлежача поза говорила про повну впевненість.

    Суперник помітив його збентеження, як той не намагався приховати. Він переліг на інший бік і вкрадливо запитав:

— Послухай-но, Майкі, а що принесе тобі виграш?! Залишся ти живий, кредитори розправляться з тобою за дві секунди. Чи не краще використати дарований час із користю, ніж програти останній шанс?

Зауваження було вельми доречним. Про переслідувачів Майк зовсім забув.

— А це вже моя турбота! Якось пропетляю!

Чорні очі Джокера блиснули.

— Ну дивись, я тебе попередив.

Гра підійшла до кінця. Настав час відкривати карти. Майк хвилювався як ніколи, адже на кону стояло його власне життя! 

— Ти перший, — усміхнувся Джокер, буравлячи його поглядом глибоко посаджених чорних очей.

Майк розклав на столі чотирьох валетів і сімку:

— Каре!

Джокер узяв до рук і подивився свої карти: туз, король, валет і даму червової масті доповнювала десятка. Роял-флеш, простими словами! Така комбінація є найсильнішою і випадає настільки рідко, що далеко не кожен професіонал може похвалитися таким випадком. Але він у цьому не зізнався.

Джокер знову склав карти і підкинув догори. Вони зникли, буквально розчинилися в повітрі.         

— Ти виграв! Рік життя твій! 

Майк одразу пожвавився:

— А як же дві години? Або скільки там ще залишилося?

Джокер закинув голову і розсміявся:

— У цьому весь ти! Гравець до мозку кісток! Забирай свою ставку. Але пам'ятай: у тебе всього лише один рік! Проживи його розсудливо!

    Джокер зник так само раптово, як і з'явився. Темрява знову огорнула Майка. Трохи забарившись, чоловік піднявся на ноги і, сповнений рішучості, вирушив виправляти свої помилки.